ТК СНТТ: Запитуєте - Відповідаємо / 0012 Щодо вживання термінів довіреність і доручення

ТК СНТТ

Запитуєте – відповідаємо

► Щодо вживання термінів довіреність і доручення

В одинадцятитомовому словнику української мови (Академічний тлумачний словник, 1970–1980) подано такі тлумачення слів довіреність і доручення: «ДОРУ́ЧЕННЯ, я, сер. 1. Дія за значенням доручати, доручити. ... // Справа, доручена кому-небудь; завдання. ... 2. Документ, що дає кому-небудь право діяти від імені особи, що видала цей документ; довіреність» (СУМ: у 11 тт. – Т. 2, 1971. – С. 381) і «ДОВІ́РЕНІСТЬ, ності, жін. Документ, що дає кому-небудь право діяти від імені особи, яка видала його; доручення ...» (СУМ: у 11 тт. – Т. 2, 1971. – С. 335). Як видно з наведених статей словник допускає синонімію цих слів.

Однак багато сучасних мовознавців надає перевагу терміну доручення, уважаючи термін довіреність калькою з російського терміна доверенность. Цієї позиції дотримується мовознавець Микола Зубков, який у своїх книжках «Норми й культура української мови фахової спрямованости» (К. : Арій, 2018. − 608 с.), «Сучасна українська ділова мова: підручник для вищих та середніх навчальних закладів» (Харків : СПД ФО Співак Т. К., 2007. – 448 с.) тощо вживає тільки слово доручення. Також уживають винятково термін доручення Світлана Шевчук у підручнику «Ділове мовлення : модульний курс» (К. : Літера, 2003. – 448 с.), Зоряна Мацюк та Ніна Станкевич у посібнику «Українська мова професійного спілкування» (К. : Каравела, 2005. – 352 с.) тощо.

Щоб докладніше дослідити це питання розглянемо низку українських словників періоду 20–30-х рр. ХХ століття, який ще називають «золотою добою» розвитку української наукової мови або періодом термінологічного вибуху:

■ А. Кримський, С. Єфремов. Російсько-український академічний словник, 1924–33 рр. (К. : ВД Дмитра Бураго, 2016–2017. – Репринтне видання під егідою НАН України, Інституту мовознавства ім. О. О. Потебні, Інституту української мови. – Серія «Словникова спадщина України») подає:

Поруче́ние – 1) см. Пору́ка; 2) дору́чення, приру́чення, припору́ка. ... ; 3) (миссия) посо́льство. • Возложить на кого -ние – покла́сти дору́чення на ко́го, припоручи́ти, допоручи́ти, поручи́ти, приручи́ти кому́ що. • Дать кому -ние – да́ти пору́чення, загада́ти спра́ву (що зроби́ти). • Отказаться от -ния – відмо́витися від дору́чення. • По -нию – з дору́чення (припору́чення). • Исполнять -ние – вико́нувати, ви́конати дору́чення (припору́чення). • Чиновник особых -ний – урядо́вець для особли́вих дору́чень. • Не беритесь за это -ние – не прийма́йте (не підійма́йтесь) цього́ дору́чення.

Дове́ренность – дору́чення, дові́реність (р. -ности), (полномочие) упова́жнення. [Він мені́ написа́в дору́чення на свою́ платню́]. • По дове́ренности – за дору́ченням, за дові́реністю. [Хто отри́мує не свої́ гро́ші, а за дору́ченням, проха́ємо зачека́ти], (по поручению) з дору́чення. [З мого́ дору́чення]. • Дове́ренность с правом передоверия – дові́реність із пра́вом да́льшої дові́рености (передові́рености). • Совершать дове́ренность – склада́ти (скла́сти) дові́реність.

■ М. Дорошенко, М. Станіславський, В. Страшкевич. Російсько-український словник ділової мови: термінологія та фразеологія, 1930 р. (К. : Видавничий дім Дмитра Бураго, 2018. – Репринтне видання під егідою НАН України, Інституту мовознавства ім. О. О. Потебні, Інституту української мови. – Серія «Словникова спадщина України») зазначає:

Поручение – дору́чення, припору́чення; п. спешные – невідкла́дні (нега́йні) дору́чення; браться, взяться за -ние – бра́ти, взяти дору́чення; возлагать -ние на кого – припоруча́ти кому́; по -нию – з дору́чення.

Доверенность – 1) (доверие) – ві́ра, дові́ра, дові́р’я до ко́го; (полномочие) – упова́ження, упова́жнення, уповнова́ження; 2) (документ) – ві́рчий лист, дові́реність (‑ности); д. с правом передоверия – дові́реність з пра́вом передовіряти; д. срочная – терміно́ваний ві́рчий лист, дові́реність на пе́вний речене́ць; по -сти (действовать) – на підста́ві дові́рености (ві́рчого листа́); прекращать -ность – касува́ти дові́реність; совершать ‑ность – уклада́ти, укла́сти дові́реність (ві́рчий лист).

■ В. Підмогильний, Є. Плужник. Російсько-український фразеологічний словник, 1927 р.:

Поручение – доручення. Возлагать поручение на кого – припоручати кому що. По поручению – з доручення.

Доверенность – довіреність; доручення; (полномочие) – уповноваження. По доверенности – за довіреністю; за дорученням. Выступать по доверенности – чинити на підставі довірености. Совершать доверенность – складати довіреність. Заверять доверенность – засвідчувати довіреність. Уничтожить доверенность – скасовувати довіреність

■ С. та О. Якубські. Російсько-український словник військової термінології, 1928р.:

Поручение – дору́чення

Доверенность – дору́чення

■ А. Ніковський. Словник українсько-російський, 1927р. (К. : ВД Дмитра Бураго, 2018. – Репринтне видання під егідою НАН України, Інституту мовознавства ім. О. О. Потебні, Інституту української мови. – Серія «Словникова спадщина України»):

Дору́чення – 1) поручение; 2) вручение.

Довіреність – доверенность

На підставі розглянутих словників можна зазначити, що: 1) слово довіреність є у кожному словнику (за винятком Російсько-українського словника військової термінології), а отже, є українським, а не калькою з російської мови; 2) усюди в словниках російському слову поручение поставлено у відповідність українське доручення; 3) російському слову доверенность у загальномовних словниках у відповідність поставлено два українські слова довіреність і доручення (як синоніми), Російсько-український словник військової термінології подає тільки доручення, а Російсько-український словник ділової мови (термінологія та фразеологія) тільки довіреність – свідчить про невнормованість використання термінів довіреність і доручення, у загальномовному контексті ці слова вживають як синоніми.

Розглянемо як трактують терміни довіреність і доручення фахові словники.

Фінансово-економічний словник (А. Г. Загородній, Г. Л. Вознюк. Вид-во Львівської політехніки, 2011. – 844 с.) подає обидва ці терміни. Однак стаття на довіреність має вигляд: «Довіреність – див. Доручення», тобто автори надають перевагу терміну доручення (хоча у словнику розрізняють терміни довіритель і доручитель, які мають різні значення).

Щодо терміна доручення, то цей словник містить такі статті:

Доручення «документ, яким доручитель уповноважує свого представника здійснювати від імені доручителя певні дії ...», Доручення відкрите, Доручення інкасове, Доручення на вклад, Доручення обмежене, Доручення платіжне (Доручення на оплату), а також Договір доручення «договір, за яким одна сторона (повірений) зобов’язується провести від імені та коштом іншої сторони (довірителя) певні юридичні дії. ...» тощо.

У тлумачному російсько-українсько-англійському словнику з інтелектуальної власності (Уклад. : М. Д. Гінзбург, Л. М. Дунаєвський, І. О. Требульова та ін.; За заг. ред. А. А. Рудніка. – Харків, 1999. – 560 с.) у відповідність російському терміну доверенность поставлено тільки один український термін доручення:

«доверенность доручення [-ння, ор. -нням; мн. -ння, -нь] letter of authority, power of attorney, letter of attorney

Письмове повноваження, що надається однією фізичною або юридичною особою (довірителем) іншій фізичній або юридичній особі (довіреному, представнику) для здійснення певних, зазначених у документі дій, різних операцій, у тому числі господарських.

Примітка. Розрізняють три види доручень: разове, спеціальне та загальне (генеральне)».

Термін довіреність цей словник узагалі не фіксує.

В українсько-російському словнику наукової термінології (За заг. ред. Л. О. Симоненко. – К.; Ірпінь : ВТФ «Перун», 2004. – 416 с.) зазначено:

ДОВІ́РЕНІСТЬ, -ості, юр. (документ) дове́ренность; д. генера́льна дове́ренность генера́льная

ДОРУ́ЧЕННЯ юр. 1. поруче́ние; д. акредити́вне поруче́ние акредети́вное; д. грома́дське поруче́ние обще́ственное; д. грошове́ (гроше́ве) поруче́ние де́нежное; д. інка́сове поруче́ние инка́ссовое; д. платі́жне поруче́ние плате́жное; 2. дове́ренность; д. зага́льне дове́ренность о́бщая; д. письмо́ве дове́ренность пи́сьменная; д. ра́зове дове́ренность ра́зовая ...

У цьому словнику довіреність і доручення мають познаку юр., тобто це терміни юридичної галузі. Як видно з наведених словникових статей у значенні документа ці терміни є синонімами. У юриспруденції ці терміни мають два різні значення

(див. https://kak-pravilno.net/doruchennya-chi-dovirenist-yak-pravilno/, https://zib.com.ua/ua/13361-dovirenist_chi_doruchennya_scho_neobhidno_mati_povirenomu_dl.html):

довіреність – це уповноваження, яке надає одна особа іншій особі для представництва перед третіми особами. Довіреність має обов’язково бути в письмовій формі та нотаріально посвідчена (напр., генеральна довіреність на отримання матеріально-технічних цінностей, довіреність на користування банківським сейфом, довіреність на користування транспортним засобом тощо);

доручення – це теж форма представництва. За договором доручення одна сторона зобов’язується здійснити від імені та за рахунок другої сторони певні юридичні дії. Доручення можуть надавати і в усній, і в письмовій формі (напр., доручення на отримання заробітної плати, доручення на розпорядження грошовим внеском тощо).

Розглянемо вживання цих термінів у юридичних словниках.

У словнику цивільного права (О. О. Грін. – Ужгород: ПП Данило С. І., 2009. – 436 с.) зафіксовано термін довіреність і хоча у ньому нема терміна доручення, однак є термін договір доручення:

«довіреність – письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. Довіреність на вчинення правочину представником може бути надана особою, яку представляють (довірителем), безпосередньо третій особі»;

«договір доручення – цивільно-правовий договір, за яким одна сторона (повірений) зобов’язується вчинити від імені та за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії. Правочин, вчинений повіреним, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов’язки довірителя». Тобто доручення – це двостороння угода, за якою одна сторона зобов’язується виконувати від імені й за рахунок другої сторони певні юридичні дії.

Словничок юридичних термінів (Навч. посіб. / Уклад. В. П. Марчук. – К.: МАУП, 2003. – 128 с.) фіксує лише термін довіреність, терміни доручення і договір доручення відсутні.

Юридичний словник-довідник на сайті https://subject.com.ua/pravo/dict/index.html, юридичний словник онлайн на сайті https://kodeksy.com.ua/dictionary.htm фіксують терміни довіреність і договір доручення (термін доручення відсутній), а короткий словник юридичних термінів на сайті Головного територіального управління юстиції у Тернопільській області й юридичний словник на сайті «Право порада» фіксують лише термін довіреність.

Отже, на підставі викладеного можна зробити висновок:

1) слово довіреність не є російською калькою;

2) загальномовні словники української мови фіксують обидва слова – і довіреність, і доручення. У значенні документа ці слова подано як синоніми;

3) сучасні мовознавці та лексикографи надають перевагу терміну доручення, зокрема в діловому мовленні, фінансовій справі тощо;

4) у юриспруденції терміни довіреність і доручення мають різні значення і не є синонімами.

Роман Мисак

07.2019