| Структура | Склад | Адреса | Засади | Правопис | Конференція | Семінар | Термінографія | Вісник | Товариство | Комісія | Оголошення | Хто є хто | Архів |

ВІСНИК

Державного університету «Львівська політехніка»

«Проблеми  української термінології»

№ 402

Пшенична Л. Визначення чи означення (який має бути український відповідник термінові дефініція) / Людмила Пшенична, Виталь Моргунюк // Вісник Держ. ун-ту «Львівська політехніка». Серія «Проблеми української термінології» : матер. 6-ї Міжн. наук. конф. СловоСвіт 2000. – 2000. – № 402.  – С. 45–46.

Людмила Пшенична, Виталь Моргунюк

УкрНДІ ССІ, м. Київ

ВИЗНАЧЕННЯ ЧИ ОЗНАЧЕННЯ

(який має бути український відповідник термінові дефініція)

© Людмила Пшенична, Виталь Моргунюк, 2000

Дефініція — стислий виклад змісту (сукупности ознак) поняття.

Щоб спробувати з’ясувати, від якого дієслова визначати чи означати має походити український відповідник, гляньмо, що означають деякі дієслова та похідні від них іменники.

1. значити, означувати (означити)                                    —                    позначати (позначити)

   значення, означування (означення)                              —                    позначання (позначення)

   (чинник дії — значильник)

   (наслідок дії — знак, ознака, познaка, позначка)

2. значити, означати (означити)                                         —                    інформувати (поінформувати)

   значення, означання (означення)                                   —                    інформування (поінформування)

   (чинник дії — знак, ознака, познaка, позначка)

   (наслідок дії — значина, інформація)

3. визначати (визначити)                                                    —                    добувати, встановлювати

   (добути, встановити) інформацію

   визначання (визначення)                                                —                    добування, встановлювання

   (добуття, встановлення) інформації

   (чинник дії —  визначальник, визначник)

   (наслідок дії — значина, інформація)

Переконливі аргументи на користь одного з дієслів визначати чи означати знайти важко, бо приблизно з однаковим успіхом (проте не з найкращим) можна сказати, що дефініція означає зміст поняття  і що вона визначає його. Але позначати дефініцію словом вuзначення чи ознaчення не варто, бо вони занадто багатозначні і означають, насамперед, доконану дію (подію), що відповідає дієсловам визначити та означити, а українська мова не така бідна, щоб не можна було знайти потрібного слова і, нехтуючи її багатющими словотворчими засобами, множити багатозначність слів.

Оскільки за Словником української мови (в 11 томах) слово визначення означає шість понять, а означення – вісім, то намагатись уникнути багатозначности українського відповідника термінові дефініція можна утворивши нове але абсолютно прозоре дієслово. Оскільки дія (процес) формулювання дефініції полягає у тому, щоб вuбрати і вuкласти суттєві ознaки поняття, і тим самим виокреслити поняття з-поміж инших, то таку дію можна позначити дієсловом, утвореним від слова ознaка, – виозначувати (виозначити), а наслідок такої дії (виклад сукупности ознак поняття) – виознака.

Коли з’являється нове поняття, фахівець позначає його терміном.

Далі — термін означає  поняття.

Дефініція (виознака), виокреслюючи істотні ознаки поняття, виозначує  його.

Зауважмо, що термін і виознака пов’язані між собою лише через поняття, тому неправильно казати: виознака терміна, правильно: виознака поняття  і терміни та виознаки понять.

Зазначмо ще кілька аргументів щодо потрібности дієслова виозначувати  та похідних від нього слів виознака та виозначеність.

Серед необхідних вимог до дефініції є така: “наявність у дефініції всіх достатніх на потреби певної предметної галузі ознак поняття”. Як назвати це, потрібне фахівцеві-термінологові, поняття:

 означеність поняття, визначеність поняття чи виозначеність поняття ?

Сказати означеність поняття — немає достатности ознак, бо досить одної ознаки, щоб сказати, що поняття означено або таку словосполуку можна сприйняти як наявність терміна, яким позначено (означено) поняття; визначеність поняття — можна сприйняти як з’ясованість суті поняття, що прямо не означає, що ту суть викладено в дефініції. Все це через те, що дієслова означати і визначати занадто багатозначні.

Тому “виозначеність поняття це — наявність у виознаці всіх достатніх на потреби певної предметної галузі ознак поняття ” звучить зрозуміліше і однозначніше.

Порівняймо, наприклад, відповідні дієслова французької та англійської мов з українськими.

І звідси випливає, що третього дієслова українській мові бракує. Тож чи варто й далі сперечатися, що правильніше визначення чи означення і займатися визначенням визначень та означенням означень. Бо ж сперечаємося через те, що немає третього дієслова, яке означає дію, що її французька та англійська мови позначають дієсловами dеfinir та define.