| Структура | Склад | Адреса | Засади | Правопис | Конференція | Семінар | Термінографія | Вісник | Товариство | Комісія | Оголошення | Хто є хто | Архів |

ВІСНИК

Національного університету «Львівська політехніка»

«Проблеми  української термінології»

№ 453

Моргунюк В. Про деякі вимоги до термінів, встановлені ДСТУ 3966-2000 / Виталь Моргунюк // Вісник Нац. ун-ту «Львівська політехніка». Серія «Проблеми української термінології». – 2002. – № 453. – С. 194–202.

Виталь Моргунюк

Технічний комітет стандартизації науково-технічної термінології Держстандарту і Міносвіти України, м. Львів

ПРО ДЕЯКІ ВИМОГИ ДО ТЕРМІНІВ, ВСТАНОВЛЕНІ ДСТУ 3966-2000

© Моргунюк В., 2002

У статті викладено вимоги до термінів, встановлені стандартом ДСТУ 3966-2000. Вимоги стосуються зокрема особливостей вживання українських віддієслівних іменників, прикметників та дієприкметників. Подано багато практичних прикладів щодо цих правил.

This article comprises the requirements for the terms established by standard ДСТУ 3966-2000. This standard specifies the peculiarities of usage for verbal nouns, verbal adjectives and participles in Ukrainian language. The author gives a lot of examples to determined rules.

Стандарт ДСТУ 3966-2000 «Термінологія. Засади і правила розробляння стандартів на терміни та визначення понять» розроблено в Українському науково-дослідному інституті стандартизації, сертифікації та інформатики (УкрНДІССІ) Держстандарту України згідно з постановою колегії Держстандарту України №10-97 від 02.09.97, п. 2 «Про перегляд КНД 50-011-93 Основні положення та порядок розробки стандартів на терміни та визначення» та згідно з планом державної стандартизації на 1998 р. (код 09.1.001-98).

Цей стандарт розроблено на заміну КНД 50-011-93, щоб усунути труднощі,  непорозуміння та суперечності, які виникали в процесі роботи (розробляння, експертування, погоджування) над термінологічними стандартами через неправильне розуміння неточно сформульованих настанов КНД 50-011-93, а також через невідповідність деяких вимог сучасному станові справ. Зокрема, чітко визначено об'єкт стандартизації (п. 7.4, 7.4.11.3) та статус складників змісту стандарту на терміни і визначення понять, удосконалено процедуру розробляння їх. Додатки Г і Д доповнено погодженими з Інститутом української мови НАН України вимогами до термінів та визначень понять, дотримування яких сприятиме:

-       усталюванню однозначності термінів;

-       уніфікуванню мовних засобів, необхідному для внутрімовного гармонізування науково-технічної термінології;

-       шліфуванню українського науково-технічного стилю мовлення.

Дотримування цих норм також дасть змогу:

-       полегшити сприймання і розуміння науково-технічного тексту;

-       впорядкувати і пришвидшити процес узгоджування і удосконалювання української науково-технічної термінології;

-       випрацювати українську термінологію, що відповідатиме традиціям, духові й структурі сучас­ної української літературної мови;

-       убезпечити від руйнування, відродити і розвивати цілісність та системність української наукової і ділової мови.

Цей стандарт відповідає ISO 704 Principles and methods of terminology (Засади і методи термінології) в частині загальних (міжнародних) вимог до термінів і визначень понять, до яких, зокрема, належить вимога чітко розрізняти фундаментальні поняття: предмету, процесу, властивості. Крім того стандарт містить вимоги до термінів, зумовлені специфікою української мови, головне місце серед яких належить правилам вживання дієслів, віддієслівних іменників, віддієслівних прикметників та дієприкметників. Ці правила беруть свій початок від рекомендацій для укладачів словників, вироблених Інститутом української наукової мови Української академії наук, спираються на рекомендації низки Міжнародних наукових конференцій «Проблеми української науково-технічної термінології» (Львів, 1992, 1993, 1994, 1996). Зокрема, на 3-ій конференції секція 2 «Теоретичні засади формування української науково-технічної термінології» ухвалила рекомендувати:

а) для подавання понять, позначуваних у російській мові дієприкметниками, в українській мові вживати окремі засоби:

-  перебування у стані дії позначати дієприкметниками та описовими конструкціями,

-  властивості об'єктів і суб'єктів, дії – прикметниками,

-  назви об'єктів і суб'єктів дії – іменниками;

б) розрізняти засоби позначання понять процесу і наслідку процесу.

Отже, щоб задовольнити основні вимоги до термінів, забезпечити внутрімовну згармонізованість української термінології та однозначну зрозумілість і несуперечливість українського науково-технічного стилю, убезпечити від руйнування, відродити і розвивати цілісність та системність структури української наукової і ділової мови, розробляючи терміно­логічні стандарти, ДСТУ 3966 рекомендує, зокрема, дотримуватися правил словотворення і слововживання, викладених у п.п. Г.4.1, Г.9.1–Г.9.11.

Для кожного з таких фундаментальних понять, як дія, подія і наслідок дії, зважаючи на те, що найзагальніша назва дії в українській мові – дієслово недоконаного виду, треба стандартувати різні самостійні терміни, зокрема, дію треба позначати віддієслівними іменниками з суфіксом –ння, утвореними від дієслів недоконаного виду: ізолювання, класифікування, повертання, згинання, устатковування, подію – віддієслівними іменниками з суфіксом –ння, утвореними від дієслів доконаного виду: заізолювання, розкласифікування, повернення, зігнення, устаткування, а об'єкти – відповідними однокореневими іменниками з іншими суфіксами або без них: ізоляція, класифікація, поворот, згин, устаткóвання (Г.4.1).

Терміни-іменники на позначення загальної абстрактної назви дії (процесу) і терміни-іменники на позначення події треба подавати в одній терміностатті, використовуючи для цього квадратні дужки (Г.9.1).

Поряд із кожним іменником у фігурних дужках треба подавати дієслова недоконаного і доконаного видів, від яких ці іменники утворено, щоб:

·         дати змогу в нормативних документах вживати дієслова на правах застандартованих термінів, оскільки для української мови дієслівний спосіб позначання дії (процесу) природніший за іменниковий;

·         уточнити значення віддієслівних іменників на позначення дії і події, необхідних для викладу текстів в українському науковому і діловому стилях;

·         допомогти краще сприймати і розуміти іменники, які означають абсолютно те саме, що й відповідні дієслова, наприклад:

[видовжування {видовжувати}] [видовження {видовжити}]

[Збільшування {збільшувати}] [збільшення {збільшити}] довжини{-у} тіла

Такі дієслова треба подавати в абетковому покажчику окремо від іменників як застандартовані терміни (Г.9.1.1).

Терміни, що означають назви виконавців дії та засобів і способів виконування дії, у розгорнутій формі мають таку структуру:

<назва суб’єкта> (для) <назва дії> (<назва об’єкта>) ,

наприклад: прилад для вимірювання тиску;  алгоритм розв’язування задачі.

Примітка 1. Тут словом суб’єкт позначено як власне виконавця дії, так і засіб чи спосіб виконування дії; (для), (<назва об’єкта>) – необов’язкові складники.

Примітка 2. Кожна з трьох назв-складників терміна може складатися з іменника та його означення чи означень (прикметники, дієприкметники чи іменники, що виражають ознаки пояснюваного іменника): електронний прилад для точного вимірювання атмосферного тиску,

алгоритм наближеного розв’язування осесиметричної задачі теплопровідності.

Назву дії у таких мовних конструкціях треба завжди позначати віддієслівним іменником, утвореним від дієслова недоконаного виду, тобто іменником, що означає загальну назву дії. Не можна в таких випадках вживати іменники, що означають подію (Г.9.2).

Активні дійові властивості суб'єктів дії[1] (їхню здатність чи призначеність виконувати дію, спрямовану на об’єкт дії[2]) треба позначати:

·         віддієслівними прикметниками, утвореними за допомогою суфіксів ‑льн(ий), ‑івн(ий) та ‑ч(ий) від основи інфінітива недоконаного виду: вимірювальний прилад, галь­мівний пристрій, виконавчий орган, або

·         іменниками, утвореними від відповідних прикметників за допомогою суфікса ‑ість: вибиральність (вибиральна здатність), гальмівність (гальмівна здатність) пристрою тощо (Г.9.3 ).

Пасивні дійові властивості об'єктів дії (їхню здатність чи призначеність виконувати пасивну роль у дії – піддаватися впливові суб’єкта дії) треба позначати:

·         віддієслівними прикметниками, утвореними за допомогою суфіксів ‑н(ий),  ‑овн(ий), ‑енн(ий), ‑анн(ий) від основи інфінітива доконаного виду: змінний тиск, виліковна хвороба, скориговний напрям, здеформовне тіло, здійсненна процедура, здоланна перешкода, або

·         іменниками, утвореними від відповідних прикметників за допомогою суфікса ‑ість: виліковність хвороби, скориговність напряму, здеформовність тіла тощо, здійсненність процедури, здоланність перешкоди (Г.9.4).

Неперехідні дійові властивості суб'єктів дії (їхню здатність чи призначеність виконувати неперехідну дію[3]) треба позначати:

·         віддієслівними прикметниками, утвореними за допомогою суфіксів: ‑к(ий), ‑лив(ий), ‑уч(ий), ‑ав(ий) , ‑ив(ий) від основи інфінітива недоконаного виду: летка олія, мінливий відтінок, плавучий док, світивий об’єкт, або

·         іменниками, утвореними від відповідних прикметників за допомогою суфікса ‑ість: леткість олії, мінливість відтінку, плавучість доку, світивість об’єкта тощо  (Г.9.5).

Не можна активні та неперехідні дійові властивості суб'єктів дії позначати активними дієприкметниками (Г.9.6). Наприклад:

неправильно:              ріжучий інструмент,                      плаваючий док;

правильно:                  різальний інструмент,        плавучий док.

Ознаки стану об'єктів, спричиненого подіянням на них суб’єктів (подією), треба позначати:

·         пасивними дієприкметниками доконаного виду, утвореними від основи інфінітива доконаного виду за допомогою суфіксів ‑н(ий), ‑т(ий): змінений тиск, заправлена балка, вилікувана хвороба, скоригований напрям, здеформоване тіло, вимитий ґрунт, або

·         іменниками, утвореними від відповідних дієприкметників за допомогою суфікса  ‑ість: скоригованість напряму, здеформованість тіла, вимитість ґрунту тощо  (Г.9.7).

Ознаки стану об'єктів, спричиненого діянням на них суб’єктів (перебуванням у процесі), треба позначати:

·         пасивними дієприкметниками недоконаного виду, утвореними від основи інфінітива недоконаного виду за допомогою суфіксів ‑н(ий), ‑т(ий): змінюваний тиск, виліковувана хвороба, коригований напрям, деформоване тіло, митий ґрунт, або

·         іменниками, утвореними від відповідних дієприкметників за допомогою суфікса ‑ість: коригованість напряму, деформованість тіла тощо (Г.9.8).

Не можна дієприкметники недоконаного виду як засіб позначання стану, спричиненого перебуванням у дії, вживати для позначання:

·         стану, спричиненого подією (Г.9.7), або

·         здатності об'єкта піддаватися дії (Г.9.4),

Такі поняття треба позначати за­собами прямої призначеності, зазначеними в п.п. Г.9.8, Г.9.7 та Г.9.4, наприклад:

·         коригований напрям – напрям, що перебуває у процесі коригування (Г.9.8);

·         скоригований напрям – напрям, який уже скориговано (Г.9.7);

·         скориговний напрям – напрям, який можна скоригувати (Г.9.4);

·         коригованість напряму – характеристика стану напряму, що перебуває в процесі коригування, наприклад: поточна швидкість коригування напряму (Г.9.8);

·         скоригованість напряму – характеристика стану напряму, який вже скориговано, наприклад: величина, на яку скориговано напрям (Г.9.7);

·         скориговність напряму – характеристика здатності напряму під­даватися коригуванню, наприклад: максимально можлива швидкість коригування напряму (Г.9.4).

Назви активних і пасивних учасників процесу (суб'єктів чи об'єктів) треба позначати віддієслівними іменниками, найпоширенішими твірниками яких є суфікси ‑ач, ‑ник, ‑ар та ін.: подрібнювач, пальник, копіювальник, кресляр. Не рекомендовано вживати для цього прикметники чи дієприкметники в іменниковому значенні:

неправильно: напрямна чи напрямляюча,   правильно: напрямник чи напрямниця;

неправильно: комлектуючі, комлектуюча,           правильно: комплектовання, комплектівка;

неправильно: складова,                                правильно: складник.

Віддієслівні іменники із суфіксом –к(а) можна вживати на позначення об’єктів, суб’єктів та наслідків дії і не можна вживати на позначення дії чи події (Г.9.10):

неправильно: оцінка (дія),                            правильно: оцінка (наслідок дії),

оцінювання (дія),  оцінення (подія);

неправильно: викрутка (дія),                       правильно: викрутка (інструмент);

викручування (дія), викручення (подія);

Добираючи терміни для стандартування, слід віддавати перевагу термінам українського походження перед запозиченими. Однак, у разі доцільності запозичення, іншомовні терміни треба пристосовувати до законів української мови (асимілювати). Зокрема, запозичаючи назву процесу, треба, насамперед, від іншомовного слова утворити українське дієслово недоконаного виду, а далі – всі необхідні похідні слова, наприклад так, як відбулося з похідними від запозиченого слова форма: процес – формувати, формування, сформувати, сформування; наслідок – формовання, формація тощо. Не можна стандартувати іншомовні іменники на позначення дії, що закінчуються на ‑ція, ‑інґ, ‑мент та ін., які не даватимуть змоги розрізняти поняття дії і події і тим руйнуватимуть структуру української мови. Такими іменниками можна позначати інші поняття: наслідки дії, об’єкти, суб’єкти тощо, наприклад: процес – публікування, сляб(інґ)ування, сортування; об’єкт – публікація, сляб, слябінґ, сорт, асортимент (Г.9.11).

Таблиця 1

Дієслова та віддієслівні іменники для позначання дії, події, наслідку та інших понять (згідно з ДСТУ 3966, Додаток Г, п.п. Г.4.1, Г.9.1, Г.9.2)

Сполучність деяких слів з віддієслівними іменниками, що означають дію чи подію

Приклади:

Таблиця 2.

Приклади віддієслівних прикметників та дієприкметників

(згідно з ДСТУ 3966, Додаток Г, п.п. Г.9.3, Г.9.4, Г.9.7, Г.9.8 )

1. Словник української мови (в 11-ти томах). – К.: Наукова думка, 1970–1980. 2. Словарь української мови (в 4-х томах) / Б.Грінченко.– К.: «Наукова думка», 1996. 3. Орфографічний словник української мови: Близько 120 000 слів. / Уклад.: С.І.Головащук, М.М.Пещак, В.М.Русанівський, О.О.Тараненко.– К.: «Довіра», 1994.– 864с. 4. Російсько-український словник (у 3-х томах) – К: Наукова думка, 1970. 5. ДСТУ 3966-2000 «Засади і правила розробляння стандартів на терміни та визначення понять». 6. Словник технічної термінології / І.Шелудько, Т.Садовський. – К.: Державне видавництво України, 1928.– 588c. 7. Російсько-український словник наукової і технічної мови / О.Войналович, В.Моргунюк – К.: Вирій, Сталкер, 1997.– 256с. 8. Російсько-український словник наукової термінології: Математика. Фізика. Техніка. Науки про Землю та Космос / В.В.Гейченко, В.М.Завірюхіна, О.О.Зеленюк та ін. – К.: Наук. думка, 1998.– 892с. 9. Міжнародна класифікація товарів і послуг для реєстрації знаків (Ніццька класифікація) – К.: Державне патентне відомство України, 1997. 10. Покажчик ключових термінів до Міжнародної патентної класифікації – К.: Державне патентне відомство України, 1997. 11. Російсько-український науково-технічний словник / В.Перхач, Б.Кінаш – Львів, 1997. – 456с. 12. Російсько-українсько-англійський військовий словник / В.Карачун, І.Черненко, С.Чиж та ін. – К., Техніка, 2001. – 750с.