| Структура | Склад | Адреса | Засади | Правопис | Конференція | Семінар | Термінографія | Вісник | Товариство | Комісія | Оголошення | Хто є хто | Архів |

ВІСНИК

Національного університету «Львівська політехніка»

«Проблеми  української термінології»

№ 453

Пономарів О. Повернення до національних засад в українській термінології / Олександр Пономарів // Вісник Нац. ун-ту «Львів. політ». Серія «Проблеми української термінології». – 2002. – № 453. – С. 14–16.

  Олександр Пономарів

Київський національний університет імені Тараса Шевченка

ПОВЕРНЕННЯ ДО НАЦІОНАЛЬНИХ ЗАСАД В УКРАЇНСЬКІЙ ТЕРМІНОЛОГІЇ

© Пономарів О., 2002

Розглянуто й проаналізовано випадки відступу від національних засад при творенні українських термінів з різних галузей науки, викликані позамовними чинниками.

Deviation from national standards of Ukrainian terminology in different branches of science predetermined by extra linguistic factors.

На шляху творення й розвитку української термінології, як і української мови взагалі, траплялося й трапляється досі чимало перешкод позамовного й позанаціонального характеру. Тривала бездержавність українського народу, заборони та обмеження щодо вживання української мови гальмували формування й становлення таких її функціональних стилів як офіційно-діловий та науковий, позбавляли змоги виробити повноцінну термінологію різних галузей науки з урахуванням історичного досвіду, мовних, психологічних, світоглядних та инших особливостей українців.

Під час політики коренізації 20-х років минулого століття спостерігаємо великий поступ на ниві української термінології, термінознавства і термінотворення. Упродовж неповних десяти років Інститут української наукової мови ВУАН видав близько 20 термінологічних словників. Щоправда, розвій українського термінологічного словникарства був однобічний – більшість словників становили російсько-українські, бо вихід за межі впливу російської мови в Радянському Союзі, як відомо, був обмежений.

Від 30-х років, коли національне відродження було зупинено сталінськими репресіями, боротьбою з “буржуазним” націоналізмом, почалося російщення української термінології та номенклатури, що набуло особливого розмаху в період зближення мов, коли тоталітарний режим намагався витворити нову історичну спільність – радянський народ. Відомо, що чимало термінологічної лексики утворено шляхом метафоризації – перенесення назви з одного явища або предмета на инший на підставі подібности ознак чи функцій. Такий спосіб творення термінів спільний для всіх мов. Наприклад, поширений у техніці термін сорочка (ізольована порожнина в машинах та апаратах для циркуляції охолоджувальної чи обігрівної речовини) передається в слов’янських мовах так: укр. сорочка, рос. рубашка, п. koszulka, ч. košile тощо. Тобто для називання спільного поняття кожна мова знаходить власні лексичні засоби.

Але бувають випадки, коли в природні мовні процеси втручаються позамовні чинники. У період прискореного зближення мов народів колишнього Радянського Союзу ознакою гарного тону було впровадження запозичень з російської мови без огляду на те, існувала така потреба чи ні. З цих міркувань при загальнонародному українському слові черевик для називання приладу, що накладається на рейку з метою гальмування вагонів, до нашої мови введено російський термін башмак. Російсько-українські словники лексему карман цілком слушно перекладали кишеня, а з позначкою техн. залишали без перекладу рос. карман. Невже черевик і кишеня не могли набути нових значень (як сорочка)? Таке саме відбулося зі словом спідниця (жіночий одяг, що покриває фігуру від талії донизу), яке в технічному вжитку поступилося місцем однойменному російському юбка. У російській мові така метафоризація цілком закономірна, адже йдеться про пристрій в ізоляторі високої напруги, що захищає від вологи та забруднення і міститься в нижній частині конструкції. А в українській мові юпка означає вид півкаптана (у чоловіків) або вид керсетки (у жінок), тобто одяг, що покриває фігуру від талії догори. Отже, ознака суперечить термінологічній назві.

З української термінології в 30-ті роки під гаслами інтернаціоналізації повилучали питомі українські слова , яким у російській мові відповідали запозичення: двозвук (дифтонг), дієйменник (інфінітив), наросток (суфікс), приросток (префікс), первень (елемент), південник (меридіян), рівноденник (екватор), підсоння (клімат), поземний (горизонтальний), прямовисний (вертикальний).

Терміни иншомовного походження, яких не було в російській мові, замінено в нас російськими. Скажімо, хемічний елемент у вигляді твердої речовини сірого кольору, звався в нас, як і в багатьох инших мовах, крім російської, арсен (з грецької). Цю назву витіснено російським миш’як. Спільна для багатьох слов’янських і неслов’янських мов назва крихкого тугоплавкого металу сріблясто-білого кольору манган була заступлена словом марганець лише на тій підставі, що цей германізм уживають у російській мові. Инші терміни, утворені від манган, - манганін, манганіт залишилися, бо їх використовують у російській термінології).

Слово шар в українській мові має значення “суцільна маса однорідної речовини” (рос. слой). А рос. шар (зменшене шарик, прикметник шариковый) відповідає укр. куля (зменшене кулька, прикметник кульковий).

З “інтернаціоналістських” міркувань у технічну термінологію запровадили семантично незграбний витвір шарикопідшипник замість нормального кульковий підшипник або кулькопідшипник.

У ботанічній термінології тривалий час був уживаний оригінальний український термін на позначення родини рослин окружкові, але в 50-х роках минулого століття його замінено запозиченим з російської мови зонтичні. Викопний ссавець льодовикового періоду по-українському звався мамут: “Мамут спиною розгортає твань” (М.Бажан). Пор.: п.ч.слц.вл.слн. mamut, мак.срб. мамут. Пізніше його в українській мові назвали так, як у російській – мамонт, а слову мамут у словниках дали позначку “застаріле”.

З-поміж численних похідних від бігати, бігти варто зупинитися на омонімах бігун – спортсмен, що володіє технікою бігу, та бігун – полюс. Під час боротьби з “буржуазним” націоналізмом останнє слово усунули з активного обігу, незважаючи на тривалість уживання його в мові та на авторитет класиків української літератури: “В останні часи вона почувала себе такою втомленою, байдужою до всього, немов вона і світ були два бігуни, які ніколи не стрінуться (М. Коцюбинський). Тепер слово бігун у значенні “полюс” має посісти своє законне місце.

Уживані в правознавстві та суміжних галузях науки нібито українські слова вищестоящий та нижчестоящий не витримують жодної критики ні з погляду фонетики, ні з погляду морфології сучасної української мови. Деякі юристи, посилаючись на те, що ці російські слова стали термінами, обстоюють правомірність уживання їх. Такі юристи відтіснили на задній план правничий термін оборонець, замінивши його словом захисник (бо це ближче до російського защитник). Тепер настав час нормалізувати зросійщену українську правознавчу термінологію. Замість незграбних і непотрібних росіянізмів вищестоящий та нижчестоящий варто вживати форми вищого ступеня прикметників вищий і нижчий, як це роблять у багатьох европейських мовах.

Використовуване в суспільствознавстві слово малоімущий не має поважних підстав для існування в українській мові. Його не фіксує одинадцятитомний “Словник української мови”, не кажучи вже про словник за редакцією Б. Грінченка. Замість нього треба використовувати незаможний, малозабезпечений, низькооплачуваний. Раніше слова від’ємний і додатний були не тільки математичними термінами, а вживались і як терміни фізичні, а також у переносному значенні, тобто можна було сказати додатний (від’ємний) заряд, додатні (від’ємні) риси, наслідки тощо.

Російське слово предложение має в перекладі нашою мовою чотири варіянти: освідчення, речення, пропозиція (те, що виносять на обговорення) і пропонування – економічний термін, уживаний у сполученні зі словом попит. На жаль, замість пропонування досить часто неправильно використовують слово пропозиція (здебільшого ті, хто думає російською мовою).

Російщення української термінології триває й у незалежній Україні. Не лише в усній формі офіційно-ділового мовлення, а й у фінансово-економічних виданнях з середини 90-х років минулого століття почали активно вживати слова казна і незафіксоване жодним словником української мови казначейство. Закріпленню запозиченого через російське посередництво з тюркських мов слова казна як фінансового терміна заважає його співзвучність з укр. казна (що виникло внаслідок злиття словосполучення кат зна), яке входить до низки прислівників і займенників типу казна-де, казна-звідки, казна-хто, казна-що й под. Та головна причина неприйняття слова казна сучасною українською літературною мовою полягає в тому, що для даного поняття в нас є инша лексема – скарбниця з цілим словотворчим гніздом. Тож сучасне рос. казна та словосполучення з ним треба перекладати: казна – скарбниця, казначейство – державна скарбниця, казначей – скарбник тощо. Так було за часів Української Народної Республіки і навіть за часів радянської України.

Прикладів “інтернаціоналізації” в ділянці термінології можна наводити ще дуже багато. Не сприяють розв’язанню термінологічних та культурно-мовних проблем політичні ігри, що тривають уже кілька років навколо проєкту нової редакції “Українського правопису”. Настав час повернути українську термінологію до джерел рідної мови, а наш правопис до українських фонетико-морфологічних особливостей. Чужого, безперечно, навчатися варто. Проте насамперед не треба цуратися свого.