| Структура | Склад | Адреса | Засади | Правопис | Конференція | Семінар | Термінографія | Вісник | Товариство | Комісія | Оголошення | Хто є хто | Архів |

ВІСНИК

Національного університету «Львівська політехніка»

«Проблеми  української термінології»

№ 503

Карпіловська Є. Структурні зміни української наукової термінології протягом двадцятого сторіччя / Євгенія Карпіловська, Ольга Кочерга,  Євген Мейнарович // Вісник Нац. ун-ту «Львівська політехніка». Серія «Проблеми української термінології». – 2004. – № 503. – С. 3–8.

УДК 800

Євгенія Карпіловська

Інститут мовознавства імені О. Потебні НАН України, м. Київ

Ольга Кочерга

Інститут теоретичної фізики імені М. Боголюбова НАН України, м. Київ

Євген Мейнарович

Інститут математики НАН України, м. Київ

СТРУКТУРНІ ЗМІНИ УКРАЇНСЬКОЇ НАУКОВОЇ ТЕРМІНОЛОГІЇ ПРОТЯГОМ ДВАДЦЯТОГО СТОРІЧЧЯ

© Карпіловська Є., Кочерга О., Мейнарович Є., 2004

Окреслено структурні зміни, що сталися в українській науковій термінології протягом ХХ сторіччя, зокрема, зміни в лексичному складі мови, в інвентарі вживаних моделей словотворення, зразків будови граматичних конструкцій та словосполук.

Structural changes in the Ukrainian scientific terminology within XX century, in particular, changes in its lexicon, word-formation models, and grammatical constructions and phrases are outlined.

Минулого сторіччя українська термінна наука перейшла кілька етапів, що різним чином вплинули на розвиток української наукової мови, зокрема термінології. Після “золотого десятиріччя” двадцятих років настав кардинальний перегляд усього доробку в другій половині тридцятих, стагнація протягом сорокових-п’ятдесятих, певне пожвавлення наприкінці п’ятдесятих та протягом шістдесятих, панування “теорії злиття мов” та практичне вилучення української мови з науки та освіти під час “щербиччини”, бурхливий сплеск від початку дев’яностих, що триває й досі, хоча далеко не так бурхливо. Первісний намір термінознавців швидко навести лад у галузі помітно вщух, затнувся через негаразди, пов’язані з багатьма чинниками. Зокрема, досі триває дискусія, часом запекла й емоційна, щодо значення доробку, набутого протягом “золотого десятиріччя”, та його ваги в теперішньому термінному масиві. Протягом дев’яностих доробок Інституту Української Наукової Мови (далі – ІУНМ) та пов’язаних з ним наукових установ та окремих дослідників хоч і не став загальновідомим, проте не є вже чимось геть зовсім незнаним. Однак ставлення до нього далеке від одностайного. Чи варто повертати до наукового обігу терміни, що їх мало хто знає? Чи варто переходити від звичних багатьом мовних зворотів та моделей до напівзабутих конструкцій? Чи варто намагатися в деяких питаннях відійти від досить молодої повоєнної традиції, що її чимало людей вважають природним розвитком нашої мови? Чи є цей розвиток справді природним? І, нарешті, чи такими вже новими є деякі пропозиції термінознавців, що видаються ледь не революційними новаціями? Спробуймо розглянути цю проблему на підставі кількох документів, зокрема знову оприлюднених зовсім недавно [6], а до того практично забутих.^[1] Йдеться про Резолюції Комісії НКО (Народного Комісаріяту Освіти) в справі перевірки роботи на мовному фронті [1] та Хроніку НДІМ (Науково-Дослідчого Інституту Мовознавства) 1933–1934 рр. [2]. Разом з передмовами до термінологічних бюлетенів [3–5], вони становлять цікаве джерело, що дає змогу проаналізувати походження багатьох теперішніх мовних негараздів. Далі розглянемо їх у хронологічному порядку.

Резолюції Комісії НКО в справі перевірки роботи на мовному фронті оприлюднено 1933 року [1]. Їх три: “…на доповідь тов. Хвилі “Націоналістична небезпека на мовному фронті й боротьба проти неї” (26 квітня 1933 р.)” (далі – [1а]), “…в питаннях термінології” (далі – [1б]), “…в справі граматичній” (далі – [1в]).

Перша резолюція [1а] має загальний характер. Проте сформульовані в ній настанови спричинили появу пізніших документів, безпосередньо пов’язаних з примусовими структурними змінами української літературної мови взагалі та наукової термінології зокрема. Не торкаючися ідеологічних питань та полишаючи поза розглядом суто правописні моменти, що мають бути предметом окремого дослідження, зазначимо такі рекомендації:^[2] …розгорнути широку роботу щодо остаточного викриття і викорінення націоналістичних викривлень на мовній ділянці, а саме – скритикувати і вилучити шкідливу продукцію…; конкретніше: .…переглянути словники і виправити в дальших виданнях припущені в них хиби…; …переглянути наукову й учбову підручникову літературу…; посилити партійний провід роботою мовознавчих інститутів, переглянути плани науково-дослідної роботи…

Найважливішу з погляду термінознавства другу резолюцію, в питаннях термінології [1б], можна поділити на дві частини: критичну та настановчу. Найконкретніші фрагменти настановчої частини подано в пунктах 12 та 13. Пункт 12 містить приписи

…в ділянці словниковій українського мовознавства здійснити таке:

а)  Розгорнути за участю широкої радянської громадськості гостру критику всіх словників, виданих колишнім Інститутом української наукової мови та пізніше Інститутом мовознавства.

б)  Негайно переглянути всю словникову продукцію, що друкується … з погляду повної і цілковитої ліквідації націоналістичної ідеології в термінології.

в)  Доручити Інститутові мовознавства негайно … організувати досконалий, з погляду ідеологічного насамперед, перегляд словників і термінології….

д)  Дальші шляхи розвитку української термінології й цілої словникової діяльності … цілком побудувати на основі марксоленінської методології, на основі ленінської національної політики.

е)  …категорично засудити дотеперішню практику укладання словників за принципом навмисного вигадування слів нацдемівського типу…

з)  Термін має бути відповідний до загальної мовної політики радянської влади.

Пункт 13 містить перелік принципів, що ними належало керуватися, укладаючи російсько-українські словники, зокрема такі:

а)  в українській частині словника не подавати ніяких штучних, вигаданих, націоналістичного типу слів, надто критично використовуючи під цим поглядом словникову спадщину й категорично відкидаючи всіляку нацдемівщину;

б)  добирати українську лексику під поглядом потреби її для культ- і соцбудівництва, отже відкидаючи зайві архаізми, провінціалізми;

в)  у перекладі слів і фразеології не вносити штучної відмежованості української мови від російської, подаючи відповідники обох мов лише ті, що становлять сталий мовний елемент у них;

г)  у жодному разі штучно й тенденційно не обминати спільних для обох мов елементів (слів), зокрема й слів інтернаціонального походження;

д)  якнайбільше використовувати цитатний ілюстративний матеріал з радянського письменства й взагалі не подавати цитат, де відбивається ворожа пролетаріатові психоідеологія.

Третю резолюцію, …в справі граматичній [1в], побудовано дещо інакше: вона також містить критичну та настановчу частини, проте настановча частина має здебільшого ідеологічний характер, тоді як конкретні настанови, за принципом “від супротивного”, подано в частині критичній, зокрема в переліку імен мовознавців, чиї праці належало оголосити хибними (Євген Тимченко, Олена Курило, Микола Гладкий, Сергій Смеречинський, Микола Сулима) та націоналістичних рецептів, що їх належало засудити – і отже, вилучити з ужитку (рішуче викорінювати) критиковані граматичні конструкції. “Націоналістичні рецепти” та наведені на противагу їм рекомендовані конструкції промовляють самі за себе, тому їх варто навести цілком.

1.  Усування оруд. відмінка дієвої особи при формах на -но -то при пасивних присудках і атрибутах. Тип: “це зроблено мною”, “затверджено з’їздом”, “затверджений з’їздом”.

2.  Натомість висування, як поширеної норми, конструкції від+род. в. Тип: “звільнена від Рад Україна”, замість “звільнена Радами”.

3.  Усування конструкції з род. присвійним (лист сільського вчителя) й безоглядне заступання її конструкцією з присвійним прикметником: тип: “герцогове Гізове слово”, “з листа вчителевого сільського” і т.д.

4.  Усування орудн. присудкового. Тип: “він є (був) ковалем”, і безоглядне заступання його іншими конструкціями, особливо з “за”.

5.  Усування конструкції з віддієсл. іменник. на -ння, -ття в позиції родового в., залежного від другого іменника. Тип: “спосіб збирання матеріалів”. Застосування натомість невиправданого сучасною мовною практикою інфінітива замість нормального іменника. Тип: “машина шити”.

6.  Безоглядні рецептурні перепони найменшим можливостям творення прикметникових форм типу дієприкметників активних, неминучих в деяких випадках стилістично-перекладницької практики (напр. існуючий, пануючий, меншовикуючий).

7.  Ступенювання прикметників лише за типом -іший, най...іший і усування типу більш, найбільш+1 ступ.: усування прислівникових форм ступ. прикметників у присудку.

8.  Керування при ступ. прикметниках з усуванням родового в. і надуживанням конструкції з “за” (стіна вища за п’ять метрів, перш за все).

9.  Безоглядне усування пасивних конструкцій, зокрема типу: “книжка друкується”.

10. Усування природних конструкцій з “по” й надуживання орудн. відмінка. Тип: “дебати суттю доповіді (зам. по суті) закінчилися”. Також: “розподіл групами” замість нормальн. розподіл по групах.

11. Безоглядне усування нормальних в укр. мові порівняльних конструкцій типу: чим... тим, чим... то, (о)скільки... (о)стільки.

12. Надуживання сполучника “та” в невластивій йому функції: “туди та сюди”, “виходити та входити забороняється”, “день та ніч не був”.

Позаяк і критику, і настанови резолюцій адресовано насамперед Інститутові мовознавства, саме цей інститут мав негайно вжити “рекомендованих” заходів. Протягом другої половини 1933 р. в Інституті відбулося понад 15 засідань, присвячених питанням українського словотвору [2]. Аби не обтяжувати читача надто розлогими цитатами, нижче подано скорочені формулювання конкретних висновків та рекомендацій.

1.  Віддавати прикметникам на –ний перевагу над словами на -овий, особливо тими, що мають наголос на о – останні вважати полонізаційними.

2.  Вважати правильним та бажаним вживати іменники жіночого роду на -ка, -ча зі значенням процесу.

3.  Вважати правильним та бажаним вживати іменники чоловічого роду з суфіксами -щик, -чик.

4.  Оголосити шкідливим вживання іншомовних слів на -иза, -іза, -еза, натомість вживати такі слова в чоловічому роді.

5.  Віддавати словам з префіксом обез- перевагу над словами з префіксомі зне-

6.  Вважати основними формами літературної мови дієслівні іменники (від дієслів на –увати) на означення дії і наслідку на -ування,З іменників на -овання із значенням наслідку залишаються тільки ті, які в теперішній практиці набули широкого вжитку (напр., риштовання, угруповання, спростовання).

7.  Щодо відповідників до російських прикметників зі складниками -подобный, -образный, -видный – …не обминати в українській мові слів із складником -подібний, дослідивши глибше питання про слова з -подібний і -видний в новій українській літературній мові, ліквідувати надмірне поширення суфікса -уватий, залишивши його як основний відповідник до російського суфікса -оватый.

8.  Вважати шкідливим обминання іншомовних прикметників з суфіксами -аль(ний), -оз(ний) і заміну прикметників з цими суфіксами прикметниками без цих суфіксів (“пірамідний”, “пірамідовий” замість пірамідальний, “артерійний” замість артеріальний, “тифовий” замість тифозний тощо).

9.  Вважати неправильним погляд, що прикметники від іменників жіночого роду на -ка не можуть мати закінчення -очний, а творяться лише суфіксом –овий.

10. Вважати хибною думку, що в українській мові безпрефіксові форми іншомовних дієслів мають лише значення недоконаного виду і що значення доконаного виду в українській мові може передати тільки форма з префіксом з-.

11. Боротися з культивуванням прикметників з суфіксом -івник супроти існуючих прикметників з іншими суфіксами (‑альник, -ик тощо), а таксамо з штучним утворенням прикметників з суфіксом -івний (замість -увальний та ін.). Зокрема прикметники на -івний ні в якому разі не можуть бути відповідниками до російських дієприкметників активних теперішнього часу на -щий.

Без висновків зазначено, що предметом обговорення були також питання про прикметники з суфіксами -астый, -истий (скелястий – скелистий), слова зі складниками багато-, много- та “складені” слова з верхньо‑, нижньо- і горішньо-, -долішньо-, з товсто-, грубо- тощо.

Настанови резолюцій [1] та висновки учасників засідань в Інституті мовознавства [2], що їх реалізують та конкретизують, використано на практиці під час перегляду словникового доробку ІУНМ. Передмови до термінологічних бюлетенів [3–5] втілюють настанови, зазначені вище, та додаткові приписи щодо змін, що їх належало запровадити в українській науковій мові. Наводимо стислий виклад засад перегляду наукової термінології за передмовами до цих бюлетенів.

1.  Головною хибою всієї термінознавчої діяльності оголошено штучний відрив української наукової термінології від наукової термінології російської мови, відтак рекомендовано віддавати перевагу українським термінам, подібним до російських [3–5]. Сукупно з граматичним закидом – Свідоме відштовхування від наявних уже між кількома мовами спільних структурно-граматичних моментів, зокрема повсякчасне відштовхування від спільностей українсько-російських … а надто спільних фразеологічно-лексичних елементів, вироблених в різних національних мовах пролетаріатом в його інтернаціональній боротьбі за соціалізм [1в] – цей висновок на багато років зробив російську мову непорушним лексичним та граматичним взірцем, що до нього належало допасовувати українські терміни та мовні конструкції попри закони внутрішнього розвитку української мови, випрацювані в ній принципи мовної категоризації дійсності та моделі словотворення.

2.  Вживання властиво українських термінів замість запозичених чи поряд із ними оголошено однозначно негативним явищем, відповідні терміни вилучено зі словників [3–5].

3.  Засуджено подавання двох чи більше українських відповідників до того самого російського слова [3], безпідставну диференціацію значення або функції окремих російських термінів [4]; зайві, непотрібні [3] терміни та синоніми вилучено. Зокрема вилучено відмінні форми прикметників з різною семантикою, утворених від того самого іменника. Варіанти прикметників на –овий, –евий (місяцевий, сонцевий, зоревий, квадратовий тощо), на виконання рекомендацій [2] (хоч і без посилання на них), вилучено насамперед [3; 4].

4.  Вживання іменників жіночого роду на –аля (вертикаля, діагоналя, нормаля) оголошено спотворенням української мови [3], натомість запроваджено форми на –аль.

5.  Українським термінам, що мали спільний з російськими запозичений корінь, проте інший рід, надано такого самого роду, як в російській мові [3]. Крім термінів на –іза, -еза, що фігурують в настановах [2], змінено рід багатьох інших слів (еліпса перетворилася на еліпс, протуберанца – на протуберанець, паралакса – на паралакс тощо).

6.  Засуджено вживання префікса при-, коли в російських відповідниках фігурує около-.

7.  Засуджено вживання терміносполук з присвійними прикметниками (і взагалі прикметникових) [3; 4], коли російським відповідником є конструкція з іменниками у родовому відмінку. З термінології вилучено сполуки типу Ньютонів закон, Лапласове рівняння разом з прикметниками типу відсонцевий, приземний тощо. Натомість рекомендовано вживати терміносполуки з одним чи кількома іменниками в родовому відмінку.

8.  Оголошено шкідливим запозичування термінів з польської мови чи творення термінів за моделями, подібними до польських [3; 4].

9.  Засуджено наголошування, відмінне від російського, особливо коли в обох мовах йдеться про слова на -овий і в українському слові наголос падає на о [4].

10. Засуджено більшість безсуфіксових віддієслівних іменників, що відповідають процесовим поняттям (виник, переміст, занур тощо) [4].

11. Засуджено будь-які спроби подавати однослівні відповідники до двослівних російських сполук [4; 5], зокрема вилучено всі пропоновані в словниках новотвори.

12. Оголошено бажаним та корисним вживати активні дієприкметники замість прикметників [4].

13. Вживання слів на -астий (-ястий) зведено до мінімуму; слова на –уватий дозволено вживати лише у відповідниках до російських слів на –оватий; відповідником до рос. –видный подано український -видний, а відповідником до рос. –образный, -подобный – укр. -подібний [4].

14. Засуджено запозичування інтернаціоналізмів у формі, відмінній від форми російського відповідника (фольга – фолія); оголошено шкідливим запозичування не з тих мов, звідки відповідні слова запозичила російська мова [4, 5].

15. Рекомендовано вживати іменники з суфіксами -чик, -щик замість –ник на позначення професій та іменники жіночого роду на -ка, -ча на позначення дії [5].

Наведені вище приписи становлять послідовний комплекс нормативів, що на багато років (а подекуди незворотно) змінили лексичний склад та структуру наукової мови. Розглянемо наслідки цих змін на кількох конкретних прикладах.

I.  Лексичні зміни. Вилучення окремих слів вплинуло на термінологію різною мірою, залежно від ваги пов’язаного з терміном поняття. Такі лексичні лакуни виразно “зяють” у гніздах спільнокореневих слів (показовий щодо цієї проблеми матеріал див. у [7]).

Вилучення слова виник, що означає наслідок дії виникати/виникнути, спричинило невиправдану лакуну в природничій термінології на позначення чогось незрозумілого, що виникло під час досліду чи й може бути просто помилкою чи випадковим збігом обставин, а може виявитися відкриттям, що матиме важливі наслідки. Попри те, що в розмовній фаховій мові слово існує, у статтях його не пропустить жоден редактор, тому авторам доводиться вдаватися до багатослівних конструкцій чи вживати слово “ефект” з епітетами “незрозумілий”, “несподіваний” тощо. Позаяк “ефект” у науковій мові має багато відтінків, зокрема його вживають на позначення вже відомих та досліджених явищ, це спричиняє втрату прозорості тексту.

Втрата одного слова, навіть дуже влучного, не надто сильно впливає на термінні явища. Гірше, коли втрата слова спричиняє втрату точності терміна чи збіднює терміносистему. У передмові до бюлетеня [4] одним з прикладів безпідставної диференціації значення або функції окремих російських термінів є відповідники до слова “качание”, а саме:

Качание — (колебание) коливання; (с верхним подвесом) гойдання; (с нижним подвесом) хитання; (одно) похит ^[3].

Натомість подано таке:

Качание — гойдання; (колебание) коливання.

Бачимо, що вилучено слова хитання, похит (тобто втрачено поділ типів механічних коливань за відносним розташуванням нерухомої точки, що навколо неї відбуваються коливання, та центру ваги тіла) та термін на позначення коливання протягом одного періоду. Водночас вилучено дієслово хитатися, іменник хитун (його спеціально критиковано в двох бюлетенях [3, 4]), прикметники хиткий та хитливий, терміносполука хитка рівновага тощо. Отже, всі похідники від дієслова хитатися втратили право на вжиток у науковій літературі, а разом з ними й ланцюжок термінів, пов’язаних з відповідним типом коливань.

II.  Зміни словотворчих моделей. Наведені вище настанови щодо того, які елементи словотвору належить вживати та яким чином належить запозичувати чужомовні слова, спричинили в багатьох випадках втрату семантичної прозорості термінів. Найбільшого впливу зазнала термінологія процесових понять. Ми не будемо тут аналізувати цей розділ комплексно, його послідовно досліджують, зокрема, автори праць [8, 9; див. також 10]. Торкнімося лише кількох моментів.

До виходу бюлетеня [4] всі терміни, пов’язані з поняттям магнетизму, в науковій літературі писали через е (посилання на те, що слово “магніт” є в словнику Грінченка, не є достатньою підставою вилучити “магнет” хоча б тому, що цей словник загальномовний, до того ж обмежений кінцем ХІХ сторіччя). Після виходу [4] зазнав змін не лише магнет, а й низка похідників: магнетувати/намагнетувати, магнетування/намагнетування, магнетний, намагнетований поступилися місцем, відповідно, словам намагнічувати/намагнітити, намагнічування/намагнічення, магнітний, намагнічений. Прикметника магнетовий (семантично відмінного від магнетний, бо перший вказує на пов’язаність з магнетом, а другий – на наявність магнетних властивостей) вилучено без заміни. Терміни зі складником магнето- дістали форми магніто- чи зберегли магнето- залежно від того, магнито- чи магнето- містять їхні російські відповідники – адже в російській мові головним словом терміносистеми є “магнетизм”, а чіткості в побудові похідників нема. Наслідком цього є плутанина з тим, як писати терміни, пов’язані з поняттям магнетизму, зокрема нові. Спроби словникарів дати раду цьому лихові проаналізовано в [11].

Подібних змін зазнала система термінів, пов’язаних зі словом кристал. Саме слово кристал змін не зазнало, однак вилучено синонім кришталь та всі його похідники (зокрема кришталювати(ся), кришталювання) та прикметник кристалевий (пов’язаний з кристалом, на відміну від прикметника кристалічний, пов’язаного зі структурою чи властивостями). Зовсім випало з розгляду (і навіть тепер мало кому відоме) дієслово кристаліти/скристаліти [12], хоча модель його творення цілком природна й достатньо поширена (кам’яніти/скам’яніти, роговіти/зроговіти, тужавіти/стужавіти тощо).

Величезних змін зазнали прикметники. Насамперед, послідовно вилучено і оголошено полонізмами більшість прикметників на –ов(ий), що призвело до втрати важливих семантичних терміноваріантів (деякі приклади подано вище, див. також [13]). Підпо­рядкування способів запозичування чужомовних слів російським взірцям призвело до того, що слова з суфіксом –льн(ий), що має семантику призначення чи властивості (програмувальний, реєструвальний, обертальний), заступили активні дієприкметники. Натомість у багатьох словах без жодної семантичної навантаги фігурує як зайвий баласт суфікс –альн(ий) (аксіальний, парціальний, зодіакальний замість природних аксійний, парційний, зодіаковий тощо) (докладніше про функціювання елементів-ускладнювачів українського суфікса –н(ий) див. [14]). До того ж, надмірне вживання цього суфікса (подекуди разом з -он-) не дає змоги відрізняти семантику слів з ним і без нього: функційний (від функція) та функціональний (від функціонал), диференційний (від диференціювати) та диференціальний (від диференціал), орнаментовий (пов’язаний з орнаментом) та орнаментальний (про мистецтво тощо), орбітовий (від орбіта) та орбітальний (від орбіталь). Під тиском активних дієприкметників майже цілковито зникли віддієслівні прикметники та іменники із суфіксальною частиною -івн(ий), -івник, “вижили” лише лічені слова: рятівний – рятівник, руйнівний – руйнівник, гальмівний, панівний. Потреба виправити ситуацію дуже відчутна, термінознавці та словникарі поступово залагоджують ситуацію. Нещодавно, наприклад, цікаві роздуми про те, як передавати семантичні відтінки в музичній термінології, надруковано в [15].

Важливі негаразди спричинила втрата семантичної навантаги префіксів. Префікс роз-, що здебільшого передає рух ізсередини, просторове поширювання чи поділ/подрібнення на частини (розкидати, розливати, розбивати, розбурхувати, розвіювати, розподіляти, розгортати) за аналогією з російським раз- дістав функцію скасовування попередньої дії і заступив властивих носіїв цієї функції зне- та від- (розмагнічувати замість знемагнетовувати, розпружувати замість відпружувати, розбалансовувати, розрегульовувати тощо), тоді як префікс від- дістав натомість функцію передавати доконаний вид замість з- та по- (відрегулювати, відремонтувати, відредагувати, відлакувати, відреставрувати тощо) у словах, що мають російські відповідники з префіксом от-.

III.  Зміни граматичних конструкцій. Заміна прикметникових та дієслівних конструкцій конструкціями з іменниками в родовому відмінку призвела до того, що наукові (і не лише наукові) публікації рясніють фразами типу “для виконання нашого завдання потрібне дослідження рівняння” чи “надмірне нагромаджування іменників потребує додаткового вивчення з метою подолання невластивого вживання родового відмінка”. Читач крізь такі статті мусить продиратися важкою працею.

Пасивні конструкції на -ся, заполонивши наукову літературу, не лише призвели до втрати відчуття активної та пасивної дії (експеримент виконується, тема вивчається), а й спричинили плутанину між примусовими та самочинними процесами: замість тіло холоне (температура тіла меншає чи нижчає) маємо тіло охолоджується (температура тіла зменшується/знижується), метал в багатьох статтях не старі(ша)є, а стариться, поверхня (внаслідок певного впливу) не рівнішає, а вирівнюється тощо, хоча охолоджувати/охолодити, зменшувати/зменшити, знижувати/знизити, старити/зістарити (метал), вирівнювати/вирівняти – примусові процеси, а холонути/охолонути, меншати/поменшати, нижчати/понижчати, старіти/постаріти, рівнішати/порівнішати – самочинні. Втрата цих нюансів коштує читачеві зайвого часу й далі ускладнює його читацькі проблеми.

Про калькування конструкцій з прийменником “по” та властиві українські способи висловлювати думку писала ще Олена Курило [16], настанови резолюції [1в] великою мірою спрямовані на те, щоб усунути вплив її книжки. Запровадження орудного відмінка в невластивій йому функції (зроблено нами) та заміна його конструкціями з прийменником “по” там, де він був би на місці (говорити по телефону замість говорити телефоном [17]), призвело до появи неоковирних конструкцій на кшталт “дорогу забруковано робітниками” [18], “говорити на мові”, “заступник директора по науковій роботі”; а разом з пасивними конструкціями на -ся дістаємо перли типу “документи підписуються директором” чи “двері відчиняються водієм”.

Вилучення сполучника “та” з деяких усталених словосполук потягло за собою мовчазне пониження (аж ніяк не нижчання) його статусу.

Зміна способів ступенювання прикметників має, зокрема, наслідок, якого не очікували, мабуть, навіть автори приписів [1в]. Мало того, що виникли конструкції типу “більш кращий, так ще й майже зник найвищий ступінь як такий, зокрема від прикметників “добрий” та “високий”. Визначають “кращу книжку року”, рекламують “кращі товари”, пишуть про “вищу” якість; навіть атестаційна комісія у нас “вища” – а де найкраща книжка, найвища якість, і маємо ми найвищу інстанцію?

Тут окреслено низку різноманітних та різнопланових проблем, кожна з них потребує окремого докладного розгляду. Ми жодною мірою не вважаємо, що всі вилучені терміни, мовні конструкції та моделі треба повернути до наукового обігу. Проте наведений аналіз свідчить про глибину та всебічність невмотивованого втручання в структуру української наукової, а відтак і літературної, мови. Без урахування цього будь-яке термінознавче дослідження буде неповним.

1. Резолюції Комісії НКО в справі перевірки роботи на мовному фронті. – Мовознавство, 1934. – № 1, С. 15–21; В. кн.: А.Хвиля. Знищити коріння українського націоналізму на мовному фронті. – Х.: Радянська школа, 1933 – Сс. 115–129. Передрук:[6], С. 147–158. 2. Хроніка НДІМ 1933–1934 рр. – Мовознавство, 1934. – № 2. – С. 139–145. Передрук:[6], С. 159–168. 3. Математичний термінологічний бюлетень ВУАН, Інститут мовознавства. – Київ: Вид. ВУАН, 1934. – №2. (Передмова, С. 5–22). 4. Фізичний термінологічний бюлетень. ВУАН, Інститут мовознавства. – К.: Вид. ВУАН, 1935. – №4. (Передмова, С. 3–19). 5. Виробничий термінологічний бюлетень. ВУАН, Інститут мовознавства. – Київ, Вид. ВУАН, 1935. – №5. (Передмова, С. 5–11). 6. В.Кубайчук. Хронологія мовних подій в Україні (Зовнішня історія української мови). – К.: К.І.С., 2004. – 168 с. 7. Карпіловська Є.А. Кореневий гніздовий словник української мови. – К.: Українська енциклопедія, 2002. – 912 с. 8. Войналович О., Моргунюк В. Російсько-український словник наукової і технічної мови. Термінологія процесових понять. – К.: Вирій, 1997. – 254 с. 9. Ярема С. На теми української наукової мови.–  Львів, НТШ, 2002. – 44 с. 10. Вихованець І., Городенська К. Теоретична морфологія української мови. – К.: Пульсари, 2004. – 400 с. 11. Кочерга О. Магнет чи магніт? Спроба об’єктивного аналізу // Вісник ДУ “Львівська політехніка”, 1998. – №336. – С. 172–174. 12. Російсько-український словник / За ред. А. Кримського. – К.: ДВУ, 1929. – т. 2 (З–Н). – VI+392 с. 13. Кочерга О. Проблема прикметника в науковій термінології // Вісник ДУ “Львівська політехніка”, 2002. – № 453. – С. 224–227. 14. Карпіловська Є.А. Суфіксальна підсистема сучасної української літературної мови: будова та реалізація. – К.: Ін-т мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України, 1999. – 297 с. 15. Семенов Ю. З музикологічно-перекладацької робітні: питання, пропозиції та вирішення / Післямова до кн: Епохи історії музики в окремих викладах, пер. з німецької. – Одеса: Будівельник, 2003. – С.152–170. 16. Курило О. Уваги до сучасної української літературної мови. – К.: Книгоспілка, 1925 – 250 с. 17. Огієнко І. Український стилістичний словник. Підручна книжка для вивчення української літературної мови. – Львів: з друкарні НТШ, 1924. – 496 с. 18. Наконечна Г. Українська науково-технічна термінологія: Історія і сьогодення. – Львів: Кальварія, 1999. – 110 с.