| ТК СНТТ |
|
| Структура | Склад | Адреса | Засади | Правопис | Конференція | Семінар | Термінографія | Вісник | Товариство | Комісія | Оголошення | Хто є хто | Архів |
ВІСНИК
Національного університету «Львівська політехніка»
«Проблеми української термінології»
№ 538
Микульчик Р. Сучасні українські абревіатури: перспективи і стан дослідження / Роман Микульчик // Вісник Нац. ун-ту «Львівська політехніка». Серія «Проблеми української термінології». – 2005. – № 538. – С. 12–15.
Технічний комітет стандартизації науково-технічної термінології
Міністерства освіти і Держспоживстандарту України, м. Львів
СУЧАСНІ УКРАЇНСЬКІ АБРЕВІАТУРИ: ПЕРСПЕКТИВИ І СТАН ДОСЛІДЖЕННЯ
© Микульчик Р., 2005
У статті розглянуто проблематику абревіатур у сучасному українському мовознавстві. Основну увагу приділено питанням класифікації абревіатур, їх морфологічної характеристики та відабревіатурного словотворення.
The paper is devoted to the abbreviation problems in Ukrainian linguistics. The main accent is focused on classification problems, its morphologic description and word-formation on the abbreviation basis.
Скорочування виразів і їх поєднань таке ж давнє, як і письмо, оскільки люди завжди враховували принцип економії мовних засобів. Звичай скорочування виразів і назв почав поширюватися в Європі і на початку ХХ століття, особливо під час Першої світової війни – під впливом преси й воєнних комюніке. В українській і російській мовах бурхливий розвиток абревіації почався після революції 1917 р. Подальше поширення скорочень і абревіатур зареєстровано в цілому світі після 1945 року. Серед різних причин такого стану справ можна між іншими назвати темп життя й перегони з часом, господарські, суспільні та політичні зміни, розбудову державного адміністративного апарату, політичних партій і різних організацій, утворення нових закладів праці й місць торгівлі, потік наукових і технічних термінів. Це пов’язано з інтенсивним розвитком засобів масової інформації, розширенням інформації й одночасно з тенденцією до стислості. Скорочення й абревіатури стають зручним засобом пропаганди й реклами; полегшують запам’ятовування довгих назв (мнемотехнічна функція) й одночасно функціювання в українській мові чужих назв без потреби їх розгортання й пояснення.
У цій статті проаналізуємо дослідження, які стосуються таких аспектів: 1) класифікація абревіатур; 2) морфологічна характеристика абревіатур; 3) словотвір відабревіатурних похідних.
Ця проблематика розглядається як у загальних наукових працях – «Українська мова. Енциклопедія» [12], «Великий тлумачний словник сучасної української мови» [2], «Український правопис» [13], так і в окремихспеціальних дослідженнях абревіатур – К. Л. Тронь [10]; М. Г. Сердюк [7; 8]; Л. М. Бойченко [1]; Н. Ф. Клименко [4].
Невелика кількість праць підтверджує нашу думку про те, що цю тематику все ще недостатньо вивчено й вона потребує додаткового дослідження.
Як і кожний клас лексичних одиниць, абревіатури можна покласифікувати за певними ознаками. Наведемо нижче деякі приклади класифікації абревіатур.
«Українська мова. Енциклопедія» подає класифікацію абревіатур за морфемною будовою і за видом [9]. За морфемною будовою абревіатури поділяють на подільні і неподільні. До останніх відносять буквені та звукові абревіатури. За видом абревіатури тут поділяють на літерні або ініціальні (ООН, США, НАН), звукові (внз, рацс), складові (колгосп) і мішані (морфлот, мопед).
Дуже детальну класифікацію абревіатур наведено в «Лексиці і фразеології». Тут автори класифікують їх так:
«1. Складноскорочені слова, утворені з початкового складу (або початкових складів) першого компонента й цілого другого компонента словосполучення, наприклад: технагляд – технічний нагляд.
2. Складноскорочені слова, утворені з початкових частин двох або кількох компонентів синтаксичного словосполучення, наприклад: райвиконком – районний виконавчий комітет.
3. Складноскорочені слова, утворені з початкової частини першого компонента (або перших компонентів) словосполучення і початкової або кінцевої частин другого компонента, в якому середню частину пропущено, наприклад: есмінець – ескадрений міноносець, облвійськкомат – обласний військовий комісаріат.
4. Літерні абревіатури – такі, які утворено з назв початкових букв компонентів синтаксичного словосполучення, наприклад: НРУ – Народний рух України.
5. Звукові абревіатури – такі, які утворено з початкових звуків слів повної назви, наприклад: рацс – реєстрація актів цивільного стану, РАТАУ – радіотелеграфне агентство України.
6. Звукові абревіатури, складовою частиною яких є звуки і цифри, наприклад: АН-124, ГАЗ 2109.
7. Складноскорочені слова, утворені з початкової частини першого компонента і звукової абревіатури інших компонентів синтаксичного словосполучення, наприклад, райво – районний відділ освіти.
8. Складноскорочені слова, утворені з літерної абревіатури кількох перших компонентів і початкової частини останнього компонента синтаксичного словосполучення, наприклад, Есхар – електричне селище Харків.
9. Складноскорочені слова, утворені з літерних абревіатур першого і третього компонентів і початкового складу другого компонента синтаксичного словосполучення, наприклад, ГАПУ – Головне аптечне управління.
Ця класифікація дуже детальна. Усі види абревіатур описано надзвичайно чітко. Проте ця класифікація має і свої недоліки: вона доволі складна у вжитку і не передбачає спеціальних назв для багатьох видів абревіатур» [5, с. 252].
Звернемось також до підручників з лексикології. У підручнику «Сучасна українська літературна мова» розрізняють три типи абревіатур: складовий, змішаний та ініціальний і визначають ці три типи так:
«1. Складовий тип – це складноскорочені слова, утворені усіченням основ кількох слів.
2. Змішаний тип – це складноскорочені слова, утворені поєднанням усіченої початкової основи (одного чи двох) з цілим словом. У науковій літературі до іменників цього типу належать також слова, першою частиною яких виступають морфеми іншомовного походження авіа-, авто-, фото-, аеро-, гідро- і подібні, що приєднуються до цілого слова.
3. Ініціальний тип – це утворення складноскорочених слів від початкових звуків чи букв. Тобто ініціальний тип автори поділяють на підтипи.
Звуковий підтип складають слова, утворені поєднанням початкових звуків слів (ноп – наукова організація праці; ІТА – інформаційне телеграфне агентство). Особливість слів звукового типу та, що вони читаються як звичайне слово.
Буквений підтип складають слова, утворені від назв початкових букв слів (слово вимовляється за назвами букв), наприклад: МВС – Міністерство внутрішніх справ (ем-ве-ес); НПУ – Національний педагогічний університет (ен-пе-у).
Буквено-звуковий (змішаний) тип – це слова, утворені поєднанням звуків і букв: ДТСААФ – Добровільне Товариство Сприяння Армії, Авіації і Флоту (де-те-са-аф).
Ініціальний тип продуктивний у його перших двох різновидах (звуковий і буквений), змішаний використовується рідко» [9, с. 181].
Тобто, у цьому підручнику існує два змішані типи абревіатур: «складноскорочені слова, утворені поєднанням усіченої початкової основи (одного чи двох) з цілим словом» (основний класифікаційний тип) і «слова, утворені поєднанням звуків і букв» (підтип ініціальних абревіатур).
Тієї самої думки щодо класифікації абревіатур дотримується і О. Мацько [6, с. 34]. О. Мацько також доповнює змішаний тип абревіатурами, які поєднують початкову частину слова з формою непрямого відмінка: завкафедри – завідувач кафедри.
Найпоширенішими в мові є лише два види абревіатур: 1) абреавіатури, утворені з початкових літер та звуків, що входять до складу багаточленного найменування, наприклад: ООН (Організація Об’єднаних Націй), ВАК (Вища атестаційна комісія) тощо; 2) абревіатури, утворені складанням частин слів, наприклад: райво, технагляд, автобаза тощо. Широко використовуються в мові спеціальні абревіатури, поєднані з цифрами: АН-70, АН-124 тощо. Останні складають переважно технічну номенклатуру – назви серійних моделей різноманітних апаратів і приладів.
Абревіатури першого виду називають акронімами. При їх творенні їх свідомо прагнуть уподібнити за милозвучністю до звичних нескорочених слів мови, інколи ігноруючи навіть повну омонімію, наприклад: АМУР (автоматична машина управління і регулювання), КАСКАД (клас автоматизованих систем комплексного аналізу документів), МАРС (машина автоматичної реєстрації і сигналізації), бор (батарея оптичної розвідки). Такі абревіатури легко запам’ятовуються і, завдяки цьому, легше приживаються в мові й мовленні. Слова цього типу особливо широко вживають у науковій мові як терміни.
Далі розглянемо лексичні й словотвірні характеристики абревіатур. За частиномовною приналежністю абревіатури є іменниками і об’єднуються у великі тематичні групи: назв країн (КНР – Китайська Народна Республіка), партій (УРП – Українська республіканська партія), організацій (ООН – Організація Об’єднаних Націй), установ (ЛАЗ – Львівський автобусний завод, СБУ – Служба безпеки України), машин і приладів (ЕОМ – електронно-обчислювальна машина, врубмашина, земснаряд).
З 60-х років спостерігається дедалі сильніша тенденція до створення абревіатур, зовні схожих на звичні слова: валокордин, газотрон, позитрон. Слова цього типу особливо поширені в науковій мові, де їх вживають як терміни: аероторія, акваторія, лавсан, мелан, поропласти.
Абревіатури стають твірними для багатьох похідних слів, серед яких переважають іменники – назви осіб (виконкомівець, метробудівець, фізкультурник) і відносні прикметники (домобудівний, харчоблоковий, профкомівський).
Відмінювані абревіатури, утворені поєднанням початкової частини слова (чи частин слова) з повною формою іменника, зберігають значення роду відповідного іменника: довгоочікувана зарплата, студентська профспілка, міська санепідемстанція, столичний педуніверситет.
Відмінювані абревіатури, що утворюються з початкових звукосполучень або звуків кількох слів, а також ті, що утворюються поєднанням початкових частин слів, значення чоловічого роду набувають за зовнішньою подібністю до іменників ІІ-ої відміни на приголосний: Ковельський ліспромгосп, районний військкомат, Центральний рацс, найкращий ВНЗ.
Невідмінювані абревіатури, утворені поєднанням початкової частини першого слова повної назви з формою непрямого відмінка другого слова, мають рід першого складового елемента: вимогливий завкафедри, суворий комроти, веселий помкомвзводу.
Рід інших невідмінюваних абревіатур визначають за родом іменника, який входить до абревіатури в називному відмінку однини: міський райво (відділ – чол. рід), важлива НТР (революція – жін. рід). Проте тут можуть бути й винятки: НАТО повідомило – середній рід (набуто за зовнішньою подібністю до іменників середнього роду). До речі, це запозичена абревіатура – НАТО (NATO – North Atlantic Treaty Organization – з англ. Північно-атлантична договірна організація). Подібно до цього набувають рід і такі абревіатури як ЮНЕСКО, ООН, ЄЕС.
У підручнику «Сучасна українська мова» [10, с. 119] стверджується, що рід невідмінюваних (ініціальних, буквених) абревіатур, а також невідмінюваних звукових абревіатур визначають за стрижневим словом, а рід відмінюваних звукових абревіатур визначають граматично (за парадигмою відмінювання).
2.2. Відмінювання абревіатур
Абревіатури поділяються на відмінювані й невідмінювані.
Згідно з українським правописом [13], скорочення від загальних назв, які вимовляються як звичайні слова (без вставних звуків), переважно відмінюються: рацс (до рацсу), неп (під час непу). Так само відмінюються ініціальні скорочення типу ВАК, а їхні закінчення, що пишуться з малої літери, приєднуються до останньої літери абревіатури без будь-якого знака (апострофа, коми): з ВАКу, ВАКом, ТЮГу, ТЮГом.
Зі сказаного вище незрозуміло, які саме абревіатури належать до невідмінюваних.
Як стверджує О. Пономарів [10, с. 134], не відмінюються ініціальні – буквені та комбіновані – абревіатури: ОБСЄ, МВС, НАТО, міськво, а також абревіатури типу завкафедри, міноборони, міненерго. Також не відмінюються абревіатури – назви машин і механізмів, до складу яких входять цифрові позначення: ДТ-54, СКГ-6. Інші поскладові, звукові абревіатури відмінюються як схожі на них іменники.
Якщо порівняти сказане в підручнику [10, с. 134] і в українському правописі [13], то можна легко побачити, що між цими джерелами існує повна протилежність, яка полягає у різному розумінні терміна ініціальне скорочення (ініціальна абревіатура).
3. Правопис абревіатур
В українському правописі [13] подано такі правила написання абревіатур:
1. Скорочені назви (абревіатури) установ, закладів, організацій тощо, утворені з частин складноскорочених слів, пишуться двояко:
а) З великої літери, якщо ці слова вживаються у назвах на позначення одиничних установ: Укрінформ, Укртрансгаз, Укоопспілка.
б) З малої літери, якщо такі слова є родовими назвами: медінститут, облвиконком, райно, райрада, рацс.
2. Складноскорочені назви, утворені з початкових (ініціальних) букв, власних і загальних назв, пишуться великими літерами: АТС, КНР, НЛО, СНД, УРП, УТН.
В останньому пункті правопису можна легко побачити певну недоречність. Жодна з наведених у прикладі абревіатур не містить власної назви. Щоб довести це твердження, наведемо розшифрування наведених абревіатур: АТС – автоматична телефонна станція, КНР – Китайська народна республіка, НЛО – неопізнаний літаючий об’єкт, СНД – Союз незалежних держав, УРП – Українська республіканська партія, УТН – українські телевізійні новини. Можна переконатися, що в цих абревіатурах уживаються лише прикметники, які походять від власних назв (китайська, українська). На нашу думку, цей пункт потрібно розуміти так: великими літерами пишуться ініціальні абревіатури, які позначають одиничні об’єкти.
Розглядаючи питання абревіатур у сучасній українській мові, можна зіштовхнутися з низкою різнопланових проблем щодо розуміння й вживання абревіатур у сучасній українській мові.
Немає однозначності в термінології, якою користуються дослідники, описуючи абревіатури. Науковці паралельно вживають різні терміни на позначення того самого поняття, по-різному розуміють ті самі поняття. Єдиним способом вирішення цієї проблеми є внести єдину загальноприйняту класифікацію абревіатур до нової редакції українського правопису.
Проблемним у мовному середовищі є орфографічно правильне написання абревіатур, у чому можна легко переконатися за допомогою аналізу текстів з українського сектора Інтернет, переважно публіцистичних.
Досліджуючи різноманітні тексти із вживанням абревіатур, легко побачити, що автори регулярно порушують наведені вище норми написання абревіатур. Так у текстах часто зустрічається написання Нато [15] замість нормативного НАТО тощо. Такі порушення відбуваються частково під впливом російської мови, у чому можна переконатися, зіставивши тексти, написані українською і російською мовами [23; 24].
Також проблемною є узгоджуваність абревіатур з іншими частинами мови в текстах. Це пов’язано з визначенням роду абревіатури. Для пересічного мовця визначення роду абревіатури, не описане чіткими правилами, є проблемним, так само, як і визначення, чи є абревіатура відмінюваною. Часто автори роблять спроби відмінювати невідмінювані абревіатури. Усе це свідчить про недостатність і недоступність інформації щодо цієї проблематики.
4. Запозичення іншомовних абревіатур
Ще одна проблема полягає в запозиченні абревіатур з інших мов, зокрема з англійської. Поки що не вирішено, яким чином запозичати такі абревіатури: транслітерацією, транскрипцією чи в оригінальному написанні (латинським алфавітом), наприклад, комп’ютерний термін Unicode (universal code – універсальне кодування) вживають як Юнікод, Унікод і навіть Unicode [14].
Як приклад прямого запозичення абревіатур у їх оригінальному латинському написанні можна навести українську локалізацію операційної системи Майкрософт Віндовз, де вже марку продукта (англ. ХР) передають як ХР [14], або вже загальноприйняту абревіатуру PR (public relations – зв’язки із громадськістю). Останню абревіатуру ще й транскрибують як піар, але в українській транскрипції вона не має усталеного написання. Набагато більше абревіатур з англійським написанням вживають у глосарії української локалізації, наприклад: OCR (optical character recognition – оптичне розпізнавання символів), DPA (distributed password authentication – розподілене підтвердження пароля) тощо. Відзначимо, що такі абревіатури найчастіше виникають у терміносистемах нових галузей знань, наприклад, у термінології інформаційних та комп’ютерних технологій [14, с. 17–23] тощо.
На підставі аналізу наукової літератури пропонуємо в українській мові розрізняти три види абревіатур: складовий, змішаний та ініціальний. Поміж ініціальних абревіатур пропонуємо традиційно розрізняти: звукові, утворені поєднанням початкових звуків слів; буквені, утворені від назв початкових букв слів; буквено-звукові, утворені поєднанням слів і звуків. На нашу думку, така класифікація абревіатур буде найзручнішою для наукових досліджень і навчального процесу.
Щодо інших заторкнутих у статті проблем, то вони потребують значно глибшого дослідження й висвітлення в науковій літературі. Це, зокрема, орфоепічні проблеми абревіатур, проблеми наголошування, милозвучності, сполучуваності абревіатур з іншими частинами мови, запозичення іншомовних абревіатур і їх правильного мовленнєвого й графічного оформлення.
1. Бойченко Л. М. Структурно-семантичні типи абревіатур і діапазон їх дериваційної активності в сучасній українській мові // Мовознавство. – 1982. – № 5. – C. 75–80. 2. Великий тлумачний словник сучасної української мови / За ред. В. Т. Бусела, – К.; Ірпінь: ВТФ «Перун», 2001. – 1440 с. 3. Ганич Д. І., Олійник І. С. Словник лінгвістичних термінів. – К.: Вища шк., 1985. – 360 с. 4. Клименко Н. Ф. Словотворча структура і семантика складних слів у сучасній українській мові. –К.: Наук. думка, 1981. 5. Сучасна українська літературна мова. / За ред. І. К. Білодіда. – Кн. 5. Лексика і фразеологія. – К.: Наук. думка, 1973. – 439 с. 6. Мацько О. М. Абревіатури як згорнені мовні формули в дипломатичних текстах // Мовознавство. – 2000. – № 1. – С. 31–36. 7. Сердюк М. Г. Абревіатури і співвідносні з ними слова та словосполучення // Українське мовознавство. – К.: Вища шк., 1981. – Вип. 9. 8. Сердюк М. Г. Відабревіатурні похідні в українській мові // Питання словотвору східнослов’янських мов. – К., 1969. – С. 83–84. 9. Сучасна українська літературна мова / За ред. М. Плюща, – К.: Вища шк., 2001. 10. Сучасна українська мова / За ред. О. Д. Пономарева, – К.: Либідь, 2001. – 400 с. 11. Тронь К. Л. Із спостережень над структурними типами абревіатур української мови 20–30-х років // Питання словотвору східнослов’янських мов –К.: Наук. думка, 1969. 12. Українська мова. Енциклопедія. – К.: Укр. енциклопедія, 2000. – 750 с. 13. Український правопис. 4-те вид., випр. й доп. – К.: Наук. думка, 1994. – 238 с. 14. <http://members.microsoft.com>. 15. Видання нормативного характеру Нато станом на 23 травня 1999 року… <http://rada.gov.ua>. 16. ДСТУ. Інформаційні технології. Мови програмування. Терміни та визначення. (ISO/IEC 2382-15:1999, MOD). 17. ДСТУ 2400-2005. Інформаційні технології. Розподілене оброблення даних. Терміни та визначення. (ISO/IEC 2382-18:1999, MOD). 18. ДСТУ 2505-2005. Інформаційні технології. Організація даних. Терміни та визначення. (ISO/IEC 2382-4:1999, MOD). 19. ДСТУ 2668-2005. Інформаційні технології. Безвідмовність, ремонтопридатність та готовність. Терміни та визначення. (ISO/IEC 2382-14:1997, MOD). 20. ДСТУ 2874-2005. Інформаційні технології. Бази даних. Терміни та визначення. (ISO/IEC 2382‑17:1999, MOD). 21. ДСТУ 3043-2005. Інформаційні технології. Обмін даними. Терміни та визначення. (ISO/IEC 2382-9:1995, MOD). 22. ДСТУ 3044-2005. Інформаційні технології. Подання даних. Терміни та визначення. (ISO/IEC 2382-5:1999, MOD). 23. Нинішній стан розвитку особливого партнерства Україна. – Нато та перспективи відносин у майбутньому... <http://ieac.org.ua>. 24. Расположение. Международный центр Юнеско... <http://www.dlab.kiev.ua>.
|
|
