| Структура | Склад | Адреса | Засади | Правопис | Конференція | Семінар | Термінографія | Вісник | Товариство | Комісія | Оголошення | Хто є хто | Архів |

ВІСНИК

Національного університету «Львівська політехніка»

«Проблеми української термінології»

№ 620

Моргунюк В. Творення, вживання та йменування слів, яким властива категорія виду / Виталь Моргунюк // Вісник Нац. ун-ту «Львівська політехніка». Серія «Проблеми української термінології». – 2008. – № 620. – С. 20–25.

 УДК 800

Виталь Моргунюк

Державна академія керівних кадрів культури і мистецтв, м. Київ

ТВОРЕННЯ, ВЖИВАННЯ ТА ЙМЕНУВАННЯ СЛІВ, ЯКИМ ВЛАСТИВА КАТЕГОРІЯ ВИДУ

© Моргунюк В., 2008

На основі правил віддієслівного словотворення і слововживання викладено від-мінний від традиційного погляд на сутність граматичної категорії виду і запропоновано нові назви слів, яким вона властива.

On the basis of rules of verb-derived word formation and usage, a non-traditional view on the essence of the grammatical category of kind is presented, and new names of words for which it is proper are suggested.

Творення дієслівного ряду

Творення дієслівного ряду (сукупности всіх можливих однокореневих дієслів) треба починати з безпрефіксної форми. Візьмімо для прикладу дієслово недоконаного виду писати. Якщо до нього додати префікс під-, то матимемо дієслово доконаного виду під-писати. Додавши до отриманого дієслова підписати суфікс -ув-, матимемо дієслово недоконаного виду під-пис-ув-ати. Якщо ж до дієслова підписувати додати префікс по-, матимемо дієслово доконаного виду по-під-пис-ув-ати.

Так можна отримати дієслівний ряд:

І цих органічних для української мови дієслів цілком достатньо, щоб передати всі тонкощі думки. Тому творити всілякі «гібриди» на задоволення потреб російськомовного чуття і способу мислення й тим руйнувати структуру української мови не варто.

Якщо немає чуття мови, то його можна виробити. Для цього треба знати правила (закони) мови і повсякчас їх дотримуватися. Тоді згодом може з’явитися й чуття. Але в сучасних умовах на чуття мови покладатися не варто, бо навіть ті мовці, що вважають себе абсолютно українськомовними і перебувають здебільшого в нібито українськомовному середовищі, часто плутають чуття української мови з чуттям російської.

Творення віддієслівних іменників на -ння

Згідно з правилами українського словотворення¹ [5]:

-  суфікс ‑анн‑(я) [‑янн‑(я)] мають іменники середнього роду, утворені від дієслів із суфіксом ‑ати (‑яти): вимі́рювати – вимі́рювання, пакува́ти – пакува́ння, обробля́ти – обробля́ння, закру́чувати – закру́чування, спако́вувати – спако́вування;

-  суфікс ‑інн‑(я) [‑їнн‑(я)] мають іменники середнього роду, утворені від неперехідних дієслів із наголошеним суфіксом ‑і́ти (‑ї́ти) чи ‑и́ти: кипі́ти – кипі́ння, горі́ти – горі́ння, гної́тися – гної́ння, крути́тися – круті́ння, дубі́ти – дубі́ння, курі́ти – курі́ння;

-  суфікс ‑енн‑(я) [‑єнн‑(я)] мають іменники середнього роду, утворені від усіх инших незазначених вище дієслів: пру́жити – пру́ження, тягну́ти – тя́гнення, коло́ти – ко́лення, нести́ – не́сення, везти́ – ве́зення, пекти́ – пе́чення, тужа́віти – тужа́влення, засво́їти – засво́єння, гної́ти – гно́єння, крути́ти – кру́чення, дуби́ти – ду́блення, кури́ти – ку́рення.

Від деяких дієслів, здебільшого від тих, які мають односкладову основу, можуть походити іменники на –ття: мити – миття, бити – биття, шити – шиття.

Згідно із зазначеними правилами можна отримати чотири іменники².

Такі іменники називають віддієслівними, тому вони мусять бути утворені від українських дієслів. А вже їх немало наутворювано, на задоволення потреб того ж таки російськомовного чуття і способу думання, не від українських дієслів, а безпосередньо від російських віддієслівних іменників [3]. Замінюванням російського ‑ение на українське ‑іння: падение – падіння, управление – управління, утворюванням ритмічно подібних іменників, використовуючи корені українських дієслів: выполнéние – виконáння, воспитáние – виховáння, тощо. Таких іменників в українській мові бути не може, бо від українських дієслів походять инші: па́дати – па́дання, управля́ти – управля́ння, ви́конати – ви́конання, вико́нувати – вико́нування, ви́ховати – ви́ховання, вихо́вувати – вихо́вування.

Творення дієприкметників

Правила творення дієприкметників такі самі, як правила творення віддієслівних іменників лише замість суфіксів ‑ння (‑ття) треба відповідно вживати ‑ний (‑тий).

Якщо віддієслівний іменник має суфікс –ння, то дієприкметник повинен мати суфікс –ний: вилива́ння – вили́ваний, відбива́ння – відби́ваний, а якщо віддієслівний іменник має суфікс –ття, то дієприкметник повинен мати суфікс –тий: лиття́ – ли́тий, вилиття́ – ви́литий, відбиття́ – відби́тий. [5]

Так від чотирьох дієслів можна отримати чотири дієприкметники

Творення дієприслівників

Дієприслівники недоконаного виду утворюють від дієслова недоконаного виду третьої особи множини теперішнього часу, замінюючи в кінці слова –ть на –чи: писати – пишуть – пишучи, підписувати – підписують – підписуючи.

Дієприслівники доконаного виду утворюють від дієслова доконаного виду третьої особи однини минулого часу чоловічого роду, додаючи до нього –ши: підписати – підписав – підписавши, попідписувати – попідписував – попідписувавши.

Отже, від чотирьох дієслів матимемо такі чотири дієприслівники.

Примітка. Треба зауважити, що слова, утворювані механічним додаванням літери й до дієприслівників і називані активними дієприкметниками, були і є потрібні тільки для задоволення потреб того ж таки російськомовного чуття і способу мислення. І те, що такі слова можна знайти в текстах козацької доби, наприклад, у граматиці Ужевича [8], зовсім не спростовує цього твердження, бо, як не парадоксально, але російщення української мови почалося, ще до народження самої російської мови під впливом церковно-слов’янської – рідної матері російської мови. До того ж, тексти козацької доби здебільшого написано «словенською мовою» – дещо зукраїнізованою церковно-слов’янською. Добре, що всі сучасні підручники заперечують вживання активних дієприкметників за своєю прямою признакою – у дієприкметникових зворотах, але погано, що допускають вживання їх у ролі прикметників. У цьому немає ніякої потреби, бо в української мови, на відміну від російської, цілком достатньо засобів для творення віддієслівних прикметників (див. [5; 9–12] та ін.). Потреба лише одна – російськомовне чуття і мислення, яке й спонукає сприймати дієприкметники як природний і універсальний засіб позначання дійових властивостей, бо для російської мови – це звично. А така потреба для української мови небезпечна.

Що означає категорія виду?

Щоб краще унаочнити результат віддієслівного словотворення, зведімо всі похідники дієслова писати до одної таблиці. Отже, найчастіше маємо 16 слів, яким властива категорія виду.

Як вже було зазначено, иноді клітинки третього і четвертого стовпчиків мають по два варіянти. Зауважмо, що всі инші, крім поданих у таблиці, похідники від цього ряду дієслів категорії виду не мають.

Якщо замислитися над тим, що означає категорія виду, то перше, що спадає на думку, що дієслова недоконаного виду означають недоконану дію, а дієслова доконаного виду – доконану дію. З першого погляду воно ніби й схоже на правду, якщо під словами доконана і недоконана розуміти закінчена і незакінчена (або завершена і незавершена).

Примітка. У Великому тлумачному словнику сучасної української мови [14] (в Інтернеті – www.slovnyk.net) дієслово доконати позначено як розмовне і означає насамперед «замучити, погубити, знищити» і рідко «здійснити, зробити», а дієслова доконувати немає зовсім. Через це постає питання – чому мовознавці за основу терміна взяли таке дієслово? А тому, що насправді воно означає: «досягти кінця, виконати до кінця, добутися кінця, здійснити, зробити, довести до кінця», а також «замучити, погубити». Але для цього треба заглянути у словник А Кримського [15] (в Інтернеті – r2u.org.ua), бо словник [14] копіює 11-ти томний Словник української мови [13], який в багатьох статтях копіює російські тлумачні словники. Якщо порівняти, наприклад, дві словникові статті, то стане зрозуміло, чому російська значина́ слова в [14] опинилася на першому місці.

ДОКОНАТИ, -аю, -аєш, док., перех., розм. 1. Довести кого-небудь до важкого фізичного або морального стану; замучити. // Погубити, знищити кого-небудь. 2. рідко. Зробити, здійснити що-небудь. – Словник [14].

ДОКОНАТЬ, -аю, -аешь; сов., кого (что) (разг.). Окончательно погубить, уничтожить. Эта весть едва не доконала больного. // несов. доканывать, -аю, -аешь. – Толковый словарь русского языка (vedu.ru/ExpDic).

Тобто, вони напевне означають: доконаний вид – дію, що вже має кінець, а недоконаний вид – дію, яка ще не має кінця. До такого розуміння спонукає значина́ слів закінчена і незакінчена дія, що випливає з відповідних мовознавчих термінів.

Виходячи з таких міркувань, укладачі словника [10] намагалися пояснити, що означають в українській мові віддієслівні іменники на –ння, утворені від дієслів обох видів, подаючи умовні познаки (док.дія) при віддієслівних іменниках доконаного виду і (недок.дія) – при віддієслівних іменниках недоконаного виду. Таке тлумачення виявилося узгодженим зі словником [13] стосовно іменників недок. виду. Наприклад, у словнику [13] зазначено: «спостерігання – дія за знач. спостерігати» і у словнику [10] при іменнику спостерігання стоїть познака (недок.дія). Але іменники доконаного виду в [13] дуже часто подано так «спостереження – дія за знач. спостерігати і спостерегти», а в словнику [10] при іменнику спостереження стоїть познака (док.дія), бо його утворено від дієслова доконаного виду, тож і сам він доконаного виду і мусить означати закінчену дію.

Проте, застосовуючи ці передумови під час писання чи аналізування тексту часом трапляються труднощі стосовно того, як логічно обґрунтувати вживання дієслова чи віддієслівного іменника, зважаючи на категорію виду. Розгляньмо деякі з них.

Питання перше. Що означають в українській мові слова засмія́тись, запла́кати, забі́гати? Вони означають почати сміятись, почати плакати, почати бігати. Тобто дієслова доконаного виду засмія́тись, запла́кати, забі́гати означають «почати незакінчену дію сміятись, плакати, бігати». Отже, вживаємо дієслова доконаного виду, а про кінець дії не йдеться.

Питання друге. Якого виду віддієслівного іменника треба сполучати зі словом тривалість. Позаяк, про тривалість як довжину шляху у просторі часу можна говорити лише тоді, коли дія має початок і кінець, тобто, вона – закінчена. І тоді тривалість – це відтинок часу між початком і кінцем. Якщо йдеться про закінчену дію, то логічно, що треба вживати віддієслівний іменник доконаного виду. Але дуже часто ми чуємо тривалість життя, а не прожиття, тривалість звучання, а не прозвучання, тривалість лікування, а не ви́лікування. Отже, вживаємо іменники недоконаного виду, а йдеться про закінчену дію. Або неправильно вживаємо, або неправильна теорія.

Питання третє. А що означають слова дія і подія? Якщо намагатися з’ясувати це в українських чи російських тлумачних словниках, то нічого не вийде, бо російська мова до цього не спонукає (действие – від действовать, событие – від сбываться), а в наших словниках – майже те саме, що і в російських. За тлумачними словниками дія і подія – це, практично, те саме: дія – це події, а подія – це дія.

А якщо ж уважно придивитися до українських слів, то можна побачити, що слова дія та подія – це віддієслівні іменники, які, як і діяння та подіяння походять від дієслів діяти та подіяти і відрізняються префіксом по-, додавання якого до безпрефіксної форми, як ми вже розібрали вище, змінює значину́ категорії виду. Отже, з’являється підозра, що:

дія – це те, що відбувалося, відбувається чи відбуватиметься;

подія – те, що відбулося чи відбудеться.

А звідси випливає, що всі дієслова недоконаного виду означають дію (закінчену, незакінчену і будь-яку), а доконаного – подію. Якщо спробувати уточнити, що означають слова дія і подія, то можна сказати так [5].

Дія – змінювання значи́н деяких характеристик стану учасника дії.

Примітка. В геометричному розумінні дія – переміщування точки, яка відповідає станові учасника дії, у просторі характеристик стану учасника дії. Завжди наявна характеристика стану учасника дії – час.

Подія – факт пройдення певного етапу (моменту) в перебігу дії, характеризованого певними значи́нами характеристик стану учасника дії.

Примітка. В геометричному розумінні подія – факт пройдення певної точки на траєкторії перебігу дії у просторі характеристик стану учасника дії. Найчастіше йдеться про кінцеву точку (упасти на землю), але це може бути будь-яка точка на траєкторії перебігу дії (прочитати чверть книжки), зокрема і початкова (зазвучати). Подія не може мати тривалости, позаяк подію на осі часу відображає точка, коли вона сталася. Події не може бути без дії, яка може передувати події, а може тривати далі після неї.

Якщо погодитися з тим, що суть категорії виду не в тому, що має дія кінець чи не має його, а в тому, що йдеться про переміщування у просторі-часі чи про факт пройдення через певну точку в ньому, то всі суперечності традиційної теорії одразу розв’язуються і ми маємо цілком логічну і добре впорядковану систему українських мовних засобів, яким властива категорія виду. До того ж, краще і по-українському починаємо розуміти, що таке дія і подія.

Іменування і вживання слів, яким властива категорія виду

Позаяк дієслова доконаного виду означають не дію а подію, то й називати їх логічніше подієсловами. Відповідно й іменники, що означають дію і подію треба називати дієйменник і подієйменник, а за ними дієприкметник і подієприкметник та дієприслівник і подієприслівник. Застосувавши нову термінологію до отриманої в результаті віддієслівного словотворення таблички, подамо її в оновленому вигляді.

Правильність і системність цієї таблички може бути підтвердженням правильности запропонованої теорії і свідченням досконалости української мови.

Дієслова і подієслова в особовій формі мають категорію часу. Дієслова вживаємо у всіх часах: я підписував, я підписую, я підписуватиму, а подієслова – лише в минулому й у майбутньому: я підписав, я підпишу. Усі инші частини мови разом із неозначеною формою дієслів і подієслів категорії часу не передають. Але слова дієвого виду вживають стосовно всіх трьох часів, а подієвого – лише стосовно минулого і майбутнього часу.

Отже, дієслова і дієйменники треба вживати для позначання дії (того, що відбувалося, відбувається чи відбуватиметься), а подієслова і подієйменники – для позначання події (того, що відбулося чи відбудеться). Скрізь, де це тільки можливо, перевагу треба віддавати дієсловам перед дієйменниками й подієсловам перед подієйменниками [5; 11].

Дієприкметники призначені передавати ознаки дієвого (зумовленого перебуванням у дії), а подієприкметники – ознаки подієвого (спричиненого подією) стану об’єкта дії [5; 11].

Дієприслівники призначені передавати ознаки дієвого (зумовленого перебуванням у дії), а подієприслівники – ознаки подієвого (спричиненого подією) стану суб’єкта дії [5].

Розглянута у цій статті проблема щодо категорії виду свідчить про те, як важливо, будуючи теорію, обрати правильну термінологію. Бо неправильно обрана термінологія може спрямувати теорію на хибний шлях або на манівці.

1. Проєкт найновішої редакції українського правопису. – К.: Наук. думка, 1999. – 340 с. 2. Український правопис. – К.: Наук. думка, 2008. – 288 с. 3. Козир Є. Проблеми назовництва щодо процесу та наслідку процесу / Є. Козир , В. Моргунюк // Вісник Нац. ун-ту «Львівська політехніка». Серія: Проблеми української термінології. – 2000. – № 402. – C 50–54. 4. Пшенична Л., Моргунюк В. Пропозиції до проєкту найновішої редакції українського правопису // Вісник Нац. ун-ту «Львівська політехніка». Серія: Проблеми української термінології. – 2000, № 402. – C 47–50. 5. Таланчук П. Норми української науково-технічної мови. Тлумачний словник з видавничо-поліграфічної та пакувальної справи: [науково-практичне видання] / П. Таланчук [та ін.] – К.: Ун-т «Україна», 2006. – 664 с. 6. Сімович В. На теми мови / В. Сімович. – Прага-Берлін: Вид-во «Нова Україна», 1924. 7. Вихованець І. Теоретична морфологія української мови: [академ. граматика укр. мови] / І. Вихованець, К. Городенська ; за ред. І. Вихованця. – К.: «Пульсари», 2004. – 400 с. 8. Граматика словенская І. Ужевича (написана 1643 р.). – К.: Наукова думка, 1970. – 115 с. 9. Курило О. Уваги до сучасної української літературної мови / О. Курило. – К.: Книгоспілка, 1925. – 250 с.; передрук – К.: «Основи», 2004. – 303 с. 10. Войналович О. Російсько-український словник наукової і технічної мови (термінологія процесових понять) / О. Войналович, В. Моргунюк. – К.: Вирій, Сталкер, 1997. – 256 с. 11. Термінологія. Засади і правила розробляння стандартів на терміни та визначення понять : ДСТУ 3966–2000. – К.: Держспоживстандарт України. 12. Гінзбург М. Система правил українського ділового та наукового стилю / М. Гінзбург // Українська мова. – 2006 – № 2. – С. 30–43. 13. Словник української мови (в 11-ти томах). – К.: Наук. думка – 1970–1980. 14. Великий тлумачний словник сучасної української мови / [уклад. і голов. ред. В. Т. Бусел]. – К.: Ірпінь: ВТФ «Перун», 2005. – 1728 с. 15. Російсько-український словник (А–П) / [редактори: В. Ганцов, Г. Голоскевич, М. Грінченкова; головний редактор: акад. А. Кримський]. – К: Червоний шлях, 1924.