УДК 81:003.034

Ірина Ментинська

Національний університет «Львівська політехніка»

Транслітерація власних назв як лінгвістичний ідентифікатор

© Ментинська І., 2010

Статтю присвячено транслітерації українських власних назв латинськими літерами, проаналізовано офіційну постанову, яку затвердив Кабінет Міністрів, указано на позитивні зміни та недоліки нової транслітерації.

Ключові слова: транслітерація, офіційна постанова, власна назва, латиниця.

The article is dedicated to transliteration of Ukrainian proper names with the Latin letters. The official resolution on the issue confirmed by the Cabinet of Ministers is analysed. The positive changes and drawbacks of new transliteration are pointed out.

Кeywords: transliteration, official resolution, proper name, Latin alphabet.

Проблеми транслітерації українських власних назв латинськими літерами пов’язані насамперед з екстралінгвальними втручаннями в систему української мови за радянського часу, а також із недосконалістю чинної транслітерації. Різні аспекти цієї проблеми досліджували відомі мовознавці Головатий С. П., Вихованець І. Р., Ажнюк Б. М. [1], Кочерган М. П., Ґудманян А. Г. [2], Плющ Н. П., Пономарів О. Д., Масенко Л. Т., Непокупний А. П., Півторак Г. П., Німчук В. В. [3], Рицар Б., Рожанківський Р., Микульчик Р. [11] та інші.

Кабінет Міністрів України постановою від 27 січня 2010 року затвердив офіційну транслітерацію українського алфавіту латиницею, за якою прізвища, імена осіб і географічні назви слід передавати шляхом відтворення кожної кириличної літери буквою латинського алфавіту. [4] Однак проблем від цього, на наш погляд, не поменшало. Актуальними залишаються непорозуміння щодо транслітерації прізвищ у паспортних столах, нотаріальних конторах та інших юридичних і державних установах.

Згадана система транслітерації дає відповіді на деякі складні питання. Зокрема такі: українській літері Г(г) відповідає латинська літера Н (h), а не G(g); Щ — Shch, а не Shc або Shh; буквосполуці Зг(зг) — Zgh (zgh), бо Zg відповідає українській літері Ж та інші.

Отож досить упорядкованими для потреб практичного вживання можна вважати цілу низку норм.

1.  Позитивним є те, що в прізвищах Гуцуляк, Гнатів, Гуменний, Гром’як першу літеру Г чітко транслітеруємо через H (латинська), тобто Нutsuliak, Hnativ, Humennyi, Hromiak (але Кhromiak від прізвища Хром’як). У прізвищах Ґудзь, Ґонтар, Ґалаґан, Ґонґадзе транслітеруємо G , тобто Gudz, Gontar, Galagan, Gongadze.

2.  Українські прізвища, які закінчуються на -ський та -цький, за новою постановою транслітеруємо як -skyi або -tskyi, а не -skіi, -skyу, -skiу, тобто:

Якщо прізвища українських громадян мають іншомовне походження (польське або чеське тощо), то транслітеруємо таким чином:

Щоправда, деякі науковці [5, с. 44–48] вважають, що слід визначити національну належність носія прізвища, а тоді правильно транслітерувати. На нашу думку, зробити це не завжди можливо, бо подібні спроби лише збільшать кількість винятків і розхитають норму. Правила мають бути чинні для всіх власних назв.

3.  Подвоєння та подовження літер під час транслітерації зберігається:

– у географічних назвах Закарпаття — Zakarpattia, Прикапаття —Prykarpattia, але Запоріжжя — Zaporizhia (бо уникаємо нагромадження літер zhzh, що відповідають українській літер ж);

– у власних іменах Жанна — Zhanna,  Анна — Anna, Геннадій — Hennadii;

– у прізвищах Винниченко — Vynnychenko, Письменний — Pysmennyi.

Якщо ж в українській мові немає подовження, то й під час транслітерації його не має бути, наприклад, у географічних назвах Одеса — Odesa, Черкаси — Cherkasy. Однак часто спостерігаємо використання російської мови як посередника в транслітерації українських географічних назв, відтак читаємо на дорожних вказівниках Odessa, Cherkassy, а це є грубим порушенням норми.

4.  Я, Ю, Є, Ї — на початку слова передаємо як YA, YU,YE,YI, а в інших позиціях а, u, е, і; Й — Y — на початку слова та і в інших позиціях (як подано в постанові). Хоч не всі фахівці погоджуються саме з такою транслітерацією Й: [6, с. 130–139; 7, с.48–52; 8, с. 30–47; 7, с. 74; 9, с. 73] Отож на початку слова:

Ще в 2004 році про таке відтворення Василь Німчук у статті «Доля проекту нової редакції «Українського правопису»« вказав: «Не дотримано єдиного принципу і в засобах передачі українських йотованих голосних. На початку слова українські є, ї, ю, я запропоновано передавати через уе, уі, уи, уа (Єнакієве — Yenakiiеve; Їжакевич — Yizhakevych; Юрій — Yurii; Яготин — Yahotyn), а в інших позиціях відповідно через іе, іі, iu, іа (Гаєвич — Haievych, Кадіївка — Kadiivka, Крюківка — Kriukivka, Ічня, Знам’янка —  Ichnia, Znamianka)» [3, с. 3-24].

Слід чіткіше з’ясувати інші позиції вживання Я, Ю, Є, Ї, а саме:

— після м’якого приголосного транслітеруємо не а, u, е, як вимагає постанова, а обов’язково слід зберегти пом’якшення цих голосних, тобто відтворюємо іа, іu, іе, наприклад:

(а не Matsuk, Lesuk Zemlak, Polek, бо зворотна транслітерація дає два варіанти — Мацюк чи Мацук);

— після голосного та після апострофа Я, Ю, Є передаємо як ia, iu, ie, до прикладу:

— залишається проблемним відтворення літери Ї після апострофа та після голосного звука. Не зрозуміло, чому слід передавати цю літеру без йотації, тобто через I, наприклад, Київ — Kyiv, Миколаїв — Mykolaiv, Кадиївка — Kadуivka, Заїка — Zaika, Мар’їне — Marine. Видається, що знову посередницею під час транслітерації стала російська мова, хоч у правилах чітко сказано, що відтворення відбувається «без посередництва будь-якої іншої мови». Можливо, автори нової постанови вважають недоцільним уживати дві літери іі, бо в назвах Андрій — Andrii, Сергій — Serhii, Юлія — Yuliia, Андрієвський — Аndriievskyi ця буквосполука передає українську сполуку ій. На наш погляд, у позиціях після голосного та апострофа ї слід передавати як ji (малі літери), також таке позначення можна впровадити для я, ю, є (щоб уніфікувати) в позиціях після голосного, апострофа та після м’якого приголосного звука. Виталь Моргунюк у праці «До питання про транслітерацію українських текстів латинкою» запропонував: «Оскільки в латиниці немає літер, які б однозначно відповідали українським Я, Ю, Є, Ї, … то ці літери спочатку странслітеруймо кириличними ЙА, ЙУ, ЙЕ, ЙІ, а потім — відповідними сполуками латинської графіки JA, JY, JE, JI, ЬА, ЬУ, ЬЕ. Через таке позначення літер Я, Ю, Є, Ї відпадає потреба транслітерувати українського апострофа, бо він потрібен для сучасної української кирилиці, щоб розрізняти значення «йотованих» в позиції після приголосних (якщо перед ними є апостроф, то вони означають йа, йу, йе, якщо немає, то вони означають ьа, ьу, ье)» [10, с.73].

Гадаємо, подана нижче транслітерація була б точніша, повніша, зрозуміліша:

5.  Оскільки, за новою постановою, м’який знак і апостроф не передають латиницею, то зворотна транслітерація може спотворити прізвище або неточно його відтворити, наприклад: Gudz — це Ґудз чи Ґудзь, Budz — це Будз чи Будзь, Hud — Гуд чи Гудь, Кunch — Куньч чи Кунч? А також є велика проблема із транслітерацією прізвищ, імен та географічних назв, у складі яких є буквосполука ьо: Кузьо, Леньо, Лемцьо, Стасьо, Федьорко, Юзьо. У цих прізвищах без передавання пом’якшення правильна зворотна транслітерація неможлива, наприклад: Fedorko — це Федорко чи Федьорко? Однак у власних географічних назвах Львів — L’viv, Русь — Rus’ пом’якшення під час транслітерування зберігаємо, тому можна відтворити пом’якшення в прізвищах та іменах.

У цьому пункті підтримуємо погляди науковців Технічного комітету стандартизації науково-технічної термінології Національного університету «Львівська політехніка», зокрема Богдана Рицара, Романа Рожанківського, Романа Микульчика та інших, які у своїй транслітераційній таблиці [11, с.55–61; 12, с.143–146] подають:

Отже, проблема відтворення українських власних назв, прізвищ та географічних назв залишається надалі актуальною, незважаючи на те, що цей аспект перекладацької діяльності досить детально опрацьовано в дослідженнях вітчизняних учених-філологів. Цю тему широко обговорюють не тільки в гуманітарних (зокрема у правничих) і технічних колах, тому єдиний стандарт дуже потрібний. Сподіваємося, що цей стандарт буде вдосконалено, зважаючи на правила українського правопису, а також задля уникнення спотворень власних назв під час зворотної транслітерації. Гадаємо, що новий стандарт відповідатиме всім вимогам до системи транслітерування, що їх сформульовано в міжнародних нормативних документах і публікаціях українських науковців та фахівців із транслітерування.

1. Ажнюк Б. М. Українські імена: проблеми транслітерації / Б. М. Ажнюк // Урядовий кур’єр — 1993. — № 168(278). — С. 5. 2. Ґудманян А. Ґ. Відтворення власних назв у перекладі: дис. … доктора філологічних наук за спеціальністю — перекладознавство / А. Ґ. Ґудманян — К., 2004. — 323 с. 3. Німчук В. В. Доля проекту нової редакції «Українського правопису / Василь Васильович Німчук // Українська мова — 2004 — № 1— C. 3–24. 4. Про впорядкування транслітерації українського алфавіту латиницею / Постанова Кабінету Міністрів України від 27 січня 2010 року № 55 м. Київ. 5. Бешкарева О. О. Проблема перекладу власних назв / О. О. Бешкарева // Матеріали Всеукраїнської конференції «Нові тенденції розвитку української мови: аспекти перекладу». — Львів, 2003. — С. 44-48. 6. Вакуленко М. О. Наукові засади відтворювання запозичених та іншомовних слів: інваріантна транскрипція і транслітерація / М. О. Вакуленко // Вісник Книжкової палати. — 2002. – № 10 (40) — С. 130–139. 7. Вакуленко О. В. Українська латинка: Відтворення без спотворення / О. В. Вакуленко // Відтворення українських власних назв (антропонімів і топонімів) іноземними мовами. Міжнародна наукова конференція: доповіді та повідомлення. — К.: 1995. — С. 48–52.; 8. Д’яков А. Латинська транслітерація як складова частина українського правопису / А. Д’яков, Т. Кияк // Відтворення українських власних назв (антропонімів і топонімів) іноземними мовами. Міжнародна наукова конференція: доповіді та повідомлення. — К., 1995. — С. 30–47. 9. Козир Є. Українська латинка, проблеми її створення та застосування / Козир Є., Пшенична Л. // Проблеми української науково-технічної термінології: тези доповідей 4-ї Міжнар. наук. конф. — Львів, Держ. ун-т «Львівська політехніка», 1996. — С. 74. 10. Моргунюк В. До питання про транслітерацію українських текстів латинкою / Виталь Моргунюк // Проблеми української науково-технічної термінології: тези доповідей 4-ї Між нар. наук. конф. — Львів, Держ. ун-т «Львівська політехніка», 1996. — С. 73. 11. Рицар Б. Транслітерування українських текстів з кирилиці в латиницю / Б. Рицар, Р.Рожанківський, Р. Микульчик // Вісник Нац. ун-ту «Львівська політехніка». Серія «Проблеми української термінології» — 2008. — № 620. — С. 55–61. 12. Рицар Б., Рожанківський Р., Микульчик Р. Відповідь на лист М. Вакуленка / Б. Рицар, Р. Рожанківський, Р. Микульчик // Вісник Нац. ун-ту «Львівська політехніка». Серія «Проблеми української термінології» — 2009. — № 648. — С. 143–146.