УДК 801.357 378.147.016: 811.161.2’373.46

Оксана Туркевич

Львівський національний університет імені Івана Франка,

Міжнародний інститут освіти, культури та зв’язків з діаспорою

Національного університету «Львівська політехніка»

ТЕРМІНОЛЕКСЕМИ МЕТОДИКИ ВИКЛАДАННЯ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ ЯК ІНОЗЕМНОЇ: СТРУКТУРНО-СЕМАНТИЧНИЙ ПІДХІД

© Туркевич О., 2010

У статті проаналізовано основні ознаки термінолексеми методики викладання української мови як іноземної згідно із структурно-семантичним підходом. З’ясовано поняття термінізації; запропоновано визначення методичної термінолексеми. На прикладі термінолексеми мовленнєва ситуація показано процес її становлення в терміносистемі методичних понять.

Ключові слова: методика викладання, українська мова як іноземна, термінізація, термінолексема, терміносистема.

The author of the article analyses basic features of the terms of according to the structural-semantic approach. The term “terminisation” is explained and the definition of methodical term is proposed. Using the example of terms “communicative situation” the author describes the process of its development within terminology.

Keywords: methods of teaching, Ukrainian as a foreign language, terminisation, term, terminology.

Принципи розуміння сутності терміна змінюються разом з розвитком наукової практики. Традиційно термінологію будь-якої науки прийнято досліджувати як окремий самостійний об’єкт, який містить «ознаки функціонального*, структурно-генетичного, лексико-семантичного, морфологічного, словотвірного, нормативно-стилістичного характеру» [2, с. 15].

Різноаспектні наукові погляди на природу терміна мають широке теоретичне підґрунтя, яке сформувалося в той чи інший час і щоразу доповнюється новими науковими напрацюваннями.

Актуальним напрямком термінологічної роботи в Україні залишається дослідження нових наук з метою описати їхні терміносистеми. Методика викладання УМІ є педагогічною наукою, що досліджує теоретичні й практичні закономірності викладання української мови як іноземної. Першим етапом термінологічного опису методики викладання УМІ є виявлення терміноодиниць методики викладання УМІ.

Підґрунтям такого аналізу є твердження мовознавця Івана Ковалика про двоплановість теоретичного осмислення термінологічних процесів. На думку науковця, багатоаспектну наукову проблематику термінології як науки можна звести до логічної й лінгвістичної [4, с. 19].

Дослідженню логічної впорядкованості методичних термінолексем передує їх лінгвістичний опис, який сприяє виявленню термінолексем на певному етапі розвитку науки.

Мовознавчий опис базується на двох аспектах, які полягають на різних трактуваннях терміна як мовного елемента: структурно-семантичному (субстанціональному) та функційному. Перший підхід, «як свідчить його назва, виводить визначальні особливості терміна із субстанції самого терміна без уваги на соціальну природу та відносну самостійність будь-якого засобу комунікації» [3, с. 11]. Відповідно до цього аспекту термін повинен мати такі чітко виражені ознаки, як однозначність, точність, дефінітивність, системність, незалежність від контексту, емоційно-експресивну нейтральність та ін. (Д. С. Лотте, В. П. Даниленко). Згідно з функційним підходом, термін — «слово в особливій функції», тобто «різниця між загальновживаним словом і терміном об’єктивно зумовлена тим, що вони відображають явища різних рівнів мисленнєвої діяльності — наукове мислення та побутове оперування поняттями» [5, с. 30].

Принципи функційного підходу до аналізу термінолексики методики викладання УМІ були вже об’єктом нашого аналізу [13].

Структурно-семантичний підхід застосуємо в аналізі методичної термінолексики, що і є метою нашої статті. Зазначений підхід є особливо корисним у процесі розрізнення термінної лексики та неспеціальних загальновживаних слів, адже «у сучасній лінгвістиці багато зусиль прикладено для того, щоб знайти об’єктивні критерії, за допомогою яких можна однозначно виділити термінологічні одиниці, які виражають поняття і зв’язки з тою чи іншою галуззю знань, і тим самим визначити обсяг і межі термінології» [15, с. 85].

На наш погляд, результати застосування структурно-семантичного підходу є важливими в тому плані, що на основі певних властивостей, які притаманні лексичній одиниці, базуються методичні поради щодо трактування її як терміна. Розгляньмо детальніше різні підходи дослідження терміна в контексті розвитку нової науки, терміносистема якої перебуває на стадії становлення. Застосуймо часовий критерій, який показує еволюцію поглядів українських та закордонних мовознавців.

На думку термінознавця Д. Лотте, основним критерієм віднесення тієї чи іншої одиниці до класу термінів уважають входження значення цієї одиниці в певну систему наукових або спеціальних понять, у термінополе. Термін, незалежно від того, чи буде він складатися з одного чи кількох слів, має зміст тільки як член певної термінологічної системи [8].

Такий погляд узагальнює ідею, що слово може набувати термінологічного статусу тільки в межах контексту, тобто в термінополі, а згодом у терміносистемі. Цей підхід дуже поширений серед дослідників різноманітних наукових терміносистем, проте не вирішує проблеми конкретного розрізнення терміна від нетерміна. Системність терміноодиниць виявляється в уже сформованих терміносистемах, проте термінний склад наук часто оновлюється, поповнюючись новими одиницями, які мусять знайти своє місце в уже упорядкованій системі.

Таким чином, наукове опрацювання тих терміноодиниць, що входять до термінополя науки, є важливим етапом дослідження, проте початковим завданням є виокреслення сукупності наукових понять, у нашому випадку, методичних, що виформовують терміносистему методики викладання УМІ. У такому контексті існує погляд, «коли термінологічних словників немає в певній сфері, єдиним шляхом встановлення зв’язків і відношень (між термінами) є аналіз мовної форми термінів, ознак експліцитно виражених в їх структурі, а також вивчення більш чи менш широкого контекстного оточення термінів у тексті» [14, с. 106].

Спільним аспектом розглянутих думок є необхідність дослідження термінів у контексті. О. Шокін акцентує на тому, що структура термінів є важливою під час їх відбору для аналізу. З погляду структурного підходу такий погляд правильний, проте не відповідає фактичній ситуації, оскільки наукова мова більшості наук, що перебувають на стадії становлення або недавно утвердилися як науки, представлена великою кількістю багатокомпонентних терміноодиниць, що також можуть зайняти чіткі місця в терміносистемі. Такі аналітичні конструкції обов’язково належить брати до уваги під час аналізу.

Урахування мовної форми терміна та особливостей його існування в термінополі — важливі критерії відбору терміноодиниць, проте остаточно не вирішують проблеми конкретного віднесення тої чи іншої номінативної одиниці до системи термінів.

А. Суперанська виділяє особливості, які допомагають порівняти термін з іншими видами спеціальної лексики під час аналізу фахового тексту.

Дослідниця виокремлює терміни-поняття як певні наукові концепти та терміни-слова як назви понять. Властивості термінів-слів визначені умовами функціювання терміноодиниці в термінополі [11, с. 137].

За А. Суперанською, кожна термінолексема належить до певного термінологічного поля «сфери існування терміна, де він має всі ознаки», також у цьому полі термін-слово «набуває точності, однозначності», отже, «на відміну від звичайного лексичного поля, у термінополе входить не загальна, а спеціальна лексика, співвіднесена зі спеціальними поняттями» [11, с. 112].

Такий підхід мовознавця наближений до функційного критерію. А. Суперанська, крім традиційних ознак терміна, детально розглядає такі властивості терміноодиниці, як: інтенція, екстенція та мотивованість терміна.

На основі всіх описаних поглядів робимо висновок, що основними ознаками, за якими терміни відрізняються від загальновживаних слів, є належність перших до визначеного термінополя (однозначність) і позначення певного наукового поняття (точність). Такі теоретичні засади є основоположними в термінологічних дослідженнях будь-якої наукової сфери згідно із структурним підходом, проте вони швидше є тенденцією, а не особливістю терміна.

Така стрижнева ознака терміна, як позначення наукового поняття є невід’ємною властивістю входження його до терміносистеми. Термін, на відміну від загальновживаних слів, має зв’язок з науковими концепціями, у ньому відображаються факти, спостережені дослідниками, та їхнє теоретичне осмислення» [10, с. 21]. Описане явище дуже близьке до поняття термінізації, адже зв’язок лексеми з науковим поняттям, яке вона позначає, визначається ступенем термінізації.

«Суть термінізації полягає у використанні однієї з диференціальних ознак, включеної в лексичне значення, яку використовують у якості «загальної ідеї» для слова-терміна. У терміні ця загальна ідея конкретизується, уточнюється відповідно до змісту наукового поняття» [2, с. 25].

В. Лейчик вважає термінологізацію процесом «використання лексичної одиниці неспеціального різновиду мови у функції терміна в складі будь-якої мови спеціального призначення; набуття лексичною одиницею мови спеціального призначення, нетерміном ознак терміна» [16, с. 10].

Визначення процесу термінологізації засвідчують, що цей процес дуже важливий у розгляді відношень між загальновживаним та спеціальним словом. Дослідження явища термінологізації методичних термінів допомагає з’ясувати походження деяких термінів.

Узагальненням різноаспектних розумінь сутності терміна є твердження, що «основні ознаки терміна як найменування спеціального наукового поняття визначаються лінгвістичними, понятійними і логічними аспектами його нормативності. Із цих позицій нормативний термін слід розуміти як спеціальне найменування в галузі науково-технічної та практичної діяльності, яке функціонує** у сфері професійного спілкування і яке є компонентом сучасної наукової, спеціальної класифікаційної системи» [6, с. 21].

Отже, використовуючи інформацію про всі аспекти нормативності терміна, можна на засадах об’єктивних критеріїв відрізнити термін від нетерміна, а також відібрати з усіх спеціальних найменувань найбільш системний, точний термін.

Описавши основні ознаки й процеси, важливі для аналізу термінів (розрізнення загальновживаних слів і терміноодиниць), згідно із структурно-семантичним підходом, детальніше з’ясуємо поняття термінолексеми.

Питання розрізнення термінної лексики від терміна практично не висвітлене в теоретичних працях. Науковці вживають термін і термінолексему як взаємозамінні одиниці.

Д. Якимович-Чапран висловлює цікаві погляди на цю проблему є погляд, яка зазначає, що «сукупність наукових лексем найдоцільніше передавати назвами лексика на позначення наукових понять або термінна лексика, бо термінна лексика, крім власне термінів у повному розумінні (з їхніми дефініціями й місцями в системі), об’єднує також і лексеми з різним ступенем термінізації, які не відповідають усім параметрам терміна (не мають чітко сформульованої дефініції, не кодифіковані, мають надто багато варіантів та дублетів, уживаються поза вузькогалузевими контекстами, поєднуючись між собою, становлять лише фрагменти, зачатки системи [7, с. 5].

Тлумачення достатньо глибоко відображає відмінності між терміном і термінолексемою, проте стосується діахронного дослідження спеціальної лексики. До термінної лексики належать власне терміни в традиційному розумінні й термінологічні одиниці, які мають не всі ознаки терміна згідно зі структурним підходом (однозначністю, точністю, стислістю тощо). Основою для опису значення термінолексем вважаємо погляд мовознавця І. Ковалика про розмежовування дотермінного, термінного й післятермінного значення слів (термінів) [4, с. 22].

Окреслення такої логічної послідовності є важливим аспектом термінологічного дослідження, основою для визначення статусу термінолексеми.

Вважаємо, що термінолексеми є проміжними одиницями між передтермінами1 й термінами. Проте не ототожнюємо термінолексему з окремою лексемою в традиційному розумінні, а вважаємо її спеціальною одиницею, якій притаманні особливі ознаки.

На наш погляд, методичні термінолексеми, які формують терміносистему, є неоднорідними щодо наявності всіх властивостей терміна. Ознаки терміна як елемента системи властиві не всім терміноодиницям, які функціюють у наукових та навчально-методичних працях з методики викладання УМІ. Не всі одиниці мають конкретно виражену дефінітивність, тобто чітке наукове визначення; не можна визначити виразне місце такої терміноодиниці в системі термінів науки, серед термінолексем методики спостерігається значна кількість варіантів, тобто не чітко дотримана ознака точності, часто значення такої одиниці можна встановити лише на підставі контексту. Номінативні одиниці на позначення поняттєвого апарату методики викладання УМІ різні за складом, тобто кількістю компонентів.

Тому в межах структурно-семантичного підходу вирішенням цієї проблеми, на нашу думку, може бути введення поняття термінолексема методики викладання УМІ. Цей термін позначає спеціальну одиницю, що виражена словом або словосполукою на позначення наукового поняття методики викладання української мови як іноземної.

Вважаємо, що варто поширити номінативну одиницю термінолексика на позначення сукупності термінолексем, тобто одиниць на позначення понять наук, які перебувають на стадії становлення.

Введення такої одиниці, як термінолексема є доцільним, адже поняттєвий апарат нових наук достатньою мірою сформований, але формально виражений науковими лексемами, які мають різний рівень термінізації. Ядро термінологічного складу становлять терміни (кодифіковані й закріплені мовною практикою), навколо нього функціюють термінолексеми (повноцінні елементи системи, які поступово закріплюються мовною практикою, проте змінюється їх форма й уточнюється обсяг поняття).

Розгляньмо приклад становлення методичної термінолексеми мовленнєва ситуація.

Головне загальновживане слово словосполуки ситуація позначає «сукупність умов та обставин, що створюють певне становище, викликають ті чи інші взаємини людей» [12]. У наукових текстах з методики викладання УМІ трапляються одиниці: ситуація мовного спілкування, ситуація спілкування, ситуація мовлення, комунікативна ситуація, навчально-мовленнєва ситуація, навчальна комунікативна ситуація.

Уживання цих одиниць у відповідному контексті дає змогу зробити висновок, що в методиці викладання іноземних мов термінолексему мовленнєва ситуація вживають на позначення поняття «сукупність обставин, в яких реалізується спілкування; система мовленнєвих і немовленнєвих умов, необхідних і достатніх для здійснення мовленнєвої дії. Розрізняють реальні і навчальні мовленнєві ситуації» [1, с. 292].

Приклад контексту вживання одиниці ситуація мовного спілкування наведемо із навчального посібника з УМІ Л. Паламар: «Пропонований посібник ставить за мету не лише закріпити, а й поглибити рівень знань з української мови для всіх, хто хоче вільно володіти нею як у процесі навчання, так і в інших ситуаціях мовного спілкування. [9].

Отже, зазначені вище термінолексеми в методиці викладання УМІ, на наш погляд, вживають на позначення поняття: «сукупність обставин, у яких реалізується спілкування іноземців українською мовою».

Вважаємо, що терміноодиниця мовленнєва ситуація має увійти в терміносистему методики викладання УМІ за аналогією до функціювання термінолексем: мовленнєві навички, мовленнєві вміння, мовленнєві вправи тощо. Варіантом цієї термінолексеми є: ситуація мовлення. Синонімні одиниці: комунікативна ситуація, ситуація спілкування.

Гіпонімні терміни до мовленнєвої ситуації: навчальна мовленнєва ситуація (варіант навчально-мовленнєва ситуація), реальна мовленнєва ситуація.

Таким чином, наукові погляди на природу терміна за структурно-семантичним підходом є корисними в процесі аналізу термінолексеми, а отже, дослідження її еволюції та безпосередньої участі у формуванні терміносистеми.

1. Азимов Э. Г. Словарь методических терминов (теория и практика преподавания языков) / Э. Г. Азимов, А. Н. Щукин. — СПб: Златоуст, 1999. — 472 с. 2. Даниленко В. П. Русская терминология: Опыт лингвистического описания / В. П. Даниленко. — М. : Наука, 1977. — 244 с. 3. Житін Я. Погляд на термін крізь призму структурно-семантичного та функціонального підходів / Я. Житін // Вісник Нац. ун-ту «Львівська політехніка». Серія «Проблеми української термінології». — 2009. — № 648. — С. 9–15. 4. Ковалик І. Логіко-лінгвістична проблематика технічної термінології у слов’янських мовах / І. Ковалик // Вісник Львівськ. ун-ту. Серія філологічна. — Вип. 6. — 1969. — С. 19–23. 5. Кочан І. Українські терміни в парадигмі сучасних наукових учень / І. Кочан // Українська термінологія і сучасність : зб. наук. праць. Вип.VIII [відп. ред. проф. Л. О. Симоненко]. — К : КНЕУ, 2009. — С. 30–34. 6. Крыжановская А. В. Актуальные проблемы упорядочения научной терминологии / А. В. Крыжановская, Л. А. Симоненко. — К., 1987. — 164 с. 7. Лексика на позначення наукових понять з мовознавства у пам’ятках української мови XVI–XVII ст. : автореф. дис... канд. філол. наук: 10.02.01 / Дарія Богданівна Якимович-Чапран; Львівський нац. ун-т ім. Івана Франка. — Л., 2009. — 19 с. — укp. 8. Лотте Д. С. Краткие формы научно-технических терминов / Д. С. Лотте. — М.: Наука, 1971. — 84 с. 9. Паламар Л. Практичний курс української мови. Поглиблений етап вивчення: Навчальний посібник / Л. Паламар. — К.: Либідь, 1995. — 158 с. 10. Симоненко Л. Лінгвістичні проблеми унормування наукової термінології / Л. Симоненко // Українська термінологія і сучасність: Зб. наук. праць. Вип. VII / Відп. ред. Л. О. Симоненко. — К: КНЕУ, 2007. — 416 с. 11. Суперанская А. В. Общая терминология: Вопросы теории / А. В. Суперанская, Н. В. Подольская, Н. В. Васильева. — М. : Наука, 1989. — 246 с. 12. Тлумачний словник сучасної української мови [Електронний ресурс]. — Режим доступу: www.slovnyk.net/. 13. Туркевич О. Термінолексика методики викладання української мови як іноземної в контексті досліджень фахової мови / О. Туркевич // Наукові записки. Серія «Філологічна»: Матеріали Міжнар. наук.-практ. конф. 22–23 квітня 2010 р. «Міжкультурна комунікація: мова, культура, особистість». — Острог : Вид-во Нац. ун-ту «Острозька академія». — Вип. 14. — 2010. — С. 510–514. 14. Шокин А. П. Опыт изучения отраслевой технической терминологии / А. П. Шокин // Термин и слово (Предметная отнесенность и функционирование терминов) : Межвузовский сборник. — Горький: изд. ГГУ, 1983. — 139 с. 15. Шуневич Б. Про упорядкування нових терміносистем / Б. Шуневич // Вісник Нац. ун-ту «Львівська політехніка». Серія «Проблеми української термінології». — 2000. — № 402 — С. 85–87. 16. Lejchyk W. Terminoznawstwo: przedmiot, metody, struktura / W. Lejchyk, L. Biesikerska. — Bialystok, 1998. — 184 s.