УДК 81’367.4

Тетяна Мачай

Донецький національний технічний університет

СТРИЖНЕВА ТЕРМІНОСПОЛУКА В НАУКОВО-ТЕХНІЧНОМУ ТЕКСТІ ТА ЇЇ МЕЖІ

© Мачай Т. О., 2011

Проаналізовано дослідження останніх років відносно характеристики термінологічних одиниць, зокрема їх будови. Виявлено протиріччя поглядів дослідників мови. Акцентовано увагу носіїв мови на особливостях оформлення їх складників. Теоретично обґрунтовано існування межі терміносполук.

Ключові слова: українська мова, науковий текст, термінологічна одиниця, межі термінологічних одиниць.

Researches of last years concerning the characteristic of terminological units, in particular constructions are analysed. The contradiction of sights of language researchers is established. The attention of native speakers is focused on features of their components. Existence of borders of terminological word combinations is theoretically proved.

Keywords: Ukrainian language, the scientific text, terminological units borders of terminological units.

Сьогоднішня мовна картина світу відображає нові глибинні тенденції: сучасний розвиток науково-технічного прогресу зумовлює як кількісні, так і якісні зміни лінгвістичного фонду, що забезпечує комунікативну діяльність носіїв мови. Насамперед, це стосується масиву фахової лексики. Це вимагає поглиблення інтересу як від мовців-практиків, так і вчених до проблеми виникнення, будови й функціювання термінологічних одиниць виокремлено й у науковому чи науково-технічному тексті.

Точність рекомендацій, виваженість тверджень у розв’язанні зазначеної проблеми, що виникає у спеціалістів-носіїв мови, впливають і на подальший розвиток термінознавства. Безупинний науково-технічний розвиток спричиняє необхідність у нових термінах для найменування новітніх чи удосконалених технічних засобів, явищ, понять. Однак аналіз численних робіт з питань виникнення, будови й функціювання термінологічних одиниць не є вичерпним, а доволі дискусійним і потребує теоретичних уточнень і обґрунтувань для подальшого розвитку власне термінознавства і, що важливо, забезпечення комунікативних потреб носіїв мови – спеціалістів у конкретних галузях знань, наприклад, науки і техніки.

Актуальність виконаного дослідження полягає в спробі усунути недостатнє вивчення особливостей творення й функціювання термінологічних одиниць у фаховому тексті, насамперед, термінологічних одиниць у науково-технічному тексті, що виступають стрижнем організації його змістовної інформації.

Мета виконаної роботи – теоретичне обґрунтування прогнозованості меж стрижневих термінологічних одиниць, що функціюють у науково-технічному тексті й несуть основне смислове навантаження в такому спеціальному тексті.

Вивчення спеціалізованих фахових видань різних жанрів наукового стилю й особливо науково-технічного підстилю дає змогу говорити про те, що серед істотних  проблем розвитку української мови є неусталеність фахової мови. Насамперед, ми маємо на увазі функціювання термінів і терміносполук у текстах різної жанрової приналежності. Оскільки термінологічні одиниці є вихідною базою для побудови комунікативно значущих компонентів тексту, вони привертають увагу як спеціалістів певної галузі знань, так і лінгвістів, що досліджують сучасний стан розвитку мови.

Аналіз лінгвістичних досліджень останніх років дає підґрунтя стверджувати, що увагу вчених привертали питання творення термінів за рахунок використання префіксів та суфіксів як власних, так й іншомовних (О. Медведь; Л. Козак; З. Корженко і Вас. Корженко; Ан. Сметана та ін.); запозичення (Л. Петрух, Р. Гільченко, Г. Чепуре). Крім того, у центрі уваги дослідників були питання вивчення термінів як когезійних засобів (С. Рибачок), багатозначність термінів як відбиток прирощення нових знань у його семантичній структурі (Я. Яремко); метафоризація термінів у галузі машинознавства (Л. Масенко, О. Кримець); використання прикметників (Є. Карпіловська); функці-ювання віддієслівних прикметників, що означають призначення чи здатність суб’єкта виконувати дію (М. Гінзбург); вживання термінів-синонімів (Т. Михайлова); антонімічні відношення на матеріалі термінів у галузі холодильної техніки (О. Южакова); лексико-семантичні характеристики термінів: пароніми в гірничій галузі (О. Колган); будова термінів: композити (Ір. Лях, В. Рудий) на матеріалі німецької термінології гірництва.

Термінознавство України має чималу низку досліджень, у яких характеризуються сучасні терміносистеми, що по-різному висвітлюють проблеми творення термінів, аналізу кількості складників термінологічних одиниць (наприклад, О. Медведь, О. Чуєшкова та ін.). Як правило, дослідників цікавило питання виявлення найпродуктивніших моделей термінологічних одиниць у конкретних галузях гуманітарних чи природничих знань. Найчастіше такими моделями терміноло-гічних сполук виявлялися дво- та трикомпонентні. Значно менше уваги приділено науковцями вивченню особливостей вживання багатокомпонентних термінів. Наприклад, до таких поодиноких досліджень малопродуктивних, багатокомпонентних терміносполук належать праці Т. Мачай (різні галузі науково-технічної мови, де їх кількість складає 5, 47%) та О. Чуєшкової, що аналізує економічну термінологію, де загальна кількість зазначених одиниць сягає 6%.

Дослідники виходить з того, що до багатокомпонентних терміносполук слід відносити такі, що містять чотири та більше компонентів, і виділяють серед них найпродуктивнішу модель: прикметник + іменник + прикметник + іменник. На думку О. Чуєшкової, механізм творення таких сполук наступний: до трикомпонентної сполуки додається прикметник. Наприклад, залишкова вартість основних фондів, початкова вартість основних фондів [7, с. 95].

У сучасних дослідженнях фіксується різна думка науковців відносно багатокомпонентних термінологічних сполук. Одні (наприклад, В. Даниленко та ін.) вважають творення таких громіздких термінів носіями мови-спеціалістами позанормативним явищем. Проте, фіксацію цього явища здійснюють багато вчених (Ан. Загнітко, К. Авербух та ін.). Шляхи розв’язання цього питання пропонують різні. В. Лейчик [11] вважає, що довжину будь-якого терміна можна визначити за допомогою статистичних методів, а О. Чуєшкова стверджує, що конкретної відповіді на це питання взагалі не існує [7, с. 98].

Деякі вчені висловлювали думку, що в межах наукового, зокрема науково-технічного тексту функціюють переважно багатокомпонентні термінологічні сполуки. Оскільки саме вживання в науково-технічному тексті дозволяє автору уточнювати, конкретизувати будь-яке нове явище, поняття або технічний виріб за допомогою багатокомпонентних термінологічних сполук, які можуть містити чотири й більше компонентів. Логічність, стислість і лаконічність висловлення думки в наукових творах зумовлює некоректність існування таких термінів та їхнє недостатнє вивчення.

Для термінологічних номінацій надзвичайно істотно, наскільки прозора їх структурна організація, оскільки вони відіграють суттєву роль у передачі змістової інформації науково-технічного тексту.

Аналіз масиву стрижневих термінологічних одиниць, вивчення їхнього складу дозволяє зазначити значну перевагу таких словосполучень (63,04%). Серед них домінують двокомпонентні аналітичні форми – 51,48%. Наприклад: природний газ (ХТ), втомні тріщини (МТ), великогабаритні опори (ЄСП), упорний підчіпник (МС). Ні спеціальність, ні фаховий напрям, як свідчать спостереження, не мають значного впливу на будову ключових термінів.

Широке використання в науково-технічних текстах стрижневих терміносполук, що мають у своєму складі атрибутивні компоненти, зумовило інтерес до вивчення причин їх функціювання в складі термінологічних одиниць.

Вивчення лінгвістичних характеристик термінологічних одиниць науково-технічного тексту у формі терміносполук дозволяє стверджувати, що в їх найпродуктивніших реалізаціях, незалежно від кількості компонентів чітко виявляється частотність функціювання компонентів-прикметників. Термінні прикметники зустрічаються у двокомпонентних сполуках (модель: прикм. + імен.): примусове подрібнення (ХТ), струминний лічильник (ХТ), дифузійні хвилі (МТ); (модель: прикм. + стійка сполука): екологічні мастильні матеріали (ХТ); у трикомпонентних сполуках (модель: прикм. + прикм.+ імен.) скловолокнистий композиційний матеріал (ХТ).

Функціювання термінних прикметників ми фіксуємо також у прикладах багатокомпонентних терміносполук, які аналізують вчені в інших галузях знань, наприклад, економічної термінології, досліджуючи довжину відповідних одиниць: золотий вміст грошової одиниці, відновна вартість основних фондів (чотирикомпонентні терміносполуки, модель: прикм. + імен. + прикм. + імен.); у п’ятикомпонентних: твердий офіційний курс національної валюти (прикм.+ прикм. + імен. + прикм. + імен.); у шестикомпонентних (модель: прикм. + імен. + прикм. + імен. + прикм. + імен.): інститу-ціональні моделі світового ринку робочої сили  [7, с. 96].

Результати виконаного дослідження масиву стрижневих термінологічних сполук, що функціюють у наукових і науково-технічних текстах різних спеціалізацій  природничих галузей знань, дозволяють стверджувати, що в аналізованих одиницях є атрибутивні  компоненти, термінні прикметники, що реалізують функції уточнення й конкретизації головного слова у формі іменника-номінатива, його оцінки, призначенності, стану й позначення загальної властивості. Цей компонент  – термінний прикметник надзвичайно важливий. Саме введення прикметникової форми (простої чи складеної (композит)) і встановлює семантичну межу в стрижневому терміносполуці, коли реалізує цей компонент зазначені вище функції в науково-технічному тексті. Наприклад, твердий сплав – дрібнозернистий твердий сплав (МТ); магнітотверді сплави (МТ). Як бачимо, функцію ознаки передає триосновний термін-композит: реалізується морфологічний спосіб словотворення. Незалежно від кількості складників у термінологічних сполуках, прикметникові форми, що можуть передавати як просте визначення, так і складне, виконують функцію конкретизації, уточнення. Наприклад, стічні води, очищення стічних вод, біологічне очищення стічних вод, звичайне очищення стічних вод, первинне очищення стічних вод (ПЕ і ОНС), сприяючи нормованому творенню нових термінологічних одиниць.

Подальший розвиток наукових ідей і бажання знайти вихід із протиріч, що виникають за умов одностороннього підходу до розв’язку будь-якого питання в науковому, науково-технічному тексті тим чи іншим автором, дає поштовх до поглибленого дослідження семантики прикметників як основного виду ознакових слів. Так,  американська дослідниця П. Новелл-Сміт [13], розглядаючи питання про те, за яких умов використовується дане слово для тієї чи іншої мети, поділяє прикметники на декілька груп. Прикметники першої групи, на її думку, вказують, що предмет має деякі властивості, що здатні викликати емоції, а прикметники другої групи входять до опису. Крім того, вона виділяє окрему групу прикметників, що позначають властивість, яка зумовлює певну дію. Звичайно, цей поділ умовний, оскільки прикметники однієї групи в певних контекстах можуть виступати у функції другої. У цьому поділі відобразилася, зокрема, концепція, коли на перший план висувається функція оцінки.

Взаємодія суб’єкта оцінки з її об’єктом лежить в основі класифікації оцінних значень, запропонованої Н. Д. Арутюновою. Як підкреслює дослідниця, сама оцінка створює зовсім особливу, відмінну від природної, таксономію об’єктів і подій [14, c. 34]. Серед таких оцінних значень вирізняються декілька груп, які своєю чергою поділяються на декілька розрядів. На її думку, до першої групи відносять, наприклад, інтелектуальні оцінки (цікавий) і емоційні (бажаний); до другої – естетичні оцінки (красивий) або етичні (моральний); третю групу складають раціоналістичні оцінки, пов’язані з практичною діяльністю людини: утилітарні (корисний, шкідливий); нормативні (правильний, нормальний) та телеологічні (ефективний, неприйнятний, вдалий). Таким чином, аналіз оцінки у власне лінгвістичному плані спирається на розуміння суб’єктивного й об’єктивного аспектів значень оцінних слів у висловленні в їхньому співвідношенні. В оцінних висловлюваннях суб’єктивне й об’єктивне нерозривно зв’язані.

Питання про диференціацію двох варіантів ознак та їх співвідношення один з одним є досить дискусійним. Найбільш «об’єктивними» є ознаки кольору й форми, проте, і в них може бути присутнім суб’єктивний аспект. З іншого боку, власне оцінні визначення спираються на властивості об’єктів і в цьому смислі також не можуть вважатися власне суб’єктивними (вдале рішення, вдалий виріб тобто безконфліктний; тобто зручний, дешевий). За співвідношенням суб’єктивного й об’єктивного факторів властивості розташовуються за безперервною шкалою, на одному кінці якої знаходяться, наприклад, ознаки як трикутний, алюмінієвий, мідний, а на другому – власне оцінні: найкращий напівпровідник.

Суб’єктивний і об’єктивний компоненти оцінного значення в мові являють собою діалектичну єдність із дуже складними й мінливими співвідношеннями у межах кожного ряду мовних одиниць. Серед прикметників можна виділити такі, що не мають жодної оцінки, наприклад: кам’яний, вольфрамовий та ін. До цього типу належить більшість відносних прикметників і власнеоцінні (хороший, відмінний, негативний), які позначають тільки оцінку зі знаком плюс або мінус, з тією чи іншою мірою інтенсифікації.

Прикметники, які так чи інакше суміщують оцінний смисл із дескриптивним, утворюють безперервний ряд, де ці два смисли комбінуються в різних пропорціях. Характерний для прикметників процес – набуття відносними прикметниками якісних ознак – означає зсув за шкалою співвідношення об’єктивного й суб’єктивного, дескриптивного й оцінного. Оцінні смисли особливо часто виникають  тоді, коли об’єкт оцінки якимось чином пов’язаний зі сферою людини, оскільки майже будь-яка ознака особи може передбачати оцінку, наприклад, мокрий термометр, температура мокрого термометра, сухий термометр, температура сухого термометра; холостий хід машини і холоста людина – одинак. Якісне значення таких прикметників нерідко має на увазі метафору.

Явним чином різниця між оцінними й дескриптивними смислами виявляється в тих конструкціях, які відображають зміну за оцінною шкалою, наприклад, насамперед це конструкції з інтенси-фікаторами (високотемпературний режим, низькотемпературний режим). Можливість вступати в сполучення з інтенсифікаторами сигналізує про зміну від дескриптивного до оцінного значення.

Порядок оцінних і дескриптивних ознак визначає й порядок слів у предикативній позиції при сполученні загально оцінних і частково оцінних визначень, наприклад, цей виріб хороший, зручний. Другий прикметник мотивує або конкретизує оцінку. Можемо порівняти цей виріб зручний, хороший. Другий прикметник лише підсилює оцінку.

Загалом, акцентуючи увагу на можливостях прикметника, слід зазначити важливість двох їхніх функцій вираження (він недосконалий верстат) і заміщення (хороша машина). Коли розуміється, що ця машина відповідає всім вимогам.

Чим вищий ступінь суб’єктивності в оцінці, тим важче судити про її істинність. Оцінки, у яких слова хороший, позитивний, негативний, досконалий виконують тільки функцію вираження. Вони нічого не описують і нічого не стверджують. Проте наявність в оцінці дескриптивного фактора, що відображає об’єктивні властивості предметів і подій, примушує прогнозувати, що твердження про те, що оцінки не є ні істинними, ні хибними потребує перегляду.

Отже, можна зазначити, що в теорії мовленнєвих актів висловлення типу оцінних розглядаються з точки зору правдивості, щирості мовця. Очевидно, що «щирість» можна співвіднести з істинністю в концептуальному світі мовця й відповідністю висловлення цьому світу. Оцінка об’єкта, насамперед, пов’язана  з його функціями. Оцінний маркер закономірно взаємодіє з іншими семантичними ознаками слів. Так, слова, у тлумаченні яких є ознака «артефакт» (вода, станція), і слова, у тлумаченні яких є ознака «природна субстанція» (вугілля, залізо, деревина), допускають оцінку за їх використанням, ще можна виділити диференціювання за такими субкатегоріями (функція, призначення та ін.).

Запропонований принцип відображає властиве відповідному періоду в розвитку семантичної теорії збільшуване уявлення про можливості опису значення слів за допомогою семантичних множників (компонентів, складників) з обмеженнями на сполучуваність. Слід враховувати, що аспект оцінки – компонент значно більш складний, ніж зазначені вище маркери. Так, вільна вода означає не тільки те, що це природна  вода, але і те, що це чиста вода. Аспект оцінки включає, очевидно, всі компоненти значення, на які опираються дескриптивні ознаки, що входять в оцінний стереотип. Інколи оцінні слова діють вибірково, і аспект оцінки передбачає лише деякі властивості, притаманні стереотипу. При цьому утворюються усталені сполуки, наприклад, стічні води, очищення стічних вод, агресивна вода, забруднена вода  та інші.

Таким чином, загальнооцінні слова заміщують певний спектр частковооцінних ознак, які входять до стереотипного уявлення про об’єкт, порівняймо: важка вода, зв’язана вода, тверда вода та ін. Не викликає сумнівів, що діапазон цих ознак достатньо розмитий. Із другого боку, у стереотипних наборах ознак об’єктів (і відповідно в семантичній структурі їх позначень) можна виділити оцінні компоненти й компоненти, що не мають відношення до оцінки. Такі властивості води як бути фізичною рідиною, мати текучість, до оцінки відношення не мають.

При частковій оцінці її аспект визначається тією ознакою, що позначається оцінним словом, порівняймо: підживлювальна вода, агресивна вода. Очевидно, що агресивна вода включає цілу низку ознак, підживлювальна – лише одну з них. Тобто в структурі «частково оцінна ознака – ім’я об’єкта» аспект оцінки начебто інвертується, він виявляється не в семантиці імені об’єкта, а семантиці прикметника. При цьому не  виключається, що аспект відображається й у значенні іменника, проте це не обов’язково. Така властивість часткових оцінок визначає відмінність у сполучуваності загальнооцінних і частковооцінних слів. Так, іменники, що позначають об’єкти, які не входять у класи порівняння самі по собі й не мають у своєму значенні компонентів, які вказують на аспект загальної оцінки, легко сполучуються із частковооцінними словами. Останні включають їх у класи порівняння за зазначеною ознакою, тому є багато імен об’єктів (позначень об’єктів) і подій, що не сполучуються із загальнооцінними словами. Так, останні підкреслюють в об’єкті різні аспекти оцінки: відпрацьована вода, забруднена вода, зв’язана вода, біологічне очищення стічних вод. При цьому семантичні співвідношення імені ознаки та імені об’єкта характеризуються низкою специфічних особливостей. Розглянемо їх на прикладі прикметника біологічний. Його значення можна тлумачити наступним чином: 1) те, що виконується за допомогою природних засобів без втручання людини; 2) такий, що утримується в порядку, ретельний, виконаний за допомогою втручання людини. Очевидно, що ці властивості в картині світу оцінюються як позитивні. Із цим прикметником можуть сполучуватися іменники очищення, забруднення, відпрацювання, пристрої. Для пояснення таких сполучень повинно бути розкрито «підґрунтя» для ознаки, тобто глибинні пропозиційні зв’язки означуваного. Саме вони виявляються в семантичному тлумаченні.

Таким чином, на основі виконаного дослідження можна стверджувати, що в складі стрижневих термінологічних одиниць, які функціюють у науково-технічному тексті у формі термінологічних сполучень, є формальне означення семантичної межі сполуки у вигляді терміннихприкметників. Висвітлене питання щодо реалізації точності й оцінки за допомогою цих компонентів, безсумнівно, потребує поглибленого аналізу, оскільки цими функціями не вичерпується їх призначення у науково-технічному тексті.

Крім того, видається цікавим аналіз усталених терміносполук з точки зору встановлення й опису сучасних тенденцій їх творення й функціювання в наукових і науково-технічних текстах.

1. Медведь О. Префіксація та суфіксація в сучасній українській граматичній терміносистемі / Олена Медведь // Проблеми української термінології : Зб. наук. пр. – Львів : Ліга-Прес, 2004. – С. 18–19. 2. Карпіловська Є. Семантична дивергенція українських термінотворчих моделей у природничих науках / Євгенія Карпіловська, Ольга Кочерга, Євген Мейнарович // Вісник Нац. ун-ту «Львівська політехніка» – Серія «Проблеми української термінології». – 2006. – № 559. – С. 3–4. 3. Михайлова Т. Терміни-синоніми як об’єкт лексикографії / Тетяна Михайлова // Вісник Нац. ун-ту «Львівська політехніка» – Серія «Проблеми української термінології». – 2006. – № 559. – С. 86–90. 4. Южакова О. Антонімічні відношення у науково-технічному тексті (на матеріалі термінології холодильної  техніки) / Олена Южакова // Вісник Нац. ун-ту «Львівська політехніка» – Серія «Проблеми української термінології». – 2006. – № 559. – С. 141–148. 5. Калган О. Паронімія в українській гірничій термінології / Олена Калган // Вісник Нац. ун-ту «Львівська політехніка» – Серія «Проблеми української термінології». – 2006. – № 559. – С. 149–152. 6. Мачай Т. Особливості будови ключових термінів науково-технічного тексту / Т. Мачай // Гуманітарний вісник Переяслав-Хмельницького держ. педаг. ун-ту ім. Г. Сковороди : Наук.-теор. зб. – Переяслав-Хмельницький. –    2002. – С. 33–42. 7. Чуєшкова О. Про поняття оптимальної довжини терміна (на матеріалі економічної термінології) / Оксана Чуєшкова // Вісник Нац. ун-ту «Львівська політехніка» – Серія «Проблеми української термінології». – 2008. – №620. – С. 95–99. 8. Даниленко В. П. Русская терминология. Опыт лингвистического описания /  В. П. Даниленко. – М. : Наука, 1977. – 246 с. 9. Загнітко А. П. Теоретична граматика української мови. Синтаксис. Морфологія / А. П. Загнітко. – Донецьк : ДонНУ, 2001. – 462 – С. 10. Авербух К. Я. Терминологическая вариантность : теоретический и прикладной аспекты / К. Я. Авербух // Вопросы языкознания. – 1986. – № 6. – С. 38–49. 11. Лейчик В. М. Оптимальная длина и оптимальная структура термина / В. М. Лейчик // Вопросы языкознания. – 1981. – № 2. – С. 62–67. 12. Вольф Е. М. Функциональная семантика оценки / Е. М. Вольф. – М. : Наука, 1985. – 228 с. 13. Nowell-Smith P. H. Ethica / P. H. Nowell-Smith. – Oxford, 1957. – 184 c. 14. Арутюнова Н. Д. Об объекте общей оценки / Н. Д. Арутюнова // Вопросы языкознания. – 1985. – № 3. – С. 32–38.