УДК 811.161’276.6:62

Людмила Туровська

Інститут української мови НАН України, м. Київ

Типологічне термінознавство кінця ХХ – початку ХХІ ст. в Україні

© Туровська Л. В., 2012

У статті проаналізовано основні напрями типологічних досліджень в українському термінознавстві кінця ХХ – початку ХХІ ст., окреслено вектори традиційних та когнітивних мовознавчих пошуків.

Ключові слова: українська мова, Україна, термін, типологічне термінознавство, мовна норма, тематична група термінів, енантіосемія.

In this paper the main directions of typological research in Ukrainian terminology end XX – early XXI century, outlines vectors traditional cognitive and linguistic research.

Keywords: Ukrainian language, Ukraine, term, typological terminology, language norm, thematic terms, enantiosemiа.

Українське термінознавство на сучасному етапі свого розвитку має кілька напрямів мовознавчих досліджень, спрямованих на осмислення закономірностей розбудови терміносистем, способів лінгвістичного відображення різних невербальних елементів картини світу. Виникла потреба вивчення номінативних процесів, що відбуваються в кожній терміносистемі, з подальшим прогнозуванням розвитку української термінології в цілому. У статті подано аналітичний огляд основних знадібок українського типологічного термінознавства кінця ХХ – початку ХХІ ст., що сприятиме чіткішому усвідомленню термінознавчих пошукових перспектив на майбутнє.

Типологічне термінознавство – розділ термінознавства, який займається порівняльним дослідженням окремих термінологій для визначення спільних рис та відмінностей їх терміносистем, зумовлених особливостями відповідних галузей знань. В українському мовознавстві типологічні термінознавчі дослідження мали епізодичний характер і вперше, за спостереженнями С. О. Швачко, здійснені в порівняльному аспекті (К. К. Швачко, П. В. Терентьєв, С. О. Швачко, Т. Г. Янукян «Вступ до порівняльної типології англійської, російської та української мов») [2].

Типологічне термінознавство в Україні кінця ХХ – початку ХХІ ст. представлене чотирма основними напрямами досліджень, у кожному з яких заакцентовано увагу на певній проблемі. Насамперед це дослідження, присвячені вивченню кореляції «загальновживане слово – термін» на тлі лексико-семантичних та словотвірних процесів. У цьому напрямі викликають інтерес праці О. Р. Микитюк та Р. О. Бачкура. Аналізуючи розвиток абстрактних значень у контексті процесів вторинної номінації (термінологізації і детермінологізації), О. Р. Микитюк визначає ступені абстрагування іменників загальновживаної та науково-технічної (радіо-, електро-, теплотехніки та ін.) термінологічної лексики. Авторка зауважує, що загальновживані абстрактні назви не мають своєї дефініції, тому абстрактність їх дуже висока: спеціальні ж назви закріплені за відповідними поняттями, які мають дефініцію, тому в процесі термінологізації відбувається зниження ступеня абстрактності іменників, що дає підстави говорити про ступеневий перехід одного слова в різні розряди: загальновживана назва – слово з термінологічним значенням – загальновживана назва. Ступінь абстрактності в детермінологізованих загальновживаних словах є значно вищим, ніж у мотивувальних іменниках-термінах [9].

Цю ж проблему на матеріалі найменувань тварин та рослин, проте на тлі словотвірних процесів розглядає Р. О. Бачкур. Порівнюючи ті самі словотвірні парадигми українських назв тварин і рослин, мотивовані як термінами, так і нетермінами, дослідник виявляє, що типову словотвірну парадигму українських назв тварин формують деривати з більшою кількістю словотвірних значень (включаючи лексико-словотвірні), ніж семантичні деривати назв рослин. Аналіз семантичної структури типових словотвірних парадигм досліджуваних назв виявив типологічну спорідненість деривації у сфері тваринних та рослинних номенів і дав змогу визначити тенденції, спільні для відіменникового словотворення в цілому та специфічні, властиві лише словотвірній підсистемі аналізованих груп твірних. Позитивно позначаються на словотворчій спроможності назв тварин і рослин їх багатозначність, символічність, належність до ядра лексичної підгрупи; релігійно-міфологічне використання, поширеність, свійськість тварини, належність до вищих рослинних чи тваринних організмів. Обмежувальними факторами в утворенні похідних виявилися похідність, структурно-морфологічна складність, фонетична довжина, дефектність словозмінної парадигми, стилістична й функційна маркованість, екзотичність тощо. Зіставлення кількісних показників словотворення від найменувань рослин і тварин виявляє в півтора рази вищу словотворчу активність українських назв тварин порівняно з назвами рослин. Реалізація словотвірної семантики дериватами, мотивованими назвами тварин і рослин, відбувається завдяки різноманітним засобам, серед яких переважає суфіксація. Зрідка засобом словотворення виступають конфікси, постфікс ся в поєднанні з дієслівними суфіксами чи конфіксами, суфіксоїди [1].

Ще однією важливою проблемою, якої торкаються українські мовознавці у своїх типологічних дослідженнях, є проблема мовної норми і варіантності в термінології (зокрема на матеріалі медичної, хімічної, біологічної, технічної галузей), яка, власне, продовжує та конкретизує проблематику взаємовідношення терміна й нетерміна, проте в дещо іншій площині – «термін і загальнолітературне слово», що спонукає дослідників до визначення критеріїв нормативності мовної одиниці в загальнолітературній мові і в термінологїї, до розмежування варіантності та синонімії, розроблення класифікації термінів-варіантів на підставі ознак ‘збіг сигніфікатів термінологічних одиниць’, ‘збіг денотатів (якщо вони є)’, ‘спільна коренева частина знакової форми цих одиниць’, ‘подібність морфологословотвірної структури’, ‘відсутність додаткового інформативного навантаження в термінів-варіантів’. У цьому аспекті видається актуальним вивчення питання про лексикографічну кодифікацію термінів-варіантів та її відповідність мовній нормі в термінології, про конкуренцію варіативних термінів у словниках та вироблення єдиної системи опису таких одиниць [11].

Цю ж проблему порушено в дослідженні О. А. Жирик, яка визначає іманентні ознаки літературної й термінологічної норм, аналізуючи стилістичну транспозицію термінологічних одиниць, та обґрунтовує вибір кодифікаційної практики для проведення дослідження стилістичного статусу лексем у синхронії та діахронії, характеризуючи лексико-тематичні групи стилістично переорієнтованих терміноодиниць спортивної, медичної, економічної, технічної галузей. Дослідниця розробляє класифікацію видів семантичної структури стилістичних транспозитів, формує корпус термінологічних одиниць із неадекватно кодифікованим стилістичним статусом, випрацюваний механізм вивчення співвідношення кодифікації та реалізації лексичних норм [4].

В українському типологічному термінознавстві започатковано також дослідження особливостей конкретної тематичної групи термінів, проведені на матеріалі багатьох неспоріднених мов. Так, зокрема Л. Б. Ніколаєва на основі сорока неспоріднених мов дослідила структуру й семантику термінів спорідненості, виявляючи їх структурні типи (кореневі, афіксні, композити, афіксні композити, редупліковані та словосполучення), з’ясувала вплив ускладнення значення слова додатковими диференційними семантичними ознаками на його морфологічну структуру, що, ймовірно, пояснюється «теорією маркованості». На підставі компонентного аналізу значень авторка виявила диференційні семантичні ознаки термінів спорідненості, а також проаналізувала семантичну структуру термінів за їх типологічними різновидами (терміни спорідненості, суміжні за поколінням: терміни спорідненості, суміжні за поколінням і статтю; терміни спорідненості, несуміжні за поколінням; терміни спорідненості, несуміжні за поколінням і статтю; групові) та сформулювала типологічні узагальнення ймовірнісного характеру [10].

Початок ХХІ ст. у типологічному термінознавстві в Україні ознаменувався дослідженнями функційно-ономасіологічного спрямування. Це, зокрема, праці Л. А. Кім «Терміни з незмінюваним залежним компонентом у системі засобів спеціальної номінації» (на матеріалі термінів економіки, металургії, інформатики та математики) [7] та М. М. Дзюби «Епоніми в українській науковій термінології» (на матеріалі термінів фізики, хімії, біології, математики, медицини) [3].

У контексті проблем теорії термінологічної номінації Л. А. Кім дає загальну характеристику незмінюваних залежних компонентів терміна, визначає їх ознаки як критерії виокремлення з-поміж інших засобів термінологічної номінації, диференціює терміноелементи й термінокомпоненти, які різняться за рівнями актуалізації (морфемним – для терміноелементів, лексемним та синтаксичним – для термінокомпонентів), інвентаризує незмінювані залежні компоненти, що входять до складу термінів-біномів і термінів-словосполучень різних терміносфер (економіки, металургії, інформатики та математики) російської мови, проте об’єднаних однією функцією – бути означенням опорного терміна. Аналізуючи такі різновиди незмінюваних залежних компонентів, як аналітичні прикметники, до складу яких увійшли незмінювані іншомовні слова, абревіатури, власні імена, прислівники, інфінітиви, умовні назви та професійні кліше. Дослідниця акцентує увагу на орфографічній варіантності новітніх термінів із незмінюваним залежним компонентом в аспекті їх лексикографічної інтерпретації, а також на тому фактові, що продукуванню таких термінів значною мірою сприяють іншомовні терміносистеми як донори вкраплень, варваризмів та кальок. Саме тому окремі терміносфери російської мови під впливом перш за все англійської мови активно засвоюють нові граматичні моделі, що сприяє активному зростанню незмінюваних слів, які вживаються як самостійно, так і у складі термінологічних номінацій [7].

У цьому ж напрямі на тлі процесу апелятивації у сфері наукової термінології (терміни фізики, хімії, біології, математики, медицини) та в загальновживаній лексиці М. М. Дзюба, випрацьовуючи терміни епонімізація, епонімічна синонімія, епонімічна омонімія, епонімічне словотвірне гніздо, детально описує найрізноманітніші лексико-семантичні зв’язки та відношення епонімічних найменувань, розробляє структурно-граматичні типи епонімів, зазначаючи, що кореневі епонімічні терміни малопродуктивні в українській науковій термінології, їх використовують переважно для називання одиниць вимірювання, а для афіксальних моделей характерні ті самі форманти, що й для термінів-неепонімів [3].

Посилений інтерес до функційного аспекту в українському типологічному термінознавстві початку ХХІ ст. вилився в дослідження англомовної термінології штучного інтелекту в контексті інших терміносистем (матеріалознавство, аерокосмічні технології, фінансово-економічна справа) з визначенням загальної тенденції творення таких термінів – від авторських неологізмів, через стадію «стихійного терміна» до загальноприйнятого (стандартизованого) терміна. Описуючи термінологічний складник англомовних текстів зі штучного інтелекту, В. Д. Сліпецька аналізує довжину термінів, частиномовні та суфіксальні моделі (структурний і термінотвірний аспекти), термінотвірні типи, а також три категорії термінів: спеціальні інтрагалузеві терміни штучного інтелекту, спеціальні терміни (екстрагалузеві) суміжних термінологій, загальнонаукові терміни; порівнює спеціальні та неспеціальні терміни в англомовних наукових текстах різних галузей знань, зокрема з матеріалознавства та оброблення металу, визначає ступінь їхньої подібності. Авторка дійшла висновку, що основна відмінність між структурними й термінотвірними характеристиками інтрагалузевих термінів різних наукових дисциплін полягає, передусім, не в наявності якихось рис, притаманних одним термінологіям і відсутніх в інших, а в кількісних співвідношеннях частот мовних форм чи продуктивності термінотвірних моделей, наявних в усіх термінологіях, а також пов’язана зі специфікою предметної галузі, яку обслуговує відповідна дисципліна та її концептуальний апарат [12].

Проблематику типологічного термінознавства сьогодні розглядають і в когнітивному аспекті, зокрема В. Л. Іващенко, розробляючи загальну типологію енантіосемії в термінопросторі української мови, детально описує на конкретному термінологічному матеріалі мистецтвознавства, юриспруденції, етнології, культурології, архітектури, лінгвістики, музичного та сакрального мистецтва лексичну (архісемну, диференційно-типологічну, диференційно-протиставну конверсивну, номінативну, комбіновану) та лексико-синтаксичну енантіосемію, атакож у межах лексичної енантіосемії – енантіонімію [6]. При цьому дослідниця поетапно розпрацьовує власну класифікаційну систему термінопонять-репрезентантів типологічної диференціації енантіосемії, формулює дефініції кожного з них, уводить нові терміни та визначення, а також ураховує поетапність логічних операцій, задіяних у формуванні нової терміносистеми понять на їх позначення: спочатку розроблення та визначення термінопоняття суперординаційного рівня концептуалізації «енантіосемія», вироблення основ його поділу; далі – розроблення термінопонять-репрезентантів на суперординаційному, базовому, пресубординаційному та субординаційному рівнях концептуалізації [5].

Отже, українське типологічне термінознавство початку ХХІ ст. розвивається за кількома напрямами: структурно-функційним – вивчення кореляції «загальновживане слово – термін» на тлі лексико-семантичних та словотвірних процесів (Р. О. Бачкур, О. Р. Микитюк), з’ясування особливостей конкретної тематичної групи термінів, проведений на матеріалі багатьох неспоріднених мов (Л. Б. Ніколаєва), проблеми дослідження мовної норми й варіантності (О. І. Радченко, О. А. Жирик), функційно-ономасіологічним (М. М. Дзюба, Л. А. Кім, В. Д. Сліпецька) та когнітивним (В. Л. Іващенко).

1. Бачкур Р. О. Структура словотвірних парадигм українських назв тварин та рослин : дис. ... канд. філол. наук / Р. О. Бачкур; Прикарпатський ун-т ім. Василя Стефаника. – Івано-Франківськ, 2004. – 184 с. 2. Введение в сравнительную типологию английского, русского и украинского языков / Швачко К. К., Терентьев П. В., Швачко С. А., Янукян Т. Г. – К. : Вища шк., 1977. – 117 с. 3. Дзюба М. М. Епоніми в українській науковій термінології : автореф. дис. ... канд. філол. наук / М. М. Дзюба; Волин. нац. ун-т імені Лесі Українки. – Луцьк, 2011. – 20 с. 4. Жирик О. А. Стилістична транспозиція термінологічної лексики в сучасній українській мові (кодифікаційний аспект) : дис. ... канд. філол. наук / О. А. Жирик; Тернопільський нац. пед. ун-т ім. В. Гнатюка. – Тернопіль, 2007. – 274 с. 5. Іващенко В. Л. Термінологічна репрезентація типологічних різновидів енантіосемії в когнітопросторі лінгвістики // Вісник Нац. ун-ту «Львівська політехніка» : Серія «Проблеми української термінології». – 2010. – № 675. – С. 98–105. 6. Іващенко В. Л. Явище енантіосемії в українській термінології // Мовознавство. – 2011. – № 5. – С. 30–41. 7. Кім Л. А. Терміни з незмінюваним залежним компонентом у системі засобів спеціальної номінації : дис. … канд. філол. наук / Л. А. Кім; Дніпропетровський нац. ун-т. – Дніпропетровськ, 2006. – 198 с. 8. Корунець І. В. Порівняльна типологія англійської та української мов. – К. : Либідь, 1995. – 238 с. 9. Микитюк О. Р. Українські абстрактні іменники в загальновживаній і термінній лексиці : автореф. дис. ... канд. наук / О. Р. Микитюк; Львівський нац. ун-т ім. Івана Франка. – Л., 1997. – 17 с. 10. Ніколаєва Л. Б. Типологія термінів спорідненості: автореф. дис. ... канд. наук / Л. Б. Ніколаєва; Донецький нац. ун-т. – Донецьк, 2005. – 18 с. 11. Радченко О. І. Мовна норма і варіантність в українській науковій термінології : дис. ... канд. філол. наук / О. І. Радченко ; Харк. нац. ун-т ім. В. Н. Каразіна. – Х., 2000. – 203 с. 12. Сліпецька В. Д. Англомовна термінологія штучного інтелекту в контексті інших терміносистем (досвід лінгвостатистичного аналізу) : Дис. … канд. філол. наук / В. Д. Сліпецька; Київ. держ. лінгвістичний ун-т. – К., 2008. – 347 с.