УДК 811.161.2’373.611

Роман Міняйло

Східноукраїнський національний університет імені Володимира Даля, м. Луганськ

НУЛЬСУФІКСАЛЬНІ УТВОРЕННЯ В УКРАЇНСЬКІЙ РИБАЛЬСЬКІЙ ТЕРМІНОЛОГІЇ

© Міняйло Р. В., 2012

Досліджено нульсуфіксальні утворення в українській рибальській термінології. Виокремлено лексико‑семантичні групи назв сіток, допоміжних до основного знарядь і частин знаряддя, загат, речових результатів промислу, ополонок, поведінки риби. Установлено моделі метонімічного перенесення: знаряддя промислу → загальна процесуальність, знаряддя промислу → місце промислу, фізичний стан здобичі → спеціально обладнане місце її ловлення, природне місце промислу → спеціально створене місце промислу. Серед механізмів термінологізування виділено різновиди семантичних перетворень.

Ключові слова: українська мова, рибальська лексика, нульсуфіксальний похідник, термінологізування, лексико-семантична група.

Zero suffixation word formations in the Ukrainian fishing terminology have been studied. The names of the topical lexical groups: nets, additional to main instruments and parts of the instrument, hedges, trade material results, ice fishing holes, fish’s behavior have been distinguished. Such types of metonymical transfer have been defined: trade device → general proceeding, trade device → trade spot, catch physical condition → specially equipped spot for its fishing, natural trade spot → man-made trade spot. Among the means of terms making a variety of semantic transformations have been emphasised.

Keywords: Ukrainian language, fishing words, zero suffixation derivative, term making, lexical and semantic group.

Нульова суфіксація є своєрідним видом афіксального словотворення. Вона, як зазначають лінгвісти, «забезпечує переведення дієслівної основи до класу слів, що виражають предметність» [1, с. 252]. А значення предметності якнайкраще співвідносне з термінами, що виражають чітко окреслені поняття певної галузі.

Об’єктом дослідження стали утворені за допомогою нульового суфікса назви предметів, процесів і явищ рибальського промислу в українській мові. За джерела правили словники української мови різних часових зрізів, фахові часописи, пов’язані з рибальським промислом, а також власні записи автора статті.

Серед завдань розвідки: 1) визначити лексико-семантичні групи рибальської лексики, у яких активні нульсуфіксальні утворення; 2) виявити серед них багатозначні терміни, установивши моделі лексичної метонімії; 3) з’ясувати механізми термінологізування нульсуфіксальних похідників.

А. Мейє писав: «В історичну епоху майже кожну кореневу основу теперішнього часу супроводжують уже іменем такого роду; їх мають навіть дієслова, запозичені з германських мов: кuпъ ‘покупка’ поруч з кuпити, ‑кuсъ (въ‑кuсъ, ис-кuсъ) поруч з ‑кuсити (въ-кuсити) тощо» [2, с. 273]. Дослідивши українську абстрактну лексику ХІV – першої половини ХVІІ ст., Л. Полюга констатує, що практично від кожного дієслова могли утворити віддієслівний іменник зі значенням конкретної дії. Учений також висновує, що нульсуфіксальні абстрактні іменники особливо активізувалися в період ХVІ – першої половини ХVІІ ст. [3, с. 32].

Продуктивний цей спосіб і серед рибальських термінів, які поділяємо на дві групи: іменники на позначення матеріально виражених реалій галузевого вжитку та іменники, що виражають абстрактні поняття промислу. Багато похідників обох груп дійшли до нашого часу як рибальські терміни й професіоналізми. Далі розглядаємо кожну лексему, зазначаючи в дужках, якщо це можливо, рік її першої писемної фіксації.

Серед іменників з конкретним значенням переважають назви рибальських знарядь.

Усталився в словниковому складі сучасної української мови нульсуфіксальний похідник во́лок ‘невелика сітка з матнею ловити рибу на неглибоких місцях’ [СУМ І, с. 729], ст.укр. волокъ ‘вид рибальської сіті, невода; волок’ (1600 р.) [СлУМ ІV, с. 209], пор. выволочи, выволочы, вывълочи кого, що: «єго повєлэньє(м) много рыбъ выволокли» (1489 р.) [СлУМ V, с. 124], изволочити що ‘виловити рибу волоком (з чого)’ (1507 р.) [СлУМ ХІІІ, с. 48]. За даними О. Войцевої, у давньопольських пам’ятках лексема włok з’явилася в другій половині ХІV ст. [4, с. 40].

У сучасній мові сприймаємо як утворену за допомогою нульового суфікса й назву гард ‘низка перегородок чи загородок у воді, щоб ловити рибу’, ‘рибальський завод’ [СлГр І, с. 273], ґардъ ‘перегородка ловити рибу’ (1676 р.) [Тимч І, с. 637], пор. ґардува́ти ‘гатити, робити загату’ [ЕСУМ І, с. 473]. Ізоглоса цієї лексеми продовжується в південнослов’янських мовах: болг. гард ‘відгороджена частина моря розводити рибу’, схв. гарда ‘загородка на Дунаї виловлювати білугу’. Етимологи припускають запозичення назви з румунської або молдавської мови, де рум. gard ‘огорожа; загата ловиту рибу’ і молд. гард ‘тс.’, що походять з дако‑мізійської або зі слов’янських мов [Там само]. Реконструйовані звукові процеси праслов’янської мови пізнього періоду, засвідчені в старослов’янських пам’ятках, відбивають істотні зміни, які відбулися на ґрунті староболгарських говорів, зокрема *or → ра (ст.сл. градъ) [5, с. 145–146]. Якщо взяти до уваги, що архаїчну лексему град у сучасній українській мові вживають з відтінком поетичності зі значенням ‘місто; огорожа’ [ЕСУМ І, с. 581], можна припустити, що гард і град – фонетичні варіанти, тобто виникнення цієї назви зі значенням ‘огорожа’ відбулося не пізніше VІІІ ст.

А в ХІV–XV ст. з’явилася синонімічна до гард лексема ставъ (ставь, став), що в старо-українській мові мала значення ‘загата в річці, яз’ [ССМ ІІ, с. 377].

Можливо, за допомогою нульового суфікса утворено також синонімічну до попередніх лексему яз, яку, за припущенням деяких етимологів, могли утворити від псл. *ezero (укр. озеро) [ЕСУМ VІ, с. 537]. Тоді ми є свідками мотиваційної моделі: ‘природна або утворена людиною водойма з рибою’ (став, озеро) → ‘відгороджена людиною частина водойми, у яку потрапляє риба’ (став, яз).

Припускаємо, що нульсуфіксальним способом у говірках української мови з’явилися численні фонетичні варіанти кло́мня (клу́мля, кі́мля тощо). Цією назвою (назвами) позначають: 1) сітку, натягнуту на каркас-призму: клу́мля (Житомирщина) [СлГр ІІ, с. 253], кі́мля ‘тс.’ (Лубенський р‑н Полтавськ. обл.) [КА], можливо, ку́мля ‘снасть, зроблена з дерев’яних прутиків’ і ко́мля ‘різновид снасті’ (північна Київщина) [Лис, с. 110, с. 102]; 2) сітку, натягнуту на обручі: клу́мля, клу́мня ‘верша, рибальська лозова снасть, що має форму лійкоподібної корзини’ (Рівненщина) [Євт, с. 72], кли́мня (північна Київщина), кло́мля // кло́м’я (Житомирщина), кло́мня (Житомирщина), клу́мля (північна Київщина) ‘снасть ловити рибу у вигляді натягненої на обручі сітки та палиці, прикріпленої до обручів’ [Лис, с. 97]; 3) просто сітку, крила якої прив’язані до палиць: діал. кімля́ ’сітка ловити рибу’ [СУМ ІV, с. 162], кі́мля ‘рибальська сітка, менша за невід’ (Рівненщина) [Арк І, с. 222]. Серед різних етимологій історики мови пов’язують варіанти цієї лексеми й з псл. kloniti ‘клонити’ і klamati ‘хитатися, гнутися’ [ЕСУМ ІІ, с. 446]. Беремо до уваги також професійні вислови рибалок Нижнього Подністров’я ви́слонити на здо́йму ‘звести «кри́ла», тобто кінці невода докупи на «здо́йму» – місце, де будуть вибирати невід з води під час рибальства’ і слони́ть на посло́н ‘зводити «крила» невода докупи під час рибальства’ [Берл, с. 34, с. 72], де слони́ти вважаємо фонетичним варіантом до клони́ти, бо ж відомо, коли рибалки зводять докупи крила невода, то в кінці цього процесу вони нахиляють («клонять») палиці, щоб верхи невода зімкнулися й риба опинилася в пастці, пор. псл. sloniti ‘притуляти, прихиляти’ [ЕСУМ V, с. 308]. Зрештою, назви цих різноманітних приладів (призматичної форми, округлої форми, сітки) можна вивести з дієслів клонити (для призми й сітки) і гнути (для снастей, зроблених з обручів і сітки). Порівняймо форми кло́мля, кло́м’я, кло́мня на позначення округлого (лійкоподібного або циліндричного) приладу в північному наріччі української мови з польськими kłomia, kłom, kłoma, kłonia [ЕСУМ ІІ, с. 446]. У давньопольських пам’ятках лексема kłonia з’явилася на початку ХІV ст. [4, с. 40].

Є підстави зарахувати до нульсуфіксальних і лексему не́вод. Як свідчить В. Скляренко, псл. *ne-vodъ більшість етимологів виводять з іє. *u̯edh‑ ‘вести’. Дослідник також припускає, що із часом прабалти, як і праслов’яни, назви рибальської сітки *vadas (пересувна рибальська сітка) і *nevadas (непересувна рибальська сітка) перестали сприймати як такі, що пов’язані з дієсловом *vedtei ̯’вести’ [6, с. 19]. В українській мові давньоукраїнського й ранньосередньоукраїнського періодів (за класифікацією Ю. Шевельова) лексему невод уживали також зі значенням загальної процесуальності: пор. *нєводъ ‘ловлення риби неводом’ [ССМ ІІ, с. 33].

За допомогою нульового суфікса утворено й синонімічну до невод назву ометь ‘сіть, невід’: «Рыбаре вси, въмещущеи мрэжу въ рэку... и въмещущеи омети» (ХV ст.) і отъметь ‘тс.’ [Срезн ІІ, с. 667, с. 798]. Як бачимо, до складу твірної основи входять і префікси (або фонетичні варіанти префікса). У сучасній українській мові цим словом позначають не лише рибальське, а й мисливське знаряддя, пор. обме́т ‘велика сітка ловити звірів, рибу’ [СУМ V, с. 537].

Як професіоналізм уживають українські рибалки лексему плав ‘скумбрійні сіті, що лежать на поверхні моря’ (1927 р.) [Юрк, с. 82]. Вона входить до складу стійких сполук поїхати на плав ‘попливти рибалити неводом чи сітками в морі’, риба́лить на плав ‘рибалити неводом великими човнами серед лиману або на морі, тягнучи невід за собою’ [СУГО]. СУМ‑11 лексему плав на позначення рибальської сітки не засвідчує, хоча значення ‘сміття, різні предмети, що пливуть по річці суцільним потоком’, ‘невеликі мулувато‑торф’янисті плавучі утворення з коренів і стебел очерету, рогозу, вкриті рослинами’ та ‘ділянка трясовини, де під шаром рослинності є вода’, стали базою для перенесення значення ‘природні утворення, що повільно пливуть за водою’, → ‘створене людиною знаряддя, пущене за водою з професійною метою’ [СУМ VІ, с. 554]. Також корінь плав‑ активно функціює в складі ад’єктива сучасної галузевої терміносполуки плавна сітка, напр.: «Ловлять її [чехоню] ставними і плавними сітками здебільшого в серпні й вересні, зрідка – з квітня до червня» [7, с. 189].

Шляхом метафоричного перенесення одного зі значень дієслова саджати (тобто занурювати в воду) на професійну дію рибівників і рибалок постав галузевий термін саджа́ти ‘поміщати куди‑небудь для розведення (тварин, рибу)’ [СУМ ІХ, с. 10], від якого за допомогою нульового суфікса утворили назву саж ‘сплетений з лози овальний (у формі яйця) кошик, у якому, зануривши у воду, зберігають виловлену рибу’ [СлГр ІV, с. 96; СУМ ІХ, с. 14].

Прозорою є внутрішня форма лексеми ха́па ‘рибальська сіть: кругла, нап’ята на обруч, від 1½ до 2 аршинів в поперечнику’ [УмСп ІV, с. 103], утвореної від дієслова хапати.

Словники української мови ХХ ст. фіксують багато назв рибальського приладдя, утворених нульсуфіксальним способом від твірної основи, у складі якої є префікс, що уточнює значення модифікованих знарядь досліджуваного промислу: заволоть ‘різновид рибальської сітки’ [СлГр ІІ, с. 21] ← заволочити, запе́н ‘споруда на заплаві річки чи озера ловити рибу; загата’ [Корз, с. 121] ← запинати, переме́т (перемі́ть) ‘шворка впоперек річки, по якій прикріплено ряд вудочок’ [СлГр ІІІ, с. 126] ← переметнути (перемітати), пор. перепльо́т у східнослобожанських говірках ‘рибальське знаряддя, яким двоє рибалок ловлять головнів, задля чого треба перекинути кінець ліски на протилежний берег’ ← переплітати [КА], пере́сип ‘перепона з сіток і ятерів, якою перегороджують вузьку плавневу протоку’ («ў плаўн’а́х ста́вили пере́сипи») [Чаб ІІІ, с. 99] ← пересипати, підкла́д і підхва́т ‘різновид рибальського сака, розтягнутого на 4 кути’ [СлГр ІІІ, с. 167, с. 183] ← підкладати, підхватити (пор. підхва́т техн. ‘пристрій для механічного підхоплювання вантажу’ [СУМ VІ, с. 521]), підса́д ‘підсака’ ← підсадити [Чаб ІІІ, с. 120].

Чималою групою серед таких утворень є також лексеми, що позначають допоміжні до основного знаряддя промислу або частини знаряддя: здо́йма ‘гачок ловити рибу взимку неводом’ (Полтавщина) [СлГр ІІ, с. 146] (пор. здійма́ти ‘переміщати що‑небудь знизу вгору’ [СУМ ІІІ, с. 539]), о́дго́н ‘товстий канат прикріплювати рибальські сітки’ (Одещина) [ЕСУМ І, с. 534] ← одганяти, підбі́р ‘мн. мотузки зверху й знизу рибальської сіті’ [СлГр ІІІ, с. 159] ← підбирати, по́пуск ‘шматок канату, що ним прикріпляють махалку до сітей’ [Юрк, с. 82] ← попускати, про́в’язь ‘середня частина рибальської сіті’ [СлГр ІІІ, с. 461] (пор. пров’я́зувати ‘протягувати нитку через петлю, закріплюючи її’ [СУМ VІІІ, с. 146]), прогі́н ‘палиця в невода, якою пропускають невід під лід’ (Полтавщина) [СлГр ІІІ, с. 461] (пор. проганя́ти (рідко прого́нити) ‘переганяти що‑небудь по чомусь, через щось’ [СУМ VІІІ, с. 147], пор. також прогі́н ‘дія за значенням прогна́ти, проганя́ти’ і ‘відкритий простір у чому‑небудь; проріз, отвір’ [СУМ VІІІ, с. 150]). Випадків, коли твірна основа не містить префікса, менше: грузь ‘грузило’ [Чаб І, с. 253] ← грузити, кляч ‘жердина невода, волока’ (пов’язане з *klęk‑ ‘згинати, ламати’) [ЕСУМ ІІ, с. 471]. Лексему бовт ‘тичина, жердина з порожнистим потовщенням на кінці – рибальське знаряддя, яким заганяють рибу в сітку’ [СУМ І, с. 206], зафіксовано в пам’ятках староукраїнської й старопольської мов, пор. ст.укр. болтъ, ст.пол. belt ‘рибальське знаряддя; бовт’ (1603 р.) [СлУМ ІІІ, с. 19]; пор. також схв. б’òтва з дещо іншим значенням ‘рибальський остень’ [ЕСУМ І, с. 239]. У сучасних воронезьких говірках лексема бот ‘довга палиця з конусоподібним наконечником, б’ючи яким по воді, лякають і заганяють у сітку рибу’, утворена від бо́тать, бата́ть ‘заганяти рибу в сітку, каламутячи воду ногами чи палицями’, своєю чергою стала твірною основою для диференційного складника терміносполуки бота́льная сеть ‘рибальська сітка, у яку ботами заганяють рибу’ [СВГ, с. 133].

Отже, назви конкретних реалій (рибальських знарядь та їхніх частин) утворено від загальновживаних дієслів бо́втати, волочи́ти, грузи́ти, підбира́ти, підса́джувати, попуска́ти, проганя́ти тощо. Префікси у складі твірних основ і відповідно похідників характерніші для сучасної української мови. Такі утворення відбивають найтонші семантичні відтінки назв галузевих реалій, які постійно вдосконалюють. Порівняймо це на прикладі назв від спільнокореневих твірних основ: одгон (канат) і прогін (палиця), перемет (шворка) і обмет (сітка) тощо.

Зрідка нульсуфіксальним способом утворюють назви риб і рибопродуктів. Серед них лексема баламут зі значенням ‘оселедець’ (назва походить від українського дієслова баламутити, бо коли оселедці йдуть, вони сильно каламутять воду на чималий простір) [8, с. 450], а також з іншим значенням у діалектному континуумі – ‘риба макрель; скумбрія’ [СУМ І, с. 94]. Припускаємо, що нульсуфіксальним способом від дієслова нерестити походять діалектні назви не́рість ‘дрібна (сміттєва) риба’ [Гуйв, с. 331] і не́рест ‘вид дрібної риби’ [Ониш І, с. 485–486] (тобто ті, що з’явилися внаслідок нересту).

Цим таки способом утворили й лексему прилов ‘малоцінна риба, виловлена разом із промисловою’, напр.: «Оскільки верховодка має невеликі розміри й посередні смакові якості, її промислове значення невелике; як правило, вона є приловом, тому її відносять до малоцінних або навіть смітних риб» [7, с. 34]. Цей похідник є галузевим терміном, бо в загальновживаній лексиці він відсутній, а твірне дієслово прилови́ти функціює лише в діалектному мовленні зі значенням ‘застати зненацька на недозволеному вчинку’ [СУМ VІІ, с. 660].

За допомогою нульового суфікса постала й лексема просі́л ‘солена риба, різновид холодної страви з соленої риби’ (Конотопщина) [СлГр ІІІ, с. 479], пор. просо́лений ‘приготований солінням (про страву)’: просолена осятринка (з покликанням на твори Г. Квітки‑Основ’яненка) [СУМ VІІІ, с. 291]. У сучасній українській мові слово усталилося і як процесова назва, і як результат цього процесу (готовий продукт), пор. просі́л: 1. ’дія за значенням просоли́ти, просо́лювати і стан за значенням просоли́тися, просо́люватися’ (просіл риби); 2. розм. ‘солона риба; страва з солоної риби’ (з покликанням на твори Панаса Мирного, Є. Гребінки); 3. спец. ‘якість посолу; ступінь солоності’ [СУМ VІІІ, с. 285].

Учені відзначають, що серед абстрактних іменників найчисленнішими є відприкметникові й віддієслівні, що зберігають тісні значеннєві зв’язки з неіменниковими твірними основами [1, с. 289]. За даними О. Микитюк, у сучасній українській мові значну частину абстрактних іменників (36,2%) використовують на означення процесів, дій та способів виконування їх. Серед прикладів дослідниця наводить слова зсув, скид і зазначає, що такі абстракти є і загальновживаними, і термінними лексемами, яких чимало в технічній термінології [9, с. 7]. Багато таких слів і в українській рибальській термінології, джерелом поповнювання якої можуть бути вилучені з текстів різних функційних стилів професіоналізми, діалектизми й терміни суміжних галузей знань, особливо рибівництва й зоології.

Такі лексеми можуть характеризувати:

1)  завершену одномоментну дію: бризк ‘одностайний удар табуна скумбрії по воді’ [Юрк, с. 80] (пор. бри́зки (одн. бри́зка) ‘краплини рідини, які швидко розлітаються від удару, вітру й т. ін’ [СУМ І, с. 235]), скид ‘виплигування риби вгору’ [Юрк, с. 83] ← скида́тися ‘сплескувати, піднявшись до поверхні води (про рибу)’ [СУМ ІХ, с. 264] (пор. також ски́день ‘різновид червоної риби в Азовському морі’ [СлГр ІV, с. 134]), торк: «Вчора й торку не було, а сьогодні, диви, як береться (риба)» (з народних уст) [ВП, с. 63] (пор. торк (присудк. сл., розм.) ‘уживається за значенням торкнути’: «коли це торк мене щось за плече, торк...» [СУМ Х, с. 204]);

2)  незавершену тривалу дію: жор ‘полювання риби на інших риб з метою добути корм’ [Гуйв, с. 119], не́рест [УРСНТ, с. 184], приду́ха ‘кисневий голод (звичайно в риб) унаслідок замерзання води, забруднення її й т. ін.’ [СУМ VІІ, с. 608], чок («Ба́ч’иш, йаки́й тут ч’ок? Ви́дно, шч’у́ки бага́то п’ід’ійшло́») ← чокува́ть ‘про дрібну рибку, яка, рятуючись від переслідування щуки, то вистрибує з води, то знов пірнає, видаючи при цьому звуки «чок», «чок»‘ [Чаб ІV, с. 218, с. 219];

3)  результат одноразової дії (такі іменники можуть сполучатися з кількісними числівниками): замет ‘одноразове виловлення риби неводом’: «до 1000 кг лише за один замет кошелькового [кошелевого – Р.М.] невода» [10, с. 80], ст. укр. испустъ ‘одноразове виловлення риби’: «поки онъ первый испустъ з ставов того именя возмет» [СлУМ ХІІІ, с. 196];

4)  результат тривалої дії: нагу́л (нагул ри́би) [УРСНТ, с. 174], приду́ха – у сучасній зоологічній термінології ‘загибель риби внаслідок нестачі кисню’: «прирости його [судака] особин були менші, що пояснюється масовим розвитком водоростей, нестачею кисню та придухою» [11, с. 47] (пор. загальномовне ‘загибель риб та ін. водяних тварин унаслідок нестачі кисню’ [СУМ VІІ, с. 608]);

5)  конкретну фазу дії: напр., зани́р ‘положення скумбрійних сітей, що покладені на дно моря за допомогою грузків’ [Юрк, с. 81];

6)  спосіб дії: присві́т ‘спосіб ловити рибу вночі на світло’ [Арк ІІ, с. 89] (пор. йти на посвйіˆет ‘іти на ніч ловити рибу’ [Лис, с. 169]), духи́ (пор. на духи́ лови́ти ри́бу ‘ловити рибу, роблячи ополонку в кризі’) [Крим ІІ, с. 443].

Кількісно меншою, але важливою частиною української рибальської термінології є нульсуфіксальні абстрактні іменники на позначення важливих для рибалок природних явищ. За картотекою О. Микитюк, назви, що передають явища природи (безвітря, засуха, присмерки тощо), складають 1,1% від усіх загальновживаних абстрактних іменників і є дуже своєрідними з погляду вияву абстрактності [9, с. 8]. Справді, ступінь «відчування» таких явищ важко окреслити чітко, пор. рибальські терміни нака́т ‘мертвий зиб на морі, що не має гребенів, без шуму’ і одхва́т ‘різка зміна вітру на морі’ [Юрк, с. 82]. У першому прикладі абстракт позначає стан недії, тобто відсутність коливань на поверхні води. Але ж людина бачить не відсутність, а супровідну ознаку її – гладке дзеркало води. У другому прикладі абстракт позначає те, що людина не бачить, але відчуває – різку зміну сили чи напрямку повітряного потоку. Проте людина може побачити супровідні вияви, зокрема зміну напрямку хвиль.

Частіше за допомогою нульового суфікса утворюють характерні назви рельєфу, важливі для рибальського промислу: за́вороть ‘вир, повертання води проти течії’ і за́воро́т ‘затока’ [СлГр ІІ, с. 22] ← заворотити, загі́н ‘місце на річці, де вода тече тихо’ [Там само] ← загинати, зало́м ‘поворот (річки, шляху)’ [Там само, с. 26] ← заломити, за́пісоч ‘невеликий пологий насип піску біля річки’ [Там само, с. 59] ← запісочити, запла́ва ‘заплавні луки’ [Там само, с. 80] ← запливати, зато́ка [Там само, с. 108] ← затікати, про́лиз ‘місце на річці, що не замерзає’ [СлГр ІІІ, с. 22] ← пролизати, ро́зсип ‘лиманна берегова мілина’ [СлГр ІV, с. 56] ← розсипати, ро́стік ‘місце, де річка поділяється на два рукави’ [Там само, с. 79] ← розтікатися, ши́пот ‘поріг на річці’ [Там само, с. 495] ← шипотіти.

Нульсуфіксальним способом утворюють і назви спеціально створених місць рибальського промислу, тобто тих, що з’явилися внаслідок професійної діяльності фахівця: забрі́д ‘рибний завод’ [СлГр ІІ, с. 9], здойма: ополонку, з якої витягають невод, називають здойма від українського дієслова здіймати [8, с. 432], придуха ‘спеціально підготовлена ополонка, до якої вставляли пастку‑решето з «рукавом»‘ (1934 р.) [12, с. 463].

Продуктивний нульсуфіксальний спосіб творення й серед інших назв досліджуваної галузі: закри́ха ‘те, чим «закришують» (шматочки хліба, каша, варене зерно і т. п.)’ [Чаб ІІ, с. 40], зана́да ‘тс.’ [Корз, с. 121], о́бмах ‘хвіст у сома’ [УмСп ІV, с. 179], че́па ‘усяка річ, камінь, уламок затонулого судна, або якір на дні моря, що дере невода й перешкоджає витягати його’ [Юрк, с. 83], зача́па ‘місце на річці чи озері, на дні якого є корчі’ [Корз, с. 124] тощо.

Отже, нульсуфіксальні утворення є важливим складником української рибальської термінології, відбиваючи як предметні, так і абстрактні категорії цього промислу. Серед лексико‑семантичних груп виокремлюємо такі: а) назва сітки за параметричними й функційними характеристиками: напр., невод (велика) і волок (невелика), обмет (накидна) і перемет (натяжна), нерет (занурювальна) і плав (плавна); б) назви допоміжних до основного знарядь або певні частини знаряддя: бовт (спеціальна палиця, якою заганяють рибу в сітку), пров’язь (середня частина сітки), прогін (палиця в невода, якою його пропускають під лід) тощо; в) назва різновидів загати: гард (ґард), став, єз; г) назва різновидів речового результату промислу: пор. улов (загальний обсяг виловленої риби) і прилов (малоцінна риба, виловлена разом із промисловою); ґ) назва одноразового виловлення риби: замет (у морі), іспуст (у ставку); д) назви ополонок відповідно до галузевого призначення: здойма (з якої витягають невід), придуха (спеціально обладнана для зимового рибальства), пролиз (утворена природним способом); е) назва поведінки риби з огляду на подальші щодо неї промислові дії: жор, нерест, нагул, придуха, скид, бризк, торк.

Серед моделей реалізації лексичної метонімії виділяємо такі: а) назва знаряддя промислу → назва загальної процесуальності (невод), б) назва знаряддя промислу → назва місця промислу (здойма), в) назва фізичного стану здобичі → назва спеціально обладнаного місця її ловлення (придуха), г) назва природних місць промислу → назва спеціально створених місць промислу (став).

Серед механізмів термінологізування загальновживаних нульсуфіксальних похідників виділяємо: а) звуження значення вихідної семеми (плав ‘усе, що пливе’ → ‘плавна скумбрійна сітка’), б) семантичний зсув зі збереженням вихідної архісеми (придуха ‘кисневий голод’, ‘загибель унаслідок кисневого голоду’, ‘спеціально обладнана пастка, у яку потрапляє риба через стан кисневого голоду’).

Арк – Аркушин Г. Л. Словник західнополіських говірок : у 2 т. / Г. Л. Аркушин. – Луцьк : Вежа, 2000. – Т. 1–2. Берл – Берлізов А. А. Лексика рибальства українських говорів Нижнього Подністров’я / А. А. Берлізов // Наук. зап. Черніг. пед. ін‑ту. – Чернігів : ЧДПІ, 1959. – Т. ІV. – Вип. 4. – 82 с. ВП – Російсько‑український словник сталих виразів / [уклад. І. О. Вирган, М. М. Пилинська ; за ред. М. Ф. Наконечного]. – Х. : Прапор, 2000. – 864 с. Гуйв – Словник буковинських говірок / [за заг. ред. Н. В. Гуйванюк]. – Чернівці : Рута, 2005. – 688 с. ЕСУМ – Етимологічний словник української мови : у 7 т. / [гол. ред. О. С. Мельничук]. – К. : Наук. думка, 1982–2012. – Т. 1–6. Євт – Євтушок О. М. Вивчення лексики говірок Рівненщини / О. М. Євтушок. – Рівне, 1997. – 164 с. КА – картотека автора. Корз – Корзонюк М. М. Матеріали до словника західноволинських говірок / М. М. Корзонюк // Українська діалектна лексика : [зб. наук. праць / редкол.: І. Г. Матвіяс та ін.]. – К. : Наук. думка, 1987. – С. 62–267. Крим – Російсько‑український словник : у 3 т. / [за ред. А. Е. Кримського]. – К. : Червоний Шлях, 1924–1930. – Т. 1–3. Лис – Лисенко П. С. Словник поліських говорів / П. С. Лисенко. – К. : Наук. думка, 1974. – 260 с. Ониш – Онишкевич М. Й. Словник бойківських говірок / М. Й. Онишкевич. – К. : Наук. думка, 1984. – Ч. І–ІІ. СВГ – Словарь воронежских говоров / [М. Т. Авдеева, Е. В. Давыдова, О. В. Дмитрина и др.]. – Вып. 1. – Воронеж : ВГУ, 2004. – 301 c. СлГр – Словарь української мови. Зібрала редакція журнала «Кіевская Старина» : у 4 т. / [упоряд. з дод. власн. матеріалу Борис Грінченко]. – Надрук. з вид. 1907–1909 рр фотомеханіч. способом. – К. : Наук. думка, 1996–1997. – Т. 1–4. СлУМ – Словник української мови ХVІ – першої половини ХVІІ ст. : у 28‑ми вип. / [відп. ред. Д. Гринчишин]. – Л., 1998–2006. – Вип. 1–13. Срезн – Материалы для словаря древнерусского языка по письменным памятникам : в 3 т. / [сост. И. И. Срезневский]. – Репродуцир. фотомеханич. способом по изд. 1893–1912 гг. – М. : ГИИНС, 1958. – Т. 1–3. ССМ – Словник староукраїнської мови ХІV–XV ст. : у 2 т. / [редкол.: Д. Г. Гринчишин, Л. Л. Гумецька, І. М. Керницький]. – К. : Наук. думка, 1977–1978. – Т. 1–2. СУГО – Словник українських говорів Одещини / [уклад. О. І. Бондар та ін.]. – Одеса : ОНУ імені І. І. Мечникова, 2011. – 224 с. – Режим доступу до словн.: http://dspace.onu.edu.ua:8080/handle/ 123456789/1911. СУМ – Словник української мови : в 11 т. – К. : Наук. думка, 1970–1980. – Т. 1–11. Тимч – Історичний словник українського язика / [за ред. проф. Е. Тимченка]. – Х.; К. : Держ. вид‑во України, 1930. – Т. І. – 528 с. УмСп – Словарь російсько‑український : у 4 т. / [зібр. і впоряд. М. Уманець і А. Спілка]. – Л. : НТШ, 1893–1898. УРСНТ – Українсько-російський словник наукової термінології / [за заг. ред. Л. О. Симоненко]. – К.; Ірпінь : ВТФ «Перун», 2004. – 416 с. Чаб – Чабаненко В. Фразеологічний словник говірок Нижньої Наддніпрянщини / В. Чабаненко. – Запоріжжя, 2001 – 201 с. – (Серія «Пам’ятки мовної культури Нижньої Наддніпрянщини»). Юрк – Юрківський Б. З рибальської термінології с. Дуфінки на Одещині / Б. Юрківський // Вісн. ін‑ту української наук. мови. – К. : УАН, 1928. – Вип. 1. – С. 79–83.

1. Сучасна українська літературна мова : [підруч.] / [А. П. Грищенко, Л. І. Мацько, М. Я. Плющ та ін.] ; за ред. А. П. Грищенка. – [3‑тє вид., доп.]. – К. : Вища шк., 2002. – 439 с. 2. Мейе А. Общеславянский язык / Антуан Мейе ; [пер. и прим. проф. П. С. Кузнецова ; под ред. проф. С. Б. Бернштейна]. – М. : Изд‑во иностр. лит., 1951. – 491 с. 3. Полюга Л. М. Українська абстрактна лексика ХІV – першої половини ХVІІ століття / Левко Михайлович Полюга. – К. : Наук. думка, 1991. – 240 с. 4. Войцева О. А. Традиції та закономірності в розвитку водогосподарської лексики польської мови / О. А. Войцева // Мовознавство. – 2011. – № 4. – С. 36–45. 5. Станівський М. Ф. Старослов’янська мова : [підруч.] / Михайло Федорович Станівський. – Л. : Вид‑во Львів. ун‑ту, 1964. – 470 с. 6. Скляренко В. Г. Етимологічні розвідки. 10. Невід / В. Г. Скляренко // Мовознавство. – 2010. – № 4–5. – С. 14–21. 7. Мовчан Ю. В. Фауна України. Т. 8: Риби. Вип. 2: Коропові. Ч. 2: Шемая, верховодка, бистрянка, плоскирка, абраміс, рибець, чехонь, гірчак, карась, короп, гіпофтальміхтис, аристихтис / Ю. В. Мовчан, А. І. Смірнов. – К. : Наук. думка, 1983. – 360 с. 8. Афанасьев-Чужбинский А. Поэздка въ Южную Россію (Часть І. Очерки Днэпра) / Александр Афанасьев-Чужбинский. – СанктПетербург : въ типографіи морскаго министерства, 1861. – 467 с. 9. Микитюк О. Р. Українські абстрактні іменники в загальновживаній і термінній лексиці : автореф. дис. ... канд. філол. наук : спец. 10.02.01 «Українська мова» / О. Р. Микитюк. – Л., 1997. – 17 с. 10. Виноградов К. О. Іхтіофауна північно‑західної частини Чорного моря / Костянтин Олександрович Виноградов. – К : Вид‑во АН УРСР, 1960. – 116 с. 11. Щербуха А. Я. Фауна України. Т. 8: Риби. Вип. 4: Окунеподібні: окуневидні, губаньовидні, драконовидні, собачковидні, піщанковидні, ліровидні, скумбрієвидні / А. Я. Щербуха. – К. : Наук. думка, 1982 – 384 с. 12. Із звіту етнографічної експедиції 1934 року. Передмова. – Ніна Заглада // Записки Наукового товариства імені Шевченка. – Т. CCXLII (Праці Секції етнографії і фольклористики). – Л. : ВК Наук. товариства ім. Шевченка у Львові, 2001. – С. 443–498.