УДК 800

Наталія Поліщук

Рівненський державний гуманітарний університет,

Дубенський коледж культури та мистецтв

Мистецька термінологічна лексика в газетному тексті

(на матеріалах газет «Дзеркало тижня», «Газета по-українськи», «Високий замок», «Скриня»)

© Поліщук Н. О., 2012

У статті розглянуто терміни зі сфери культури та мистецтва, які вживають сучасні журналісти й державні діячі, характеризуючи внутрішню українську політику. Ці терміни, потрапляючи в політичну публіцистику, точно й влучно передають суть міжпартійних відносин і міжособистісних стосунків в українському політикумі.

Ключові слова: українська мова, мистецький термін, публіцистичний текст,

The article deals with the term sculture and art, used by modern jouralists and politicians describing internal Ukrainian politics. After arising in other brunches, the seterms exactly and accurately explain the core of rather complicated interpersonal and interfactional relations in ukrainian politics.

Keywords: Ukrainian language, artistic term, publicistic text.

Роль публіцистики та мови засобів масової інформації в динаміці сучасного українського лексикону дедалі зростає. Зміни в соціальній структурі держави, демократизація всіх галузей суспільного життя, відсутність цензури, пошуки нових засобів вираження істотно позначилися на мові сучасних мас-медіа. Тематична необмеженість газетно-публіцистичного стилю визначає надзвичайну широту й розмаїття його лексики. Мова публіцистики засвідчує всі ті докорінні зміни, що відбуваються сьогодні в українському соціумі. Виникла потреба в номінації численних нових реалій та понять, породжених часом. «Можна без перебільшення твердити, що у витворенні сучасної української «новомови» перед веде саме публіцистика. Її можна вважати одним з тих потужних «тиглів», у яких сьогодні «варять» новий літературний взірець української мови, нову взірцеву мовну норму, зокрема, лексичну та словотвірну» [2, с. 9].

Сучасні мас-медіа, мобільно реагуючи на бурхливий перебіг суспільно-економічних, науково-технічних та культурних подій в українському суспільстві, є середовищем активного функціювання термінологічної лексики. Терміни, зафіксовані в спеціальних словниках та вживані в професійній сфері, починають нове життя в ЗМІ. Тому широке вживання термінології є однією з визначальних рис лексичних процесів, що відбуваються в мові сучасних мас-медіа, зокрема політичних. Відображаючи реалії сучасного політичного життя, у пошуках мовної промовистості, новизни, стильності, ефектності, у прагненні незвичайності, свіжості словосполучень, а отже, і семантики слів, «акули пера», державні керманичі, політики й політологи активно використовують досить різноманітну з погляду належності до певних галузей науки й техніки термінологічну лексику. У мовну тканину політичних текстів активно проникають терміни з найрізноманітніших галузей науки, техніки, медицини, екології, спорту, мистецтва та ін. Як показує лінгвістичний аналіз, у мові сучасних політичних видань досить активно фігурує термінологія зі сфери культури та мистецтва, яка, за нашими спостереженнями, нині особливо модифікується. Вирвані зі своєї природної сфери функціювання, мистецькі терміни послаблюють свої зв’язки з культурою та мистецтвом і починають позначати поняття політичного життя.

Тому об’єктом дослідження стали терміни зі сфери культури та мистецтва як невід’ємна частина мови газетних публікацій політичного спрямування, виписані з газет «Дзеркало тижня», «Газета по-українськи», «Високий Замок», «Скриня» (за період 2010–2012 рр), а предметом – функції цієї термінолексики в газетному тексті. Мета дослідження: розглянути термінологічну лексику в публікаціях політичного спрямування, виявити її тематичні групи, з’ясувати особливості вживання термінів у авторському тексті.

Проникнення слів зі сфери культури та мистецтва в мову політики не випадкове. Українське мистецтво за останні десятиліття подолало рівень «інфанта від модернізму», набуло європейського та світового звучання, істотно поповнилося новими словами і термінами. Публіцистичний стиль тиражує, «розкручує» мистецькі терміни, зумовлює активне вживання їх на сторінках політичної преси.

У досліджуваних мовних джерелах можна виділити такі основні групи. Серед термінів зі сфери культури та мистецтва, які вживаються в політичних текстах, найчисленнішу групу становлять театральні терміни. Мистецька лексика, яка активно проникає в мовну тканину публіцистичного політичного тексту, в основному запозичена з інших мов. Серед іншомовної театральної лексики можна чітко виділити дві групи: запозичення із класичних мов (грецької та латинської) та запозичення із західноєвропейських (французької, італійської, німецької). Так, із грецької в українську потрапили такі театральні терміни, як монолог (від моно… – один, єдиний і ...лог – слово, вчення), апофеоз (обожнювання), гімн (похвальна пісня), містерія (таємниця, таїнство), пантоміма (мімічний актор), трагік (трагічний актор). В українську мову нові слова зі сфери культури та мистецтва часто потрапляли й через мову-посередника. Так, із грецької через французьку потрапив термін театр (місце для видовищ, видовище), із грецької через латинську – лексеми сцена, інсценівка. Новітня публіцистика вимагає від мови гнучкості, постійного оновлення арсеналу експресивних засобів, неординарності. Тому й не дивно, що працівники мас-медіа, політики активно вживають театральні терміни. Наприклад: «Сесія Київради перетворюється в сольну програму або монолог за участю групи підтримки із промерівської коаліції», – депутат Київради Олена Антонова про кулуарне вирішення питань голосування в стінах Київської міської ради. (журнал «Публічні люди», березень 2010). «У жовтні депутатська більшість зробила декілька рішучих кроків – двічі розпустила міськвиконком, скасувала тариф на квартплату, таким чином поставивши місто на межу колапсу. І як апофеоз – “свободівці” взялися за комунальні питання», – журналіст тижневика «Високий Замок» Юлія Ліщенко про комунальну політику депутатів Всеукраїнського об’єднання «Свобода» у Львівській мерії. (В. З. № 197, 26.10.2011). «І Болгарія вже кілька років залишається одним із театрів європейської енергетичної гри, де актори завдають превентивних ударів і отримують удари у відповідь», – журналіст газети «Дзеркало тижня» Михайло Гончар про закулісні геополітичні домовленості щодо питання видобутку нетрадиційного газу (сланцевого) в окремих країнах Європи (Д. Т. № 17, 11.05.2012). «Зрозуміло, що все це інсценівка, що це не була якась там блискавична операція спецслужб. Пукача, можливо, привезли заздалегідь, а може, шантажували, і він сам повернувся», – народний депутат Тарас Чорновіл проливає світло на зізнання колишнього міліцейського генерала Олексія Пукача. (В. З. № 157, 03.09.09).

У мові новітньої публіцистики часто побутує словосполука театр абсурду. Термін «театр абсурду», запропонував відомий англійський літературознавець Мартін Есслін у праці «Театр абсурду» (1961) на позначення абсурдистського напряму в західноєвропейській драматургії й театрі. У мові сучасних політичних ЗМІ ця лексема вживається на позначення позбавлених логіки фактів, вчинків, слів; означає – безглуздя, нісенітницю. Наприклад: «Треба негайно закінчити цей театр абсурду. Це має зробити Верховна Рада», – депутат від БЮТ Іван Кириленко наполягав на прийнятті опозиційного законопроекту, який скасовує норму в Кримінальному кодексі, за якою судять лідера опозиції Юлію Тимошенко (В. З. № 228, 08.12.2011). Вживши термін зі сфери мистецтва, народний обранець надзвичайно влучно та промовисто охарактеризував політичну ситуацію.

Такі лексеми культурно-мистецької сфери, як роль (rotulus – паперовий згорток), декорація (decoratio, від decoro – прикрашаю), прима (prima – перша), арена (arena, букв. – пісок) прийшли в українську мову з латинської. З латинської через мову-посередника – французьку – наша мова поповнилася такими театральними термінами, як артист (франц. artiste, від лат. ars (artis) – мистецтво), актор (франц. acteur, від лат. actor – той, хто діє), персонаж (франц. personage, від лат. persona – особа). Латинська мова збагатила італійську, а пізніше й українську лексемами сценарій (італ. scenario, від лат. scaena – сцена), фінал (італ. finale, від лат. finis – кінець). Ужиті в переносному значенні, ці лексеми надають мовного колориту тій чи іншій фразі, яскравості та строкатості, точності та влучності мові публіцистики. Порівняймо: «Помінявшись ролями, мали б і комітетами помінятися» – Інна Пукіш-Юнко про те, як у Верховній Раді триває боротьба за перерозподіл комітетів після перетасовки сил на політичній арені (В. З. № 62, 01.04.2010). «Я переконана, що всі ці переговори – це декорація, мішура для прикриття здачі національних інтересів», – лідер партії «Батьківщина» Юлія Тимошенко про газові переговори з Російською Федерацією. (Скриня). «Ідеш Кримом, а перед очима нескінченна вервиця знайомих і незнайомих портретів, лозунгів, партійних кольорів. «Я отвечаю…», – закотивши очі до неба, «віщає» з бігбордів Інна Богословська (за кількістю портретів вона – «прима»)». (В. З № 182, 08.10.2009). «Вереск – це не сила. Я слухаю політика-артистку Богословську. Що голосніше вона верещить, то слабшою виглядає», – поради Євгена Малухи, актора дубляжу, як зробити голос політиків сильним, отже, почутим. (Журнал «Країна» № 73, 27.05.2011). «Під час цієї виборчої кампанії з’явиться ще багато різних персонажів, які будуть пробувати свої сили на мажоритарних округах, претендуючи на довіру виборців», – голова Рівненського обласного об’єднання «Просвіта» Світлана Ніколіна про наближення парламентських виборів (Скриня). «Криза євро. Фінал? Попри численні спроби, державам Європейського Союзу так досі й не вдалося опанувати ситуацією і захистити фондові ринки від згубного впливу кризових явищ», – Стюарт Флемінг про фінансову кризу, у якій опинилася Єврозона з початком боргової кризи в Греції. (Д. Т. № 45, 09.12.2011).

Латинізм клоун потрапив до української мови через посередника – англійську (англ. clown – бовдур, блазень, від лат. colonus – селюк, грубіян). Слушно використана в сучасних медійних виданнях, терміноодиниця клоун збагачує, оновлює газетну мову, надає відчутного заряду експресивності та емоційності. Вжитий у переносному значенні, термін влучно характеризує комічну, буфонадну роль політиків. Для прикладу: «Я думала, що ви кружевнік, політик, хитра людина, а ви просто клоун і псих», – відповідь російської естрадної співачки Алли Пугачової лідеру Ліберально-демократичної партії Росії Володимиру Жириновському на звинувачення її і всіх артистів у цілому в продажності під час передвиборчих дебатів (Газета по-українськи, 29.02.2012).

Запозичення зі сфери культури та мистецтва із західноєвропейських мов значно поповнили та оновили театральний лексикон української мови. Так, французька мова збагатила українську театральними термінами маріонетка (marionnette, спочатку – назва невеликих фігур євангельської Діви Марії в середньовічній ляльковій виставі), дебют (debut, букв. – початок), трупа (troupe – натовп), грим, гримаса (grime, букв. – кумедний дідуган); італійська – термінами буфонада (buffonata, букв. – жарт, блазенство), бутафорія (від італ. buttafuori – помічник режисера); німецька – гастроль (нім. Gastrolle, від Gast – гість і Rolle – роль). Лексема маска (фр. masque) в українську мову прийшла із французької (masque), у французьку перекочувала з італійської (італ. maschera), а коріння її в арабській мові (араб. масхара – насмішка).

У намаганні урізноманітнити виклад матеріалу, зробити його дохідливим, вплинути на емоції сприймача інформації, зацікавити його, переконати, змусити співпереживати чи глузувати кмітливі журналісти звертаються за допомогою до мистецької, зокрема театральної, термінології. Порівняймо: «Та про яке об’єктивне розслідування може йтися, якщо Генпрокуратура – політична маріонетка у владному театрі абсурду, парирують бютівці», – журналіст газети «Високий Замок» Інна Пукіш-Юнко про скандальну прес-конференцію народного депутата від партії «Батьківщина» Романа Забзалюка, на якій нардеп оприлюднив матеріали про те, як скуповуються депутатські «душі», вербуються «тушки» і як перебіжчики відпрацьовують свої гонорари. (В. З. № 25, 10–12.02.2012). «Валютна трупа Нацбанку», – журналіст регіональної газети «Скриня» про фінансові махінації з доларом на українському валютному ринку (Скриня). «І це, на жаль, реалії нашого життя, гримаса нашого парламентаризму» (В. З. № 25, 10–12.02.2012). «Серед координаторів акції опинилися люди, які ”зливали” Майдан владі. Із самого початку їх завданням було перетворити акцію на буфонаду. Для цього крутили під Верховною Радою пісні Вєрки Сердючки», – коментар одного з організаторів протестів підприємців на майдані Незалежності Олександра Данилюка (Газета по-українськи, № 1142, 10.12.2010). «Адміністрації СІЗО готувалася до візиту європейських структур, тому перевела Тимошенко в лікарняну палату слідчого ізолятора. Порівняно з тим, що було у камері, це – як небо і земля. Те, що показали єврокомісарам, – бутафорія» (В. З. № 223, 01.12.2011). «Сьогодні виборців важко купити лише на саморекламу навіть Голови Верховної Ради і, тим паче, на вертепний маскарад окремих депутатів» (Телеканал «1+1», ТСН). Вирвані зі своєї природної сфери функціювання, виділені терміни із царини мистецтва надають політичній публіцистиці мовної промовистості та гнучкості, новизни та свіжості.

Окрему тематичну групу термінів зі сфери культури та мистецтва становить музична термінологія. Сучасна українська музична термінологія – це відносно стабільна й закріплена традицією лексико-семантична система, що перебуває в стані безперервного руху й поступового вдосконалення. Її розвиток зумовлений факторами суспільно-політичного, фахового й мовного характеру. Елементи музичної терміносистеми відповідають усім вимогам, які стосуються термінів будь-якої галузі знань. Ці риси музична термінологія зберігає лише в межах цієї системи. Поза лексико-семантичним полем терміни зазнають різних впливів.

Серед музичних термінів значне місце займають запозичення з інших мов: класичних (грецької та латинської) та західноєвропейських. Із грецької мови в українській з’явилися такі  музичні лексеми, як симфонія (співзвучність), дифірамб (хвалебний твір на честь богів і героїв), хор; із грецької мови через латинську прийшли в українську лексеми тон (лат. tonus – звук, від грец. – натяг, напруження), тональність. Латинська мова, запозичивши із грецької терміни тон (лат. tonus – звук, від грец. – натяг, напруження), тональність, стала мовою-посередницею для їх проникнення в українську. Латинська збагатила нашу мову термінами вокал (vocalis – голосний), нота (nota – знак, позначка, зауваження). З латинської через французьку прийшло до нас слово репертуар (фр. repertoir, від лат. repertorium – список, опис). Такі латинізми, як унісон (італ. unison, від лат. unus – один і sonus – звук), соло (італ. solo від лат. solus – лише один), з’явилися в українській завдяки мові-посередниці – італійській. Від латинського слова stratum, що значить – настил, поміст, через мови-посередниці – іспанську (estrado – поміст), а потім французьку (estrade) прийшов до української мистецький термін естрада. Французька мова подарувала нам слова шансонетка (chansonnette – пісенька), марш  (marche, букв. – ходьба, ходіння), а італійська – акорд (accordо – узгодженість, співзвучність).

У мові нових політичних мас-медіа привертає увагу помітне зростання музичної лексики, а також семантичних видозмін давно засвоєних одиниць. Музична термінологія в політичному контексті, вжита в переносному значенні, сприяє публіцистичній загостреності, намаганню виразніше висвітлити протистояння різних політичних сил, часто позначається неприхованою експресивністю. Наприклад: «Як на кожній шлюбній церемонії мають бути бабуні-співуні, які першими затягують підготовчих еротичних пісень, так на телебаченні починають відбуватися прес-конференції, під час яких «свої» політологи співають дифірамби «ширці» (Скриня). «Чого тільки не пропонували «винахідники», аби відучити народних обранців від згубної звички пхати пальці куди не треба. Були пропозиції і з чорногуморного репертуару; хай, мовляв, панове депутати з піднятими руками голосують – хто чим може…», – Інна Пуків-Юнко, журналіст газети «Високий Замок», про спритність нардепів у сесійній залі голосувати декількома картками одночасно (В. З. № 184, 07–09.10.2011). «Верховна Рада – головна естрада країни з бюджетом під мільярд гривень» (Рівне вечірнє 27.05.2010). «Приспівом у тих політичних шансонетках слугує мотив про «порятунок від кризи» (Скриня). «Поки Арсеній Петрович гуртує «фронтовиків», Анатолій Гриценко наступає на владний «бардак» у країні «Громадською позицією». Слова і музика похідного маршу – з того ж репертуару, що й у Яценюка («країні потрібні зміни, ми гуртуємо людей, які хочуть змін і можуть їх здійснити»)» (В. З. № 46, 19–25.2010). «Нові акорди величної політичної симфонії» (Телеканал «1+1», ТСН).

Через посередництво преси, зокрема політичної, останнім часом помітно активізується застаріла лексика, діалектні слова, які оновлюють лексичний арсенал періодики, роблять його розмаїтим і неординарним. Так, за допомогою лексеми набат – старовинна російська назва великого барабана, дзвін великого розміру, який застосовувався для подання сигналу тривоги (ВТССУМ, с. 701) кмітливий журналіст характеризує політичну ситуацію, напр.: «Результати місцевих виборів у Тернополі – це наразі дзвіночок для всієї України, а ось для БЮТ це вже набат» (В. З. № 46, 19.03.2009).

У мові сучасних мас-медіа прослідковується тенденція до посилення образних негативних характеристик окремих державних діячів, парламентаріїв, політичних подій. Наприклад: «Я розумію, що він щодня тренується грати «Мурку» і у нього часу не вистачає, але це не причина з трибуни говорити неправдиві слова», – екс-прем’єр-міністрУкраїни Юлія Тимошенко про першого заступника генерального прокурора Рената Кузьміна (Телеканал Інтер). «Я означив би такий поділ «слуг народу» у Верховній Раді: «кнопкодави» (мовчки тиснуть, коли кажуть і куди кажуть), «диригенти» (керують процесом голосування)», – журналіст тижневика «Скриня» про українських парламентарів (Скриня). «Депутати ще не визначилися: рухатися далі чи крутити стару платівку», – ведуча ТСН Наталія Мосейчук про заблоковану трибуну Верховної Ради. (Телеканал «1+1»). Виділені терміни музичної термінології, вжиті в переносному значенні, дають змогу скептично, зневажливо, неприховано експресивно охарактеризувати політиків чи політичний процес.

Вихід України на міжнародну арену, плідне співробітництво з іншими державами в галузі культури зумовили активне входження до української мови  нових слів і термінів хореографії, що становлять окрему тематичну групу мистецьких термінів. Останнім часом набули поширення назви різноманітних танців: ламбада «латиноамериканський танець з елементами негритянської обрядовості, який виконується в швидкому темпі; музика цього танцю», макарена «іспанська пісня, під яку танцює іспаномовне населення світу; запальний танок», орієнталь «танець країн Сходу». У політичному тексті ці лексеми, вжиті в переносному значенні, набувають нового смислового забарвлення, урізноманітнюють виклад матеріалу, роблять його дохідливим, переконливішим, напр.: «Іспанці після гри з Україною намагалися зобразити на травичці щось на кшталт фламенко, але у виконанні голих по пояс нетверезих чоловіків це нагадувало швидше ламбаду», – журналіст газети «Дзеркало тижня» Олександр Макаров про футбольні баталії (Д. Т. № 25, 01.06.2010).

Неабияку роль у досягненні емоційності вислову в мові політичної публіцистики виконують такі хореографічні терміни, як танці, танго (ісп. tangо), бал (франц. bal, від baller – танцювати); дискотека (від грецьких слів диск – зібрання або сховище грампластинок і тека – вмістище, сховище). За допомогою цих лексем інформаційні матеріали стають відносно відкритими й неприховано експресивними. Порівняймо: «Дмитро Медведєв, зокрема, стверджує, що Росія так-сяк тримається на плаву завдяки високим цінам на нафту; що в РФ править бал корупція», – Аскольд Єрьомін, журналіст ВЗ про статтю екс-президента Росії Дмитра Медведєва, яку той розмістив у інтернет-виданні Gazeta.ru і яку дехто на Заході порівнює навіть з горбачовською перебудовою. (В. З. № 182, 08.10.2009). «Хтось, напевно, переплутав мене з Черновецьким. Гречка або дискотеки для бабусь у гонитві за голосами виборців – це якраз його стиль», – урядовий уповноважений з питань дерегуляції господарської діяльності Михайло Бродський про те, що має намір балотуватися до Верховної Ради (Телеканал «Інтер»).

Багато явищ західної культури й відповідних терміноназв поступово стають або вже стали надбанням української масової культури та сучасної мовної практики. Це інноваційні назви нетрадиційних видів мистецтва, переважно засвідчених раніше в європейських та інших мовах світу, або таких, які з’явилися зовсім недавно. Передовсім, це назви сучасних мистецьких течій, напрямів, стилів: соц-арт (напрям авангардистського образотворчого та музичного мистецтва ХХ ст., представники якого відображають гострі соціальні проблеми суспільства; кітч (напрям у мистецтві, а також низькопробний твір, розрахований на зовнішній ефект); андеграунд (неофіційна течія, напрям у мистецтві, що протиставляється офіційним, загальновизнаним; нетрадиційне не зрозуміле широкому загалові «підпільне» мистецтво; творці й прибічники такого мистецтва); ар’єргард (один з напрямів сучасного мистецтва, який виник на противагу авангарду). Вирвані зі своєї природної сфери функціювання, мистецькі терміни допомагають урізноманітнити виклад політичного матеріалу, роблять його цікавим, неординарним, промовистим, дошкульним. Наприклад: «І що, когось після цього продовжують дивувати «правильні» новини на «Інтері»? Чи такі ж новели суддів адміністративного суду? Або кітч держслужбовця першого рангу Ганни Герман, котра не вважає за негоже з’являтися на публіці з подарунком за 60 тисяч доларів на руці?» (Д. Т. № 23, 19.06.2010) «Респектабельні й оброслі за останню парламентську каденцію жирком «червоні» зовсім несподівано для себе повертаються в «андерграунд» (Д. Т. № 14, 13.04.2012).

У сучасному газетно-публіцистичному стилі широко побутують слова на означення представників мистецьких угруповань, моделей, переможців  конкурсів, зокрема такі назви, як фотомодель (рекламне фото людини з бездоганними зовнішніми даними; людина, з якої роблять такі фото); кліпмейкер (створювач, виробник кліпів); селебретіс (відома особистість). Аналізована тематична група істотно поповнилась  і назвами багатьох явищ західної культури, як-от: майстер-клас (курси вищої майстерності), хіт-парад (добірка найпопулярніших творів (музика, кліпи) за результатами опитування слухачів або їх продажу); відеокліп (невеликий музичний або рекламний відеофільм; міні-фільм). Сюди належать також лексичні одиниці на зразок: інсталяція (новий тип об’ємних робіт образотворчого мистецтва, матеріалом для яких служать побутові предмети, деталі машин, приладів тощо); постер (яскравий плакат або велика колективна фотографія, що рекламує виступ якого-небудь музичного гурту); римейк (новий варіант старого музичного запису, постановки, кінофільму тощо). Наприклад: «В Україні цю позицію міцно посідають політики – тобто ті, хто виконує роль сучасних селебретіс. Бо ж ким як не медіа-зірками є «куратор» Кличко, «фотограф» Черновецький, «пророчиця» Тимошенко, «лінгвістичний феномен» Добкін або «завсідник мистецьких тусовок Верховної Ради» Поярков?», – роздуми українського філософа і письменника Тараса Лютого про мистецтво й політику (Газета по-українськи, 18.09.2009). «Ну а вже за часів Януковича в Києві багато тішили себе думкою, що Саркозі — передусім талановитий бізнесмен, і він, на відміну від деяких інших європейських лідерів, не влаштовуватиме українській владі майстер-класів з питань демократії та дотримання прав людини» (Д. Т. № 17, 11.05.2012). «Інсталяція інтересів на політико-адміністративній карті України, намальованій адміністрацією Віктора Януковича» (Д. Т. № 19, 22.05.2010). Неординарність, зображально-виражальна образність, експресивність та емоційність у мові преси досягається шляхом детермінологізації перелічених лексем, тобто переносним їх уживанням.

Серед неологізмів сфери культури й мистецтва помітне місце займають і складні найменування із частинами шоу, рок, арт, поп, топ та ін. Вони здебільшого пов’язані з масовою культурою розважального жанру й цим пояснюється їхня висока частотність у мові сучасних періодичних видань. Темпи засвоєння їх сучасною українською мовою надто швидкі. Особливо помітне глибоке входження англіцизму шоу (show – вистава розважально-естрадного жанру) у словниковий склад української мови. Іменник шоу серед давно засвоєних слів виділяється  ще й своєю словотвірною активністю, що з поширенням маскультури та її різновидів у вигляді розважальних програм став твірним для багатьох слів, що пишуться через дефіс: шоу-балет (балет, пов’язаний з видовищами в естрадному супроводі), шоумен (людина, яка проводить різного роду видовищні заходи (шоу, дискотеки, конкурси тощо)), шоу-програма або питомих слів: шоу-зірка, шоу-передача. Гніздо від шоу поповнилося також утвореннями, у яких ця основа займає останню позицію в слові: арт-шоу (показ творів мистецтва; яскрава артистична вистава), байк-шоу (видовище за участю байкерів з різними трюками на мотоциклах) або характеризує стиль виконання: степ-шоу (чечітка в стилі шоу), добір творів: ретрошоу (демонстрація творів, популярних у минулому), «Маски-шоу» (телепередача), їхній жанр: ток-шоу (жанр передач у вигляді інтерв’ю з відомою особою або групою осіб), жарт-шоу, стриптиз-шоу чи великий обсяг вистави: грандшоу. Нині в мові української преси активно побутують англіцизми на позначення назв осіб (чоловічої статі) з кінцевою частиною -мен. Окрім джентльмена, конгресмена, полісмена, рекордсмена, яхтсмена, маємо фронтмена, шоумена, піармена, політPRмена, омбудсмена. Новітня публіцистика вимагає відмови гнучкості, постійного оновлення арсеналу мовних засобів. Автори публікацій, прагнучи переконливо, промовисто й стильно інформувати читача про перебіг політичних подій, використовують неологізми-англіцизми з культурної та мистецької сфер. Порівняймо: «Поняття патріотизму особливо зневажене. До цього свої руки доклали не вороги, а фальшиві патріоти, закохані у свої виступи на шустерівських телешоу, самолюбні й карикатурні балакуни, що вважають себе великими синами України», – Дмитро Павличко про українських патріотів і патріотизм (Телеканал «5 канал»). «Навряд чи фахівці шести українських і зарубіжних екзит-полів, дані яких у другому турі практично збіглися, позиціонують себе шоуменами», – журналіст газети «Дзеркало тижня» Інна Ведернікова про нинішню українську демократію (Д. Т. № 6, 20.02.2010).

Широкий потік міжнародної інформації зумовлює появу на сторінках політичної преси таких іншомовних слів із сфери культури та мистецтва, як-от: блокбастер, брейк, флеш, лейбл. Наприклад: «Можна лише імітувати форми капіталістичного господарства, імпортуючи фастфуди і блокбастери, але це не забезпечить процвітання. Необхідний капітал, а його не отримати без складної і дієздатної системи приватної власності», – журналіст «Дзеркала тижня» Владислав Сікалов про співвідношення величини заробітної плати і продуктивності праці в Україні (Д. Т. № 42, 13.11.2010). «Можна слухати революційну музику Боба Марлі, щиро викрикуючи «don’t give up the fight», й аніскільки не знати про зростаючі прибутки музичних лейблів, що продають цю продукцію», – український філософ Тарас Лютий про політику й соціальну пасивність українського мистецтва (Газета по-українськи, 18.09.2009). Перевагою чи недоліком можна вважати вживлення зазначених термінів у лексикон політичних ЗМІ – сказати важко. Українські мовознавці наполегливо закликають протистояти засиллю незрозумілих для загалу запозичень і стимулювати пошуки адекватних відповідників в українській мові. Проте, хочемо ми того чи ні, мова сучасних мас-медіа «стає еталонною, нормотворчим фактором, що впливає на формування норми сучасної літературної мови, а також на рівень етнічної мовної культури в цілому» [4, с. 101].

Отже, розглянувши лексику зі сфери культури та мистецтва в політичному газетному тексті ми прийшли до висновку, що тут фахова лексика детермінологізується, виконує не номінативно-дефінітивну, а стилістично-експресивну функцію, надаючи публікаціям певного колоритно-емоційного звучання, викликаючи при цьому в читача відповідні емоції, налаштовує його на сприйняття тих чи інших політичних подій, формує при цьому громадську думку.

ВТССУМ – Великий тлумачний словник сучасної української мови / [уклад. і голов. ред. В. Т. Бусел]. – К.; Ірпінь : ВТФ «Перун», 2007. – 1440 с. НСЗ – Нові слова та значення : словник / [уклад. Л. В. Туровська, Л. М. Василькова; Ін-т укр. мови НАН України]. – К. : Довіра, 2008. – 271 с. СІС – Словник іншомовних слів / [за ред. чл.-кор. АН УРСР О. С.Мельничука]. – К. : Головна редакція УРЕ, 1975. – 775 с.

1. Жайворонок В. В. Лексична підсистема мови і значення мовних одиниць / В. В. Жайворонок // Мовознавство. – 1999. – № 6. – С. 32–46. 2. Клименко Н. Ф. Динамічні процеси в сучасному українському лексиконі : монографія / Н. Ф. Клименко, Є. А. Карпіловська, Л. П. Кислюк. – К. : Видавничий Дім Дмитра Бураго, 2008. – 336 с. 3. Кочан І. М. Лінгвістичний аналіз тексту : навчальний посібник / І. М. Кочан, 2-ге вид., перероб. і доп. – К. : Знання, 2008. – 423 с. 4. Нещименко Г. П. Динамика речевого стандарта современной публичной вербальной коммуникации: Проблемы. Тенденции развития / Г. П. Нещименко // Вопр. языкознания. – 2001. – №1. – С. 98–132. 5. Сербенська О. Інновації у мові сучасних українських мас-медіа / О. Сербенська // 125 років Наукового товариства імені Шевченка: Зб. наук. пр. і матеріалів, присвячених ювілею товариства. – Л., 2001. – С. 158–177. 6. Стишов О. А. Українська лексика кінця ХХ століття (на матеріалі мови засобів масової інформації) / О. А. Стишов. –2-ге вид., переобл. – К. : Пугач, 2005. – 388 с.