УДК 811.161.2’373.46:616.8

Ірина Рибізант

Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького

ТЕРМІНИ НЕВРОЛОГІЇ ТА ЇХ ТРАКТУВАННЯ В УКРАЇНСЬКИХ ТЛУМАЧНИХ СЛОВНИКАХ

© Рибізант І. Л., 2014

У статті розглянуто терміни неврології як окремої галузі медицини. З’ясовано деякі особливості їх системної організації.

Ключові слова: українська мова, неврологічна термінологія, тлумачний словник, лексичне значення, афікс.

Terms of neurology as a separate branch of medicine are considered in the article. Some features of their system organization are distinguished.

Keywords: Ukrainian language, terms of neurology, explanatory dictionary, lexical value, affix.

Розвиток української медичної термінології тісно пов’язаний з формуванням термінології загалом. Сучасна українська термінологія прагне розвиватися відповідно до міжнародних стандартів. Тому проблема співвідношення українських та англійських медичних термінів є надзвичайно актуальною. Питанню іншомовних запозичень, співвідношення питомого та запозиченого присвячено безліч наукових праць українського мовознавства. Серед них варто пригадати роботи І. Огієнка, С. Смаль-Стоцького, О. Потебні та ін. У своїх дослідження цю проблему висвітлювали й такі сучасні мовознавці, як М. Жовтобрюх, Ю. Жлуктенко, С. Семчинський, П. Селігей та ін. Сьогодні медична термінологія є в полі зору як фахівців (Л. Петрух, І. Головко), так і філологів (Н. Цісар, І. Корнейко, Н. Місник) тощо.

Загальні питання створення наукових термінів цікавили мовознавців різних епох і країн, зокрема їх вивчали О. О. Реформатський, В. П. Даниленко, А. В. Лагутіна, Т. І. Панько, І. І. Ковалик, Т. Р. Киян та ін.

Л. Симоненко та Н. Місник у статті «Про “стан здоров’я” мови медицини» відзначають, що «сучасний етап розвитку термінознавства характеризується тим, що основним напрямком роботи в цій галузі є практичний аспект удосконалення термінології. Останнім часом науковці акцентують увагу на тому, що саме робота з упорядкування термінології є необхідною умовою ефективного розвитку наукових досліджень, розвитку міжнародної співпраці, видання наукової та довідкової літератури, а також підвищення якості підготовки фахівців у вищих навчальних закладах» [4, с. 263].

В останні роки в Україні досліджувалась металургійна, сільськогосподарська, кардіологічна термінологія.

Проте в цілому медична термінологія вивчена ще недостатньо, що засвідчує медична практика: лікарі часто звертаються до науковців з проханням удосконалити медичні словники, нарікають на невідповідність українського терміна суті медичного явища.

Відомо, що основною ознакою терміна є його кореляція з поняттям відповідної галузі знань. Враховуючи цю властивість терміна, важливо простежити його семантичні смислові зв’язки із загальновживаним словом, що буде показано на матеріалі лексикографічних джерел. Однією з найскладніших проблем у лексикографічному описі слова – терміна є розмежування полісемії та омонімії. Як зауважила у свій час О. С. Ахманова: «Лексикографу завжди загрожує дві однаково великі небезпеки: штучного об’єднання під одним звуковим комплексом кількох різних слів й не менш штучного розподілу одного слова на омоніми» [1, с. 110]. Якщо два ідентичні звукові комплекси є одним словом, то у відповідності до існуючої лексикографічної традиції їм має відповідати одна словникова стаття, а якщо вони за своєю суттю різні – то дві, три і т. д. Однак у тлумачних словниках опис численних значень одного і того самого знака здійснюється шляхом пояснення одного значення через інше без пояснення зв’язку між ними та без врахування його узагальнюючої природи слова-терміна.

Неврологія як окрема галузь медицини займається діагностикою та лікуванням захворювань хребта, головного мозку та периферичних нервів. В українській мові вона має певні особливості вираження. Термінологія неврології – це логічне поєднання національних та запозичених слів на позначення хвороб, симптомів, засобів і способів лікування.

Для творення медичних термінів використовують найрізноманітніші словотворчі ресурси, роль яких не однакова. Основою терміносистеми залишаються українські слова.

Не всі словотворчі ресурси однаковою мірою використовують для творення медичних термінів. Основною словотворчою частиною слова прийнято вважати його кореневу морфему, або так званий корінь слова. В одних термінах коренів може бути тільки один (грип, біль, рак), а в інших – два і більше (грудочеревний, внутрішньоклітинний). Коренева морфема, як необхідний складовий елемент медичного терміна, є його основою і невід’ємною словотвірною частиною, в той час як афіксальні морфеми не є обов’язковими (серце, аорта, артерія, цироз).

До системи словотворчих засобів належать суфікси, префікси, інфікси, що об’єднуються під загальною назвою – афікси. Серед афіксів, що беруть участь у творенні медичних термінів виділяємо продуктивні, малопродуктивні і непродуктивні. До продуктивних відносимо суфікси -ин-, -ан-, -ен- (дихання, запалення, пухлина, затруєння, тиснення), суфікси -ов-, -ев-, -н-, -альн-, -ічн- (синусовий, шлуночків, серцевий, мітральний, пульсовий). До малопродуктивних належать суфікси -ац-, -оз-, -ит-, -їт- (тромбоз, аускультація, артреїт). Вони приєднуються в основному до іншомовних основ.

Окрему групу складають міжнародні компоненти, як препозитивні, так і постпозитивні, з різним ступенем адаптації їх в українській мові: мікро-, макро-, стерео-, електро-, термо-, гідро-, магніто-*, граф(ія)-, ізо-, -скоп, цито-, ендо-, -скопія, -фон (цитоплазматичний, ізометричний, ендокринний, мікроінфаркт, кардіографія, томографія, брадископія, віброграф, електрофон) [2, с. 149].

Можна простежити таку закономірність у творенні української медичної термінології:

1) для творення нового терміна використовують стару назву, яка існувала в мові (серцева сорочка, камера серця, високий тиск, вогнище запалення, клінічна картина хвороби);

2) використання іншомовних слів для найменування нових понять (артрит, некроз, тромбоатеросклероз, ангіоліт);

3) використання існуючих у мові словотворчих моделей для творення нових назв (пухлина, запалення, отруєння, двоклапанний, внутрішньочерепний, кардіографія) [5, с. 48].

Мета статті – трактування медичних понять у словниках різних типів; зіставлення термінів неврології в українських тлумачних словниках та розгляд подібностей або розбіжностей лексичного значення.

Нерідко класифікації неврологічних термінів сприяють міжнародні морфеми: кореневі чи афіксальні. Щоб розкрити їхнє значення, візьмемо до уваги Українсько-російсько-латинсько-англійський тлумачний словник з неврології та нейрохірургії за редакцією В. І. Цимбалюк (2001р.) та Великий тлумачний словник сучасної української мови за редакцією В. Т. Бусел 2001 року видання.

Розглянемо їх значення та покажемо функцію цих морфем як систематизувальних компонентів у таблицях:

-фоб(ія) (грец. рhobos – страх) у складних словах відповідає поняттям «нетерпимість», «страх». Уживають у термінах акрофобія, клаустрофобія, ізолофобія, кенофобія, де позначає почуття страху до того, на що вказує перший компонент.

-том(ія) (грец. tomia – відрізання, відсікання) входить до складу компонентів на позначення хірургічної операції.

-ман(ія) (грец. mania – безумство, пристрасть) – це хворобливий стан психіки, для якого характерне зосередження свідомості й почуттів на якійсь одній ідеї.

-гноз(ія) (грец. gnosis – пізнання, знання) вказує на того, що відноситься до знання, до здатності пізнавати, до науки.

-оз (грец. osis – хвороба) – суфікс іменників, утворених від дієслів на -οω; процес чи результат процесу, патологічний стан, хвороба.

Іншомовні компоненти з чітким значенням сприяють системній організації міжнародних термінів. І в галузі медицини, зокрема неврології, не є винятком.

Сучасна медицина активно розвивається. Глобальні екологічні проблеми підсилюють пошук нових засобів продовження і збереження життя людини. Відповідно з’являються нові поняття, які вимагають номінації. Розвиток медицини забезпечує і постійний обмін інформацією, що призводить до поповнення словникового складу мови новими спеціальними термінами.

Аналіз медичної термінології дає можливість зробити такі висновки:

–  в українській мові існує розвинена, добре структурована медична терміносистема, яка відповідає сучасним міжнародним науковим стандартам і може служити засобом спілкування фахівців як науковців, так і практиків;

–  джерелами української медичної термінології є власне українські назви, іншомовні та похідні утворення на їх основі;

–  сучасна медична термінологія української мови має тематично широко розгалужену систему, яка постійно розвивається і поповнюється завдяки реалізації лексико-семантичних та словотвірних процесів в загальнолітературній мові.

1. Ахманова О. С. Очерки по общей и русской лексикологи / Ольга Ахманова. – М., 1957. – 157 с. 2. Кочан І. М. Українська наукова лексика: міжнародні компоненти в термінології : навч. посіб. / Ірина Кочан. – К. : Знання, 2013. – 294 с. 3. Краковецька Г. О. Деякі проблеми унормування українських відповідників латинських медичних найменувань / Галина Краковецька // Українська термінологія і сучасність: Матеріали ІІ Всеукраїнської наук. конф. – К. : НАН України, 1997. С. 146–148. 4. Місник Н. Про «стан здоров’я» мови медицини (термінологічний аспект) / Наталія Місник, Людмила Симоненко // Вісник Нац. ун-ту «Львівcька політехніка». Серія «Проблеми української термінології». – 2002. – № 453. – С. 262–269. 5. Петрух Л. Кінцеві грецько-латинські терміноелементи в «Українсько-латинсько-англійському медичному енциклопедичному словнику» / Л. Петрух, І. Головко, М. Джура, Р. Перхач // Проблеми української термінології : зб. наук. праць ХІ міжн. конф. – Л., 2010. – С. 66–71. 6. Селіванова О. О. Актуальні проблеми сучасної лінгвістики (аналітичний огляд) / Олена Селіванова. – К. : Фітосоціоцентр, 1999. – 148 с. 7. Симоненко Л. Актуальні проблеми сучасного українського термінознавства / Людмила Симоненко // Українська термінологія і сучасність. – Вип. VІІІ. – К. : КНЕУ, 2009. – С. 9–15. 8. Цимбалюк В. І. Українсько-російсько-латинсько-англійський тлумачний словник з неврології та нейрохірургії / Віталій Цимбалюк. – Тернопіль : Укрмедкнига, 2001. – 269 с. 9. Великий тлумачний словник сучасної української мови / Уклад. і гол. ред. В’ячеслав Бусел. – К. : Ірпінь : Перун, 2001. – 1440 с.