| Структура | Склад | Адреса | Засади | Правопис | Конференція | Семінар | Термінографія | Вісник | Товариство | Комісія | Оголошення | Хто є хто | Архів |

Кратко М. Як створювалася україномовна «Енциклопедія кібернетики» / Мирослав Кратко  // Аудиторія: освітній студентський тижневик. – 19–25 листопада 2009р. – ч. 31 (2671)– С. 6–7.

з перших уст

Мирослав Кратко

Як створювалася україномовна «Енциклопедія кібернетики»

У передмові до першого тому «Енциклопедії кібернетики» (ЕК), 1973 р., сказано, що це видання здійснено відповідно до постанови ЦК КПУ та Ради Міністрів УРСР. «Створення ЕК є результатом творчої співпраці Головної редакції Української Радянської Енциклопедії та ордена Леніна Інституту кібернетики Академії наук Української РСР».

Тому, перш ніж вести мову про те, як конкретно вели підготовку «Енциклопедії кібернетики» ці дві поважні академічні установи (Головна редакція УРЕ та Інститут кібернетики), як вони поділили роботу над виданням, і чому воно спочатку побачило світ українською мовою, а лише через рік – російською, треба сказати кілька слів про ці установи.

Видавництво «Українська Радянська Енциклопедія» (УРЕ) заснували у листопаді 1927 р., серед його фундаторів були Всеукраїнська Академія наук та Наркомат освіти республіки. Першим головним редактором видавництва став відомий державний діяч, академік ВУАН М. О. Скрипник (до 1930 р.). Видавництво почало готувати видання Української Енциклопедії, однак за звинуваченням в «українському буржуазному націоналізмі» та «шкідництві» діяльність УРЕ припинили, а Скрипник у 1933р. покінчив життя самогубством.

У 1944–48 рр. спробували вдруге відновити енциклопедичну інституцію в Україні, проте енциклопедичне видавництво – головна редакція Української Радянської Енциклопедії у складі АН УРСР – постало лише в 1957р. Головним редактором став відомий поет, академік АН УРСР М. П. Бажан (до 1983 р.). За цей час у видавництві побачила світ низка енциклопедичних видань: два видання «Української Радянської Енциклопедії» (1-ше видання у 17 томах, 1959–1965 рр.; 2-ге – у 12 томах, 1977–1985 рр.), «Український Енциклопедичний Словник» у 3-х томах (1-ше видання – 1964–1967 рр.; 2-ге – 1986–1987 рр.), «Історія міст і сіл Української РСР» у 26-ти томах (1967–1974рр.), «Історія українського мистецтва» у 6-ти томах (1966–1968 рр.) тощо; юридичний, політичний, філософський, економічний та ин. енциклопедичні словники.

Інститут кібернетики бере свій початок від утвореного в 1957 р. у складі АН УРСР Обчислювального центру. 1962-го року обчислювальний центр перейменували в Інститут кібернетики. Слава про перший в країні Інститут кібернетики в Києві поширилася на увесь Радянський Союз і наприкінці 60-х років директор інституту акад. В. М. Глушков вирішив_*, що інститут досягнув такого наукового рівня, що може забезпечити видання першої в світі «Енциклопедії кібернетики».

Академічний інститут – не видавництво, його працівники майже не уявляли, що значить видати енциклопедію. Це зовсім не те, що видати наукову монографію. Тому вся, якщо можна так сказати, технічна робота лягла на Головну редакцію УРЕ, а Інститут кібернетики повинен був забезпечити науковий рівень видання.

В УРЕ працювали люди, які добре знали видавничу справу, але, як і їхній головний редактор (поет Микола Бажан), мало що знали про таку, тоді ще молоду науку як кібернетика. Тому, коли почалася підготовка до видання кібернетичної енциклопедії, в УРЕ створили спеціяльну редакцію, до якої ввійшли кілька працівників із технічною або математичною освітою, сподіваючись, що вони зможуть знайти спільну мову з співробітниками Інституту кібернетики. Вченим секретарем редколегії «Енциклопедії кібернетики» і, одночасно, керівником редакції в УРЕ став П. В. Походзіло. Він, мабуть, – колишній працівник якогось видавництва, бо його ерудиція в галузі кібернетики, як виявилося, була незадовільною. Працівникам з УРЕ довелося чи не кожного дня звертатися до «кібернетичних корифеїв» із Інституту кібернетики з різними проханнями: то допомогти скласти реєстр статей енциклопедії, то порадити, хто зміг би написати їх, то, нарешті, прочитати одержаний від авторів матеріял. Корифеїв це нервувало, відволікало від основної роботи.

Коли я почав переговори про переїзд із Новосибірського академмістечка, де я працював в інституті математики Сибірського відділення АН СРСР, в Київ, щоб працювати в Інституті кібернетики, мені поставили дві умови: консультувати редакцію УРЕ з усіх кібернетичних питань, які у них виникають, і викладати в університеті на новоствореному факультеті кібернетики. З умовами я погодився.

Робота над енциклопедією йшла повним ходом, коли я прийшов в редакцію УРЕ. Вже давно було затвердили реєстр статей і поступило від авторів чимало замовлених матеріялів . Ознайомившись із ними, я побачив, що і реєстр склали не найкращим чином, і автори не є добрими фахівцями. Тому багато матеріялів, за які вже заплатили авторам гонорар, довелося забракувати. Крім того, до реєстру внесли декілька біографічних статей про діячів в галузі кібернетики, але список цих людей був складений дуже тенденційно. Довелося йти до В. Глушкова і доповісти йому про ситуацію. Стосовно наукової частини енциклопедії, я одержав право змінювати реєстр так, як вважаю за потрібне, і вилучати непридатні матеріяли не зважаючи на те, чи авторові оплатили гонорар, чи ні. Також мені дозволили замовляти їх в инших авторів. Що ж стосується біографій, пан Глушков довго не погоджувався з тим, щоб їх взагалі не давати. Мабуть, кожному приємно бачити своє прізвище в енциклопедії. Я заявив, що не можу взяти на себе відповідальність за те, якою буде реакція світового наукового співтовариства, коли виявиться, що біографій багатьох діячів, які зробили вагомий внесок у кібернетику, але є біографії тих, чиї праці не мають великої цінності. На це В. Глушков подумав, махнув рукою і сказав: «Робіть як знаєте, але енциклопедія має бути». Таким чином я мав розв’язані руки і приступив до роботи. Мене ввели до складу редколегії енциклопедії кібернетики.

Щодня, замість того щоб іти в Інститут кібернетики, я йшов у старовинний будинок Головної редакції УРЕ і там до вечора читав отримані від авторів матеріяли, вирішував, чи годяться вони для енциклопедії чи ні, редагував їх. Якщо траплялося, матеріял ніяк не можна виправити, доводилося замовляти статтю иншому авторові або самому писати самому. Одним словом, йшла щоденна напружена робота, бо наближався встановлений термін виходу видання в світ.

Енциклопедію планували видавати двома мовами: українською та російською. Багато авторів було з Москви, Ленінграда, Новосибірська та инших російських міст. Вони, звичайно, присилали замовлені статті російською мовою. Однак й ті автори, які жили в Україні та знали українську мову, писали російською, посилаючись на те, що вони не знають української термінології. Важку роботу перевести все на українську мову взяла на себе редакція літературного контролю УРЕ. Пишу «перевести», а не «перекласти», бо це справді була робота не тільки перекладацька, а й термінологічна, адже українських кібернетичних термінів не було. Особливо хочеться відзначити в цій справі добросовісну, справді творчу працю завідувача редакції літконтролю І. А. Черненка.

В УРЕ було правило: якщо видання готується двома мовами, матеріял не приймуть до того часу, поки обидва варіянти – український і російський – не будуть готові. Отже, коли на початок 1973 р. треба було здавати енциклопедію в друк, виникло питання, який варіянт вийде у світ першим. М. Бажан хотів, щоб україномовна енциклопедія була першою, а В. Глушков – щоб першим був російський варіянт. Іван Драч, мабуть за порадою Миколи Бажана, навіть вірша написав про енциклопедію кібернетики («На дні роси, або Внутрішній діалог з приводу випуску енциклопедії кібернетики»). Бажан зачитував його Глушкову, але той був непоступливий. Я вирішив ще раз спробувати переконати пана Глушкова. Якраз тоді мені доручили підготувати статтю про енциклопедію для «Вісника Академії наук УРСР» двох авторів: В. М. Глушкова і М. І. Кратка. Виправдовуючись, що потрібно узгодити текст статті, я зустрівся з Глушковим і спробував йому пояснювати, що через те, що терміни підготовки енциклопедії були обмеженими, не можна ґарантувати, що у ній не залишаться якісь помилки чи неточності, а російські вчені, зі заздрості (адже не в Москві, а в Києві видали першу енциклопедію) вхопляться за них і розкритикують або, ще гірше, почнуть висміювати видання. Коли ж ми першим випустимо український варіант, його росіяни не читатимуть, пріоритет ми все одно матимемо, а за рік ми «відшліфуємо» російський варіант і вже не будемо боятися ніякої критики. В. Глушков із цим погодився. Таким чином перша «Енциклопедія кібернетики» в 1973 році вийшла в світ українською мовою, а російською – в 1974 р. Згодом її ще переклали німецькою в Німецькій демократичній республіці.