| Структура | Склад | Адреса | Засади | Правопис | Конференція | Семінар | Термінографія | Вісник | Товариство | Комісія | Оголошення | Хто є хто | Архів |

Полюга Л. Визначення ієрархії значень при укладанні українських історичних словників / Левко Полюга // Сучасні проблеми мовознавства та літературознавства: збірник наукових праць (збірник пам’яті Кирила Галаса). – Ужгород, 2002. – Вип. 2. – С. 199–201.

Левко Полюга

Львів

ВИЗНАЧЕННЯ ІЄРАРХІЇ ЗНАЧЕНЬ ПРИ УКЛАДАННІ УКРАЇНСЬКИХ ІСТОРИЧНИХ СЛОВНИКІВ

Лексикографічні праці завжди вимагають вдалої побудови, а словникова стаття, яка є основним складовим елементом кожного лексикографічного видання, повинна мати особливо чітку структуру. Українські історичні словники останніх десятиліть [2; 3] будуються за принципом перекладних та тлумачних, тобто при укладанні цих праць використовується переклад того чи іншого значення слова сучасною українською мовою, якщо такий відповідник дійшов до наших днів або зберігається у сучасних українських діалектах. Якщо ж еквіваленти відсутні, то таке значення вимагає відповідного тлумачення. Останнє особливо стосується історичних реалій та зниклих у сучасній мові значень слова, які доводиться відновлювати на основі етимологічних, лексикологічних чи історичних досліджень (часто це навіть можуть бути енциклопедичні дані).

У лексикографічній практиці важливо, щоб значення певного слова розміщувалися не за кількістю наявних у картотеці карток на те чи інше значення слова, бо ця кількість може бути просто випадковою. Такий принцип був би чисто механічний і з наукового погляду незадовільний. Чіткість структури словникової статті найчастіше зумовлена правильним розміщенням його складових частин, серед яких найважливішу роль відіграє ієрархія значень, яка вказує на їх послідовність виникнення у семантичній структурі слова.

Перед тим, ніж приступити до опрацювання словникової статті, необхідно провести лексикологічний аналіз відповідного слова на основі наявних у картотеці контекстів [пор. 1], а сам порядок розміщення значень уже визначається на основі ієрархічної послідовності. Ієрархію значень у семантичній структурі того чи іншого слова на основі наявних контекстів, власного мовного чуття та знання системи мовних фактів найчастіше досліджує сам словникар, а в словникових статтях історичного словника визначається самим характером створюваного видання. Усі інші семантичні відгалуження, семантичні відтінки розставляються відповідно до того, як вони наближаються до визначеного наявного в картотеці значення або віддаляються від значення, поданого на першому місці словникової статті. Такі відтінки найчастіше відокремлюються і, як правило, повинні супроводжуватися тлумачними ремарками.

Як і в кожному словнику, так і в історичних, в основі ієрархії значень лежить традиційний поділ їх на первісні (головні, основні) та вторинні (периферійні, переносні), що вказує на їхню нерівноправність. При тому доводиться враховувати, що серед переносних значень певного слова можуть бути такі, які вже закріплені у мовному вжитку, і такі, що використовуються лише окремим автором тої чи іншої писемної пам’ятки.

Із цього погляду семантична структура опрацьованого в ССМ [2] слова ВЕЛИКИЙ, на думку автора і редакторів, послідовно відбиває такі значення: 1) (який визначається за розміром) великий, значний; 2) (який проявляється за силою, ступенем прояву) великий; 3) (за значенням) великий, важливий; 4) (значний за кількістю) великий, чималий; 5) (який має широку славу, популярність) славетний; 6) (який належить до привілейованих верств суспільства) великий, знатний; 7) (який має значну силу) могутній; 8) (який виступає у складі титулу) великий [2: І 158]. Крім того, окремі із цих значень у процесі опрацювання картотеки обростали відповідними семантичними відтінками, доповнювалися відповідними складними власними назвами, словосполученнями, фразеологічними зворотами. До 1) значення приєднано дев’ять власних назв на зразок вєликий мохъ, до 3) – шість словосполучень типу вєликоє привилиє, до 7) – словосполучення вєликоє князство, до 8) – таких одинадцять словосполучень, як посолъ вєликий і відтінок «(який вживається як епітет до імені святого) великий», а після всіх значень за ромбом – фразеологічні сполучення на зразок от мала до велика.

Ці значення на основі 1069 контекстів у ділових документах, дарчих, духовних, купчих, підтвердних грамотах, які лягли в основу словника XIV–XV ст., окреслювалися легко, бо ці документи вимагали конкретності. Визначальним тут було пряме значення, що вказувало на певні фізичні явища означуваного слова. З фізичними прикметами пов’язувався ступінь прояву чогось, у наступному етапі окреслювалися розмір почуттів, сила прояву, а щойно останніми характеризувалося ставлення до когось, чогось у суспільстві.

У багатожанрових пам’ятках, використаних для Словника української мови XVI – першої половини XVII ст. [3], автор і редактори на основі близько 3000 контекстів дещо по-іншому переформували ієрархію значень цього слова. Це свідчить, що ієрархія значень не може вважатися стабільною і допускає відтінок суб’єктивності. У новому словнику виділено такі значення слова ВЕЛИКИЙ, які погруповані у компактніші семантичні групи: 1) (значний за розміром, об’ємом, протяжністю) великий з відтінками «у знач. ім. с. р.» і «(значний за часом) довгий, тривалий; 2) великий, дорослий; 3) (значний за кількістю) великий, численний з відтінками: «(про працю, труд) великий, важкий», «(про скарб, подарунок, який-небудь предмет і т. ін.) багатий, цінний, коштовний», «(про врожай) багатий, щедрий»; 4) (значний за силою, інтенсивністю або ступенем вияву) великий зі словосполученням боятися боязню великою і відтінками: «(про звук, голос, плач крик і т. ін.) голосний», «(який має значну силу впливу, владу) великий, могутній»; 5) (за значенням) великий, важливий з додатком відтінків: «(за вартістю) великий», «(за суспільним становищем та історичним значенням) головний»; 6) (гідний пошани за поведінкою, діями, популярністю) великий, відомий, славетний з відтінками: «(як шанобливий епітет) великий», «(як епітет при імені святого або державного чи церковного діяча) великий»; 7) (який належить до привілейованих верств суспільства) великий, знатний з відтінком: «(виступає в складі титулу) великий»; 8) у складі ботанічних назв; 9) у складі церковних свят і обрядів; 10) у знач. ім. як складовий компонент власної назви [3: III 211–215].

Послідовне окреслення місця значення слова в ієрархії його семантичної структури зумовлене певними труднощами особливо при тлумаченні слів з пам’яток релігійно-догматичного змісту, в яких розуміння християнських понять вимагає широкого богословського пояснення, чого автор словникової статті собі не може дозволити і змушений викласти відповідну назву коротко, поставивши значення на відповідне місце, через що і бере на себе певну відповідальність. До слів втілене, втілений, втілитися у Картотеці словника є тексти, у яких говориться про сприйняття Ісуса Христа, а отже і християнства, життя людини чи віри, яке є виявом однієї із тайн Нового Заповіту. У цих контекстах наведені слова відповідно і пояснюються: «уведення в життя, в реальну дійсність», «уведений у нову реальну дійсність», «увійти в нову реальну дійсність» [3: V 70–71].

Принцип ієрархії значень при укладанні історичних словників необхідно розробляти для кожного слова спеціально. Враховуючи в історичних словниках вищевказаний поділ значень на основні та переносні, необхідно ще пам’ятати і те, що окремі значення наявного в картотеці полісемічного слова можуть бути зафіксовані в пам’ятках в індивідуальному використанні, тобто бути вжитими у відповідному контексті як власне авторські, а також виступати у фразеологічних зворотах, порівняннях, термінологічних значеннях, які для повного опису даного слова в розписаних для словника писемних пам’ятках необхідно подати і відповідно розмістити в словниковій статті.

Безперечно, застосування ієрархії значень зумовлене певними труднощами. Вони полягають в тому, що сам принцип ієрархічної будови семантики слова не є розроблений і відсутні регулярні фіксації того чи іншого значення в писемних текстах або діалектологічних записах. І все ж використання ієрархічного підходу при розбудові семантичної структури слова цілком науково обґрунтоване, а з практичного боку навіть вигідне. Послідовне розміщення значень в історичних словниках відіграє важливу роль для розуміння слова, зафіксованого в писемних пам’ятках, для розкриття його семантичної структури, для підвищення якості лексикографічної праці, для полегшення її використання.

Література

1.   Єдлінська У. Я. Значення слова і контекст у Словнику староукраїнської мови XIV–XV ст. // Мовознавство. – 1968. – № 1. – С. 29–34.

2.   Словник староукраїнської мови XIV–XVI ст.: У 2 т. – К.: Наук. думка, 1977–1978.

3.   Словник української мови XVI – першої половини XVII ст. – Вип. 1–7. – Львів, 1994–2000.