ТК СНТТ: Структура і функції словникових статей.../ Л.Полюга

ТК СНТТ

Полюга Л. Структура і функції словникових статей у лексиконах різних типів / Л. Полюга // Українська історична та діалектна лексика: зб. наук. праць. – Львів, 2003. – Вип. 3. – С. 16–23.

УДК811.161.2’374.2

Левко Полюга

Структура і функції словникових статей у лексиконах різних типів

Професор Лукія Гумецька, по суті, першою в українській лексикографії обґрунтувала створення історичного словника нового типу і тим самим заклала підвалини української теоретичної історичної лексикографії. Звичайно, можна говорити, що елементи цієї теорії були вже в Рецензії на «Історичний словник українського язика» Є. Тимченка, яку написав професор І. Огієнко [14], чи в працях інших українських мовознавців, але так поставити питання, як це зробила Л. Гумецька стосовно історичних словників у своїй праці «Принципи укладання історичного словника» [17], в українському мовознавстві не пробував до неї ще ніхто.

Приступаючи до створення лексикону будь-якого типу, ми часто не можемо передбачити всіх компонентів словникових статей (далі СС) того чи іншого видання. СС є найважливішим елементом майбутнього лексикографічного опрацювання. Назва цього первня з десятками собі подібних вливається у загальний реєстр словникової праці, який я схильний називати ще словницею, пристосувавши в такому значенні введене в українську мову слово з іншим значенням зі словника Ф. Піскунова, що вийшов у Одесі 1873 р. під назвою «Словниця української (або югово-руської) мови» [16]. У Ф. Піскунова лексема словниця означала «словник», я ж уважаю, що воно може і передавати значення «реєстр словника». Тобто реєстр словника (або словниця) складається з поодиноких словникових статей, що в сукупності творять сам словник.

Висвітлення цієї теми пов’язане з окремими питаннями, які доцільно розглянути кожне зокрема.

1. Заголовок СС є часткою словниці, або реєстру, і називається реєстровим словом. У цьому слові втілена суть явища або поняття, про яке мовиться у СС даного лексикону. Залежно від типу словника заголовком може бути: а) одне слово у вихідній граматичній формі, (іменники у називному відмінку однини або множини, прикметники, займенники прикметникового відмінювання, порядкові числівники – у чоловічій формі називного відмінка, і т. ін.) переважно з формами окремих відмінків, наголосами (в орфографічних [15], орфоепічних [17], морфемних [19, 12, 31], інверсійних [2], акцентуаційних [4, 18] словниках); б) словосполучення (в енциклопедіях [8], енциклопедичних [27], термінологічних тлумачних [10] та перекладних [ЗО] словниках); в) фразеологізм (у тлумачних фразеологічних [29], двомовних перекладних фразеологічних [1, 26] синонімічних фразеологічних [13] і антонімічних словниках [11]); г) абревіатура (у словниках майже всіх типів); ґ) окрема морфема (у морфемних [12, 19] та словотворчих [21] словниках); д) формула або знак (у спеціальних довідниках [10], словниках скорочень [22]), тобто все, що можна розставляти за абеткою.

2. Основні завдання та функції СС – донести до користувача у стислій та компактній формі якнайповнішу інформацію, вичерпність якої диктується призначенням даного словника. Якщо йдеться про історичний словник [23, 24], то завданням СС є виявити найдавнішу фіксацію даного слова, показати наявність і специфіку розвитку його значень, ієрархію їх розміщень, при потребі вказати на походження даного слова, його зв’язок з іншими словами у лексиконі, способи термінологізування даного слова, якнайповніше розкрити його лексичні зв’язки з іншими словами в контекстах творів різних жанрів, його частоту використання, географію поширення. Однак укладачі не в змозі подати всю інформацію про дане слово, бо тоді користуватися такою працею стане дуже складно, а її укладання може дуже затягнутися.

3. Види СС зумовлюються найчастіше основними завданнями та призначенням словника. Відповідно до цього можна визначити:

- однокомпонентні СС, коли вони виражаються одним словом з відповідним безпосередньо пов’язаними з ним додатковими формами: (орфографічні [15], морфемні [19, 31], словотворчі [18], орфоепічні [17], акцентуаційні [4, 18], інверсійні [2] словники);

- двокомпонентні СС, до яких належать СС перекладних двомовних загальноосвітніх та спеціальних термінологічних словників [20, 30] та фразеологічні словники [1, 11, 13, 26]. Якщо перекладний словник багатомовний, що останнім часом досить широко практикується, то, по суті, принцип двокомпонентності також у ньому зберігається, бо СС базується за принципом вихідної мови. Тобто до словничного (реєстрового) слова добирається відповідний компонент з чужої мови. До двокомпонентного виду СС належать і ті, що будуються за гніздовим способом, бо в такій СС наявний ряд двокомпонентних варіантів;

- багатослівні інформаційні СС, які використовуються у тлумачних словниках [6, 25], лексикографічних довідниках [5] і енциклопедичних [27] словниках. СС таких праць будуються, по суті, за принципом двокомпонентності, але друга частина СС переростає у ширший розповідний текст і не обмежується одним чи кількома словами-еквівалентами. До багатослівних інформаційних СС прилягає вид енциклопедичних СС [8], у яких подається вичерпна інформація про явище чи поняття, назване в заголовку СС.

4. Розміри словникової статті завжди визначаються типом лексикону. Залежно від типу словника СС може складатися з одного слова, а може охоплювати і великого розміру багатослівне дослідження. Якщо словник має на меті подати не дуже складну, але якусь цілеспрямовану інформацію єдиного призначення (наприклад, стосовно правопису даного слова, чи його орфоепії, наголосу, морфемної будови), то розмір СС часто буде обмежуватися одним словом, у поодиноких випадках і його формами. Навіть в одній сім’ї таких словників є відмінності між ними. Візьмімо орфографічний словник для початкових класів, який відповідно до рівня користувачів подає невелику кількість самих СС, вказує на наголос слів, окремі форми, а «Орфографічний словник української мови» 2002 року видання [15], крім 143 тисячі слів, може подавати слова-омоніми, вказувати на частини мови, родовий відмінок іменників, невідмінюваність окремих слів і 36 інших, але потрібних даних про відповідне слово. Різниці знаходимо і в морфемних словниках. У праці І. Яценка «Морфемний аналіз: Словник-довідник» [31] СС, як правило, виражається одним словом із проставленим наголосом, яке поділене на морфеми. У «Морфемному словнику» Л. Полюги [19], крім того, може ще даватися інформація про окремі морфеми, їх транскрибування тощо. Ще іншу специфіку має «Словник афіксальних морфем» Н. Ф. Клименко і ін. [12], де наведені усі морфеми та їхні варіанти. Розмір деяких СС у словниках-довідках, не кажучи вже про енциклопедії, може займати по кілька сторінок глибокого наукового дослідження. Наприклад, у 3-му виданні «Фінансового словника» [10] СС можуть розміщуватися на повній сторінці тексту (пор. СС «Стандарти якості коштовних металів міжнародні») або на кількох сторінках (пор. СС «Бюджет державний»). Свою специфіку мають історичні словники. Тут справа зумовлюється не лише самою суттю семантичних різноманітностей того чи іншого слова, багатством його функціонування, а і характером самого слова, виявом зафіксованих у пам’ятках його контекстуальних зв’язків. У «Словнику староукраїнської мови» [23], наприклад, слово бити у значенні «бути» на основі 7556 вживань у писемних пам’ятках охоплює майже два авторських аркуші, представлене як повнозначне дієслово і як дієслово-зв’язка та всіма формами, які зафіксовані в розписаних для словника близько 1000 писемних пам’ятках. Зате менше впадають у вічі інші чинники, які стосуються СС. Про них можуть найкраще судити самі творці словників.

5. Опрацювання СС. Незалежно від виду і розміру СС, теоретичне осмислення їх опрацювання їх є процесом трудомістким і тривалим. Початківцям лексикографічної роботи інколи може видаватися, що укладання словника є дуже простою і легкою справою. Праця над кожною СС, навіть однотипною, вимагає ґрунтовного дослідження, великого зосередження, неодноразової перевірки і уточнення. При тому треба брати до уваги ретельне дотримування прийнятих принципів укладання словника. Порушення принципів викладу СС, нарізне їх оформлення робить словник складним для користування і недосконалим.

Найскладніше в лексикографічній праці — це створення реєстру СС. Створення словниці (реєстру) словника-тезауруса можна вважати найпростішим, бо туди входить все, що в нього заплановано вводити. Але значно важче створити словник з обмеженим реєстром, тому що завжди буде існувати розбіжність думок: укладачі по-різному підходитимуть до підбору того чи іншого розряду слів. Це може підтвердити історія підготовки короткого «Тлумачного словника української мови» [6], який витримав три видання. Рецензенти неодноразово звертали увагу на неповноту реєстру, хоч колектив авторів заздалегідь продумав і окреслив розмір словниці (реєстру), зважаючи на визначену кількість друкованих аркушів словника, які видавництво встановило для видання (подібне при підготовці лексикографічних праць також доводиться враховувати). Аналогічне можна сказати і про «Словник труднощів української мови» [22], у якому в кожній СС пояснюється написання і вимова близько 15000 слів, їх словотворення, дається граматична і стилістична характеристика, приклади сполучуваності та керування, однак рецензент вважає, що «перелік варто розширити» [3].

В енциклопедичних, термінологічних, історичних словниках філологічного [8, 10, 20, 23, 27] чи спеціального призначення труднощі опрацювання зумовлені не раз обсягом матеріалу, який необхідно вмістити в межі відповідної СС, або і малим знанням про відповідне реєстрове слово, нерозумінням того чи іншого явища чи значення. Щоб створити таку СС, доводиться перегорнути велику кількість додаткової літератури, а часто і провести відповідне дослідження. У словниках енциклопедичного типу та спеціальних довідниках труднощі опрацювання СС зумовлені потребою стисло і вичерпно викласти думку. Автори «Фінансового словника» Загородній А., Вознюк Г., Сповженко Т.С. [10] при підготовці чотирьох видань пройшли складний шлях підготовки, доповнення і удосконалення СС, були змушені проводити і додаткові наукові дослідження про те чи інше поняття, яке винесено в заголовок СС, часто перередаговуючи їх, доповнюючи новими даними, які появилися з розвитком науки, а інколи і зовсім замінюючи текст однієї СС іншою.

У сучасній лексикографічній практиці велику допомогу в укладанні СС можуть надати технічні засоби, особливо комп’ютери, хоча їхню роботу також доводиться контролювати. Ця проблема вимагає спеціального висвітлення.

6. СС у загальному контексті лексикографічної праці. Як результат глибокого теоретичного осмислення, яке втілює в собі не лише дані, що стосуються того чи іншого реєстрового слова, СС з’єднана із цілим корпусом словника, до якої вона належить, тобто вона є самостійною словниковою одиницею у даній лексикографічній роботі й рівно ж частиною праці загалом, оскільки поєднується із іншими аналогічними словниковими статтями даного лексикографічного втілення і суттю представленої інформації, і властивим їм способом оформлення, і семантичними зв’язками, і граматичними та стилістичними ремарками тощо.

Щоб вписати СС у загальний контекст словника, авторам доводиться враховувати низку чинників, які стосуються багатьох аспектів словникової роботи. Це передусім однотипність, одноструктурність СС однієї частини мови. Недопустимо, щоб СС із реєстровим словом однієї частини мови розбудовувалися по-різному. Тут слід враховувати і однотипність інших словникових статей, які відповідали б загальній структурі даного типу словника. На зв’язок СС з іншими в даній лексикографічній праці вказують і такі елементи, як зіставлення реєстрового слова зі словотвірними та формотворчими варіантами інших СС, вказівка на їхні синонімічні відповідники і т. ін., що доповнює дане реєстрове слово.

7. Джерела інформації СС. Самі СС, як вже вказувалося, несуть у словнику інформативну функцію. Щоб наповнити їх достатньою інформативністю, автори словника мусять її звідкись черпати. Що багатшими будуть ці джерела СС, глибша ерудиція словникаря, то вичерпніша буде інформація у відповідній СС.

Кожен тип словника має свої джерела поповнення СС даними про той чи інший об’єкт, явище, поняття, які називаються у заголовку СС. Найширшої інформації вимагають СС енциклопедій. Специфічної інформації вимагають і етимологічні, тлумачні, спеціальні термінологічні словники, хоч інформативність для них є цілеспрямованою. При опрацюванні «Українсько-латинсько-англійського медичного тлумачного словника» [28] використовувалися усі наявні українські медичні словники, англійські, німецькі, російські медичні словники та енциклопедії, медичні монографії всіх 36 медичних спеціальностей, сучасні українські загальномовні словники.

Зовсім інший характер джерел інформації мають словники історичні. Для історичних словників української мови необхідні джерела, які б могли допомогти викласти значення того чи іншого слова, а для цього потрібно не раз визначити його походження, енциклопедичність, звертатися до античності, філософії відповідного періоду, теології, дипломатики, геральдики, нумізматики, у пригоді стають інші галузі знань. Джерела інформації для всіх словників бувають такі різноманітні і не рідко такі непередбачувані, що їх важко перелічити.

8. Форми взаємозв’язку СС в одному лексиконі залежать виключно від домовленості авторів або їх вибирає окремий автор. Найпоширенішим способом зв’язку між СС є відсилані див., див. ще, nop., якщо є потреба вказати на відповідне порівняння чи доповнити інформацію, викладену в даній СС. При висвітленні значення поряд із заголовком можна зразу подати відсилач «Те саме, що» і далі вказати заголовок СС, значення якої збігається з даною СС. В енциклопедичних словниках такі відсилачі робляться формою шрифту (петит чи напівтовстий) при першій згадці того слова в основній СС.

9. Оформлення значення. Важливим компонентом кожної СС є оформлення значення. Передача форми значення у словниках різних типів може відбуватися по-різному. У таких загальномовних словниках, як орфографічні [15], морфемні [12, 19, 31], де реєстрове слово і СС становлять єдине ціле, значення його вміщається, умовно кажучи, у самому заголовку СС. У перекладних словниках воно виражається відповідником іншої мови.

В енциклопедіях [8], енциклопедичних словниках [27] розкривається не лексичне значення, а викладається суть найменування, поняття. У тлумачних словниках [6, 25] викладається система значень, які, як правило, цифруються. Подібно до них оформляється значення в історичних словниках [23, 24], які можна вважати перекладними і тлумачними водночас. У тлумачних та історичних словниках семантична структура слова, здебільшого, викладається за ієрархією значень, яку визначає переважно сам словникар на основі історичних даних розвитку семантики відповідного слова, а значення розкриваються на основі контекстів при їх опрацюванні, що зафіксовані на картках картотеки з писемних пам’яток. Цей елемент СС у «Словнику староукраїнської мови» [23] вже опрацьовувала У. Єдлінська [9].

10. Оформлення словосполучень, фразеологізмів СС залежать виключно від домовленості авторів, хоч загальноприйнято викладати їх під стрижневим словом, відсилаючи всі інші компоненти словосполучення та фразеологізму, що виражені повнозначними словами, до основного викладу. Допускаються і спрощені варіанти. У «Словнику староукраїнської мови» [23] словосполучення і фразеологізми викладалися за першим повнозначним словом. Хоч цей принцип не вважався повністю науково виправданим, проте він був практичним, бо при постійному поповненні словника додатковим матеріалом не доводилося міняти таких відсилачів до словосполучень, переставляти їх.

11. Екземпліфікація та ілюстрації в СС. Для підтвердження відповідного вживання слова в тому чи іншому значенні найчастіше використовуються приклади з текстів художніх та наукових творів. Такі українські академічні видання, як «Словник української мови» [25], «Фразеологічний словник» [29] й ін., що базувалися на Лексичній картотеці Інституту української мови, дуже широко наводять приклади з різноманітних художніх та наукових текстів. Наведення цитат є необхідною частиною і СС історичних філологічних та спеціальних словників. У такому виданні ці ілюстрації не лише підтверджують визначене в писемній пам’ятці значення слова, а і вказують на зв’язок описуваної в СС лексеми, її сполучуваність з іншими словами і дають цікаву інформацію для науковців у наш час, бо поки що маємо недостатньо філологічних видань писемних пам’яток минулого.

Крім цитування, у СС енциклопедичних словників [8], спеціальних лексикографічних довідників [5] можуть подаватися різного типу схеми, креслення, малюнки, фотографії. Наведення такого матеріалу диктується специфікою видань.

Таким чином, СС як один із основних елементів лексикографічної праці характеризується різноманітністю підходу. Найґрунтовніше врахування особливостей СС сприяє досконалості відповідного лексикону. Однак слід пам’ятати, що СС ні одного словника не в змозі подати всієї інформації про дане слово. Навіть в історичному словнику не можна ставити собі такої мети. Поза межами СС залишається низка проблем, що стосуються того чи іншого слова або назви поняття, які даний словник не може і не повинен вирішити.

Література

1. Баранцев К.Т. Англо-український фразеологічний словник. – К.: Рад. школа, 1969.

2. Бевзенко С.П., Боднар О.І. й ін. Інверсійний словник української мови. – К.: Наук. думка, 1985.

3. Воловик Л. Перелік варто розширити // Друг читача. – 1990. – 26 квітня.

4. Головащук С.І. Складні випадки наголошення: Словник-довідник. – К.: Либідь, 1995.

5. Гринчишин Д.Г., Капелюшний А.О., Сербенська О.А., Терлак З.М. Словник труднощів української мови. – К.: Рад. школа, 1989.

6. Гринчишин Д., Карпова В., Полюга Л., Худаш М., Єдлінська У. Тлумачний словник української мови. – К.: Освіта, 1999.

7. Гумецька Л.Л. Принципи створення історичного словника української мови: IV Міжнародний з’їзд славістів. Повідомлення. – К.: Вид-во АН УРСР, 1958.

8. Енциклопедія українознавства: Перевидання в Україні. – Львів, 1993–2003. – Т. 1–10.

9. Єдлінська У.Я. Значення слова і контекст у Словнику староукраїнської мови XIV–XV ст. // Мовознавство – 1968. – № 1. – С. 29–34.

10. Загородній А.Г, Вознюк Г.Л., Сповженко Т.С. Фінансовий словник. – К.: Знання, 2000. – 3-є вид., виправл. і доп.

11. Колошник В. С, Колоїз Ж.В. Словник фразеологічних антонімів української мови. – К.: Довіра, 2001.