| Структура | Склад | Адреса | Засади | Правопис | Конференція | Семінар | Термінографія | Вісник | Товариство | Комісія | Оголошення | Хто є хто | Архів |

ЗБІРНИК

наукових праць учасників X Міжнародної наукової конференції

«Проблеми  української термінології СловоСвіт 2008»

30 вересня – 1 жовтня 2008 року

Козирський В. Роль Івана Пулюя у формуванні української наукової термінології / Володимир Козирський, Василь Шендеровський // Проблеми української термінології : міжнар. наук. конф., 30 верес. − 1 жовт. 2008 р. : зб. наук. пр. ‒ Л., 2008. ‒ С. 188–191.

УДК 811.161.2.06.373.46:53

Володимир Козирський¹, Василь Шендеровський²

¹Інститут імені М. Боголюбова НАН України, м. Київ

²Інститут фізики НАН України, м. Київ

РОЛЬ ІВАНА ПУЛЮЯ У ФОРМУВАННІ УКРАЇНСЬКОЇ НАУКОВОЇ ТЕРМІНОЛОГІЇ

© Козирський В., Шендеровський В., 2008

У контексті становлення української наукової термінології висвітлено доробок видатного українського вченого-фізика Івана Пулюя.

We give a sketch of Ivan Puluj contribution to the establishment and development of Ukrainian scientific terminology.

Започатковання науково ґрунтованої української фізичної термінології можна віднести до другої половини ХІХ сторіччя [1]. Саме тоді з’являються перші праці з природничих наук, написані українською мовою.

Перші спроби зорганізованої термінологічної праці в Україні пов’язані з діяльністю товариства «Просвіта», заснованого 1868 року й товариства ім. Тараса Шевченка у Львові. І що більше сьогодні замислюємося над колізіями національного відродження, то частіше пересвідчуємося, якою значущою була і є діяльність НТШ.

«Енциклопедія Українознавства» Володимира Кубійовича свідчить: це «найстаріше, довгий час єдине і провідне українське наукове товариство, засноване 11 грудня 1873 року у Львові спершу як літературне... з метою створити базу для вільного розвитку української літератури й науки поза засягом російської цензури й адміністративних утисків». І далі: «У зв’язку з нелегкістю розгортання української наукової роботи, загальмованої на Центральних і Східніх землях України після Емського указу 1876 року, через обмеження й заборони, які чинив російський уряд після Валуєвського циркуляру 1863 року, 1892 року Літературне т-во ім. Шевченка було реорганізовано в Наукове т-во ім. Шевченка. Це було здійснено за зразком західньо-европейських наукових установ і з метою стати «засновником будучої українсько-руської академії наук»».

Товариство поставило перед собою вагоме завдання – «розвиток і розроблення науки Українською мовою», адже урядовою діяльністю було роблено все, аби українська школа не мала для своєї розбудови основи – книжки. Драконівські заходи цілком спаралізували український книгодрук. 1865 року вийшло тільки 2 українські книжки. 1866 – жадної, 1867 – три, 1869 – одна. Були сподівання на книжки з Галичини, але тут наспів Емський указ 1876 року, що забороняв увезення українських книг з-поза меж імперії, а всередині забороняв будь-який друк і вистави українською.

Тогочасні науковці в ділянці природничих наук бачили своє завдання в усебічнім виробленні української наукової мови. Серед піонерів були перший голова НТШ Олександер Барвінський, фізик Іван Пулюй, біохемік Іван Горбачевський, фізик і математик Володимир Левицький, природо-знавець Іван Верхратський...

Ми зупинимося тут лише на міркуваннях й особистому доробку в цій царині всесвітньовідомого вченого Івана Пулюя. Та перед тим кілька слів про земляка Пулюя природознавця Івана Верхратського й першого перекладача Евагелії українською мовою Пилипа Морачевського. Адже саме переклад Евагелії Пилипа Морачевського 1861 року спричинив з’яву сумнозвісного Валуєвського циркуляру. А безпосереднє захоплення наукою Івана Верхратського переростає в поважні наукові студії. І вже 1864 року виходить перша частина однієї з найвідоміших його праць «Початки до уложення номенклатури й термінології природописної, народної». Ця книжечка стала першим кроком до створення української наукової мови в ділянці природознавства.

«...У творах наукових повинна бути мова дуже старанна: чим глибше має термінологія корінь в живучій бесіді люду, тим вона сильніша й має корисніші умови життя й тривання» – писав автор, обстоюючи право українців послуговуватися рідною мовою в усіх сферах життя й науки. І далі: «Нам позичати зовсім негоже, не потреба нам удаватися до московщини; маємо свого добра доволі, хоч поки що воно розсипане, незібране, невпорядковане... Нам єствувати лишень тоді, коли розвинемося на своїх власних, природніх, питоменних основах».

І вже цілковито актуальний навіть сьогодні висновок молодого Верхратського з його книги: «Жадна мова не розвинулася без учених, що нею писали й учили, без властей і урядів, що єї уживали, що нею судили; без законодавців, що в ній проголошували закони; без церкви, що нею проповідувала».

Тож на сторінках «Збірника математично-природописно-лікарської секції НТШ», що почав виходити 1897 року, з’являються перші статті з фізики українською мовою. Серед авторів був професор Іван Пулюй, якого було обрано, як Івана Верхратського, дійсним членом НТШ 1899 року. Ще працюючи над перекладом Біблії, Іван Пулюй 1894 року в Записках НТШ друкує свою працю «Апарат до міряння ріжниці фаз межи перемінними протоками і кілька за єго помочю зроблених помірок» [2, c. 353]. Вона завершувалася «Доданками до руської термінології», у яких було вміщено понад 60 фізичних термінів.

У листі до Олександра Барвінського від 6 серпня 1893 року читаємо [3, c. 102]: «Нелегка бо робота прорублювати стежку там, де нога людська споконвіку не ступала. Науки природні мусять мати свою мову, утворену на підставі народньої мови, а щоб таку мову творити, на те треба мати доволі часу, та не робити нам такого діла похапцем.

Думаю я переложити на нашу мову мою послідню росправу, предложену цісарській Акад. Наук у Відні «Про міряннє ріжниці фаз двох перемінних електричних прудів». Небагацько людей зрозуміє її, але не для теперішнього покоління працюємо ми, а для будучих поколінь...»

І далі: «Коли наше слово піднесеться до високостей науки, тоді матиме наш нарід твердиню, котрої не преодоліє жадна сила. Нарід без науки висшої між народами те, що людина неука між людьми ученими».

У наступному листі до Олександра Барвінського Іван Пулюй так обґрунтовує свою позицію щодо подання термінологічного словничка: «Elektrisher Strom переложив я «елєктрична протока». Слово струя здаєсь мені наче б чуже. Кажуть у нас патока, протікати, так що зробив я слово протока. Якби не подобалось те слово, то можна б прийняти пруд, котре слово уживають наші люде. Великий пруд води, вода прудить. Чехи мають prud.

Посилаю разом і термінологічні слова, окроме списані, яких ужито в моїй росправі, оставляючи зовсім на волю редакції, чи подати, чи не подати ті слова при кінці Записків, як колись подавано в Основі. З того була б користь, що робітники на иншому полі легко познакомили б ся з новими словами, не читавши цілої росправи.»

Продовжити цю працю Іванові Пулюю зміг лише згодом. Не стало Пантелеймона Куліша. Й на його плечі лягає великий тягар завершення перекладу й видання Біблії. Та все ж 1900 року Іван Пулюй публікує в «Збірнику НТШ» статтю «Безпечна стація телєфонів» [2, c. 418–423], у якій також надрукував додаток «Причинок до руської термінології», що містив 17 термінів. Зазначімо, що ці словнички були перекладні й фіксували українські терміни та їхні німецькі відповідники.

Великого значення надавав Іван Пулюй і написанню науково-популярних праць українською мовою. Як він був зазначав у листі до Володимира Гнатюка, «...вже ж бо й час братись Русинам і до такого діла!» Йдеться про такі праці Івана Пулюя, як «Непропаща сила» [2, c. 461–482] та «Нові й перемінні звізди» [2, c. 483–513].

1903 рік. Іван Пулюй закінчує велику працю, що її удвох з Пантелеймоном Кулішем починали ще 1871 року у Відні, – український переклад Біблії нарешті побачив світ. Тож тепер більше часу мав учений на свою наукову й інженерну працю. У листі до Володимира Левицького від 4 січня 1904 року Іван Пулюй повідомляє своєму товаришеві про подання в кількох німецьких журналах опису електричної централки Гогенфурт : «...Коли секція схоче видрукувати переклад у Записках товариства імени Шевченка, то я зготовлю той переклад, хоч, правду сказавши, мені жаль тратити свій час не на наукові речі, а на переклади. Та що ж робити, коли нема в нас таких людей, що б брались за наукові речі і вміли добре свою мову. Перекладати розвідки про машини на нашу мову річ дуже тяжка, але мусимо показати, що вона можлива.»

Цю статтю було видруковано в Збірнику НТШ 1905 року під наголовком «Електрична централка Гогенфурт фірми Г. Спіро і синове в Крумляві» [2, c. 431–455]. Щойно перед тим 1904 року Іван Пулюй подає ще одну свою статтю «Круговий діяграм і його вжиток до генераторів для перемінних прудів» до Записок НТШ. У листі до Володимира Левицького він просить про таке: «Якщо тая росправа буде через Ваші руки йти до друкарні, то, прошу Вас, змініть, будьте ласкаві, заголовок росправи, котрий має бути «Кругова діяграма генераторів для перемінних прудів». Крім того, прошу ще в цілій росправі поставити діяграма замісць діяграм, що буде більше відповідати складні нашої мови.

Як мені кажуть, думають наукові люде галицькі, що пруд польське слово, бо Поляки мають prad=Strom. Отже ні! Пруд се руське подільське слово.» Ця стаття Івана Пулюя також вийшла друком 1905 року [2, c. 400–417].

І вже в наступному листі до Володимира Левицького від 26 квітня 1904 року Пулюй викладає програмове бачення розвитку й становлення української природничої термінології. Цей лист вартий докладного прочитання: «Наша термінологія є, помимо наших заходів, ще дуже недостаточна і хистка. Та не тілько нема в нас гарної термінології, що більше й важнійше, в нас нема свого наукового вислову, сказати б своєї наукової фрази. Наша гарна мова поезії і белетристики, мова перекладів Шекспірових творів і сьвятого Письма, ще зовсім не вистарчить, щоб нею писати про математику, астрономію, фізику, хемію, електротехніку й так далі. На тих царинах науки треба ще багацько попрацювати, та се й робота не одного тілько чоловіка, а діло багацько людей науки.

Тому то по моїй думці мусить товариство Шевченка взятись чим скоріше за виданнє, по можливості повного, руського словаря. Се діло язикової секції, і треба заставити до тої праці багацько людей в Галичині й Україні. Вийшла б з того велика користь, більша як з неодного альманаху та з порпання на старих сьмітниках, багатих на лєгенди, на яких сьвіт давно махнув рукою.

Мавши повного словаря під рукою, могли б люде науки легше й скорше утворити наукову термінологію і фразеологію, себто спосіб вислову домашнього. Можна б се так робити. Коли науковий чоловік не пожалує праці і стане читати словника сторінка за сторінкою, то прийде часто йому на думку, те слово можна вжити до сього, а те знов до того. Роблючи собі такі записки, можна б, збираючи зерно до зерна, зготовити помалу й цілу термінологію. Читаючи словаря, наші наукові люде вчили б ся помалу й своєї мови, хто добре її не знає. Коли ж будемо писати наукові книги, не знавши добре своєї мови, як се часто між нами буває, то наукова мова відоб’ється від народньої мови і заросте лободою, як московська мова…

Поговоріть, будьте ласкаві, з професором Верхратським і з Павликом та з другими. Коли товариство Шевченка зладить такого словаря, то можна б просити Академію Наук у Петербургу, щоб дала на виданнє словаря ті гроші, що Костомаров зложив на сю ціль від Українців. Шкода, щоб ті українські гроші даром лежали, то вже й се повинно б спонукати наших людей в науковому товаристві Шевченка, щоб вони взялись до праці..»

Наведемо ще одну думку славетного Івана Пулюя: «Дуже се тяжка праця прокладати дорогу там, де ще не ступала людська нога. Наша мова здаєть ся багата, а станеш писати про наукові речі, то й бачиш, яка вона вбога. Не те, що нема термінів, нема ще й щось більше. Ту треба творити свій спосіб вислову. Фотографуючи німецький або який инший чужонародній вислів, вийде така тарабарщина, якою славить ся московська наукова література.»

Вихований на українському світогляді, Іван Пулюй увібрав у себе змалку любов до рідної мови, історії, культури. Про його подвижницьку працю над розвоєм науки й культури в Україні можна дізнатися з цитованого Збірника праць, в кінці якого [2, с. 653] ми навели слова, які, можливо, не цілком знайомі сучасному читачеві:

 У цьому ж Збірнику вміщено статті Пулюя, в одній з яких, «О руський університет у Львові», він закликає українських інтелектуалів до культурної праці: «Організуйте народні кадри, щоб у тих кадрах високо стояв стяг непорочної чести і щоб під тим стягом була між людьми єдність і вірність для свого народу, пам’ятаючи, що згода будує, а незгода руйнує». Саме в цій праці Пулюй наголошує: «За котрим народом висша культура й освіта, за тим і побіда».

Наостанок росправи наведемо слова ректора Празької політехніки професора Баха над могилою Івана Пулюя: «Ти був людиною сильних переконань і гостро викарбуваною особистістю, але також людиною, що знала, як дотримуватися вірности народові, з якого ти вийшов, і не має більшої вірности, аніж вірність власному народові. Доля дозволила тобі побачити ранішню зорю свободи, до якої піднявся з темних хмар твій нарід, який ти любив до останнього подиху, та її перші сонячні промені побажали озолотити кінець твого сповненого праці життя» [4, Т.1, с. 262].

1. І. Процик. Українська фізична термінологія на зламі ХІХ–ХХ ст. – Львів, 2004. –252 с. 2. І. Пулюй. Збірник праць. – К., 1996. – 712 с. 3. І. Пулюй. Листи. – Тернопіль, 2007. – 544 с. 4. В. Шендеровський. Нехай не гасне світ науки. Т. 1. – К., 2004. –412 с., Т. 2. – К., 2006. – 328 с.