УДК 81’276.6: 359

Ольга Андріянова

Академія військово-морських сил імені П. С. Нахімова, м. Севастополь

ПЕРІОДИЗАЦІЯ СТАНОВЛЕННЯ ВІЙСЬКОВО-МОРСЬКОЇ ТЕРМІНОЛОГІЇ

© Андріянова О., 2010

Військово-морська терміносистема належить до однієї з найдавніших і саме історичний аналіз висвітлює важливі моменти її еволюції та інтерпретації термінів пізнішими поколіннями. Військово-морські формування функціювали лише на певних етапах історії України, й тому розвиток військово-морської термінології здійснювався хвилеподібно. Найпродуктивнішими етапами у формуванні української ВМТ є 1923–1932 рр. (становлення українського війська), а також 90-і рр. XX ст. – поч. XXI ст.

Ключові слова: термінологія, військово-морська термінологія, військово-морська лексика.

Naval terminology system is one of the oldest and it is historical analyze that gives important moments of its evolution and interpretation of the terms by the next generations. The naval formations existed only on certain stages of Ukrainian history that is why the development of the naval terminology was realized unevenly. The most successful stages in the naval terminology formation took place in 1923–1932 s (creation of the Ukrainian army) and the 90-s of the XX – beginning of the XXI century.

Keywords: terminology, naval terminology, naval vocabulary.

Вагомою передумовою впорядкування й стандартизації, прогнозування напрямків майбутнього будь-якої терміносистеми насамперед є дослідження її історії. «Справа наукової термінології, — зазначав І. Огієнко, — це дуже складна й важка справа. Термінологія не повстала відразу, а, звичайно, витворюється самим життям упродовж віків духовного життя, потребує традицій для свого усталення» [3, с. 50].

Історія термінотворення — процес зміни одного періоду формування й становлення терміно-системи на інший, за якого простежується тісний зв’язок кожного наступного з попереднім, що в цілому становить безперервний рух і розвиток [8, с. 83–90].

Очевидною стає необхідність проаналізувати основні періоди та етапи формування української військово-морської термінології (далі — ВМТ). Вітчизняна ВМТ, як підсистема природної мови, що виникла внаслідок взаємодії позамовних чинників та загальних тенденцій розвитку національної мови, розвивалася за законами спадковості. Лексеми на позначення військово-морських понять через сотні років дійшли до нас і в церковній, і у світській літературі, в описах походів і боїв чи й мирного життя князівських дружин, козацьких військ. Важливими є питання: як формувалась військово-морська лексика, як вона впорядковувалась і які етапи пройшла.

Формування вітчизняної ВМТ, обумовлене екстралінгвальними чинниками й нерозривно пов’язане з історією розвитку України, як держави, та її армії. Військово-морські формування функціювали лише на певних етапах історії України, й тому розвиток ВМТ здійснювався хвилеподібно.

Заслуговує на увагу періодизація української наукової термінології здійснена Т. І. Панько [4, с. 15 22], Л. О. Симоненко [5, с. 10], Ф. А. Циткіною [9, с. 67–68]. Періодизацію української військової термінології вчені вбачають по-різному. Л. В. Туровська пропонує періодизацію військової термінології за історико-політичним чинником і виділяє 6 етапів її розвитку [8, с. 83–90]. Досліджуючи етапи зародження та розвитку військової термінолексики, Н. О. Яценко виділяє 7 основних етапів [10]. Т. Д. Михайленко [2] за результатами інтра- та екстралінгвальних досліджень військової термінології української мови, вважає, що упродовж ХХ ст. (до проголошення незалежності України в 1991 р.) умовно можна виділити два періоди: 1914–1939 рр. та 1942–1956 рр., тобто той час, коли існували україномовні військові формування.

При виділенні періодів розвитку вітчизняної ВМТ ми насамперед зважуємо на суспільно-політичні умови її формування, беремо до уваги, як втілювалися термінологічні надбання на певному етапі.

Таким чином, в українській ВМТ ми виділяємо такі етапи:

I. «Донауковий» період

Л. О. Симоненко називає його ще «накопичувальним». Лексеми, на позначення військово-морських понять цього періоду, зафіксували літописи, загальномовні словники, У «донауковому» періоді умовно виділяємо кілька етапів, характерних для розвитку ВМТ:

1. Княжа доба (XI–XIІІ ст.)

Перший етап посідає важливе місце у формуванні системи ВМТ, оскільки в цей час була закладена основа майбутньої терміносистеми. З’явилися лексеми на позначення різновидів плавних засобів, які іменувалися: буча, варка, корабель, лодка, моноксил, учан, човен, шнека/шнек/шняк/ снека; назв, на позначення частин суден: ніс, чело, керма/корма, ключ; назв, які позначали корабельне устаткування*: анкура, весло, котва/котка/котвиця, пря, ставило, ядро/ядрьно/ядрило; назв професій: гребець, жегляр, кермач, правитель, стирник, глисник. Військово-морська лексика цього часу ще не була особливою системою, під її впливом відбувалось подальше збагачення й розвиток ВМТ. На думку Ф. П. Сороколєтова [6, с. 108], військова лексика розвивалася в єдиному процесі історичного розвитку лексики мови східнослов’янської народності, коли вплив норми давньокиївської епохи був найсильнішим. Військово-морська лексика княжої доби поповнювалася за рахунок слов’янської лексики. Більшість слів і термінів, які обслуговують сферу в спілкуванні особливо основних, опорних термінів, належать слов’янському (спільнослов’янському й східнослов’янському) фонду: струг, насад/носад, ніс, вітрило, павозок/паузок. Цьому етапові властиві запозичення, здебільшого із грецької (лодя/лодь/лодья, олядь, скідія, кубара) та скандинавської мов (шнека/шнек/шняк/снека, буса, суд, судно).

2. Козацька доба (XІV–XVII ст.)

Епоха козацької доби — одна із найвизначніших в історичному розвитку України. Військово-морська термінолексика цього етапу — це вже система засобів вираження військово-морських понять. Використовувались успадковані спеціалізовані лексеми на позначення військово-морських понять (корабель, струг, моноксил, буса, буча) та з’являлись нові (будара, бат, берлин/берліна/берлина, галера, дуб, каторга/катарга, машт крутовий, щогла). Потреба номінації нових реалій військово-морської справи зумовила освоєння запозичень. Їх спектр генетично є досить розгалужений і відтворює природу міжмовних контактів: з тюркськими, польською та німецькою мовами на усно-розмовному та літературно-писемному рівнях. Передусім — це запозичення з тюркських мов: каторга/катарга, каюк, чердак, байдак, сандал, сала; італійської: галеас, куверта, галера, бусол, каштель; німецької: шкута, брандер, окрут, лина, стир, жагель, флисник. Вживаними є питомі лексеми: дуб, дубас, липа.

3. Доба правління Петра І (кін. XVII – 20-і рр. ХVШ ст.)

Розвиток військово-морської справи в Росії спричинив проникнення у мову значної кількості запозичених лексем на позначення військово-морських понять. Наслідком реформ Петра І стала поява нових лексем на позначення плавних засобів: барк, брандвахта, бригантина, галіот/галіота/гальок, крейсер/крюйсер рейдер; частин судна і приміщень: гакаборт, дейдвуд, кнехт, кубрик, трюм, форштевень; назви вузлів рангоуту, такелажу й вітрил корабля: бом-брам-штаг, грот-стень-стаксель крюйс-стень-фордуни фок-щогла, рея, мартін-гак. На основі голландських та англійських термінів створено російську морську й кораблебудівну термінологію. Російська мова мала великий вплив на українську, що пояснюється чинниками політичного характеру та культурного життя. Збагатившись лексичними іншомовними запозиченнями, вона стає джерелом поповнення військово-морської лексики української мови.

II. «Науковий» період

Українська термінологія формувалася паралельно з формуванням наукового стилю, починаючи з кінця XVIII ст. Певні політичні чинники (бездержавність України, відсутність українських військово-морських формувань тощо) спричинили те, що військова субмова починає розвиватись від кінця XIX ст. і переважно у західних соціумах. Національна ВМТ відставала від рівня наукового стилю й розпочала відновлюватися лише після Лютневої революції, з початком створення вітчизняного флоту. Тому для ВМТ «наукового» періоду виділяємо наступні етапи:

1. Епоха офіційної, компартійної «українізації» (1923–1932 рр.)

Військову термінологію у зазначений час визначали суспільно-політичні процеси. Українська військово-морська субмова у першій третині ХХ ст. створювалася з урахуванням національних традицій. Визначальними напрямками розвитку української ВМТ, як і всієї української термінології цього етапу, були, так звані, історичний та етнографічний романтизм. Послідовники «історичного романтизму» вважали головним джерелом поповнення термінології лексикою Козацької держави ХVII ст. (дуб — великий човен на 20-40 чоловік; герць — сутичка перед баталією порізно або малими купками; чайка — найменування плавного засобу), а прибічники «етнографічного романтизму» — діалектну лексику «сільської мови» (гуза — задня частина судна; милиця — держак весла; бістра — течія повідь, повідь; лійма — розлив). Важливою особливістю формування військово-морської терміносистеми 1923–1932 рр. була внормувальна діяльність, а саме: на даному етапі вперше з’являються російсько-українські військові словники («Московсько-український словник для військових» В. Євтимовича (1918 р.), «Практичний російсько-український словник для військових» (1924 р), «Російсько-український словник військової термінології С. та О. Якубських» (1928 р.)), які фіксують військово-морську лексику.

2. Епоха занепаду в розвитку ВМТ (30-ті рр. – 1990 р.)

Процес творення української ВМТ перерваний після припинення так званої «українізації». Українську військово-морську лексику фіксуємо на цьому етапі лише в поодиноких виданнях. Адже саме у військовій сфері з відомих причин протягом багатьох років українську мову практично не використовували, і навіть для більшості носіїв української мови професійна діяльність тісно пов’язана з використанням російської, а не української мови.

3. Епоха активізації термінотворчої роботи (90-і рр. XX ст. – поч. XXI ст.)

На сучасному етапі відбувається активізація термінотворчої та термінографічної роботи. Позитивною рисою сучасної військової лексикографії є видання нових військових словників. Мовознавці на теоретичному і практичному рівні досліджують лексику на позначення понять військової справи. Виходять військові словники, наприклад: «Російсько-український словник для військовиків» (1995 р.)А. Бурячка, М. Демського, Б. Якимовича [1], які фіксують і військово-морську лексику: мусинг — мусинґ, ширстрек — ширстрек, верхній пояс; стравливать — попускати; строевая — будівна; вахта — вахта; верп — верп; сизаль — сизаль, сисаль. Заслуговують на увагу введені в дію Статути Збройних сил України (2002 р.) [7]. На останніх Міжнародних конференціях («Проблеми науково-технічної термінології», Львів; «Українська термінологія і сучасність», Київ–Умань) розглядались різні аспекти формування і функціювання ВМТ. Проте ВМТ ще потребує вдосконалення й розбудови. Уніфікація, нормалізація та запровадження даної терміносистеми нині ще не реалізовані.

Таким чином, розвиток української ВМТ відбувався хвилеподібно, оскільки він обумовлений екстралінгвальними чинниками й нерозривно пов’язаний з історією розвитку України. Найпродук-тивнішими етапами у формуванні української ВМТ є 1923 – 1932 рр. (становлення українського війська), а також 90-і рр. XX ст. – поч. XXI ст.

1. Огієнко І. І. Інститут Української Наукової Мови в Києві / Іван Огієнко // Рідна мова. — 1933. — Ч. 2. — С. 50. 2. Туровська Л. В. До проблеми періодизації розвитку української військової термінології / Л. В. Туровська //Українська термінологія і сучасність: зб. наук. праць. — К., 2003. — Вип. V. — С. 83–90. 3. Панько Т. І. Вироблення українських термінологічних стандартів / Т. І. Панько, І. М. Кочан // Вісник Академії наук України. — 1991. — № ХП. — С. 15–22. 4. Симоненко Л. О. Українська термінологія кінця ХХ століття / Л. О. Симоненко // Українська термінологія і сучасність: матеріали II Всеукр. наук. конф. — К., 1997. — 239 с. 5. Циткіна Ф. А. Термінознавство на Україні й аспекти зіставних досліджень / Ф. А. Циткіна // Мовознавство. — 1993. — № 2. — С. 67–68. 6. Яценко Н. О. Формування назв військового одягу в українській мові: [монографія] / Н. О. Яценко. — К.: Вид-во «Дім Бураго», 2009. — 180 с. 7. Михайленко Т. Д. Інтра- и екстралінгвістичні аспекти формування і функціонування військової терміносистеми в національних мовах (на матеріалі російської, німецької та української мов): автореф. дис. ... докт. філол. наук: спец. 10.02.15 «Загальне мовознавство» / Т. Д. Михайленко. — М., 1996. — 48 с. 8. Сороколетов Ф. П. История военной лексики в русском языке ХІ-ХVП вв. / Ф. П. Сороколетов. — Л.: Наука, 1970. — 381 с. 9. Бурячок А. Російсько-український словник для військовиків / А. Бурячок, М. Демський, Б. Якимович. — К.: Варта, 1995. — 384 с. 10. Статути Збройних Сил України: Положення про проходження військової служби / [упоряд. М. І. Мельник, М. І. Хавронюк; гол. ред. Н. М. Гайдук]. — К.: Атіка, 2002. — 640 с.