УДК 7.01

Ірина Дида, Станіслав Мигаль

Національний університет «Львівська політехніка»

МЕТОДОЛОГІЧНІ ПРОБЛЕМИ УКРАЇНСЬКОЇ ДИЗАЙНОЗНАВЧОЇ ТЕРМІНОЛОГІЇ

© Дида І., Мигаль С., 2010

У статті розглядаються методологічні проблеми, особливості та аспекти формування української дизайнознавчої термінології. Визначається специфіка організації понятійного апарату дизайну й пошуку визначень у цій галузі.

Ключові слова: дизайн, понятійний апарат, термінологічна лексика, дизайн середовища, освіта.

The paper deals with methodological problems, peculiarities and aspects of forming the Ukrainian terminology of the science of design. The specificity of the organization of the concepcional vehicle of design and the search of definitions in this field is determined.

Keywords: design, concepcional vehicle, terminology vocabulary, environment design, education.

Функціювання термінологічного комплексу належить до ключових проблем дизайну в Україні. Дизайн як вид творчої діяльності відіграє винятково важливу роль в організації практично всіх сторін життя людини, у формуванні гармонійного цілісного предметного середовища, у розвитку економіки та соціально-культурної сфери суспільства. Дизайн стає «новим мисленням» цивілізованого постіндустріального суспільства, стає глобальним феноменом, що охоплює найрізноманітніші галузі життєдіяльності людини. Сьогодні ми зустрічаємо такі види науково-практичної дизайнерської діяльності, як дизайн середовища, предметний дизайн, дизайн ландшафту, фітодизайн, екологічний дизайн, графічний дизайн, WEB-дизайн, комунікативний дизайн, мультимедія дизайн, дизайн костюму, дизайн зачісок, фотодизайн, дизайн-менеджмент, стафф-дизайн, тощо [1, с. 29]. Відносна молодість дизайну як науково обґрунтованої творчої діяльності, його структурна складність, відсутність завершеної теорії та методології спричинили суттєві розбіжності в тлумаченні термінів і визначень. Особливо актуальною ця проблема постає в системі освіти та дизайнерської діяльності, організації та розширенні наших міжнародних контактів у сфері культури та входження у світовий інформаційний простір.

Поява Державного стандарту України «Дизайн і ергономіка» [2], термінологічного словника з дизайну і ергономіки [3], що регламентували терміни й визначення в дизайнерській галузі, не вирішили цієї проблеми. Необхідно відзначити, що в згаданих роботах уміщено низку невдалих термінів, а терміни, що відносяться до сфер діяльності дизайну ландшафту, фітодизайну, дизайну меблів, дизайну костюма, фотодизайну — відсутні взагалі.

Мета роботи — визначення методологічних проблем формування української дизайнознавчої термінологічної лексики.

Мова науки дизайну потребує лаконізму, поняттєвої точності й однозначності термінології. Аналіз застосування термінів у сфері формотворення предметного світу, формування гармонійного середовища життєдіяльності людини в широкому спектрі дизайнерської діяльності, свідчить про відсутність єдності в цьому питанні. Відчувається дефіцит лінгвістичних досліджень на теренах дизайнерської лексики. Однозначне визначення й розуміння термінів дизайну, їхнього зв’язку з термінологією інших споріднених галузей науки та культури має надзвичайно важливе значення для ефективної співпраці та адекватного сприйняття проблематики дослідження.

Теорія й практика дизайну потребує, насамперед, уніфікації термінологічної лексики, усунення з неї синонімів, формування загальної мови як для спілкування між самими фахівцями, так і для досягнення максимальної однозначності в розумінні багатогалузевої сфери дизайну. У цьому плані, на наш погляд, формування дизайнознавчої термінологічної системи слід здійснювати на базі словникового запасу рідної мови з використанням інтернаціональних термінів і запозичень новотворів. Створення й систематизація понять, відповідність між внутрішньою формою терміна та його дефініцією є пріоритетом даного дослідження. Єдність наукової термінології — це сильний двигун розвитку дизайнерської практики, що своєю чергою активно впливає на загальний розвиток культури народу.

Складність організації понятійного апарату дизайну зумовлена його інтегративним характером [4, с. 11–22]. Адже формування предметів, предметних комплексів і систем передбачає чотири рівні:

-  рівень планування — де формується соціальне замовлення, визначається зміст майбутнього предмету;

-  рівень проектування — де функції предмету отримують реалізацію у формі проекту;

-  рівень виробництва — де предмет матеріалізується;

-  рівень споживання — де задовольняються вже існуючі й формуються нові потреби.

Кожен із цих рівнів має свою структуру й категорію діяльності дизайнера. Наприклад, проектна діяльність включає такі категорії:

-  проектний образ;

-  функції предмету;

-  морфологію та технологічну форму предмету;

-  естетичну цінність предмету.

Вони відображають певні підходи й особливості формотворення предмету.

У свою чергу, кожен вид дизайнерської діяльності має свої засоби та предметне забезпечення. Наприклад, до засобів дизайну ландшафту відносимо: геопластику; рослинність; декоративні покриття; водні устаткування*; малі архітектурні форми, будівлі й споруди; рекреаційне обладнання; візуальні комунікації; елементи освітлення; елементи декоративного та ужиткового мистецтва.

Дизайн середовища, своєю чергою, охоплює: соціальну сферу культури; природно-кліматичні та містобудівельні чинники; ергономічні характеристики; екологічні вимоги та нормативи; інформаційні, конструктивно-технологічні та композиційно-естетичні проблеми.

Свої особливості мають також засоби та предметне забезпечення екологічного дизайну, який є відносно новим і тому динамічним видом дизайнерської діяльності, спрямованим у майбутнє, оскільки основним завданням майбутньої діяльності в галузі архітектури й дизайну стає вирішення екологічних проблем [5, с. 8]. До сфери творчих пошуків екологічного дизайну входять такі напрямки, як енергоефективний дизайн, довговічний дизайн, дизайн об’єктів з можливістю утилізації, логістичний дизайн та ін.

Будучи елементом середовища життєдіяльності людини, предмети дизайнерської розробки сприймаються через призму їх фундаментальних потреб в системі мотивів, мети, діяльності та поведінки. Сприйняття об’єктів дизайну передбачає чотири рівні: рівень матеріальної структури, соціально-культурний, цілісно-орієнтаційний та естетичний рівні. Властивості предметів дизайну розкриваються через соціальні, функційні, ергономічні та естетичні чинники. Дуже складно, а подекуди неможливо в предметах графічного дизайну, фітодизайну, мультимедійного дизайну та ряду інших видів дизайнерської діяльності провести чітку грань між утилітарною функційністю та їх естетичною виразністю. Тому термінологія, що використовується при характеристиці та аналізі таких об’єктів дизайну, повинна мати здатність до відтворення.

У переважній більшості випадків доцільним є пошук дизайнерських термінів та визначень у цій галузі з урахуванням нормативів національної лексики та установлених світових стандартів.

Формування термінологічної бази, розуміння термінів та аналіз будь-якої розробки предмету чи дизайнерської діяльності можливо лише в контексті певної культурно-історичної доби розвитку науки, техніки, виробництва й споживання. Тому постійно існуватиме потреба в модернізації традиційних термінів та систем, створенні нових термінологічних систем, що є однією із запорук динамічного розвитку дизайну.

1. Мигаль С. П. Дизайн. Львівська школа: Альбом-каталог — Л.: Папуга, 2004 — 29 с. 2. Державний стандарт України. Дизайн і ергономіка. Терміни та визначення. ДСТУ 3899-99. — К: Держстандарт України, 1999. — 33 с. 3. Словник з дизайну і ергономіки: Термінологічний словник; під заг. ред. Свірка В. О. — 2-ге вид., доп. — Х.: видавництво НТМТ, 2009. — 131 с. 4. Мигаль С. П. Проектування меблів: Навч. посібник. — Л.: Світ, 1999. — С. 11–22. 5. Дида І. А. Екологічні основи традиційної української архітектури. — Л.: Вид-во Нац. ун-ту «Львівська політехніка», 2009. — 332 с.