УДК 821.111. 161

Тихон Лещук

Національний університет «Львівська політехніка»

РОЛЬ ГРЕЦЬКИХ ТА ЛАТИНСЬКИХ назв МІФІВ У СТВОРЕННІ КОСМІЧНОЇ ТЕРМІНОЛОГІЇ

© Лещук Т., 2010

У статті розглянуто процеси виникнення, формування та застосування греко-латинських запозичень та їх кальок у міжнародній космічній термінології. Основну увагу звернено на греко-латинські запозичення, які ґрунтуються на лексиці міфологічного значення. Подано також класифікацію цього виду найменувань та перспективи їх раціонального дальшого застосування

Ключові слова: галактика, сузір’я, планета, зірка, астероїд, комета.

The article presents the study process of the beginnings, forming and application Greek-Latin adoption and tracing on the level of the cosmic terminology of the international utilization. The principal attention defines on the Greek-Latin adoption, which limit on vocabulary of the mythical meaning. The author gives the classification of this appearance name and perspective of the application.

Key words: galactic, constellation, planet, star, asteroid, comet.

Питання вивчення грецьких і латинських назв у термінології було вже об’єктом дослідження деяких науковців, зокрема: Р. Г. Аллена, М. Гладишевої, Н. А. Морозова, Л. А. Кутина, Л. А. Ніконова, Д. О. Святського, Б. А. Розенфельда, А. Азімова, І. І. Веселовського, Ю. А. Карпенка, А. Н. Дейча, Н. І. Неяченка, В. Чередниченка, С. Грабовецького та ін.

Названі та інші незгадані тут дослідники зробили, поза всяким сумнівом, вагомий унесок у названу проблему подання назв небесних світил, особливо, коли йдеться про астрономічну змістовну сторону питання. Усе ж маємо наголосити на цьому, що астрономи-дослідники, як правило, не були філологами й тим більше лексикологами, отже й фахівцями в питаннях греко-латинських мовних запозичень. Тому й на сьогодні, на жаль, ще немає чіткого термінологічного обґрунтування назв небесних світил. Тимчасом як ця сторона розгляду є дуже важливою для того, щоб питання космічних найменувань науково, тобто комплексно уявити й до кінця зрозуміти всю вагомість проблеми Космосу.

Отже, з погляду засад термінотворення розрізняємо декілька шляхів поповнення лексичного складу підмови названої галузі. Насамперед констатуємо, що греко-латинські запозичення належать до так званих інтернаціональних, які обслуговують не одну, а багато мов. Це, по-перше, і це дуже важливе положення не маємо права обминати. Отже, назви небесних світил, які ми тут розглядаємо, мають усезагальне поняття та значення, розуміння та вживання. Звідси випливає й друге положення, яке полягає в такому: якщо терміни мають загальномовне значення й застосування, то ми вживаємо їх на рівні універсальних, тобто таких, що мають практичне застосування й вживаються в багатьох мовах.

Чому саме латинська мова, а властиво греко-латинські мовні запозичення послужили й сьогодні на є лексичним матеріалом найменування небесих світил?

Відповідаючи на це запитання, скажемо, по-перше, латинська мова була в Европі найбільш розвинененою в середновіччі. По-друге, латиняни й особливо греки мали дуже сильно розвинену уяву [6, с. 210], яка подекуди межувала з фантастикою. І це було закономірним явищем, бо хотіли вони пояснити те, що ніякими законами логіки пояснити не могли (наприклад, поняття таких філософських категорій як необмеженість часу та необмеженість простору. По-третє, греки, а за ними й латиняни намагалися розкрити та пізнати Всесвіт у нових зв’язках. Вони пов’язували явища Космосу з явищами, що проходили на нашій планеті — Землі [6, с. 10]. По-четверте, процес пізнання безкінечності та безмежності намагалися вони пояснити через явища міфології. По-п’яте, латинська мова була свого часу, тобто у час особливого зацікавлення Космосом, зрештою, іншими науками — міжнародною мовою. Вона використовувалася в усіх розвинених країнах світу.

Ось декілька прикладів греко-латинських назв із галузі Космосу: Галактика — galaktikos ( лат. halactica), Молочний шлях — koclos galaktikos — (лат. circulus lacteus) — молочне коло, шлях духів, Чумацький шлях, Мойсеєва дорога; пол.: Droga do Częstochowy; нім.: Milchstrasse, або Jakobs Weg, нідерл.: Hilde Strasse; планета — planhetes (planeta); повітря — aer ( лат. spiritus); метеор — metevra — підвішене місце; Арей (супутник Марса) — ares; зірка — astis — (лат. stella, astra; супутник — (лат. satelita).

Питання дослідження Космосу є не новим, воно, поза всяким сумнівом, має свою довгу та цікаву історію, над якою, проте, тут зупинятися не будемо. Зазначимо все ж, що на сьогодні вже створено понад сто атласів і мап небесних світил, як напр.: К. Рейссига, Т. Браге (1573 р.), Т. Саймана (966 р.), Я. Барчиуса (1624 р.), Я. Гавелія (1680 р.), М. Л. Лакайля 1760 р.), Г. Кірха, Й. Г. Боде, Аристотеля, Галілео Галілея, Кеплера, М. Коперника, М. Гелля, Ю. Шиллера (1927 р.), П. К. Преллера, Річчолі (1680 р.), Дж. Флемштадта (1724 р.), Аргеландера (1861 р.), Д. Фібріціуса та інших, у яких усе ж, хоча вони заслуговують на значну наукову увагу, лексична сторона, тобто наведені найменування небесних світил, вимагають певної лексичної систематизації. Саме ми й ставимо своєю метою кинути світло на цю дуже важливу проблему. Підставою для цього служить той факт, що з бігом часу наука щораз то ближче пізнає Космос, і вже навіть на тій стадії пізнання вимагається систематизації лексичної сторони питання. Отже, почнемо із класифікації. Звернімо увагу на те, що галактик нараховується сьогодні приблизно 150 мільярдів. А кожна галактика має не менше 120 мільярдів зірок [2, с. 16–32]. Таким чином, наука перебуває щойно на першій стадії пізнання Всесвіту. Саме тому й вимагається наявність системного підходу до цього архиважливого перспективного питання. Ще раз нагадаємо, що займаємося лише греко-латинськими лексичними найменуваннями небесних тіл. У давні часи, тобто, в часи Вавилону, Єгипту, давнього Китаю, давньої Індії, Асирії та інших країн також уживалися відповідні назви небесних світил, про які вже було дещо відомо. Проте, щойно в епоху Середньовіччя зусиллями всіх країн сталося об’єднання і саме латинська мова послужила лексичним засобом міжнародного найменування [1, с. 8].

Отже, з метою розгляду проблеми, усі небесні світила з погляду на їх найменування підрозділяємо на п’ять підгруп:

1.   Загальні назви.

2.   Назви галактик.

3.   Назви знаних нам планет Сонячної системи.

4.   Назви сузір’їв.

5.   Назви зірок, комет та астероїдів.

До першої групи належать: Всесвіт (лат. Космос) — (грецьк. kosmoV; метеор (лат. meteor) — (грецьк. metera; галактика — грецьк. galaktikos (лат. halactica); болід — грецьк. bolidoV; планета — грецьк. planitoV; супутники — лат. satelitae; зірка — грецьк. astiV (лат. stella, astra).

До другої групи відносимо: галактика — грецьк. galaktikos (лат. halactica); Молочний шлях — грецьк. koclos galaktikos [3, с. 410], (нім.: die Milchstrasse, Jakobsweg), (поль.: Droga do Częstochowy, [18, с. 79]; (нідерл.: Hilde Strasse); укр.: Молочний шлях, Чумацький шлях, Мойсеєва дорога) [6, с.250–350]; лат.: Nebulae Andromedae, укр.: туманність Андромеди.

До третьої групи відносимо планети: Меркурій (лат. Mercurius), Марс — бог війни, 4-а планета С.С. (лат. Mars), Плутон — бог земляних надр, 8-а планета С.С. (лат. Pluton), (грецьк. plouton, Сатурн — бог посівів, 6-а планета С. С. (лат. Saturnus), Уран — бог неба — 7-а планета С. С. — (лат. Uranus), OuranoV), Нептун — бог моря, 8-а планета С. С. (лат. Neptunus), Венера — богиня краси, 2-а планета С.С. (лат, Venus), Місяць — супутник Землі (лат. Luna), Земля (лат. Terra).

До четвертої групи відносимо: сузір’я Лева (лат.: Leo — satelitae, грецьк.: basiliscoV; сузір’я Тея (Тефія) [1, c. 37–42]; — (англ.: the Thys) — так називалася донька Урана, сузір’я Ліри (у значенні мистецтва) (лат.: Lyra), сузір’я Жирафи, cузір’я Фрідріха II — Friderici honoris, сузір’я Оріона, cузір’я Змія — грецьк.: ojiV; cузір’я Пса — грецьк.: kown, лат. canicula; сузір’я Ясла — грецьк.: jatnhV лат.: praesepae; сузір’я Лева — лат.: Leo regulus, грецьк.: basiliscoV — це подаємо вдруге; cузір’я Лося, Єдинорога; (грецьк.: StejanoV , Pot´moV — корона; сузір’я Геркулеса лат.: Hercules; сузіря Волосся Вероніки — (лат.: Spica Veronica).

До п’ятої групи відносимо зірки: (грецьк. peleia), лат.: astra, stella, зірка; зірка — Зевс — грецьк.: ZhuV; зірка Дикий голуб — грецьк.: peleia; зірка найяскравіша Плеяд — грецьк.: pleiadeV походить від імені міфологічної доньки Плеяди; зірка Малий пес — грецьк.: proxion; зірка Осел — грецьк.: Onot лат.: Asini; зірка Арей — грецьк.: DreV; зірка Сиріус — грецьк.: seriuV — зірка, що світиться найяскравіше. Отже її назва походить від грецького «палаюча»; рання зірка — грецьк.: planhthV asteV, нім.: Morgenstern:

Звернімо увагу також на те, що й за часів Греції та Риму люди, навіть поети та вчені висловлювали свою пошану міфологічним постатям. Так, наприклад, Тит Лукрецій Кар у своїй видатній праці «Про природу речей» зіставляє образ богів у протилежних поняттях (с. 22), не випадково порівняв «всесвіт за виглядом з безкраїм морем» (с. 20). У цьому творі він говорить також, що «мова це є перекладач душі» (с. 20). Він висловлює ідеалістичний погляд на світ (с. 22). Творчістю Лукреція, зокрема його ідеєю про «закономірність розвитку природи» та про «моральне удосконалення» жваво цікавився Г. Сковорода, І. Франко, М. Зеров, А. Содомора (с. 24). Лукрецій висловив свої погляди не лише про міфічних старовинних божків, таких як: Венера, Гефест, Юпітер, але і дав характеристику таким мислителям класичного світу, як Епікур, Демокріт, Есхіл, Софокл, Еврипід, Гомер, Овідій, Горацій, Цезар, Август, Помпей, Сулла. Так, у своїй 4-й поемі він говорить про Венеру, до якої звертаються жінки, які хочуть мати дітей. (Лукрецій, с. 100-120). Коли ми торкнулися класики даньої культури, мусимо серед тих, хто поклонявся також міфологічним божкам, назвати ім’я Аристотеля — одного з найвидатніших філософів-ідеалістів. Саме він у своїх творах «Поетика» та «Етика» виклав ідеї, які й досі актуальні і ґрунтувалися на формальній логіці. Він заявляв, що «майстерності в мистецтві досяг той, хто досяг найбільшого удосконалення» (див.: М. С. Радциг, с. 357). Він небезпідставно стверджував також, що художні твори, співдіють збудженню почуттів.

Подаємо одночасно класифікацію найменувань небесних тіл за різними метафоричними та метонімічними ознаками. Тут ділимо їх на шість груп та наводимо відповідні приклади:

1. За назвами рослин.

2. За назвами тварин.

3. За міфологічними постатями.

4. За абстрактними поняттями.

5. За географічними назвами.

6. За іменами видатних людей.

Перша група: пальма, дуб; лавр — лат.: laurus; — мальва, лат.: Citrus — цитринове дерево, лат.: convollaria — конвалія, лат.: tilia — липа, лат.: herba — трава; лат.: citrus — лимонове дерево; лат.: Amygdal — дерево мигдаль.

Друга група: лат.: Leo — лев, Asimus — осел, Vacca — корова, лебідь, burca — кіт, лат.: equs — кінь, лат.: lupus — вовк, кит, жирафа, лат.: bovis — бик, лат. anihyllis — заяць, лат.: canis — :пес, тигр, лат.: vacca — корова, лат.: capra — козa.

Третя група: лат.: Jupiter — Юпітер, лат.: Perseus — Персей; лат.: Hera — Гера; лат.: Hercules — Геркулес (Геракл); лат.: Aphrodita — Афродита; лат.: Venus — Венера; лат.: Diana — Діана; лат.: Dedal — Дедал; лат.: Romulus — Ромул; лат.: Theseus — Тезей; лат.: Eneus — Еней; лат.: Achilles — Ахілес; лат.: Apollo — Аполон.

Четверта група: лат.: esperanto — есперанто; лат.: scientia — мудрість; лат.: philosophia — філософія; грецьк, pegona — дружба; грецьк.: litoV — камінь; лат.: justitia — юстиція; лат.: costanta — стала; лат.: lumen — світло; лат.: creatio — творіння; грецьк.: corato — невидимий; лат.: potestas — мужність; лат.: hietas — набожність; лат.: gloria — слава; лат.: laetitia — радість.

П’ята група: лат.: Portugalien — Португалія, лат.: Ucraina — Україна, лат.: Jalta — Ялта, лат.: Adis-Abeba — Адіс-Абеба, лат.: Aten — Атени.

Шоста група: Фалес, Пастор, Платон, Плутарх, Аристотель, Тацит, Горацій, Сократ.

На основі проведеного дослідження можемо зробити такі висновки:

Пропонуємо зберігати подану диференціацію найменування небесних світил, щоб упорядкувати їх назви як у теоретичному, так і в практичному застосуванні.

Це дослідження може послужити важливим чинником основи створення системи найменування космічних тіл.

Враховуючи цю обставину, що дослідження Космосу знаходиться щойно на початковій стадії, уважаємо за потрібне саме на цьому етапі розробити основи впорядкування найменувань, які в майбутньому будуть розширювати свої сфери вживання.

Лексичні греко-латинські запозичення найраціональніше та найоптимальніше служать меті їх упорядкування й використання.

З метою уніфікації найменувань пропонуємо для цього процесу вживати саме латинську мову, а також кальки греко-латинських найменувань.

1. Віхи в Історії античної естетики // Збірник «Мистецтво». — К., 1988. — 288 с. 2. Карпенко Ю. А. Название звездного неба / М.: Наука, 1981. — 148 с. 3. Крамбет О. В. Роль латинської мови у збагаченні лексичної системи французької мови в ХIII ст. // Мова і культура. — К.: В-во «Дім Бураго», 2009. — 128–135 с. 4. Куликовськмй П. Г. Справочник с астрономии. — М., 1977. 5. Куликовський П. Р. Справочник астрономии. — Изд. 4. — М., 1971. — 410 с. 6. Лещук Т. Й. Космос. — Л.: Сполом, 2010. — 610 с. 7. Лещук Т. Й. Латинсько-український та Українсько-латинський словник. — Л.: Добра книжка, 2002. — 350 с. 8. Лукрецій Тіт Кар. Про природу речей: поема / Переклав з латинської А. Содомора. — К.: Дніпро, 1988. — 190 с. 9. Малеваний А. М., Чиглинцев Е. А., Щофман А. С. Кл. борьба в древнем мире. — Казанський університет, 1987. — 112 с. 10. Наука і Космос. — К.: Ранок, 2009. — 64 с. 11. Наука и человечество / Международний ежегоднік. — М.: Знания. — 1980. — 398 с. 12. Радциг С. И. История древнегреческой литератури. — М.: Висшая школа, 1982. — 488 с. 13. Саймон С. Поиски планети Икс. — М., 1996. — 95 с. 14. Словник іншомовних слів. / За редакцією О. С.Мельничука. — К.: Українська радянська енциклопедія, 1974. — с. 774. 15. Строгов И. Прежде чем мир взорветься. — М., 2003. — 254 с. 16. Тронский И. М. История античной литетатури. — М.: Вищая школа, 1983. — 464 с.. 17. Український космос. — К.: БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА, 2009. — 46 с. 18. Gladyszowa M. Wiedza budowy o gwiazdach. —Wrocław, 1960. — 235 s. 19. Markowska W. Mity greków i rzymian.— Warszawa: Iskra, 1987. — 374 s. 20. Wszechswiat. / Pismo przyrodnicze. — Warszawa: Wydawnictwo Kultury narodowej, 1936. — 32 s.