УДК 811.161.2’373

Леся Малевич

Національний університет водного господарства та природокористування, м. Рівне

українськА термінологія і термінографія в АнтропоцентричнОМУ аспектІ

© Малевич Л., 2010

Схарактеризовано антропоцентричну парадигму в сучасній лінгвістиці, роль творчої особистості й суспільства в процесі термінотворення, проаналізовано основні способи вияву суб’єктивності в українській науковій термінології і термінографії.

Ключові слова: українська мова, антропоцентрична парадигма, термінологія, термінографія, суб’єктивність у термінології.

The paper defines the anthropocentric paradigm in the modern linguistics, the role of creative personality and society in termbuilding, analyzes the main ways of subjectivism manifestations in the Ukrainian scientific terminology and terminography.

Keywords: Ukrainian language, anthropocentric paradigm, terminology, terminography, subjectivism in terminology.

На межі ХХ і ХХІ століть у лінгвістичній науці відбулися докорінні зміни, які полягають у тому, що мову почали розглядати не як самостійну, незалежну від людини систему, а як своєрідний антропологічний феномен. Домінування антропоцентричного підходу лінгвісти кваліфікують неоднозначно: як зростання уваги до «суб’єктивізму в мові» [1, с. 83], «антропологічний поворот» [2, с. 18], як зміну наукових парадигм (перехід від структурної лінгвістики до функціональної*, антропологічної) (Ф. Бацевич, Н. Бойко, М. Макаров), як співіснування двох підходів до вивчення мови — антропоцентричного й системоцентричного (В. Алпатов, Л. Зубкова, Н. П’ятаєва), як теоретичний переворот, «революцію» (О. Кубрякова) або «міжпарадигматичний період», що виникає внаслідок «маятникового коливання двох глобальних парадигм, які змінюють одна одну» [3, с. 104]. Загалом «звернення до теми людського чинника в мові свідчить про надзвичайно важливий методологічний зсув, який окреслився в сучасній лінгвістиці, про зміну її базової парадигми й переході від лінгвістики «іманентної», яка розглядала мову «саму в собі й для себе», до лінгвістики антропологічної, яка передбачає вивчення мови в тісному зв’язку з людиною, її свідомістю, мисленням, духовно-практичною діяльністю» [4, с. 8]. В основі антропоцентричної парадигми — суб’єкт мовної діяльності, мовна особистість, яка створює або сприймає дискурси різних типів, зокрема науковий.

В українському термінознавстві антропоцентризм знаходить свій вияв у вивченні впливу людського чинника на процес становлення галузевих терміносистем у різні історичні періоди. Проте уваги дослідників потребує цілий комплекс антропоцентричних параметрів українського термінотворення й термінографування (лінгвістична інтенція, соціальний і мовний статус термінотворця, етнокультурний, суспільно-політичний фон, співвідношення когнітивних і комунікативних структур тощо), що й зумовлює актуальність нашого дослідження. Мета роботи — проаналізувати основні способи вияву суб’єктивності в українській термінології водного господарства.

У термінотворчій схемі «предмет або явище дійсності ® його образ у свідомості людини ® група значень, що відповідають цьому образу й поняттю про предмет ® словесне позначення» термін посідає кінцеву точку, являючи собою певний підсумок пізнання людиною реального світу, її мисленнєвої й мовотворчої діяльності.

Антропоцентричний характер термінотворення визначається тим, що «будь-яка інновація в мові ... здійснюється із самого початку окремим індивідом і в цьому немає нічого парадоксального. Будь-яка інновація вимагає ініціативи, яка не може виникнути у всіх членів одного суспільства одночасно й бути зовсім однаковою за своїм змістом, спрямуванням тощо. Усе нове в мові спочатку створює індивід ...» [5, с. 153]. При цьому вибір одиниці номінації визначається особливостями світогляду та мислення термінотворця, його професійним досвідом, рівнем освіченості, зокрема знанням рідної та іноземних мов, приналежністю до певної національної культури. Вибір внутрішньої форми слів на позначення спеціальних понять суб’єктивний, детермінований специфікою національної мовної картини світу, баченням різного в тому самому денотаті.

Разом з тим терміни за своєю природою, функціями, які вони виконують, повинні бути загальновизнаними, тобто «надіндивідуальними». Саме тому хоча кожний новий термін і створює окрема особа, проте доля авторського новотвору — визнання, узвичаєння в терміносистемі чи неприйняття — залежить від суспільства. Новотвір може бути прийнятий або заперечений: суспільство створює певний конвенціоналізм у вживанні слів, до того ж і мова сама накладає певні обмеження на творчу діяльність людей. Так, гідромеліорація як інтеграційна водогосподарська дисципліна тривалий час не мала усталеної назви. 1933 року проф. Ю. Трихвилів запропонував для неї номінацію водовпорядкування. Термін-новотвір досить точно відображав зміст позначуваного поняття, був умотивованим, стислим, його словотвірна структура відповідала узвичаєній моделі (пор., напр., землевпорядкування). Проте наукове співтовариство надало перевагу громіздкому термінові гідротехнічна меліорація, який уже функціював у терміносистемі протягом певного часу й міг легко трансформуватися в коротший паралельний варіант гідромеліорація.

Розвиток термінології безпосередньо залежить від особистого внеску, етнокультурних орієнтирів, лінгвістичних інтенцій носіїв мови. Результати і наукової, і термінологічної індивідуальної творчості вчених у галузі водного господарства — Є. Оппокова, Є. Соковича, І. Шовгеніва, А. Корнеллі та ін., — ставали надбанням суспільства у вигляді підручників, наукових та науково-популярних робіт, лекцій. Деякі з науковців, зокрема Т. Секунда, були авторами цілих особистісних терміносистем — сукупностей термінів, відібраних за певними теоретичними принципами, відповідно організованих на формальному й семантико-поняттєвому рівні, якими вони послуговувалися в науковій, викладацькій діяльності.

Як своєрідний різновид особистісних терміносистем можемо розглядати й галузеві словники окремих авторів, адже хоча термінографічні праці укладають на основі наявного в мові матеріалу, проте відбір термінів до їхніх реєстрів, опрацювання їх (побудова дефініцій, зорієнтованість на адресата тощо) відбувається з певною часткою суб’єктивізму.

Інтенсивність впливу окремих індивідів на процес формування термінології великою мірою визначає суспільно-історичне середовище: сприятливі суспільно-політичні умови стимулюють індивідуальну творчість у цій сфері (так, численні «авторські» термінологічні словники вийшли у 20-х – на початку 30-х рр.; цю традицію поновлено з 90-х рр. ХХ ст.), натомість несприятливі — практично унеможливлюють її.

Таким чином, процес творення й кодифікації наукової термінології має антропоцентричний характер, способи вияву суб’єктивності в українській термінології та термінографії потребують подальших досліджень.

1. Макаров М. Л. Основы теории дискурса / М. Л. Макаров. — М.: Гнозис, 2003. — 280 с. 2. Бугорская Н. В. Антропоцентризм как категория современного языкознания / Н. В. Бугорская // Вопросы психолингвистики. — 2004. — №2. — С. 18–25. 3. Косарик М. А. К проблеме традиции и инновации в истории языкознания / М. А. Косарик // Вестник Московского ун-та. Сер. Филология. — 1995. — № 5. — С. 104–116. 4. Постовалова В. И. Картина мира в жизнедеятельности человека / В. И. Постовалова // Роль человеческого фактора в языке: Язык и картина мира. — М.: Наука, 1988. — С. 8–69. 5. Серебренников Б. А. Номинация и проблема выбора / Б. А. Серебренников // Языковая номинация: общие вопросы. — М.: Наука, 1977. — С. 147–187.