УДК 7.01

Анатолій Міщенко, Станіслав Мигаль

Національний університет «Львівська політехніка»

ДО ПРОБЛЕМИ СТВОРЕННЯ ТЕРМІНОЛОГІЧНОЇ БАЗИ В ГАЛУЗІ ДИЗАЙНУ

© Міщенко А., Мигаль С., 2010

У статті розглянуто проблему визначення понять, що належить до сфери дизайну та формування термінологічної бази, репрезентує дизайнерську діяльність, а також застосування в українській мові термінів подвійного значення.

Ключові слова: дизайн, проектування, термінологічний апарат, дизайнерська діяльність.

The problem of concepts determination, which belongs to the sphere of design and forming terminology base, presents designer activity, and also application in Ukrainian of terms of double value, is examined.

Keywords: design, planning, terminology vehicle, designer activity.

Термінологія у сфері дизайну вже досить тривалий час лишається одним з важливих аспектів наукових праць із питань організації життєдіяльності людини, формування гармонійного цілісного середовища. В умовах розвитку постіндустріального інформаційного суспільства та глобалізації, трансформації традиційних парадигм та систем цінностей термінологія лишається одним із важливих компонентів у системі дизайнерської освіти. Зі зміною поняттєвого поля дизайн наблизився у світовому контексті до проектної культури як широко проникаючої в усі сфери життєдіяльності людини.

Мета праці — привернути увагу до термінології дизайну, виявити розбіжності та сформувати єдині для галузі професійні поняття.

Довідкова термінологічна література з дизайну в нас майже відсутня. Поява першого Державного стандарту України сфери «Дизайн і ергономіка» [1] не вирішила цієї проблеми повною мірою. Не можна не відзначити, що у згаданому стандарті не відображено широкий спектр різноманітних видів дизайнерської діяльності, вміщено низку невдалих термінів та відверто помилкових визначень, які цей стандарт мав регламентувати.

Термін дизайн усталився на основі англійського design, що дослівно означає проектувати, креслити, задумати, а також проект, план, малюнок. Як поняття — це форма діяльності, спрямована на організацію життєдіяльності людини, формування гармонійного предметного світу. Нині дизайн — це мистецтво ідеї, форми й функцій, трактується як предмет наукових досліджень й проектної діяльності в системі «людина-предмет-середовище-суспільство».

Сучасний процес розвитку поняттєвого поля дизайну наблизив уявлення про нього як про широку діяльність, що пронизує всі сторони життєдіяльності людини. Мірою конкретизації терміна дизайн звичайно виявляється традиція розуміння та досвід продуктивної культурно-мистецької діяльності людини, світобудівних інтенцій нації. У загальному процесі виділяємо основні види сучасної науково-практичної діяльності: предметний дизайн, дизайн середовища, дизайн ландшафту, графічний дизайн, WEB-дизайн, мультимедія дизайн, комунікативний дизайн, дизайн костюму тощо. Самі межі дизайну досить хиткі й нестійкі. Існують широкі сфери дотику із суміжними дисциплінами, такими як архітектура, декоративне й ужиткове мистецтво, культурологія, ергономіка, інформатика і т. ін. Залежно від характерута мети застосування термін можна трактувати по-різному.

Становлення термінологічного апарату дизайну відбувається особливо складно тому, що ця сфера діяльності безпосередньо пов’язана з розвитком науки, освіти, проектування, виробництва, і споживання та розгортається в об’єднаному просторі полярних напрямків знань - гуманітарних і технічних. Більша частина термінів спочатку запозичувалась із наближених предметних сфер, причому поняття більш загальні із суспільних наук, але вживалися в такому контексті, що надавали їм іншої смислової інтонації.

Протягом ХХ ст. замість терміна дизайн вживали терміни, що відображали сутність тогочасного ставлення до нової галузі: технічна естетика, практична естетика, промислове мистецтво, індустріальне мистецтво, художнє конструювання тощо. Мають місце явища невдалого калькування деяких термінів із російської мови, штучного відходу від усталених у більшості європейських мов зразків, конструювання термінів-монстрів тощо.

У згаданому стандарті [1] викликають подив деякі визначення та різнобій у формулюваннях, що стосується характеристик промислового дизайну (п. 4.3.1), дизайн середовища (п. 4.3.2), екодизайну (п. 4.3.9). Для встановлення меж вживання цих термінів використовується досить обтічне розроблення замість проектування, яке пізніше з’являється у визначенні термінів графічний дизайн (4.3.6) і дизайн реклами (4.3.7).За стандартом виходить так, що гілки одного дерева, яким є сучасний дизайн, мають різну природу.

Не можна погодитись із терміном ергодизайн (п. 4.3.15), який не дає правильного визначення його суті. Слово ерго (від гр. «робота») в сполученні зі словом дизайн стає незрозумілим. Автори стандарту очевидно мали на увазі термін ергономіка — науку, що вивчає допустимі фізичні, фізіологічні та психічні навантаження на людину в процесі праці, розв’язує проблеми створення оптимальних умов для ефективної роботи [2. С. 15]. Тому доцільно вжити термін ергономічний дизайн, суть якого полягає в його концептуальній новій стратегії, де превалює саме ергономічний фактор.

Вважаємо недоцільним введення до стандарту термінів дизайн-конструювання (п. 4.4.6) і дизайнерське моделювання (п. 4.4.19), які складені зі слів, однаковими за семантичними ознаками. Не можна вважати вдалим термін декоративно-художнє середовище (п. 4.4.6), що не збігається з поданим визначенням. Доцільно застосовувати термін предметно-просторове середовище. Замість терміну дизайн-маркетинг (п. 4.3.13) варто вживати термін маркетинг у сфері дизайну.

Замість терміна опановність СЛТС (система людина — техніка — середовище) у пункті 4.5.34 треба подати опанування СЛТС. Багато загальних термінів не відображено в стандарті, наприклад: дизайнер, проектування, макетування, предмет, аналог, прототип, форми, функція, стиль, стилізація тощо. Також у стандарті не відображено широкий спектр дизайнерської діяльності у сфері предметного дизайну, дизайну середовища, ландшафту, костюма.

На жаль, ми не маємо належної культури у застосуванні точних термінів у нашій мові. Їх необхідно правильно використовувати в системі освіти, де учні і студенти, вивчаючи загально-художні основи дизайну і мистецтва, мають володіти науковою термінологією під час означення тієї чи іншої мистецької дії [3].

В українській мові не є чітко окреслене застосування таких термінів, як малярство, малювати. Вони мають подвійне значення, тобто позбавленні єдиної поняттєвої сутності. Наприклад, «малювати картину» або «малювати стіну чи паркан»*. У цих нових діях застосовується той самий термін малювати. За етимологією це слово походить з німецької мови (можливо через польську) malen малювати, позначувати, креслити, фарбувати, яке споріднене з готським mela письмо, meljan писати, креслити [4, С. 373]. Отже, із одного коріння malen, meljan, що означає малювати і писати, доцільно було б в українській професійній літературі застосовувати термін не малювати картину, а писати картину. Від слова малювати походить термін малярство або живопис. У звичайній побутові мові, у середній школі існують терміни малювати, малювання, малярство. Термін малярство як вид образотворчого мистецтва, ще має широкий спектр застосування, через слово малювання — наприклад, малювання полотна для спідниць — мальованки, мальовка, малюнок, мальовило і т. ін. Словом малюнок доцільніше було б застосовувати до кольорового зображення, а не до всіх картин, що нарисовані олівцем, вуглем, сангіною, тушшю. Тут більше пасує термін рисунок.

Зупинімось на понятті образотворче мистецтво, декоративно-прикладне мистецтво. Тут потрібно більш виразно описати їх означення.

Термін образотворче мистецтво запропонував німецький теоретик мистецтва Г. Лессінг з метою виділення мистецтв, що оперують образом («bildende Kunst») [5, С. 278]. Образотворче мистецтво і його російський відповідник изобразительное искусство мають суттєву різницю. Образотворче мистецтво — це творення образів реального навколишнього світу. Изобразительное искусство — це поняття звужене, зведене лише до зображального, фігуративного мистецтва, тобто зображальне мистецтво в українському відповіднику.

Термін декоративно-прикладне мистецтво в такій зв’язці не поширився у світі. Нині, щоб уникнути семантичної плутанини, цей термін варто застосовувати у двох формах: декоративне мистецтво і, окремо — ужиткове мистецтво. Поняття декоративність пов’язане з певною дією, процесом декорування, прикрашання чогось: архітектурної споруди, елементів інтер’єру та окремих предметів. Ужиткове мистецтво наближує діяльність людини до виготовлення матеріальних предметів, із певними ужитковими функціями. Відповідником до ужиткового мистецтва на Заході окреслюється термін мистецтво предмету, що виявляється у синтезі та взаємопроникненні мистецтв у використанні різноманітних матеріалів — глини, скла, дерева, металу тощо. Поступово відмежовуючись від ужиткових функцій, «мистецтво предмету» виділяється у специфічну зону творчості, наближаючись до образотворчого мистецтва [2; 6].

Усе це переконливо свідчить про те, що для створення термінологічної бази в галузі дизайну, стандартизації дизайнерських термінологічних понять обов’язково мають передувати концептуальне осмислення й розроблення термінів фахівцями та компетентними лінгвістами. Це сприятиме підвищенню значущості дизайну в сучасній культурі, науці й виробництві та якості нормативної документації, довідникової та науково-методичної літератури.

1. Державний стандарт України. Дизайн і ергономіка. Терміни та визначення. ДСТУ 3899-99. — К.: Держстандарт України, 1999. — 33 с. 2. Дизайн та образотворче мистецтво. Словник. / За ред. О. Хмельовського — Луцьк, 1999. — с. 15. 3. Мигаль С.,, Лужецький С. До питання термінології в мистецтві та дизайн і/ Проблеми українського словникарства в мистецтвознавстві й етнології: Науковий збірник пам’яті Миколи Трофименка. Том 1 / Відп. ред.. М. Селівачов. — К.: Редакція вісника «Ант», 2002. — С. 65–67. 4. Етимологічний словник української мови: Т.З. — К.: Наук. думка, 1989. – С. 373, 509. 5. Zwolinska K., Malicki Z. Maly slownik terminw plastycznych. — Warszawa: Wiedza Powszechna, 1975. — S. 278. 6. Huml J. Polska sztuka stosowana XX wieku. Warszawa.: Wydawnictwa Artstyczne I Fslmowe, 1978. — S. 7.