УДК 504.01

Володимир Пащенко

Національний університет біоресурсів і природокористування України, м. Київ

Наукознавче обґрунтування Об’єктної та предметної Вербальних наукових мов

© Пащенко В., 2010

Відмінні сутності об’єктів і предметів дослідження характерні для будь-якої сучасної науки. Вони зумовлені функційними відмінностями цих та інших атрибутів науки. Це складає основу наукознавчого обґрунтування відповідних їм семантичних і терміно-логічних мовних відмінностей. Такі відмінності досить істотні. Це сутнісні відмінності об’єктної та предметної вербальних наукових мов.

Ключові слова: сутність об’єктів, сутність предметів, семантична відповідність, поняття, термін, об’єктна наукова мова, предметна наукова мова.

Every contremporary science has essential differences between its objects and subjects. This is a result of the functional essential differences between these and other attributes of the science. This is a base of the science of science substaniation of the corresponding semantic and terminologic language differences. These differences are very substantial. They are the essential differences between the objective and subjective verbal scientific languages.

Keywords: object essence, subject essence, semantic correspondence, concept, term, objective verbal scientific language, subjective verbal scientific language.

Проблема сучасної вербальної наукової мови

Сучасна вербальна наукова мова має істотні змістовні вади. Вона послуговується професійними жаргонами — некваліфікованими спеціальними висловами, що сягають навіть державних документів («Закон про екологічну мережу» від 24.6.2004 р., наприклад: правильно екосередовищна мережа, або екомережа). Це упізнавані фахівцями, але семантично неправильні мовні штампи, які нібито описують реалії буття, а насправді, якщо вдуматись, — є хибними псевдонауковими формулюваннями, несприйнятними для сторонніх через свою нелогічність або взагалі безглуздя. Зокрема, «екологічна» мережа, виходячи з назви, — це повинні бути міфічні ланцюги якихось науковостей, якими мають мандрувати невідомо хто з «біологічного» різноманіття. Невідомо хто, бо в кожного представника живого світу власні параметри екокоридорів і вимоги до них.

Окремі некоректні штампи вербальної наукової мови культивуються за кордоном. Семантично коректними є поняття й відповідні їм терміни, якими треба окремо означувати змістовно відмінні між собою сутності об’єктів і сутності предметів. Жаргонні вислови можна й треба обґрунтовано виправити та усунути з наукового вжитку.

Аналіз новітніх досліджень і публікацій

Найпоказовішим опублікованим свідченням проблемного стану вербальної наукової мови в сучасній науці в Україні і за кордоном є «Національний атлас України», опублікований 2008 р. Створений за найкращими світовими взірцями із залученням провідних представників академічних та університетських дослідницьких осередків, він подає багатий спектр типових сучасних понятійно-термінологічних некоректностей. Головні з них стосуються: 1) різноманітних неправильних означень багатьох об’єктних сутностей і понять як предметних, знаннєвих; 2) помилкових означень знаннєвих, предметних і дослідницьких (методологічних) понять і сутностей як об’єктних; 3) різних випадкових неправильних означень суб’єктних сутностей і понять. Це свідчить про те, що сучасні дослідницькі напрацювання в Україні й світі не забезпечують належного рівня адекватності й коректності у вербальному відображенні функційно й сутнісно відмінних варіантів наукового змісту — об’єктного, предметно-дослідницького і суб’єктного. Навіть результати роботи колективу фахівців-наукознавців, співробітників профільної щодо означеної проблеми установи НАН України — наукознавчого Центру ім. Г. М. Доброва — окресленого стану проблеми не міняють. Принаймні, своєчасні публікації автора у «Віснику НАН України» («Про неточності природничо-наукової термінології», 2006 р.) та у «Дзеркалі тижня» («Національному атласу України — коректні означення», 2007 р.), як і безпосереднє звернення автора до Президії НАНУ, бажаного результату не дали, і «Національний атлас України» опубліковано практично з усіма помилками вербальної наукової мови, про які тут далі йдеться.

Дослідницьке завдання цієї статті

Мета статті — подати наукознавче обґрунтування закономірних відмінностей між сутностями об’єктів і предметів науки як таких, що зумовлені функційними розбіжностями цих різних атрибутів науки, та обґрунтувати відповідні цим різним сутностям істотно відмінні між собою об’єктну й предметну вербальні наукові мови.

Чинники-обставини вдосконалення знань

В Україні, одній з пострадянських держав, склалося кілька об’єктивних і суб’єктивних обставин або чинників, які сприяють успішному вирішенню суперечності між змістом і формою наукових та освітніх природничих знань. Зміст цих обставин — різний, взаємодоповнюючий: історико-геополітичний, суто науковий і дослідницько-особистісний.

Найважливішою проблемною для України обставиною у звільненому від ідеологічного тиску пострадянському просторі стало те, що «святе місце» панівної ідеї в Україні не змогла переконливо заповнити рівновелика й по-справжньому самоцінна ідея, прикликана часом, — національно-державницька. Як наслідок, у багатьох світоглядах і душах оселилися непевність, непатріотизм і еміґрантські настрої. Навіть «Національний атлас України», який можна було видати грамотною, коректною науковою мовою, видали звичною, упізнаваною.

Для пострадянських країн, їхньої науки, освіти й усіх інших суспільно важливих сфер, період розвалу комуністичної імперії та наступних трансформацій був часом ломки й важкого переходу до нової дійсності. Але у творчому сенсі — то був продуктивний час. Природничі науки отримали актуальні соціальні замовлення щодо аналізу й конструктивного опанування нових геополітичних реалій. Поміж них для України найважливіші — державницькі замість імперсько-придаткових.

Освітяни довго, інерційно усвідомлювали, що вже йдеться не про Південно-західний економічний регіон Радянського Союзу з Південною залізницею на сході України, а про суверенну середньо-європейську державу, в ідеалі — цілковито незалежну. Можливо, це усвідомлення почалося з уточнень українських координат географічного центру Європи, дещо міфічного в Україні, і з’ясування координат всеукраїнського географічного центру. Схоже, геопросторовий центр Європи знаходиться аж у Литві, а не в Українських Карпатах. На звання геопросторового центру України, крім урочищ Добровеличківки і Шполи, можливо, претендують ще якісь місцевості з амбітним самоврядуванням. А власне географічних центрів — наукових та освітніх центрів України — кілька, вони відомі.

Наукознавче бачення проблеми

Значна частина численних і різноманітних жаргонних висловів наукової мови може бути інформаційно узагальнена й згорнута на основі застосування міждисциплінарного наукознавчого підходу, зведена до кількох стереотипно помилкових варіантів висловлювань. Із кількох різнобічних спрямувань цього підходу поставленій тут меті відповідає одне з його спрямувань — наукознавчо-атрибутивне. Його основним завданням є послідовне вивчення та вдосконалення науки через систематизоване пізнання її атрибутивних і зокрема методологічних складових, що взаємодіють. Наукознавчий підхід має у своєму арсеналі найповніший і найпослідовніший апарат методологічного опрацювання й розвитку наукового пізнання й знання. Тут використаємо наукознавчі положення про головні атрибути наукових досліджень — об’єкти, предмети, методологію й методи, суб’єктів-дослідників, про визначальні їхні риси, закономірні й особливі, про функційні їхні призначення та співвідношення і зумовлені усім цим їхні сутності й адекватні та всебічно коректні науково-пізнавальні вербальні відображення.

Атрибутивне наукознавство ще розвивається, при всій очевидності й переконливості його завдань і положень — це ще не є усталений чи загальноприйнятий розділ знань у науці про науку. Але за актуальним значенням цього спрямування й за вагомістю його результатів у пізнанні загальних закономірностей розвитку науки атрибутивне наукознавство повинне посісти ключове положення у системі цільових знань про закономірності й особливості вербальної наукової мови, точніше — двох відмінних між собою вербальних наукових мов, об’єктної й предметної, про функціювання й розвиток науки загалом і кожної конкретної галузі наукового пізнання зокрема.

Атрибутивно-наукознавче обґрунтування шляхів вирішення проблеми

Основні атрибути науки вирізняють діалектично, за відповідністю щодо складових діалектики й науки. Наукознавчо найважливішими є ті атрибути науки, чию дослідницьку роль визначають головні аспекти діалектики як теорії пізнання.

Зокрема, онтологічний аспект діалектики (грец. ontoς — суще, logoς — вчення) — є співвідносним з об’єктами дослідження; гносеологічний аспект (грец. gnwsiς  — пізнання та вчення) — відповідає предметам дослідження, тобто знанням про об’єкти й інші атрибути дослідження; методологічний аспект (грец. μέτοδος — шлях, дослідження, спосіб пізнання та вчення) — визначає методологію і методи дослідження.

До основних атрибутів науки належить і суб’єкт-дослідник, без якого наукове дослідження важко собі уявити. Найпереконливішим розкриттям сутнісних і похідних від них науково-відображених знаннєвих відмінностей головних атрибутів науки може бути співвідносне їх представлення.

Об’єктами науки є матеріальні, ідеальні антропічні або змішані (у пізнавальній взаємодії матеріальних із ідеальними) сутності, пізнавані суб’єктом; це об’єктивні або суб’єктивні чи змішані реалії буття.

Предметами науки є всі стадії, складові й напрями науково-пізнавальних відображень суб’єктом різноманітних об’єктів пізнання у верифікованих і систематизованих знаннях.

Методологію і методи дослідження визначає дослідник як відповідні сутностям об’єктів. Із залучених знань про засоби пізнання інтегративно ростуть нові предметні галузі науки.

Суб’єкти-дослідники конструктивно інтегрують і синтезують знання, належне атрибутам науки. У словесному (вербальному) виразі результатів пізнання — у науковій мові — важливі адекватні термінологічні відповідності сутнісно відмінному змістові різних понять. Змістовно найістотнішими є відмінності об’єктної та предметної вербальних наукових мов.

Об’єктна вербальна наукова мова у своїх прикметниках-озаченнях щодо об’єктів дослідження не повинна мати похідних від назв наук із кореневими складовими -лог-, -граф-, -знав-: процеси надр, а не геологічні процеси; зона природна, а не географічна; засоби боротьби і різноманіття біотичні, а не біологічні тощо.

Головні об’єкти природничих наук — це певні природні сутності, належні макроорганізо-ваній земній природі, переважно зосередженій при денній поверхні Землі. Вони біотичні — в біології, біотично-геоматичні й соціально-економічні просторово-часові — в географії, геоматичні просторово-часові — у геології. Назвати їх відповідно біологічними, географічними, геологічними можна лише як об’єкти наук.

В економічній і соціальній географії неправильними об’єктними означеннями є терміносполуки «суспільно-географічний комплекс» і «суспільно-географічний процес». Реальний досліджуваний комплекс і процес можуть бути природними, територіальними, геопросторовими, економічними, суспільними, — але не «географічними». Реальну дійсність можна хіба що співвідносити з назвою певної науки, — коли називають об’єкт її дослідження.

Об’єктивні реалії  земного світу не можна означувати за іменем науки: це було б і неінформативно — невиразно, непереконливо, навіть несприйнятно, — і за їхньою сутністю неправильно. Так завжди, коли йдеться про земні реалії, які є об’єктами безпосередніх досліджень у науках про Землю та відповідними пізнавальними об’єктами освітніх природознавчих дисциплін.

Інші приклади виправлення означень об’єктних понять: не географічний цикл, а пенепленний цикл розвитку рельєфу; не фізико-географічний процес, а ландшафтний процес; не географічна оболонка, а ландшафтна; не географічна зона, а ландшафтна, або природна зона; не географічний ландшафт, а природний чи антропогенізований ландшафт; не геологічна і географічна форми руху земної матерії, а геоматична і ландшафтна.

Частина понять, означених такими термінами, належить також освітянській географії вищої та середньої школи. У «Програмах для середньої загальноосвітньої школи. 5–10 класи» (Київ: Перун, 1996) із термінів цієї групи знаходимо кілька. Усі вони уже безперешкодно перекочували до пізніших програм та підручників. Наведімо некоректності (виділені світлим курсивом) та вкажімо уточнені, виправлені означення (підкреслені).

Отже, до неправильних означень понять природничого змісту, утворених за назвою науки, а не за сутністю означуваного, слід віднести ще такі: географічне положення, фізико-географічне положення — треба геопросторове положення*; географічні пояси, географічні закономірності (Землі) — треба кліматичні (теплові) пояси, планетарні закономірності Землі; географічне середовище — треба навколишнє середовище, або ландшафтне середовище; географічний простір — треба геопростір (цей простір — земний, а не науковий); географічні явища природи — треба земні, ландшафтні явища природи; біологічні явища природи — треба біотичні явища природи; геологічна будова, геоморфологічна будова — треба будова земної кори (будова поверхневих шарів земної кори), будова рельєфу; геоморфологічні, гідрологічні процеси — треба процеси рельєфоутворення, формування стоку; геологічний розвиток території — треба розвиток надр території; палеогеографічні умови — треба умови давньої природи; кліматологічні фронти і метеорологічні елементи — повітряні фронти й метеоелементи; біологічні ресурси — треба біотичні ресурси; несприятливі фізико-географічні процеси — треба несприятливі природні процеси.

Вживання неправильних означень сутностей, таких як виділені курсивом і подібних, має місце в багатьох установах і виданнях Національної академії наук України й галузевих державних академій наук. Зокрема, в офіційних виданнях Української аграрної академії наук звичними є згадки про «екологічні умови вегетації», «біологічний азот бобових культур», «біологічну цінність корму», «фізіологічну потребу в білках» — це замість науково коректних висловів «екосередовищні умови», «біотичний азот», «поживна цінність», «життєва потреба». У виданнях Академії медичних наук України трапляються вислови на зразок «фізіологічний розчин», «фармакологічна ефективність препарату», «антибактеріологічний захист», «біологічне очищення» — замість «фізіорозчин», «лікувальна ефективність», «антибактеріальний захист», «біотичне очищення».

Предметна вербальна наукова мова передає знання, співвідносні з предметами, методологією та методами й суб’єктами дослідження. Вона навпаки, повинна мати означення, похідні від знань, наприклад, природничо-географічних: конференція кліматологічна, а не кліматична; карти ґрунтознавчі, а не ґрунтові, і ландшафтознавчі, або ландшафтів, а не ландшафтні; картографування, а не картування.

Суспільно-географічним називають наукове географічне знання про суспільство, предмет дослідницького пізнання чи навчального розгляду. Але коректніше таке знання і такі предмети називати суспільствознавчо-географічними.

Своєю чергою, біологічними, географічними й геологічними є методи дослідження й результуючі знання — сутності предметні, які формують науковці, й тому належать науці, а не земній природі.

Уточнення суб’єктних географічних понять і термінів теж треба здійснювати так, як належить предметній науковій мові. Уточнення, які б мали саме суб’єктний зміст, стосуються перш за все міждисциплінарних геоекологічних досліджень. Їх завжди проводять в інтересах певного екосуб’єкта й вони мають бути порівняльними та оцінювальними — повинні вказувати на рівень відповідності між реальними станами оцінюваних об’єктів та оптимальними для них їхніми станами і станами їхніх екосередовищ.

Найперша неточність, яка стосується таких досліджень, — це означення їх як досліджень екологічних. Насправді екологія — наука суто біологічна, а тут ідеться не про якісь біологічні дослідження, а про міждисциплінарний екологічний підхід у науках про Землю, про геоекологічні дослідження людського довкілля. За взірцями європейського рівня, англійською мовою, це environmental investigations — типові дослідження навколишнього середовища, а ecology, ecologycal investigations для європейців і для нас, науково досить грамотних, — лише вузька галузь біологічних наук та її дослідницькі реалії.

Отже, численні ратування «за екологію», відображені в підручниках із природничих дисциплін, як у ЗМІ, — це науково-освітній жаргон. До того ж специфіка екології як біологічної дисципліни потребує обов’язкового уточнення, екологія чого чи кого. Навіть ніби конкретизований вислів «екологія довкілля» теж потребує уточнення: про чиє довкілля йдеться. Найчастіше йдеться про міждисциплінарну екологію, геоекологію людського довкілля.

Переймаючись проблемами навколишнього середовища, його забруднення й збереженості природних ресурсів, турбуються про екостани людського довкілля та геоекологічні знання про них. А геоекологія — це саме та інтегративна галузь знань, до якої треба звертатись у таких випадках, і де фахівцями повинні ставати географи та представники інших наук про Землю. Геоекологія — це результат взаємодії міждисциплінарного екологічного підходу зі знаннями наук про Землю. Тож і про політику держави має йтися — про геоекологічну, а не екологічну: вона має полягати в оптимальній реалізації екоеволюційних складових підтримуваного розвитку в країні в цілому.

Отже, одна справа — біологічна екологія (екологія біоти). Її об’єкти можуть бути й найдрібнішими особинами рослинного чи тваринного світу, і всією біосферою чи ландшафтною оболонкою. Інша справа — досить віддалена від біологічної екології геоекологія — міждисци-плінарний напрям екологізованих знань із наук про Землю. Їх потрібно розрізняти.

Неправильні означення проблем екосередовищ та охорони природи сягнули змісту й титулу новітнього довідкового видання — «Екологічної енциклопедії». Вона б мала називатися грамотніше: «Енциклопедія міждисциплінарної екології».

У відображенні предметних співвідношень наук чи навчальних предметів треба дотримуватися елементарної логіки. Не може мати змісту вислів «біологія і екологія» — це як «людина і її голова». Тут слід або уточнити: «біологія і геоекологія (міждисциплінарна екологія)», або підібрати біології іншу супутницю, яка б не була частиною її самої, принаймні б як така не прочитувалася. Якщо ж навчальний предмет природоохоронного змісту й справді називається «Екологія», а не «Геоекологія», — то це вже відверта підміна понять, допущена тими, хто погано орієнтується в колі природничих дисциплін. А там давно вже є наука з такою ж назвою, але з іншими завданнями та іншим, біоцентричним, а не загальним середовищеохоронним змістом.

Підсумки

Наведені недоліки й вади мови наукових праць, навчальних підручників і посібників, «Національного атласу України», енциклопедій і державних документів — змістовні, а не лише термінологічні. Вони спотворюють понятійну канву наукового й навчального інформування та перешкоджають правильному вербальному відображенню та сприйняттю змісту. Подібні неправильності є в науковій, освітній та діловій мові інших країн близького й далекого зарубіжжя. Є вони і в текстах міжнародних, переважно середовищеохоронних угод.

Лексичне багатство української мови, її виражальна гнучкість можуть забезпечити вичерпне й найдосконаліше науково коректне відображення найтонших відтінків сутнісних відмінностей об’єктної та предметної наукової мови. Наша держава володіє достатнім інтелектуальним потенціалом і наукознавчими, загальнонауковими й конкретно-науковими напрацюваннями, щоб тепер знову, як колись протягом віків, стати взірцем наукової грамотності у Європі та в усьому світі.

Адже грамотність і просвітництво українців у країнах Заходу і Сходу має закорінення в глибоких історичних традиціях. Україна через вихованців своїх Академій і духовних шкіл — Острозької, Києво-Могилянської, Лаврської та інших — протягом кількох століть була донором просвіти в Московській державі та Російській імперії. А тисячоліття тому освічені Ярославни несли європейським монархам не тільки царствену красу, а й спадковану великокняжу книжну мудрість.