УДК 504.01

Володимир Пащенко

Національний університет біоресурсів і природокористування України, м. Київ

Сутнісна й знаннєва вербальні наукові мови та їх наукознавчі обґрунтування

© Пащенко В. М., 2012

Диференціація вербального викладу змісту науки за належністю до сутнісної (об’єктної) і знаннєвої (предметної) вербальних наукових мов має наукознавче обґрунтування. Відмінності цих мов атрибутивно закономірні, потребують уточнень і виправлень у науковому й освітньому вжитку. Необхідні корективи відповідають відмінним між собою змістовим і функційним задіянням об’єктів і суб’єктів науки (їхніх об’єктивних сутностей) – і предметів, методології та методів (набутих знань).

Ключові слова: українська мова, термінологія, вербальна наукова мова.

Every contremporary science has essential differences between its objects and subjects. This is a result of the functional essential differences between these and other attributes of the science. This is a base of the science of science substaniation of the corresponding semantic and terminologic language differences and correction. These differences are very substantial. They are the essential differences between the objective and subjective verbal scientific languages.

Keywords: Ukrainian language, terminology, verbal scientific language.

Суть проблеми і завдання статті

Вербальний виклад змісту науки й освіти підлягає диференціації за належністю до сутнісної (об’єктної) і знаннєвої (предметної) наукових мов. Відмінності цих вербальних мов істотні, наукознавчо-атрибутивно закономірні. Відповідно до них потребують уточнень і виправлень вербальні означення наукового змісту в дослідницькому та освітньому використанні.

Стаття має три поєднані завдання: 1) засвідчити наявність двох вербальних наукових мов, сутнісно-об’єктної і знаннєво-предметної, та їх істотних відмінностей; 2) показати дієвість атрибутивного наукознавства в обґрунтуванні відмінностей вербальних наукових мов; 3) обґрунтувати потребу термінологічних виправлень, відповідних цим двом вербальним мовам, у науковому й освітньому вжитку.

Історичні й змістові неточності у вербальному викладі наукових знань

Особливості вербальних подань наукових знань подвійні: історичні та змістові. В істо­рично-спадкоємному науковому використанні перебувають численні терміни, які неправильно передають зміст відповідних їм наукових понять. Найперше йдеться про історично набуті суперечності понять і термінів, спричинені прогресом науки. Такі суперечності закономірні. Наука породжує їх як тимчасові прояви хвороби свого росту – і долає їх у подальшому зростанні. Це набуті невідповідності між поняттями, які є новоствореними та ускладненими через оновлення, – і застарілими термінами, які із часом теж оновлюють. У ландшафтознавстві, наприклад, таким оновленням є наукове зростання від застарілих уявлень про вузько трактовану й неправильно означену морфологічну структуру ландшафту – до латеральних складових його геопросторової структури.

Значна частина некоректних і неправильних означень пізнаваних сутностей і пізнавальних засобів науки не є наслідками її понятійного прогресу. Вони є й тривалий час залишаються результатами певних змістових недоусвідомлень цілих пластів знань про наукові реалії на рівні атрибутів науки. Це при тому, що наукознавчі напрацювання атрибутивного змісту з’явилися в науці ще в другій половині ХХ ст. і з тих пір успішно слугують її методології. Ті недоусвідомлення й наслідкові неправильності переходять у науковий сленг, використовуваний науковцями й освітянами за інерцією. Таку інерцію немало науковців розцінюють навіть як традицію, миряться з нею. Проте сленг, жаргон не може бути прийнятним для науки й освіти як сфер найвищих розумових осягнень і утверджень.

Отже, істотні невідповідності між сутностями досліджуваних реалій і термінами, якими їх означують, досі неусвідомлені багатьма науковцями й освітянами. У всіх протилежних складових ті невідповідності (неправильні й правильні означення різних сутностей) є незаперечно значущими для науки, належними їй. Критичний розгляд кривоозначень та обґрунтування їх виправлень повиннні здійснюватись засобами науки про науку, вони мають бути наукознавчими.

Невідповідності, про які йдеться, зумовлені відмінностями означуваних сутностей, належних різним атрибутам науки. Ті різні сутності складають об’єктивні основи розвитку атрибутивного розділу наукознавства і є підґрунтям для виокремлення двох відмінних між собою вербальних наукових мов.

Сучасне наукознавство і стан вербальних складових мови науки

Наука про науку має свої структурні розділи: загального та історичного наукознавства, присвячені філософсько-культурологічним і практичним цільовим спрямуванням науки, творчим спадкам видатних науковців і продуктивності наукових шкіл. Кожне із цих спрямувань по-своєму забезпечує напрацювання нових науково значущих знань і конструктивів. Є набутки наукознавчо-атрибутивні. Разом із тим поміж тих конструктивів досі не було таких наукознавчих напрацювань, які націлені на виправлення найістотніших змістових вад вербальних складових мови науки. Інакше б не було об’єктивних підстав для написання цієї статті.

Аналізуючи, інтегруючи й синтезуючи наявні знання про атрибути науки як головні її дієві складові – про об’єкти, предмети, методологію й методи, суб’єкти наукових досліджень загалом і певної науки зокрема, фактично реалізуємо ще один розділ науки про науку – атрибутивне наукознавство. Автор присвятив його змістові перший розділ свого підручника для вишів [1]. Для пізнання сутностей атрибутів і розкриття значень їх взаємодій у функ­ціюванні та розвиткові науки необхідне фахове використання філософських, епістемологічних, різнорангових методологічних знань, уміння інтегрувати й синтезувати їх на різних рівнях пізнання. Потрібні навики логіко-абстрактних, змістовно-теоретичних, метатеоретичних узагальнень і знання атрибутів науки, дієве володіння цими вже наявними знаннями.

Об’єктами науки є певні досліджувані сутності як частини того широкого спектру матеріальних та ідеальних реалій, що співіснують у світі. Найзагальнішим визначенням дослід-ницьких предметів є ідеалізовані дослідником пізнавальні похідні об’єктів дослідження. Це відображені в знаннях різні об’єкти науки чи їхні властивості. Знання теж можуть належати до кола об’єктів, – у рефлексивних наукових дослідженнях, але природа знань суто ідеальна. Суб’єктами науки є окремі дослідники, колективи тематичних досліджень, наукові школи – рушійна сила науки. Методологія наукового дослідження є сукупністю засобів пізнання і в цілому зіставна зі страте-гічними спрямуваннями науки. Методології науки належать дослідницькі підходи й методи – як тактичні опрацювання й засоби безпосереднього виконання дослідження.

Дієвість наукознавства в обґрунтуванні різних вербальних наукових мов

Про важливість проблеми вербальних наукових мов свідчить наявність багатьох помилкових термінів-означень різних атрибутів науки. Це наслідок недостатнього усвідомлення сутностей тих складових науки. Обґрунтовані виправлення їх можна здійснити, використовуючи знання сутнісних закономірностей та особливостей (відмінностей) окремих атрибутів науки. Саме їм, відмінностям сутностей об’єктів і знань предметів і засобів науки, мають відповідати відмінності вербальних їх означень. Так отримаємо відмінні між собою дві вербальні наукові мови.

Автор наголошує на визначальній ролі атрибутивного наукознавства в обґрунтуванні відмінностей сутнісної й знаннєвої вербальних наукових мов. З іншого боку це стосується коректних вербальних відображень по-своєму різних сутностей кожного з атрибутів науки. Раніше ця проблема, її наукознавчий зміст і такі ж обґрунтування вирішень, уже при опрацьованих положеннях про атрибути науки, не були усвідомлені й акцентовані. Інакше вітчизняних і зарубіжних підстав для розгляду цієї проблеми не було б. Досі це все реалізовано тільки в працях автора [1-3].

Закономірності в розвитку вербальних складових мови науки

Такі закономірності є науковими, вони належать науці й зумовлені об’єктивними та суб’єктивними причинами.

До об’єктивних причин належать: розвиток процесу пізнання – і результуючих знань; законо-мірні діалектичні суперечності між науковим змістом, поняттями, і формою їх відображення (термі-нами). Розвиток наукового пізнання часто нерівномірний, неспіввідносний у своїх складових, тому й виникають суперечності. Оскільки з розвитком науки суперечності частіше поглиблюються, ніж зникають, їх треба знімати, пропонуючи реальні дієві конструктиви.

Суб’єктивні причини складають особисті набутки (і недонабутки) в теоретичній і методо-логічній підготовці науковців. Рівень особистої підготовки визначає надання науковцями певних переваг у змістовному наповненні понять і виборі термінів - або зумовлює некритичну непевність власних позицій у частини дослідників. Прихильність представників окремих наукових шкіл до застарілих понять і термінів так само засвідчує некритичність їхніх власних позицій, відсутність у них дієвого саморефлексивного бачення.

Суперечності між змістом наукового знання, що постійно розвивається, – і його понятійним забезпеченням, що відстає від розвитку змісту, час від часу знімають науковці своїми цільовими зусиллями. Це обґрунтування нових і вдосконалення старих засобів донесення наукового змісту – і виправлення термінів.

Спектр помилкових означень сутностей різних атрибутів науки свідчить, що їх виправлення можна здійснити в рамках двох істотно відмінних між собою вербальних наукових мов. Як зазначено, це об’єктна (сутнісна) і предметна (знаннєва) наукові мови. Відмінності цих вербальних мов зумовлені функційними розбіжностями згаданих головних атрибутів науки, об’єктів і предметів. Ці ж дві мови вбирають у себе коректні вербальні означення, відповідні сутнісним властивостям решти атрибутів науки. Пояснюється це тим, що методологія та методи – сутності ідеальні, теж знаннєві; суб’єкти ж функційно пов’язані і з об’єктами, і з предметами, – тобто і з отриманням, і з поданням наукових знань.

Але від появи прийнятного варіанту виправлення знань до його впровадження в широкий науковий вжиток може минути багато часу. Можуть змінитись покоління дослідників, поки окреме бачення буде прийняте більшістю.

Проблемні вербальні відображення атрибутів науки

Сучасні вербальні складові мови науки мають згадані змістові вади історичного походження й багато неправильних найновіших означень сутностей різних атрибутів науки. Помилкові означення відмінних між собою сутностей різних атрибутів науки істотніші, ніж невідповідності, зумовлені спадковістю наукових знань. Найбільше неправильних означень – у назвах об’єктів, якщо їх подано похідними від назв наук. Об’єкти повинні мати означення не за своєю наукою, а за власною сутністю.

Помилки у вербальних означеннях досліджуваних і дослідницьких сутностей поширені в най-різноманітніших науках. Вони є в природничих, зокрема в науках про Землю, у біологічних науках і в міждисциплінарних екологічних дослідженнях, у суспільних і гуманітарних науках. Помилкові словосполучення об’єктного й предметного змісту є і в державних документах. Семантично коректними є терміни, відповідні змістові своїх понять. Треба окремо означувати змістовно відмінні між собою сутності об’єктів і сутності предметів. Помилкові й жаргонні вислови, якого б похо-дження вони не були, можна й треба обґрунтовано виправляти й усувати з наукового вжитку.

Аналіз новітніх досліджень і публікацій

Показовими опублікованими свідченнями проблемного стану вербальних складових наукової мови в сучасній науці в Україні й за рубежем є «Національний атлас України», підготовлений і виданий Національною академією наук України на рівні світових взірців [4], і тритомна «Екологічна енциклопедія» [5], видана в Києві у 2006–2008 рр. Наведемо типові помилки в обох вербальних наукових мовах, об’єктній і предметній. Помилкові означення виділені світлим курсивом, а виправлені - підкреслені (табл. 1).

«Національний атлас України» створено за найкращими світовими взірцями із залученням провідних представників академічних та університетських дослідницьких осередків України. Попри застережні публікації автора цієї статті у «Віснику НАН України» (2006) [3], «Дзеркалі тижня» й «Урядовому кур’єрі» (2007), в Атласі зосереджено багатий спектр типових сучасних понятійно-термінологічних некоректностей і помилок. Як засвідчує табл. 1, тільки в заголовках Атласа головні з них стосуються:

Таблиця 1.

Наукознавчі виправлення архаїзмів і некоректних означень у заголовках «Національного атласа України»

1)  історичні невідповідності понять і термінів, якими ті поняття означені (№№ 3-5);

2)  різноманітних неправильних означень багатьох об’єктних сутностей і понять, – як сутностей предметних, знаннєвих (№№ 2, 6-16, 18-22);

3)  помилкових означень знаннєвих, предметних і дослідницьких (методологічних) понять і сутностей, – як об’єктних (№ 1);

4)  некоректних і неправильних означень суб’єктних сутностей і понять (№№ 17, 20, 21).

«Екологічна енциклопедія», створена як зосередження різнопланових наукових знань про найактуальніші проблеми Земного дому людства, насправді є міждисциплінарно-екологічною, а не просто екологічною, тобто не біологічно екологічною, - далеко не тільки біологічною.

Виправлення об’єктної вербальної наукової мови

Неправильні означення зафіксовані в назвах і змісті багатьох державних документів. Приклад - «Закон про екологічну мережу» від 24.06.2004 р. Правильно - «про екосередовищну мережу» або «екомережу». Це повинні бути не міфічні ланцюги якихось екологічних науковостей, а просторові ланцюги природних об’єктів, аж до заповідних. Ними й зможуть мандрувати та поширюватись представники світу фауни й флори. Коректний англомовний відповідник «екологічної мережі» - вислів econet.

Ідеться про представників біотичного, а не «біологічного» природного різноманіття. За рубежем його теж хибно називають biological, а не biotical dіversity.

Цьому ж гнізду об’єктних означень належить поняття екостану. Воно – про стан екічний (грец. οικος - дім), екосередовищний, - а не про екологічний стан.

Є жаргонні вислови, яким реальна ціна – відсутність думки. Невибагливі журналісти пустили в обіг «погану екологію» – недолугий вислів, який повинен би мати геоекологічний зміст: незадовільні екостани навколишнього середовища.

Як зазначено, найпоширенішими є хибні означення матеріальних об’єктних понять, передані прикметниками, похідними від назв наук:

«геологічні» тіла, процеси та будова (правильно геоматичні);

«географічні» ландшафти, райони, процеси, середовища (правильно природні, природні антропогенізовані тощо);

географічний (геоморфологічний) цикл розвитку рельєфу – пенепленний;

географічний (фізико-географічний) процес – ландшафтний процес;

географічна оболонка – ландшафтна;

географічні (ландшафтно-географічні) зони – ландшафтні, природні зони;

географічний ландшафт – природний, змінений ландшафт;

географічна форма руху матерії – ландшафтна;

геологічна форма руху матерії – геоматична;

геоморфологічна форма руху матерії – вивільнення енергії рельєфу;

палеогеографічні умови – умови палеоприроди;

гідрологічний режим річок – режим річкового стоку;

біологічна різноманітність, біологічний вид – біотична; вид біоти;

біологічні батьки – рідні батьки;

несприятливі фізико-географічні процеси – несприятливі природні процеси;

інженерно-геологічні властивості порід – інженерно-геоматичні;

суспільно-географічний комплекс, процес – суспільно-територіальний;

географічний простір-час – земний;

географічне положення (правильно – геопросторове положення).

Наведені означення об’єктних сутностей, виділені тут світлим курсивом, не тільки некоректні, а й неправильні. Вони походять не від сутнісного змісту об’єктних явищ, а від назв наук, які вивчають ті явища. Кривоозначення не розкривають означуваних сутностей, не мають потрібного змістового навантаження. Вони несуть не семантичну, а семіотичну інформацію. Будучи словами, вони слугують як упізнавані знаки, – ніби адресовані вищим тваринам, а не людям.

Прикладом долучення до об’єктної вербальної наукової мови означень сутностей, пов’язаних з іншим атрибутом науки – суб’єктом, є виправлення означення так званої «екологічної безпеки». Це екобезпека. Щодо неї обов’язково треба вказувати її екосуб’єкт: про чию екобезпеку йдеться. Таке виправлення залежить від того, хто чи що відіграє роль суб’єкта безпеки. Найчастіше йдеться про безпеку людини в її навколишньому середовищі. Тому це не екологічна, а екосередовищна безпека людини, або коротко – її екобезпека.

Виправлення предметної вербальної наукової мови

Вислів «погана екологія» мав би бути предметним і повинен стосуватися знань науки екології. Справді, неякісні знання конкретно- чи загальнонауково-екологічного змісту досить поширені. У теперішній Україні найпоширенішим є саме екологічний сленг. Він сягає урядових, наукових і вишівських реалій – та реалій місцевих і шкільних. Чіткі уявлення про відмінності міждисциплінарної та біологічної екології відсутні навіть на кафедрах екології національних університетів. Отже, і там фактично панує екологічний жаргон. Його складають і гасла сталого розвитку, декларовані політиками, журналістами і навіть науковцями (там має йтись про екоеволюцію [1]).

Поширеними помилками предметної – знаннєвої вербальної наукової мови є використання об’єктних – хибних сутнісних означень щодо реалій предметного, знаннєвого наукового змісту. Прикладами таких неправильних означень є:

ґрунтові, ландшафтні карти (правильно – ґрунтознавчі, ландшафтознавчі карти, або карти ґрунтів, ландшафтів);

кліматична конференція – вона кліматологічна;

ландшафтна основа кадастрів – у знань-реєстрів вона ландшафтознавча;

земельний кадастр – коректніше «кадастр земель»;

лісова таксація – правильніше «таксація лісів».

Прикладами долучення коректних означень методологічних атрибутів до предметної, знан-нєвої вербальної наукової мови є:

міждисциплінарний екологічний підхід (дослідницький підхід – це завжди загальнонаукове використання конкретно-наукових знань в інших дисциплінах);

міждисциплінарна екологія (просто екологія – лише біологічна).

Конференція – ландшафтознавча, а не ландшафтна;

підхід, метод – ландшафтознавчий, а не ландшафтний;

здійснюють оцінювання ґрунтів, – а не ґрунтову оцінку;

метод картографування ґрунтів і ландшафтів, – а не картування.

Ознаки знаннєвої вербальної наукової мови – корені -лог-, -граф-, -зна-.

Висновки

«Національний атлас України», «Екологічна енциклопедія», інші наукові видання засвідчують: сучасний вербальний виклад наукового змісту недосконалий і в Україні, і у світі. Наявні наукознавчі знання могли б, але ще не забезпечують належного рівня адекватності й коректності у вербальному відображенні функційно й сутнісно відмінних варіантів наукового змісту – об’єктного й суб’єктного, предметно-знаннєвого й методологічного. Так само не мають своєчасних корекцій історичні розбіжності змісту понять і семантичного наповнення термінів.

Загальний стан вербальних складових мови науки й освіти в Україні, у країнах близького й далекого зарубіжжя однаково незадовільний. Він показує, що ця проблема наскрізна, але вона ще не має навіть належного усвідомлення.

Ця проблема могла би бути подолана найперше в Україні, шляхом утвердження й виправлення двох вербальних наукових мов: об’єктної (сутнісної) і предметної (знаннєвої). Окремі бачення потреби правильних означень сутнісних або знаннєвих реалій науки є в багатьох науковців. Філософи, наукознавці, методологи науки вже напрацювали вихідні положення про різні атрибути науки. Але ті знання ще не сягають результуючих висновків про закономірно різні означення функційно й суттєво відмінних між собою атрибутів науки. Разом з тим наукознавче обґрунтування цілісної проблеми виправлення вербальних наукових мов – уже реальність, хоч те все означено й вирішено в працях лише одного науковця [1-3].

Очевидно актуальним є вислів Конфуція, слушний і в теперішній Україні: «Реформування держави треба починати з виправлення означень. Неправильні означення – непевні завдання. Непевні завдання – нездійснені справи».

1. Пащенко В. М. Методологія та методи наукових досліджень : Підручник / В. М. Пащенко. – Ніжин : Аспект-Поліграф, 2011. – 256 с. 2. Пащенко В. Про неточності природничо-наукової термінології / В. Пащенко // Вісник НАН України. – 2006. – № 11. – С. 63–69. 3. Пащенко В. Наукознавче обґрунтування об’єктної та предметної вербальних наукових мов / Володимир Пащенко // Проблеми української термінології : Зб. наук. праць. – 2010. – С. 26–30. 4. Національний атлас України. – К. : ДНВП «Картографія», 2009. – 440 с. 5. Екологічна енциклопедія. – Т. 1–3. – К., 2006–2008.