УДК 621.001.4

Володимир Плескач

Запорізький національний технічний університет

НЕДОЛІКИ В ТЕРМІНОЛОГІЇ ОФІЦІЙНИХ ДОКУМЕНТІВ

© Плескач В. М., 2012

Терміни, які використовують в офіційних документах, стають обов’язковими. Проте деякі з них помилкові. Необхідно наполегливо працювати над тим, щоб вони стали кращими.

Ключові слова: українська мова, термінологія, документ, означення, скарбниця, енергоощадження

Terms that is used in official records become a law. However some of them are erroneous. It is necessary insistingly to work on that, to do them better.

Keywords: Ukrainian language, document, definition, treasury, energy-saving

Офіційні документи – закони, постанови, розпорядження, інструкції тощо – часто мають тер-мінологічні помилки. Навіть термінологічні стандарти часом страждають на них. Їхнє джерело – це кальки з російської мови, звичка думати російською мовою виконавців, які складають ці документи.

Так, усі термінологічні стандарти у своїй назві мають продовження: «...Терміни та визначення». У цьому випадку термін визначення вжитий не у властивому йому сенсі. Він є запозиченням з російської мови, де термін определение означає як змістовну, так і кількісну сторону певного явища чи об’єкта. В українській мові термін визначення (англ. determination) означає встановлення кількісного вмісту чогось. Для відображення суті, змісту чого-небудь, пояснення треба було б використати термін означення (англ. definition).

Недоречним є використання в українських стандартах терміна повірка, а також інших похідних від нього термінів. Цей термін узято з російської поверки буквально, без перекладу. Посилання на Закон [1] для його використання абсолютно не арґументовано. Суть цього терміна: встановлення відповідності метрологічних характеристик засобів вимірювання встановленим нормам, тому точніше було б замість терміна повірка вживати термін метрологічна перевірка.

З давніх-давен щось найцінніше українці називали скарбом. У Запорозької Січі місце, де зберігалися човни, гармати та інші військові припаси, називалося Військова Скарбниця. Гроші Української Народної Республіки 1918 року мали підписи: «директор державного банку» і «скарбник». Карбованці часів Української Держави П. Скоропадського мали назву «Знак державної скарбниці» і підпис: «Директор державної скарбниці». На грошах сучасної незалежної України є напис «Національний банк України». Але грошима принаймні державних установ сьогодні розпоряджається Державне казначейство. Чому це так? Бо слово казна суто російське.

Мовна практика радіо й телебачення, мова офіційних осіб і державних установ рясніє термінологічними помилками, до яких громадськість уже майже звикла.

У періодичній пресі, на екранах телевізорів іноді можна побачити імена й прізвища людей, написані із граматичними помилками (наприклад, Кірпа, Бабіч). Гірше, коли такі помилки зустрічаються в паспортах, нотаріальних актах та інших документах. Якщо, наприклад, у паспорті батька прізвище записано «Феоктистов», а у сина – «Феоктістов», то родинні зв’язки та права на спадщину треба доводити через суд. А це не так просто.

ВАК України видав документ, у якому значиться: «...підпис завіряю», що є калькою з російського заверяю. Згідно з [2] російське слово заверять може перекладатися двома способами: 1. (уверять) запевняти; 2. (удостоверять) засвідчувати. Тобто, якщо мова йде про підписи або щось подібне, їх треба засвідчувати, а не завіряти.

І у технічній літературі, і у періодичних публікаціях часто зустрічаємося з енергозбереженням, енергозберігаючими технологіями. Згідно з [3] поняття збереження, зберігати означає: «оберігати, тримати цілим; тримати що-небудь, оберігаючи від псування; дбайливо ставитися до чого-небудь». Тобто, ці терміни більше підходять до діяльності музеїв, складів. Якщо мова йде про електричну та інші види енергії, їх можна «зберігати невитраченими; нагромаджувати внаслідок дбайливого використання» [3]. Цим діям відповідає українське слово заощаджувати [2; 3]. Отже, логічним буде використання термінів енергоощадження, енергоощадні технології.

У ділових паперах можна зустріти словосполучення: діючий Закон, діючий документ тощо. Власне дія – це «робота, функціонування^*», а діючий – це «здатний активно діяти, впливати на що-небудь» [3]. До Закону або іншого нормативного документа цей термін не має жодного відношення. Якщо документ на даний момент має юридичну силу, він називається чинним [2; 3].

Окремо слід обговорити терміни, які ввійшли в нашу практику замість російського терміна соискатель. Зразу треба сказати, що слів пошукувач, здобувач у тлумачних словниках сучасної української мови немає [3; 4].

За своїм змістом українській термін пошук означає: «шукання, розшукування чого-небудь; робота, спрямованана відкриття чогось нового у науці; військова розвідка» [3]. У свою чергу здобувати – це «діставати, знаходити; одержувати (вогонь); видобувати з надр Землі [3].

Робота над дисертацією ґрунтується на науковому пошуці. Але людина, яка претендує на здобуття наукового ступеня, не займається в прямому сенсі розшукуванням чогось разом з кимось, про що говорить зокрема префікс со- російського терміна соискатель. У словнику [5] термін «соискатель (чего)» перекладається так: 1. особа, яка бажає одержати (що); 2. (участник соискания) учасник змагання на одержання (чого); 3. (претендент) претендент (на що). Тут же дається пояснення: защита диссертации на соискание ученой степени – це захист дисертації на здобуття наукового ступеня. Це означає, що в українській мові немає іншого однослівного терміна, який відповідав би російському терміну соискатель, крім терміна претендент. Підсумовуючи все вищезгадане, можна зробити висновок, що більш точним українським відповідником терміна соискатель є вираз претендент на здобуття (наукового ступеня) [5; 6]. Пошукувач, здобувач — це не зовсім вдалі новотвори, які ввійшли в життя, скоріш за все, завдяки своїй скороченій формі, бажанню передати поняття одним словом, а не виразом, який складається з декількох слів.

У практиці наукових працівників нерідко виникає необхідність висловити свою думку, надати рецензію на вихід якоїсь книги, на виступ у пресі або автореферат дисертації. Ці документи мають заголовки на смак авторів: відгук, відзив або відклик. Всі вони правлять за відповідник російському терміну отзыв. Використовуючи той чи інший варіант заголовка, автори, як правило, посилаються на певні офіційні документи. Проте в українській мові ці три згадані вище терміни мають різний зміст.

Портал української мови і культури www.slovnyk.net [4] тлумачить їхній зміст так.

Відгук 1. відбиття звуку, луна; 2. відповідь на чиє-небудь звертання, поклик; 3. душевний стан, дія, що є відповіддю на що-небудь; 4. критична стаття, зумовлена появою якоїсь книги, виступу тощо (напр., відгук провідної організації на автореферат).

Відзив 1. усна оцінка чого-небудь; 2. військ. умовна таємна відповідь на пароль.

Відклик 1. дія за значенням відклИкати (напр., відклик позики, акції, підпису під документом тощо); 2. відповідь на чиє-небудь звертання.

На цій підставі можна зробити висновок, що для критичного документа стосовно змісту книги, статті, дисертації або автореферату треба використовувати назву відгук.

Іноді навіть державні стандарти наводять або неузгоджені терміни, або терміни, невластиві українській мові.

У ДСТУ 3022-95 [7] йде мова про «короблення оболонкових форм» замість жолоблення, а у змішувач рекомендується подавати керосин замість гасу.

Стандарти ДСТУ 2825-94 [8] і ДСТУ 2541-94 [9] не узгодили переклад терміна стержень. ДСТУ 2825-94 використовує термін стержень, а термін стрижень має помітку «ндп», тобто «не допускається вживати». Одночасно у ДСТУ 2541-94 маємо «ливарний стрижень», «стрижньову суміш».

У самому ДСТУ 2541-94 [9] є неузгодженість з використанням прийменників по і за: лиття за газифікованою моделлю; формування за СО₂ — процесом; але лиття по витоплюваній моделі.

Згідно з вимогами української граматики прийменник по використовується: 1. для позначення руху по чомусь (по дорозі, по рейках); 2. для позначення часу (по обіді, по закінченні); 3. для вираження наміру (йти по хліб); 4. для позначення розміщення або межі (по праву руку, по цю лінію). Тому для означення методики, технології треба використовувати прийменник за: лиття за витоплюваною моделлю.

ДСТУ 2497-94 [10] «Різьба, різьбові з’єднання» вводить своїх користувачів в оману. Разом з державним стандартом деякі викладачі й навіть підручники за звичкою продовжують використовувати у своїй практиці термін різьба для означення відповідного з’єднання. Словники [2–5] вважають, що різьба має відношення до мистецтва: «мистецьке вирізування візерунка на твердому матеріалі». А «гвинтова канавка на циліндричній (конічній) поверхні чого-небудь» – це різь.

Причиною таких неточностей і помилок найчастіше є звичка до російського способу думання, незацікавленість авторів у точній передачі думки, застарілість деяких термінологічних стандартів тощо. Безумовно, нам украй необхідний повноважний державний або громадський орган, який слідкував би за правильним використанням української мови (і термінології зокрема) в усіх держав-них органах та інших сферах її функціювання [11].

Проте на сьогодні достатньо вироблені українські терміни є в усіх галузях науки і техніки. До того ж термінологічний процес не стоїть на місці. Працює технічний комітет стандартизації науково-технічної термінології Держспоживстандарту і Міносвіти, регулярно провадяться термінологічні конференції, кожного року видається маса словників, із часом усе кращих. Треба лише виявити інтерес, зацікавленість у точному терміні або вислові. Як казав М. Рильський, «не бійтесь заглядати у словник». Не треба боятися багатозначних термінів для означення того чи іншого процесу (явища), але треба уникати помилок, неточностей, невластивих українській мові термінів, навіть якщо вони записані в законі чи документі поважної установи.

1. Закон України «Про метрологію та метрологічну діяльність» [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/113/98-%D0%B2%D1%80. 2. Новий українсько-російський і російсько-український словник. – Х. : друк. центр «Єдінорог», 2000. – 576 с. 3. Великий тлумачний словник сучасної української мови / Уклад. і голов. ред. В. Т. Бусел. – К. ; Ірпінь : ВТФ «Перун», 2001. – 1440 с. 4. Словник-нет. Портал української мови та культури [Електронний ресурс]. – Режим доступу: www.slovnyk.net. 5. Русско-украинский словарь : в 3-х т. – К. : Наук. думка, 1970. – Т. 3: про–Я. – 727 с. 6. Російсько-український словник наукової термінології: Суспільні науки / Й. Ф. Андерш та ін. – К. : Наук. думка, 1994. – 600 с. 7. Лиття в оболонкові ливарні форми. Загальні вимоги та норми: ДСТУ 3022-95. – [Чинний від 1996-01-01]. – К. : Держспоживстандарт України, 1996. – 38 c. 8. Розрахунки та випробування на міцність. Терміни та визначення основних понять: ДСТУ 2825-94. – [Чинний від 1998-01-01]. – К. : Держспоживстандарт України, 1998. – 42 с. 9. Виробництво ливарне. Терміни та визначення: ДСТУ 2541-94. – [Чинний від 1995-01-07]. – К. : Держспоживстандарт України, 1996. – 67 с. 10. Основні норми взаємозамінності. Різьба і різьбові з’єднання. Терміни та визначення: ДСТУ 2497-94. – [Чинний від 1995-01-07]. – К. : Держспоживстандарт України, 1996. – 48 с. 11. Малюк М. Академія української мови. Бути чи не бути? // Літературна Україна. – № 12, 24.03.2011 р. – С. 5.