УДК 811.161.2’373.45

Микола Зубков

Харківський національний університет імені В. Каразіна

ДО ПРОБЛЕМИ УНОРМУВАННЯ ЗАПОЗИЧЕНЬ

© Зубков М. Г., 2012

Стаття містить аналіз сучасного незреґульованого правописного стану й доцільности окремих новацій Інституту української мови ім. О. Потебні щодо написання запозичень.

Ключові слова: українська мова, проблеми правопису, складні слова, запозичення, слововжиток.

This article presents the analysis of contemporary unregulated state of Ukrainian spelling and discusses the necessity and justification of particular innovations in spelling of the loanwords proposed for by the O. Potebnia Institute of Ukrainian Language.

Keywords: Ukrainian language, problems of spelling, complex words, loanwords, word usage.

Живу мову формують слова й словосполуки, котрими послуговується людність певної нації. Лиш окремі слова в тій чи тій галузі навчання, науки вживають у сталім значенні. Звісно, мова народу розвивається, а отже, зазнає змін: постають нові слова (неологізми), инші набувають нових значень, декотрі – зникають, або переходять у царину історизмів, а то й архаїзмів.

Тенденційне прагнення уникати слів, подібних до тих, якими послуговуються близькі сусіди, суперечить логіці щораз більш глобалізованого світу, але й нерозважливо-довільне захаращування своєї мови запозиченнями є безпосередньою загрозою розчинення, а із часом і зникнення матірної мови. Мови, що впродовж тисячорічної історії витримала безпрецедентного репресивного тиску, який, на жаль, триває і по здобутті юридичної незалежности. Цим двом крайнощам мають дати раду високочолі науковці-лінґвісти. Осередком мовознавчого наукового цвіту є поважні інституції – Інститут мовознавства ім. О. Потебні й Інститут української мови НАН України, працівники яких повсякдень живуть проблемами функціювання, нормування, упровадження й популяризації мови нашої країни. «Їх робота зосереджена на необхідних для розвитку мовознавства напрямах, що формують теоретичні засади вирішення конкретних лінгвістичних завдань, створюють базу для вузівської науки, забезпечують підґрунтя для створення нових підручників, посібників, словників тощо». І навіть «звертаються до малодосліджених і заборонених раніше тем, почуваються вільніше у трактуванні зібраних фактів» [1].

Знаний принцип «cuius regio, eius lingua» – «чия влада, того й мова», що має й зворотне прочитання: «cuius lingu, eiusa regio» – «чия мова, того й влада» красномовно свідчить про слушність застереження Ю. Шевельова: «В Україні питання мови та правопису завжди було політичним питанням». Саме тому «Проєкт українського правопису 1999 р.» тогочасні тимчасовці відкинули, запропонувавши новий-старий варіянт [2, с. 39–41; 3, с. 25–29].

Українське вчительство (про шкільництво й студентство годі й згадувати) повсякчас стика-лось із проблемами правопису запозичень: еклектичне правило «дев’ятки» чомусь оминає букво-сполуку дж: джіу-джитсу, джип, джинси; подаючи альти-, анти-, але міді-, квазі-, максі-; невпорядковане подвоєння приголосних – чому бароко, лібрето, але аннали, ґетто; неприродне вживання нім. дифтонгів еі, еu – Гейне, Ейнштейн, рейх, маєр маємо майстер і хормейстер; гр. аў автентичний, автохтон, автура, лавр, але аудиторія, лауреат, пауза; гр. літери θ – ортопедія, патетика, Тадей, але орфографія, пафос, Афіни; вибірково-безладне написання літер і вимова звуків ґ і г навіть для транслітерованих слів – гінді й Хемінгуей; невмотивоване вилучення йотації голосних а, у, о (ія, ю, йо); суперечливе написання апострофа та знака м’якшення тощо.

Офіційний щоквартальник АН України «Українська мова» раз по раз публікує поради, настанови й рекомендації – погоджений вислід комісії з проблемних питань українського слово-вживання, словотворення та їхнього написання. Позаторік у першому числі було оприлюднено Витяг із протоколу № 3 від 22.01.09 (півтора року розмірковувань!) з таким порядком денним: Про напи-сання нових запозичень в українській мові [4, с. 148–149].

Ухвалили писати разом:

1. Нові слова – мішані абревіатури, утворені внаслідок поєднання скороченої прикметникової основи й цілого слова: поп-, інтернет-: інтернетмагазин, піар-, елет-, економ-, компакт-, хіт-, штрих-, фарм-.

2. Нові слова, перші компоненти яких приєднуються до цілого слова як префікси або пре-фіксоїди іншомовного походження, що вказують на інтенсивний чи навіть крайній вияв ознаки (аналоги іншомовних префіксів супер-, ультра-, гіпер-): топ-, бліц-, віп-, біт-, шоу-.

3. Нові слова, компоненти яких не вживаються в українській мові як самостійні лексичні одиниці, тобто слова, що не є юкстапозитами: бігборд, бігмак, бодибілдинг, гранпрі, хардрок^*

Порадивши читачам писати разом, зілюстрували протилежними прикладами: топ-: топ позиція, бліц-: бліц вікторина, біт-: біт кафе. Дивно, але словник-довідник проф. В. Жайворонка, який рекомендувала до друку вчена рада цієї ж інституції [5, с. 34] та праця проф. С. Головащука [6, с. 17] подають Гран-прі ще з дефісом (згідно з тогочасними правилами), але з великої літери. Достоту ліва рука не відає, що чинить права...

Якщо навіть зіґнорувати граматичні та стилістичні ляпи, яких на сторінках цього фахового часопису (видавці наполягають чомусь, що то журнал) не має бути за визначенням, вражає непо-слідовність і поверховість викладу. До прикладу, чому подано лише словосполуки із цими склад-никами, а як писати з анти(і)-, байк-, бізнес-, блок-, брейк-, диск-, квазі(и)-, кліп-, крос-, -лайн, максі(и)-, медіа-, -месидж, міді(и)-, мікс-, офіс-, імідж-, реп-, сервіс-, фан-, фітнес-, флеш-, чат- тощо?

Унормувавши бодибілдинг і бодіарт, оминули чомусь антивірус й антиелектрон, квазізірка і квазіімпульс, максі-мода, міді-сукня тощо.

У III розділі ухвалили Писати вікенд на підставі правила: англійське w передається звичайно через в (Український правопис. – К., 2007. – § 97. – С. 124). «Збагативши» рідну мову ще одним покручем, узяли дворічну павзу, щоб продовжити... і, рік потому Витяг із протоколу № 5 від 25.01.11 подає –

Ухвалили 2. 1: Запропонований список нових запозичень з англійської мови передавати через літеру г: гайвей, гайджекер, гакер, гард, генд, гепі, гетчбек, геш, голдинг.

2. Для трьох слів, які давніше освоєні українською мовою, уважати за можливе подвійне написання: г(х)акер, г(х)епі, г(х)олдинг [7, с. 139].

Чомусь у пункті 2. 1 ці слова були «новими», а в пункті 2 – уже «давніше освоєні». Наступне число містить новий Витяг із протоколу № 6 від 23.03.11 й у 3-му підрозділі подає похідну форму від попереднього утвору (див. Витяг № 3) – вікендівський. За рік-два чекаймо на продовження академічної словотворчости, ну щось на кшталт – вікендівськи, вікедувати, вікендово... Тут же реко-мендовано до слововжитку ще декілька слів, значення яких (крім двох останніх) без словника не всі второпають: вітлендер, вітлендерський, віксит, вікситський, вотергейт, вотергейтський.

4. Для слів, які давніше освоєні українською мовою з початковим у, можливе подвійне написання: вайтспірит і уайтспірит; ванстеп і уанстеп; ванкар і уанкар [8, с. 141].

Що ж стосується слів: Уальд, Уельс, Уессекс, уелсі, уитенаґемот, уокмен, уокі-токі, Уолл-Стрит і похідних, реформатори, певно, лишили їх до наступної візити натхнення.

Також не зрозуміло, чому зіґноровано власне ж правило III розділу (див. Витяг № 3)?

Та левову частку цього документа було присвячено иншій животрепетній темі – «передавати через літеру г такі слова англійського походження: гайвей, гайджекер, гайпоніка, гайпонний, гайтек, гардтоп, гачбот, геві, гевіметал, генд, гендлер, гендлінг, гепенінг, гетчбек, гомін, гопер, госпіс, голокост».

Нова загадка: до чого тут голокост, яке походить із гр. (holos), що означає «випалений», або «цілковито спалений» та (kaustos), що означає «офіра»? Цього разу зіґноровано: хавбек, хобі, хокей, хол, хон, хонінгування. Чи, певно, якщо все відразу написати, що ж тоді надалі публікувати?

2-й підпункт цього документа, як і попередній, рекомендує: «Для слів, які давніше освоєні українською мовою з літерою х, можливе подвійне написання:

г(х)акер, г(х)акерський, г(х)акерство, г(х)ардрок, г(х)ардроковий, г(х)епіенд, г(х)ілер, г(х)ілерський, г(х)іпі, г(х)іповий, г(х)іпувати, г(х)улаг(х)уп, секондг(х)енд, секондг(х)ендівський, г(х)іт, г(х)ітовий, г(х)олдинг, г(х)отдог, г(х)шування, г(х)іт-парад», – який простір для довільного потрактування! До речі, цю практику усталено ще від 1993 р. стосовно варіянтів вимови/написання слів: Г(Ґ)арібальді, Г(Ґ)ете, Г(Ґ)ренландія, Г(Ґ)ібралтар, Г(Ґ)данськ [9, с. 17].

Слово г(х)ешування чомусь утратило літеру е, а г(х)іт-парад подано з дефісом усупереч рекомендаціям власного Витягу № 3.

Плекаємо надію, що всі ці «перли» – плід нерозважливо-нефахового стенографування, набирання чи редагування несумлінних секретарів, редакторів, коректорів, а не вислід праці трьох членкорів НАН України, трьох докторів і чотирьох кандидатів філологічних наук.

Cлушною видається думка науковця про те, що має існувати кодекс самодостатности власної мови. Ґрунтований на «усвідомленні первинности й невичерпности ресурсів своєї мови, потужне й неспинне задіяння яких – запорука її розвитку. Він також полягає в умінні пристосовувати чуже слово до фонетико-морфологічних і словотвірних законів власної мови» [10, с. 181]. Оскільки безмірне й нерозсудливе накидання запозичень шкодить будь-якій мові, а нашій і поготів.

Невпорядкований понад 20 років правопис спричиняє приниження статусу основного націотвірного складника – мови, є руйнівним демотиватором виховання, освіти й науки, а розхитування мовних норм – це реальна загроза розчинення національної ідентичности.

1. Про Iнститут мовознавства iм. О. О. Потебнi НАН України [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.nbuv.gov.ua/institutions/potebnya/index.html. 2. Зубков М. Г. Новий-старий правопис / М. Г. Зубков // Дивослово. – 2010. – № 2. – С. 39–41. 3. Зубков М. Г. Що нового в новому правописі? / М. Г. Зубков // Мова, суспільство, журналістика : Матер. ХІV Міжн. наук.-практ. конф. з проблем функціонування й розвитку української мови (Київ, 18 квітня 2008) / [за ред. В. В. Різуна, А. А. Мамалиги ; упоряд. Д. Данильчук, І. Забіяка, А. Мамалига]. – К. : Вид.-полігр. центр «Київ. ун-т», 2010. – С. 25–29. 4. Рекомендації щодо правопису // Українська мова. – 2010. – № 1. – С. 148–149. 5. Жайворонок В. В. Велика чи мала літера? / В. В. Жайворонок. – К. : Наук. думка, 2004. – 204 с. 6. Головащук С. І. Орфографічний словник складних слів української мови / С. І. Головащук. – К. : Наук. думка, 2008. – 288 с. 7. Рекомендації щодо правопису // Українська мова. – 2011. – № 1. – С. 139. 8. Рекомендації щодо правопису // Українська мова. – 2011. – № 2. – С. 141. 9. Український правопис / Ін-т мовознавства ім. О. О. Потебні НАН України, Ін-т укр. НАН України. – К. : Наук. думка. – 2008. – 288 с. 10. Фаріон І. Мовна норма : знищення, пошук, віднова (культура мовлення публічних людей) / І. Д. Фаріон. – 2-ге вид., доп. – Івано-Франківськ : Місто НВ, 2010. – 336 с.