УДК 001.4

Ігор Ребезнюк

Національний лісотехнічний університет України, м. Львів

КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЙ «ОСНОВИ ТЕХНІЧНОЇ ТВОРЧОСТІ» ЯК ЗАСТОСУНОК ЗАСОБІВ УКРАЇНСЬКОМОВНОГО СПОСОБУ МИСЛЕННЯ

© Ребезнюк І. Т., 2012

Висвітлено та прокоментовано вживання термінів та словосполук у конспекті лекцій «Основи технічної творчості» відповідно до устандартованих правил, що полегшує сприймання й розуміння вжиткового тексту, сприяє досконаленню українського наукового стилю мислення.

Ключові слова: українська мова, термін, словосполука, дія, подія, наслідок.

Represented and commented upon the use of terms and phrases in the lecture notes «Fundamentals of Technical Creativity» by the standard rules. That makes the perception and understanding of the application of the text, promotes the improvement of Ukrainian scientific style of thinking.

Keywords: Ukrainian language, term, phrase, action, event, effect.

Минуло багато років відтоді, як Міжнародна наукова конференція «Проблеми української термінології» та Технічний комітет стандартизації науково-технічної термінології (ТК СНТТ) схвалили єдині засади, що їх вироблено передусім на багатьох конференціях і втілено, зокрема в ДСТУ 3966-2000 «Засади і правила розробляння стандартів на терміни й визначення понять» [1]. Відповідно до цих засад розроблено ДСТУ 1.5:2003 «Правила побудови, викладання, оформлення та вимоги до змісту нормативних документів» [2]. Вимоги цих ДСТУ дають змогу як розробникам стандартів, так і всім, хто працює з українським словом, викладати свою думку українською мовою, користуючись системою правил уживання слів як засобом українськомовного способу мислення.

Розвиваючи зазначені засади науково-технічна комісія з питань термінології при Держстандарті України неодноразово розглядала засоби позначання понять дії (процесу), події та наслідку події [3, с. 209–222], щоб допомогти авторам науково-технічних праць правильно написати текст українською мовою. За час від схвалення єдиних засад більшість стандартів автори намагалися розробляти, використовуючи вимоги ДСТУ [1; 2]. За цей тривалий період про правила розмежовування позначання згаданих понять опубліковано багато праць знаних мовознавців, зокрема [4, с. 48, 116, 224, 227–242; 5, 61–66; 6, с. 83–104; 7, с. 6–89]. Нині на заміну ДСТУ 3966-2000 розроблено нову версію цього стандарту ДСТУ 3966-2009 [8]. У цій версії стандарту, попри незначну зміну термінології, розвинуто всі основні вимоги ДСТУ 3966-2000.

Однак на сьогодні правила, що їх установлено Національними стандартами України, використовують дуже рідко, здебільшого – окремі здобувачі наукових ступенів, пишучи дисертації, чи окремі редактори збірників праць, та й то частково. Редактори книг, навчальних підручників тощо, редагуючи праці, майже не дотримуються вимог ДСТУ 3966-2009. А освітяни переважно орієнтуються на терміни та словосполуки зредагованих і виданих книг. Тому, щоб поширювати українськомовний спосіб мислення, потрібно розпочати редагувати книги відповідно до встановлених стандартами вимог.

Мета статті – висвітлити особливості викладання науково-технічного тексту в навчальному конспекті лекцій відповідно до системи правил, що їх установлено Національними стандартами України.

Щоби читачеві було зрозуміліше як ужито терміни, у конспекті використано низку виносок, де пояснено вживання малопоширених слів. Також у кінці конспекту сформовано глосарій ужитих термінів, у якому подано терміни та виозна́ки (дефініції) понять, використаних у конспекті лекцій, та деякі коментарі щодо термінів і виозна́к. Терміни впорядковано за українською абеткою. Для зручності читачів після кожного українського терміна, що його подано в глосарії, у дужках подано його російський відповідник. Стосовно кожного вжитого слова зроблено посилку. Також для маловживаних та нових термінів у конспекті лекцій наведено наголоси відповідно до зазначених посилок.

Готуючи конспект лекції, автор намагався врахувати всі вимоги щодо формування наукової термінології відповідно до українського правопису та чинних стандартів [8, с. 13–24, додатки Г, Д; 2, c. 13; 7, с. 17–20].

1. Насамперед це стосується правила розмежовування дії і події (що їх помилково в стандарті [8] названо незавершеним і завершеним процесом [7, с. 6–7; 9]), а також наслідків події [8, с. 17, Г. 5.1], [2, c. 13], [7, с. 17–20]. Для цього автор, окрім стандартів, послуговувався новітніми працями [4–7], подеколи посилаючись на словники знаних авторів, зокрема [10–13].

Незвичним для читача є вживання в конспекті лекцій слів, що означають наслідки подій: ви́кін, ви́рішенець, виозна́ка, відо́браз, застосу́нок, значина́, обґрунто́вання, обробі́ток, пере́міст, поє́днина, позна́ка, по́крив, пристосо́вина, стоп, урухо́мник, устатко́вання, формульо́вання. Усі ці слова витлумачено в глосарії, використовуючи їхні виозна́ки та подаючи терміни, що характеризують дію і подію. Наприклад, так подано в глосарії вжитих термінів конспекту слово «ви́рішенець».

Ви́рішенець (рос. решение) – наслідок події ви́рішити, ви́рішення (рос. решить, решение) (дія – вирі́шувати, вирі́шування (рос. решать, решение)). Вирі́шувати – роздумуючи, обмірковуючи, доходити якого-небудь висновку [10, с. 108]. Термін ви́рішенець ужито відповідно до стандартів [8, с. 17, Г.5.1.1; 2, c. 13; 7, с. 17–20]. Цей термін ухвалила вживати науково-технічна комісія з питань термінології при Держстандарті України [3, протокол № 4 від 20.06.2002 р.], його подано в словнику [11, с. 193].

Також незвичним для читача є вживання слова, що характеризує подію – зробити задоволеним (таким, що має чогось доволі) – задово́лити (рос. удовлетворить) замість поширеного нині задовольни́ти. Слово задово́лити вжито відповідно до стандартів [8, с. 17; 2, c. 13; 7, с. 17–20]. Наслідок події задово́лити, задово́лення [7; 10; 12] (рос. удовлетворить, удовлетворение) – задові́л [7; 13] (дія – задово́лювати [7; 12], задоволя́ти [7; 12], задово́лювання [7] чи задоволя́ння [7] (рос. удовлетворять, удовлетворение)). Термін задово́лити подано в праці [12].

У конспекті лекцій замість поширених нині в науково-технічних текстах термінів: підшипник, зворотно-поступальний рух, заготівка, зубчаста передача, кромка, креслення, напрямна, складова, функційна схема, швидкість подачі – ужито терміни, що їх рекомендують Національні стандарти України. Згадані терміни в тексті подано так: вальни́ця, верта́льно-по́ступний рух, загото́ванка, зубчастий передавач, крайка, кре́сленик, напрямни́к, складни́к, функці́йна схема, швидкість подава́ння.

Щоб охарактеризувати окремі наслідки подій, автор, відповідно до [8, с. 17; 2, c. 13; 7, с. 17–20], утворив нові терміни: у(в)ра́зина, уя́вина.

У(в)ра́зина (рос. впечатление) – те, що залишається у свідомості людини від баченого, пережитого; думка, уя́вина, що складається внаслідок знайомства, зіткнення з ким- або чим-небудь. У(в)ра́зина – наслідок події у(в)ра́зити, у(в)ра́ження [10] (рос. впечатлить, впечатление) (дія – у(в)ража́ти [10], у(в)ража́ння (рос. впечатлять, впечатление)).

Уя́вина (рос. представление) – вислід зрозуміння, пізнання чого-небудь, який ґрунтується на досвіді, одержаних відомостях, якихось даних тощо; чуттєво-наочний образ предметів або явищ дійсності, зберіганий та відтворюваний у свідомості людини поза безпосереднім впливом їх на органи чуття. Уя́вина – наслідок події уя́вити, уя́влення [5; 10; 11] (рос. представить, представление) (дія – уявля́ти, уявля́ння [5; 10; 11] (рос. представлять, представление)).

2. Формуючи словосполуки з іменників, один з яких позначає дію чи подію, автор за рекомендаціями стандарту [8, с. 17, Г.5.1.1] послуговувався працями [5, с. 61–66; 6, 83–104] та ухвалами науково-технічної комісії з питань термінології при Держстандарті України [3, с. 209–222]. Як приклад у [8, с. 17] подано словосполуки: методи впроваджування, правила обчислювання. Отже, відповідно до [8, с. 17] і [5, с. 61–66; 6, с. 99–101; 3. с. 209–222], у словосполуках з окремими словами потрібно завжди сполучати віддієслівні іменники, утворені від інфінітива недоконаного виду, що означають дію. До таких термінів належать і слова «метод» і «правила».

У цьому контексті постає питання: Чому автори багатьох стандартів, зокрема головних термінологічних, рекомендуючи правила написання словосполук, самі не дотримуються цих правил, не лише в текстах стандартів, а навіть у їхніх назвах. Адже назва ДСТУ 3966-2009 відповідно до [8, с. 17; 2, c. 99] має бути «Засади і правила розробляння …», а не «Засади і правила розроблення …». Назва ДСТУ 1.5:2003 «Правила побудови, викладання, оформлення …» відповідно до [8, с. 17; 2, c. 99] мала би бути така: «Правила будування, викладання, оформлювання (чи оформляння) …».

На це питання мені відповіли розробник ДСТУ 3966-2000, колишній начальник відділу термінології УкрНДІССІ Держстандарту, відомий термінознавець Виталь Моргунюк та розробник ДСТУ 1.5:2003, експерт УкрНДІССІ Євген Козир. Вони сказали, що розробники не могли написати назви стандартів, не дотримуючись правил, викладених у самих стандартах. Це зробили зазначені в стандартах редактори з наказу заступника директора УкрНДІССІ Ярослава Юзьківа, який, боячись спричинити невдоволення необізнаних людей, звиклих до зросійщеного варіанта української мови, відверто ігнорував ухвали Науково-технічної комісії з питань термінології при Держстандарті України, ТК СНТТ і Міжнародної конференції СловоСвіт і виправляв назви стандартів на свій смак, не зважаючи на те, що будуть думати про розробників стандартів.

3. У конспекті лекцій відповідно до вимог додатку Г.2.8 ДСТУ 3966-2009 і п. 5.1.5 ДСТУ 1.5:2003 віддано перевагу термінам українського походження перед запозиченими іншомовними термінами: складник, складова частина замість елемент, властивий – характерний, важливий – актуальний, поштовх – імпульс, подробиця – деталь, докладний, вичерпний – детальний, царина, галузь – сфера, фокусний об’єкт – фокальний об’єкт тощо. Слова іншомовного походження в конспекті лекцій також використано, за умови, коли автор не зумів знайти тотожних українських відповідників. Іноді запозичені терміни подано як синоніми, наприклад: «у прихованому (латентному) стані людини …».

4. У конспекті лекцій терміни та означальні терміносполуки утворено відповідно до додатку Г.5.2 [8, с. 18]. У формуванні термінів насамперед звернено увагу на використовування суфіксів, що утворюють прикметники від назви дії чи активного учасника для позначання ознаки дійових властивостей активних учасників дії (їхньої здатності чи призначеності виконувати дію, спрямовану на пасивного учасника дії), зокрема суфіксів -ч-, -альн-, -ильн-.

Тому в тексті вжито деревообробчий інструмент (рос. деревообрабатывающий инструмент) – інструмент для обробля́ння деревини та деревинних матеріалів. Цей термін установлено Національним стандартом України [14]. Аналогічно вжито деревообробчий верстат, деревообробче встатко́вання.

Пластини, які затискають пилку – затискальні (як такі, що призначені щось затискати), а не затискні, бо це такі, що їх можна чи призначено затиснути (отримати затиск) [8, с. 17, Г.5.2.1; 7, с. 27–29, п. А.10, А.11]. Пристрій для розводження зубців – розводи́льний пристрій. Розводи́льний – призначений розводити, розвідний – той, що його можна чи призначено розвести (отримати розвід), [8, с. 17, Г.5.2.1; 7, с. 27–29, п. А.10, А.11].

5. У конспекті лекцій автор уникав пасивних конструкцій з дієсловами на -ся, які, відповідно до [8, с. 22, Д.11.3], не притаманні українській мові. Вислови з дієсловами на -ся вжито, коли йшлося про неперехідну дію, тобто коли є суб’єкт дії, але нема іншого об’єкта, на який спрямовано дію. Наприклад, морфологічне аналізування базується на класифікуванні, лінії відгину вершинної частини зубця розміщуються тощо.

6. Автор також виконав вимогу п. Д.11.4 [8, с. 22] стосовно безособової дієслівної форми на -но, -то, яку вжито лише в реченнях, де не зазначено виконавця дії. Наприклад, «розглянула й рекомендувала до видання методична рада лісомеханічного факультету НЛТУ України», проте «у конспекті лекцій висвітлено основні положення технічної творчості».

7. У конспекті лекцій автор намагався максимально точно дотриматися вимог щодо вживання прийменників, зокрема прийменника при [8, с. 23, п. Д.11.9]. Цей прийменник ужито тоді, коли йдеться про розташованість об’єкта поряд з іншим, або про похідні чи переносні поняття. Наприклад, науково-технічна комісія з питань термінології при Держстандарті України, кут при допоміжній крайці тощо.

У зв’язку з вимогами Д.11.3, Д.11.4, Д.11.9 [8, с. 22, 23] постає питання стосовно формулювання речень в Українському правописі [15]. Невже автори правопису не вчитуються в те, що в них «йо пишеться для позначення», «літери я, ю, є пишуться» тощо? Невже ці літери самі можуть писатися, чи можливо пишемо їх ми. Тому відповідно до [8, с. 22, Д.11.3] правильно буде »йо пишуть (або пишемо), щоб позначити» («йо пишуть (або пишемо) для позначання») тощо.

Щодо виконування п. Д.11.4 не зрозуміло, чому український правопис схвалений Національною академією наук України, Міністерством освіти і науки України, Міністерством культури і мистецтв України, затверджено до друку вченими радами Інституту мовознавства ім. О. О. Потебні НАН України та Інституту української мови НАН України. Адже в цих реченнях зазначено виконавця дії, то чи не природніше буде: «Український правопис схвалили…», «Затвердили до друку вчені ради…».

Редактори Українського правопису поки що не запропонували правил щодо того, як уживати низку прийменників, зокрема при, а на вимоги стандарту поки що не звертають увагу. Тому в тексті правопису трапляються словосполуки, які не властиві українській мові: «при зміні слова», «при збігу однакових приголосних», «при зіставленні понять» тощо. Якщо редактори Українського правопису вважають ці словосполуки правильні, то потрібно спростувати вимогу Д.11.9 і замість неї запропонувати свою.

Український правопис – головна сукупність вимог щодо написання термінів і словосполук, тому в ньому має бути написано бездоганно точно, правильно та природно для української мови, до того ж зважаючи на те, що його схвалюють і затверджують до друку такі авторитетні установи.

Окрім висвітлених позицій щодо дотримування устандартованих правил, автор намагався врахувати всі вимоги, що їх сформульовано в Національних стандартах України. Дотримування цих правил, на думку автора, полегшує сприймання й розуміння вжиткового тексту, сприяє досконаленню українського наукового стилю мислення.

Висновки

1. Конспект лекцій «Основи технічної творчості» може слугувати як практичний порадник студентам, аспірантам, викладачам як оформлювати бакалаврські й магістерські роботи, дисертації, навчальні посібники тощо відповідно до чинних стандартів України.

2. Готуючи конспект лекцій, автор намагався врахувати всі вимоги щодо формування наукової-технічної термінології відповідно до Українського правопису та чинних стандартів. Тому цей конспект лекцій може слугувати як практичний посібник усім, хто намагається дотримуватися засадничих вимог щодо формування української науково-технічної термінології.

Надіюсь, що цей конспект лекцій підштовхне авторів науково-технічних праць та їх редакторів опрацьовувати вимоги Національних стандартів України та напрацьовувати українськомовний спосіб мислення.

1 Термінологія. Засади і правила розробляння стандартів на терміни та визначення понять. ДСТУ 3966-2000. – [Чинний від 2000-07-01]. – К. : Держстандарт України, 2000. – 31 с. – (Державний стандарт України). 2 Національна стандартизація. Правила побудови, викладання, оформлення та вимоги до змісту нормативних документів (ISO/IEC Directives, part 2, 2001, NEQ). ДСТУ 1.5:2003. – [Чинний від 2003-07-01]. – К. : Держстандарт України, 2003. – 128 с. – (Державний стандарт України). 3. Ухвали науково-технічної комісії з питань термінології при Держстандарті України / Проблеми української термінології : зб. наук. праць учасн. 8-ї Міжн. конф. «Проблеми української термінології СловоСвіт 2004». – Л. : Ліга-Прес, 2004. – С. 209–222 – Режим доступу до ухвал: http://lp.edu.ua/tc.terminology/TK_Komisija/TK_Komisija.htm#Sect3. 4. Вихованець І. Теоретична морфологія української мови: академічна граматика української мови / І. Вихованець, К. Городенська. – К. : Пусьсари, 2004. – 400 с. 5. Норми української науково-технічної мови. Тлумачний словник з видавничо-поліграфічної та пакувальної справи : наук.-практ. вид. / [П. М. Таланчук, С. Я. Ярема, С. М. Ярема та ін.]. – К. : Ун-т «Україна», 2006. – 664 с. 6. Українська ділова і фахова мова: практичний посібник на щодень / М. Д. Гінзбург, І. О. Требульова, С. Д. Левіна, І. М. Корніловська; За ред. М. Д. Гінзбурга. – 2-ге вид., випр. і доп. – К. : «Фірма «ІНКОС», Центр навчальної літератури, 2007. – 672 с. 7. Культура авдиторного мовлення. Частина 1. Слововживання відповідно до українськомовного способу мислення. Ст. ДА 10.003 – 2011. – [Чинний від 2011-07-01]. – К. : НАКККіМ України, 2011. – 91 с. – Режим доступу: http://ukrlife.org/main/minerva/cultura_movlennya. html. 8. Термінологія. Засади і правила розроблення стандартів на терміни та визначення понять. ДСТУ 3966-2009. – [Чинний від 2010-07-01]. – К. : Держстандарт України, 2010. – 31 с. – (Національний стандарт України). 9. Моргунюк В. Терміни та виознаки дійових (процесових) утямків / Виталь Моргунюк, Людмила Пшенична, Володимир Шевченко // Вісник Нац. ун-ту «Львівська політехніка» : Серія «Проблеми української термінології». – 2010. – № 676. – С. 49–56. – Режим доступу: http://lp.edu.ua/ tc.terminology/TK_Wisnyk676/TKwisnyk676_morhun’uk_pshenychna_shevchenko.htm. 10. Великий тлумачний словник сучасної української мови / Уклад. і голов. ред. В. Т. Бусел. – К. ; Ірпінь : ВТФ «Перун», 2004. – 1440 с. 11. Войналович О. Російсько-український словник наукової і технічної мови: термінологія процесових понять / О. Войналович, В. Моргунюк – К. : Вирій, Сталкер, 1997. – 256 с. 12. Голоскевич Г. Правописний словник / Григорій Голоскевич. – Х. : 1929. – 628 с. – (за нормами Українського правопису Всеукраїнської Академії Наук). – Режим доступу до словника: http://r2u.org.ua. 13. Грінченко Б. Словарь української мови (в 4-х томах) / Борис Грінченко. – К. : Наук. думка, 1996. – Режим доступу: http://r2u. org.ua. 14. Система конструкторської документації. Терміни та визначення основних понять. ДСТУ 3321:2003. – [Чинний від 2004.10.01]. – К. : Держстандарт України, 2003. – 41 с. – (Державний стандарт України). 15. Український правопис / НАН України; Ін-т мовознавства ім. О. О. Потебні; Ін-т української мови. – Стереотип. вид. – К. : Наук. думка, 2004. – 240 с.