УДК 33

Ольга Збожна

Тернопільський національний економічний університет

ТЕХНОЛОГІЧНА ТЕРМІНОЛОГІЯ ТА ДОЛЯ УКРАЇНСЬКИХ НАУКОВО-ПОПУЛЯРНИХ ЧАСОПИСІВ

© Збожна О. М., 2012

У статті йдеться про українські технологічні терміни та долю українських науково-популярних часописів «Наука і суспільство» і «Науковий світ».

Ключові слова: українська мова, плавлення, топлення, хемія, ресурси, кшталт, на кшталт, якість.

This article is about Ukrainian technological terms and fate scientif-fame magazine «Science and society» and «Scientific world».

Keywords: Ukrainian language, melting, alloy, chemistry, resource, similarity, like, quality.

«Кожний наш чоловік знає, що ціль наша єсть:

вибороти нашому народови поважне становисько

між іншими народами, та не заржавілими списами

чубатих дідів наших, а живим словом, русько-

українською мовою».

Відень 23 Цвітня 1869 р. Іван Пулюй

«Що не Голова, то Розум і то не абиякий, а Великий Розум» ‒ казав мій дід Іван, заохочуючи нас, ‒ своїх онуків, до читання книжок. Зазвичай кожне наступне покоління користується плодами праці попереднього, щось додає від себе й ці напрацювання передає в спадок тим, хто йде за ними. Так побудований Світ.

Після кожної Міжнародної наукової конференції «Проблеми української термінології СловоСвіт» я неодноразово перечитую збірники наукових праць. І склалося в мене таке враження, даруйте мені відвертість, що ми не читаємо інформації, поданої нашими колегами. Не приходимо на обговорення її, а тому знову повторюємо те, про що вже йшла мова. Чому?

У світі не має народу, який би у своїй мові не користувався словами, які походять із чужих мов. Найчастіше з мов сусідів, окупантів чи з мов народів, які виховали для світу винахідників. У своєму дописі вестиму мову про термінологію, яка походить з мов тих народів, які запропонували світові свої винаходи, що полегшило народам працю й продовжило їм життя. Саме так полегшило працю й продовжило життя. Полегшити працю ‒ це виробити продукції більше при тих самих затратах, одночасно зробити її дешевшою, добротнішою (якіснішою), нешкідливою для здоров’я людини й довкілля. І я була б надзвичайно горда за свій Український Народ, якщо б у світових наукових журналах використовували українські слова-терміни через винаходи українських вчених, так як у металургії ми користуємося терміном німецьким кокс (нім. Koks, від англійського coke) ‒ тверда, пориста маса, яку використовують у металургії як паливо та відновник заліза з його сполук; у ливарному виробництві французьким – кокіль (франц. coquille, буквально – черепашка) – металева форма, у якій отримують металеві відливки (вироби); грецьким «технологія» – наука про отримання сировини та виготовлення з неї певної продукції; англійським флотація (англ. floatation, буквально – плавання) тощо.

А тепер поміркуємо над термінами ‒ плавлення і топлення. Хтось хоче плавлення й тільки плавлення, а хтось вимагає, щоб було топлення й тільки топлення. А як бути з воском, смальцем, маслом та й усіма не кристалевими речовинами? А ще, куди подінемо нашу чудову поезію, у якій йдеться про топлення снігу, льоду тощо. Тай подивімося на часове походження цих термінів. Що раніше було: віск, масло, смалець чи ‒ метал? Звідси й виходімо щодо цих термінів на своїй рідній українській мові. Колись я пропонувала залишити термін топлення для аморфних речовин та снігу й льоду. А кристалевим речовинам надати право плавитися. Та на мій поклик ніхто не обізвався. Тож дальше подають до збірника статті про термін плавлення. І на загал усі речовини заставляють плавитися.

А скільки часу ми вже пишемо про хемію, так саме хемію. Адже у світі лише французи, а за ними росіяни кажуть хімія. Подивіться російські тлумачні словники. Там пишуть хемия. А на завершення таки – химия (хімія). І ми без обговорення покірно приймаємо цю російську догму.

Критикуючи засилля нашої мови словами наших східних сусідів, тут же вживаємо слова західних. І дуже часто забуваємо, що маємо свої рідні-ріднесенькі. То чому наша мова ряснить ресурсами (французьке ressources, від латинського resurgo – піднімаюсь, виникаю знову) усякими: і земними, і людськими, а на сторінках Збірника вже й мовними. Як ми жили без цього терміна – без ресурсів?

Або інші – кшталт і на кшталт. Ще донедавна ніхто з українців в Україні не чув їх. Та нараз вони появилися навіть на сторінках Збірника праць. Для чого? Маємо ж свої рідні-ріднесенькі. Адже польське слово Kształt (кштальт) походить від німецького слова Gestalt, і перекладається на нашу мову як образ, вид, форма. На кшталт перекладається – для прикладу, на зразок, на подобу, так як, такі як, таких як тощо (див. Словники іншомовних слів). Український поет Богдан-Ігор Антонич у своїй праці «Національне мистецтво» (Наука і культура. Україна, вип. 24, 1990 р. – С. 237), щодо цих слів написав «Може хто придумає кращий переклад Gestalt, Kształt? В наддніпрянській Україні вживають попросту слово кшталт. Одначе галичан воно вражає». Ось чому це слово опинилося в словнику Бориса Грінченка. І тепер його витягають із цього словника як українське. Витягають ті, кому, нарешті, потрапив до рук словник Бориса Грінченка. Та ж про ці терміни вже стільки писано й мовлено. Для чого нам ці чужинці ‒ «кшталт» і «на кшталт», коли маємо свої? Для чого? Але ж ми як вчепимося  якогось чужого слова, то як та вперта дитина – дай, бо – хочу.

Або ще один термін – якість. Адже якість – це сукупність властивостей сировини чи продукції, продукту, продуктів, які зумовлюють її придатність задовольняти певні потреби споживача згідно з її призначенням. Колись у нас казали товар добрий, або добротний. Але навіщо ми перекладаємо російський термін в качестве українською мовою в якості. Таж подивімося уважно до змісту тексту, написаного російською мовою. Не про якість там йдеться. Там йдеться про роль, посаду тощо. Ми так швидко рвалися в радянські «пани», що від своєї мови відреклися, а чужу як слід не вивчили? Насичуючи, а точніше забруднюючи, українську мову чужими словами ми не звеличуємо її, а навпаки ‒ нищимо!

А тепер поговоримо про долю українських науково-популярних часописів «Наука і суспільство» і «Науковий світ». Більшість з нас виросли на цих журналах.

Подивімося у Вікіпедію:  «Наука і суспільство» – найдавніший науково-популярний часопис України. На початку мав назву «Знаття», згодом «Знання», «Наука і життя». З часописом співпрацювали визначні українські вчені. Ми читали його ще учнями у школі, потім студентами. Зі сторінок цього журналу ми пізнавали Світ, знайомилися з явищами природи, з діяльністю визначних особистостей Світу, вивчали термінологію і навіть вибирали професію. На сторінках цього журналу у 1988 році вперше за радянських часів (під час горбачовської перебудови) надрукували статтю львівських фізиків Р. Ґайди, О. Влоха та Р. Пляцка про Славетного українця – визначного фізика, електротехніка, винахідника, перекладача Молитвослова, Молитовника, Псалмів, співперекладача чотирьох Євангелій, редактора усіх цих видань, радника цісарського двору, ректора Празької високої технічної школи, борця за українську мову, український університет у Львові та Державність України – Івана Пулюя. У Незалежній Україні, журнал «Наука і суспільство» перестав виходити. Перестав… Останній номер часопису вийшов у 2010 році. У цьому номері є стаття В. Січинського «Чужинці про Україну».

Що напишуть чужинці про нас Українців, які не відстояли свій часопис?... Чому не відстояли?... А чи пробували?...

Мені здавалося, що його витіснив «Науковий світ», до якого, спочатку, я не мала прихильності. Та хоч і був він не таким, як «Наука і суспільство», із часом почав набирати сили, як кажуть українці. Він залишився єдиний науково-популярний часописом, написаним українською мовою. Його засновником були Вища атестаційна комісія України і трудовий колектив редакції. Часопис почав виходити з серпня 1998 року. Видавцем була редакція журналу «Бюлетень Вищої атестаційної комісії України» (ВАК). На його сторінках друкували «Бюлетень ВАКу України», а разом з тим і наукові статті, написані українською мовою. Були вони на різні теми. Я тішилася, що наша українська молодь, яка подала дисертацію до захисту, час від часу гортатиме сторінки журналу в пошуках оголошення, чи прийняли дисертацію до захисту, зупинить свій погляд на цих дописах і, почне засвоювати українську термінологію, а разом з нею й мову українську. Мені здавалося, що українська молодь перейметься болем за рідну українську мову, яку виганяють на задвірки. І в цьому їм допоможе цей єдиний на всю Україну науково-популярний часопис, писаний українською мовою. На його сторінках надрукували два мої дописи. «Пішла мода на слова, або Шануймо рідну мову» і «Всеукраїнські молодіжні товариства «Громади»: віхи, програми, мрії» (Науковий світ, 2010, № 7. С. 17–18 і 2011, № 3, С. 14, 15).

Та у вересні 2011 року часопис «Науковий світ» «затримався в дорозі», як кажуть українці. Вересневий номер не вийшов у світ. З часом у світ вийшов спарений номер (№ 9–10, вересень–жовтень 2011 року), на п’ятій сторінці якого Шеф-редактор «Наукового світу» п. Юрій Цеков звернувся до передплатників і читачів з передостаннім словом від редакції «Наукового світу», повідомляючи їх, а через них і нас українців, що часопис «перестає існувати… Не полишаючи сподівань на своє відродження». Дванадцятий номер журналу чекала з надією і острахом. Це був «Прощальний випуск!!!» На обкладинці малюнок: велика дерев’яна колода, у яку увігнано сокиру, ручку якої тримає кат. Кат, як усякий кат, одягнений у все чорне, щоб не можна було упізнати хто знищив останній науково-популярний український часопис?...

І пригадалися мені слова Євгена Олесницького – останнього війта тернопільського таємного товариства української молоді – «Громада»: «В другій клясі став я передплатником «Правди», що по довгій перерві почала тоді наново виходити під редакцією д-ра Олександра Огоновського. Та я відчував і розумів, що кожний українець мусить передплачувати «Правду», бо це є наш український часопис».

А чи ми – українські вчені, може навіть і матеріяльні злидарі, стали на захист своїх українських науково-популярних часописів «Наука і суспільство» та «Науковий світ»? Чи кинулися рятувати їх, як це зробила, за часів Австро-Угорщини, українська молодь – вихованці «Громад», рятуючи «Правду», бо це є наш український часопис». Ще не пізно, станьмо, бо ким тоді будемо ми…

СловоСвіт! Так, для кожного Народу, що з волі Божої живе на Землі Слово мовлене його рідною мовою це – цілий Світ! А як для нашого українського? Невже після новітнього циркуляру, якого називають «КаКі», виплодженого Колесніченком і Ківаловим, наш український СловоСвіт почне з острахом дивитися на горизонт, і не дай боже торкнеться його? Ким тоді будемо Ми – ще нині Українці! Невже ми, ті хто на поклик вчених «Львівської політехніки» кожні два роки з’їздимося з усього Світу на Міжнародну наукову конференцію «Проблеми української термінології СловоСвіт», дозволимо, щоб наше Українське Слово торкнулося горизонту – горизонту смерті для рідної Української Мови? Чи дозволимо? Ні!

На завершення моєї доповіді пропоную Вам, Шановні СловоСвітівці – термінологи-однодумці, бо тут інших немає – уважно читати кожну доповідь і гуртуватися навколо проблем винесених на нашу термінологічну конференцію, уважно обговорювати й приймати рішення щодо кожного пропонованого терміну, яке буде обов’язковим до виконання усім друкованим органам і в школах, де навчають і виховують українську молодь.