УДК 800

Ольга Кочерга

Інститут теоретичної фізики ім. М. M. Боголюбова НАН України, м. Київ

НАУКОВА МОВА ЗА ЮРІЄМ ШЕВЕЛЬОВИМ

© Кочерга О. Д., 2014

Зроблено спробу проаналізувати мову праць Юрія Шевельова під кутом зору змін, що відбулися в українській науковій мові під впливом багатьох чинників, зокрема позанаукових, та наслідків їхнього накидання від 30-х років ХХ ст. й дотепер.

Ключові слова: українська мова, наукова мова, новотвори, похідні слова, усталені конструкції, репресовані слова, Юрій Шевельов.

The attempt is made to consider Shevelov’s style and language in the view of the changes of the scientific Ukrainian language under the influence of non-scientific factors from thirties of the 20^th century until nowadays and their consequences.

Keywords: Ukrainian language, scientific language, new words, derivative words, stable collocations, suppressed words, George Shevelov.

Юрій Шевельов багато уваги приділяв аналізові української мовної історії під кутом зору позанаукового втручання не лише в її лексичний склад (саме йому належить терміносполука репресовані слова [1]), а й у структуру та сам спосіб викладу тексту¹. Вже 1941(!) року він привертає увагу до російських кальок, що масово заступають питомі українські сполуки («вирішити питання/ проблему» замість розв’язати питання/проблему тощо) [2]. У славнозвісному виступі на Першому конгресі Міжнародної Асоціації Україністів [3] він говорить про вербоцид в українській мові (подивугідний влучний новотвір) і потребу проаналізувати його наслідки та повернути до обігу вилучені слова та затабуйовані словосполуки – «Не біймося мерців, тим більше, що деякі з них не мертві, а тільки приспані (або, страшніше, живцем поховані)». Водночас він застерігає про небезпеку неграмотного чи несумлінного ставлення до аналізу мовної спадщини та накладання нових спотворень на додачу до вже «усталених» і звичних мовних покручів («… в дотеперішніх реабілітаціях так багато замовчувань, недоговорень і вільних або невільних перекручень, що з ЦИХ зерен може прорости цілий ліс Нової Великої Брехні»). Ця пересторога перегукується із заувагою з його статті понадпівстолітнього віку [4]: «Українська мова повинна розвиватися не за російською мовою, але й не всупереч їй. Вона повинна розвиватися незалежно від російської мови, за своїми законами».

У цьому дописі ми не будемо перелічувати приклади, що їх наводить Шевельов, кожен науковець може зробити це сам. Натомість спробуймо проаналізувати його тексти не лише з огляду на їхній зміст, а й привернути увагу до деяких слів, словосполук та мовних конструкцій, що він уживає – глибоко притаманних українській мові, проте часом щонайменше незвичних на тлі теперішнього зросійщеного канцеляриту. Вони, поза сумнівом, швидко посядуть гідне місце в сучасних текстах, зокрема наукових, коли їх побачить широкий загал дослідників. Предметом розгляду будуть не лише наукові тексти, а й публіцистичні твори, популярні статті та спогади (див., наприклад, [5; 6]).

Як бачимо з текстів Шевельова, наукова праця, за усталеною світовою традицією, має містити засновок, основний текст та висновок, а заради прозорості викладу, неодмінно, означення (а не визначення!!!) застосовуваних термінів. Важливим складником засновку є постава питання, а предметом розгляду може бути, зокрема, одність процесу (еволюція в межах одности). Характеристикою неглибокого підходу є примітковість (примітковий науковець).

У суто гуманітарних працях Шевельов вживає чимало природничих та технічних термінів, як-от кровогін, наголовок; передатник; підтрим, пра́вильник (регламент), приземність тощо. У його викладах часто фігурують двоє питань/речень/слів/явищ, (фізикові чи математикові одразу спадає на думку сполука двоє рівнянь). Завважу, що тодішнім редакторам навіть на думку не спадало вилучати чи якось виправляти такі слова чи словосполуки.

Окрема тема – прикметники. Поряд із очевидними словами, що в них просто вилучено «буржуазно-націоналістичного» суфікса -ов- (безкомпромісовий, програмовий), у текстах Шевельова бачимо перлини, що саме їх, видається, часом бракує, коли треба висловитися коротко та влучно. Торкнімося лише деяких.

Шевельов часто вживає слово подивугідний (у сполуках зі словами розв’язок, висновок), що в науковій статті цілком природно стає поруч зі словами результат, наслідок, ефект тощо, коли йдеться про щось несподіване й цікаве. У нього фігурує доглибний аналіз/розгляд (насправді доглибна аналіза, і поруч прислівник – проаналізувати/розглянути доглибно), що, звісно, дає змогу дійти безпомильного висновку. У теоретичному дописі цілком доречним може бути аналіз програм, що на скоробіжний погляд видаються взаємозаперечними, обговорення співтворчих думок щодо речевого світу, може йтися про позаречевий чи понадречевий зміст, що його кожночасно не сприймає змасована людина.

Особливої уваги варті приклади застосування слів та конструкцій, пов’язаних із процесовими поняттями. Насамперед це, безперечно, дієслова, але ми не будемо їх тут розглядати докладно, бо щодо них непорозумінь постає найменше. Завважмо лише дуже корисне дієслово уодноманітнювати/ уодноманітнити і керування дієслова нехтувати/знехтувати (кого/що) з відповідними іменниками нехтування/знехтування (кого/чого).

Юрій Шевельов цілком вільно та невимушено вживає віддієслівні іменники, пов’язані з незавершеною та завершеною дією – властивість, майже цілком втрачена в теперішньому вжитку. У його текстах легко відрізнити процеси, що відбуваються, – самоформування, взаємопоборювання (супротивних підходів), напомповування (безконечне напомповування в голови людей все тієї самої прилипливої ідеї), – від тих, що вже відбулися – виштовхнення (на периферію тощо) чи є метою чи наслідком, як-от сформулювання (ідеї тощо), зрозуміння (прийти до належного зрозуміння).

З погляду фахівця із природничих наук дуже цікаво, яких слів Ю. Шевельов уживає, аби висловити пасивну здатність (тобто здатність бути підданим певній дії чи впливові). Це насамперед іменники – неосудність, (не)розв’язність (конфлікту; додамо: задачі, проблеми). Ще цікавіше розмаїття прикметників (і відповідних прислівників) зі значенням пасивної здатності, що їх так бракує в сучасних текстах: (не)відкличний (невідклична наявність), (не)відхильний/(не)відхильно, (не)допущенний, (не)задоволенний, (не)заступний, (не)зрушний, (не)рушенний (нерушенні факти мови), (не)сполучний (несполучні стилі), (не)уникненний тощо. Так само віртуозно Ю. Шевельов уживає конструкції з дієприкметниками, що висловлюють перебування під дією, що триває: набуваний (досвід; додамо: властивість, значення тощо), опрацьовуваний (проблематика, опрацьовувана поза межами СРСР), порушуваний (порушувані проблеми).

У літературознавчій розвідці Ю. Шевельов самим способом викладу відокремлює дію від мети (не поезія знахідок, а поезія знаходження), а в есеї з історії мови сумує з приводу того, що від 1975 року в офіційних назвах відділ перетворено на відділення, тобто іменник на позначення окремого підрозділу установи поступився місцем віддієслівному іменникові зі значенням завершеної дії.

Прикладів можна було б наводити ще дуже багато. Мисленик такого масштабу, як Юрій Шевельов, неодмінно викладає свою думку академічно, оригінально та прозоро (хоча часом не для дітей, тобто для достатньо освіченого читача). Його стиль та мова є багатющим, майже невичерпним і досі невичерпуваним джерелом не лише наукової лексики, а й взірцевих мовних моделей, що їх нашій науковій спільноті варто доглибно вивчати та поширювати. Це один із шляхів до звільнення нашої уярмленої мови від багатошарових недолугих наростів та до відрадянщення самого способу мислення, а отже, до досконалого викладу наукових ідей. Тут неможливо сказати краще, ніж сам Ю. Шевельов: «Мова – це не так слова, як поняття і образи, виплекані на власнім національнім ґрунті, на ґрунті національної психології. Мова – це мислення» [7].

1. Шевельов Ю., Українська мова в першій половині двадцятого століття (1900–1941) : Стан і статус / Юрій Шевельов – Чернівці : Рута, 1998. – 208 с. 2. Шевельов Ю. Уярмлена мова / Юрій Шевельов // Дорогою відрадянщення. – Х. : Харківське історико-філологічне товариство, 2014. – С. 41–45. 3. Шевельов Ю. У довгій черзі: проблеми реабілітації : [доповідь на Першому конгресі Міжнародної Асоціації Україністів] / Юрій Шевельов // Київ, 1991. – № 12. – С. 72–76. 4. Шевельов Ю. До джерел живого слова / Юрій Шевельов // Дорогою відрадянщення. – Х. : Харківське історико-філологічне товариство, 2014. – С. 97–99. 5. Шевельов Ю. З історії незакінченої війни. – К. : Вид. дім «Києво-Могилянська академія», 2009. – 472 с. 6. Шевельов Ю. Я – мене – мені … (і довкруги) / Шевельов Юрій (Юрій Шерех). – Х.–Нью-Йорк : Вид. М. П. Коць, 2001. – Т. 1. – 430 с. ; Т. 2. – 304 с. 7. Шевельов Ю. Культура мови / Юрій Шевельов // Дорогою відрадянщення. – Х. : Харківське історико-філологічне товариство, 2014. – С. 85–87.