УДК 811.161.2’373.45

Оксана Мартиняк

Львівський обласний інститут післядипломної педагогічної освіти

ДО ПРОБЛЕМИ ВНОРМУВАННЯ СИНОНІМІЇ В УКРАЇНСЬКІЙ НАУКОВО-ТЕХНІЧНІЙ ТЕРМІНОЛОГІЇ

© Мартиняк О. А., 2014

У статті проаналізовано найбільш характерні вади сучасної української науково-технічної термінології, які розхитують мовну норму, а тому потребують усунення. Зосереджено увагу на синонімних назвах, зафіксованих у сучасних термінних словниках, недоречних запозиченнях і росіянізмах, які активно використовують у сучасному науковому мовленні.

Ключові слова: українська мова, науково-технічна термінологія, стандартизація, синонімний термін, росіянізм, запозичений термін.

The article studies the most distinctive drawbacks of modern Ukrainian scientific and technical terminology which stagger language norms, and thus they require standardization. Great attention is paid to synonymic naming units registered in modern dictionaries, inappropriate borrowings and russianisms that are widely used in modern scientific language.

Keywords: Ukrainian language, scientific and technical terminology, standardization, synonymic term, russianism, borrowed term.

Сучасна українська науково-технічна термінологія не відзначається високим рівнем унормо-ваності. Функціювання значної кількості паралельних назв, спричинене активним використанням запозичень, засиллям росіянізмів та недоречних кальок, і надалі залишається найпоширенішою вадою українських терміносистем. Уникнути бодай найбільш недоречних термінів, що не відповідають нормам сучасної української літературної мови, доволі складно: рекомендації мовознавців, словники й стандарти на терміни не завжди є вагомими аргументами щодо доцільності використання того чи іншого терміна. Здебільшого перевагу надають звичній назві наукового поняття, навіть якщо вона суперечить чинним нормам української літературної мови.

Мета статті: описати найпоширеніші види синонімів сучасної української науково-технічної термінології на основі словників та монографій, які були видані впродовж ХХ – на початку ХХІ століть; зосередити увагу на недоречних термінах, які суперечать нормам сучасної української літературної мови й розхитують мовну норму, але все ж продовжують функціювати в науковому мовленні.

Наявність значної кількості паралельних назв у термінолексиці частково пов’язана зі складними умовами функціювання української мови у ХХ сторіччі й особливостями формування української термінології. Активний розвиток науково-технічної термінології на національному ґрунті розпочався наприкінці ХІХ – на початку ХХ століть. 1921 року було засновано Інститут української наукової мови, який працював над укладанням словників різних терміносистем. Здобутки цієї установи важко переоцінити, але вже в 30-х роках увесь лексикографічний доробок інституту було визнано шкідницьким і націоналістичним, спрямованим на відрив української мови від російської, термінологічні словники заборонено [11, с. 6], а працівників закладу репресовано.

У радянський період українська термінологія взорувалася виключно на російську мову, більшість термінних словників укладали за одним правилом – абсолютного калькування. Такі засади українського термінотворення були визначені спеціальними бригадами, які переглядали заборонені словники й заміняли націоналістичні терміни інтернаціональними [11, с. 9]. У результаті цієї роботи з’явилися бюлетені з «правильними» українськими термінами.

Більшість термінних словників, що їх видавали в радянський період, свідчили про мінімальні відмінності між українськими та російськими терміносистемами й нівелювали особливості української мови. Деякі перекладні російсько-українські словники цього часу «охрестили» російсько-російськими, бо укладачі не добирали українських відповідників, а заміняли їх кальками з російської мови.

Після проголошення незалежності України й оприлюднення доробку Інституту української наукової мови знову стала актуальною ідея творення термінології на народнорозмовній основі. Цей період був ознаменований пошуком автентичних назв наукових понять і поверненням до словника «репресованих» слів. Укладачі нових перекладних словників активно вводили до реєстру власне українські терміни. Наприклад, у «Російсько-українському науково-технічному словнику» (Львів, 1997) зафіксовано такі пари синонімних термінів: аберація – відхилення [РУНТС, с. 21], абсорбент – вбирник [РУНТС, с. 21], буфер – відпружник [РУНТС, с. 44], вакуум – порожнява [РУНТС, с. 45], вентилятор – вітрогін, вітровик [РУНТС, с. 48–49], вертикаль – прямовис, простовис, сторч [РУНТС, с. 50], генератор – витворювач [РУНТС, с. 71], горизонталь – поземина [РУНТС, с. 76], детектор – виявляч [РУНТС, с. 84], дозатор – вимірювач [РУНТС, с. 89], кабель – жильник [РУНТС, с. 120], карбюратор – впорскувач [РУНТС, с. 123], паралельний – рівнобіжний, рівнолежний [РУНТС, с. 223], пневматичний – повітряний [РУНТС, с. 243], селектор – вибірник [РУНТС, с. 334], сепаратор – відокремлювач [РУНТС, с. 334] та багато інших.

Здебільшого поряд із чужомовними термінами з’являються відповідники, утворені за допомогою питомо українських словотворчих засобів. Деякі з цих слів добре відомі й завжди функціювали в усному мовленні, а деякі є забутими, тому можуть видаватись архаїзмами, діалектизмами чи штучно вигаданими словами. Отже, в українській науково-технічній термінології з’явилося чимало синонімних пар у зв’язку з поширенням у науковому мовленні назв, які вживали в 20-х роках минулого століття. Оскільки впродовж 30–80-х років вони були усунені з наукової сфери, то зараз для багатьох науковців ці терміни видаються неконкурентоспроможними поряд зі звичними інтернаціоналізмами.

Практику поширення питомих термінів паралельно зі запозиченнями можна вважати слушною, адже творці держстандартів так само рекомендують добирати для узаконення власне українські терміни. Чужомовні назви, на їх думку, варто пристосовувати до законів української мови. Приміром, запозичаючи назву процесу, треба, насамперед, від іншомовного слова утворити українське дієслово недоконаного виду, а далі всі похідні слова, наприклад так, як відбулося з похідними від чужомовного слова форма: процес – формувати, формування, сформувати, сформування; наслідок – формовання, формація [3 с. 21].

Не можна стандартизувати чужомовні іменники на позначення дії, що закінчуються на ‑ція, ‑інґ, ‑мент та ін., які не даватимуть змоги розрізняти поняття дії і події (недоконаного та доконаного процесу) і тим руйнуватимуть структуру української мови. Такими іменниками можна позначати інші поняття: наслідки дії, об’єкти, суб’єкти тощо, наприклад: процес – публікування, сортування; об’єкт – публікація, сорт, асортимент [3, с. 21].

Більшість сучасних технічних словників рекомендують уживати відповідники автентичного походження різних словотвірних типів навіть поряд з узвичаєними запозиченнями, нехтуючи рекомендаціями щодо розрізнення значень термінів. Це, насамперед, стосується паралелей «чужомовний термін із суфіксом -цій(а)/-ацій(а), -ій(а)» – «автентичний іменник віддієслівного походження зі суфіксом -нн’(а), -енн’(а), ø»: абсорбція – вбирання [РУНТС, с. 21], дифузія – просякнення, прося-кання, розсіяння, розсіювання [РУСІД, с. 134], експлуатація – використання, використовування [РУЕРС, с. 513], індукція – наведення [РУНТС, с. 115], іригація – обводнювання [РУСІД, с. 143], корозія – ржавіння, роз’їдання [РУСІД, с. 141], трансляція – перенесення, передача [РУНТС, с. 388] та ін.

Тенденція до паралельного вживання узвичаєних технічних термінів цих словотвірних типів відображена в монографічних дослідженнях різних галузей технічної науки. Наприклад: «Для кожної виробничої будівлі і споруди або групи будівель (споруд) необхідно скласти інструкцію з експлуатації міжповерхових покриттів» [4, с. 16], «У випадку використання цифрових вольтметрів з лінійною функцією перетворення…» [8, с. 443], «Досягнення такої високої точності вимірювання – складна задача, яка потребує врахування багатьох факторів: відхилення властивостей реального газу від ідеального, наявність домішок в газу, дифузію газу через стінки» [8, с. 6], «Час релаксації імпульсу носіїв зарядів у процесі їх розсіювання на дефектах кристалічної ґратки» [8, с. 58].

Прикметно, що укладачі «Російсько-українського науково-технічного словника» (Львів, 1997) знаходять питомі відповідники до звичних термінів чужомовного походження, а саме: вакуум – порожня, порожнява [РУНТС, с. 45], вертикаль – сторч, прямовис, простовис, доземина [РУНТС, с. 50], горизонталь – поземина [РУНТС, с. 76], діяфрагма – перетинка [РУНТС, с. 86], домкрат – здійма [РУНТС, с. 90], мембрана – тремтівка [РУНТС, с. 164], пігмент – барвник [РУНТС, с. 236], трап – східці, східник [РУНТС, с. 389], фасад – чоло [РУНТС, с. 402]. Окрім того, пропонують автентичні аналоги, а точніше – абсолютні кальки запозичених термінів на українському ґрунті, поряд зі складними назвами, що містять компоненти грецького й латинського походження, так звані інтернаціоналізми. Автохтонні паралелі зберігають структуру чужомовного слова, порядок розташування елементів і мають те саме значення. Приміром: автогенератор – самовитворювач [РУНТС, с. 22], аквадисти-лятор – водоочищувач [РУНТС, с. 25], анемометр – вітромір [РУНТС, с. 28], вакуумметр – порожнемір, порожнявомір [РУНТС, с. 45], пірометр – вогнемір [РУНТС, с. 237], профілометр – обрисометр [РУНТС, с. 286] та ін. Українські паралелі зазначеного типу не надто активно виявляються в науковій сфері. Традиційно віддають перевагу усталеним запозиченим назвам.

Такий підхід засвідчує намагання лексикографів не лише зукраїнізувати сучасну науково-технічну термінологію, надавши їй рис термінології 20-х років, а, що набагато важливіше, продемонструвати потужні внутрішні резерви нашої мови, довести можливість творення термінів на національній основі.

Тенденція до збільшення кількості термінів, що виникли на народнорозмовній основі, активне введення цих назв до сучасних словників свідчить про те, що ресурси нашої мови є достатніми для творення й функціювання української національної термінології з обмеженою кількістю чужомов-них назв.

Окрім часто вживаних термінів латинського та грецького походження, які стали базою для формування української термінології, у науковий обіг активно проникають назви, які не пристосовуються до системи української мови, а лише засмічують наукове мовлення. Тому такі елементи є невиправданими. Зокрема, словник «Нові слова та значення», виданий Інститутом української мови НАН України, фіксує низку технічних термінів-іменників англійського походження на -інг, щодо яких творці держстандартів мають певні застереження, наприклад: автотюнінг [НСЗ, с. 15], інжиніринг [НСЗ, с. 90], комп’ютеринг [НСЗ, с. 111], лістинг [НСЗ, с. 135] тощо. На нашу думку, термінів цього типу взагалі варто уникати.

Дуже швидко англіцизми заповнюють прогалини економічної та спортивної терміносистем (андерайтинг [НСЗ, с. 20], каюкінг [НСЗ, с. 101], клаймінг [НСЗ, с. 105], консалтинг [НСЗ, с. 113], лізинг [НСЗ, с. 133], рафтинг [НСЗ, с. 209], реінжиніринг [НСЗ, с. 210], роумінг [НСЗ, с. 221] тощо). Тому постає логічне питання: «Якщо всі ці слова подає словник, то їх варто вживати?» Якщо беззастережно вводити такі терміни до наукового вжитку, то з часом деякі українські терміносистеми перетворяться на суміш англо-української лексики.

Ще одна біда української науково-технічної термінології – це росіянізми, або суржикізми, що з’явилися після видання «Виробничого термінологічного бюлетеня» (1935р.). Назви, запропоновані в цьому збірнику, згодом фіксували пізніші видання термінних словників. Багато з наведених нижче паралелей «українська назва» – «калька з російської» подають навіть деякі словники термінів кінця ХХ – початку ХХІ століть. Наприклад: вада – порок [ВТБ, с. 55], вежа – башта – вишка [ВТБ, с. 16], гак – крюк [РУСТГ, с. 113], гума – резина [РУЕРС, с. 354], держак – рукоятка [ВТБ, с. 61], держак – рукоятка – ручка [РУТС, с. 475; РУЕРС, с. 364; МФТ, с. 641], лійка – воронка [РУЕРС, с. 532; РУСТГ, с. 31], піддашок – козир(ь)ок [ВТБ, с. 35, РУТС, с. 187], поверх – етаж [РУСТГ, с. 307], проміжок – зазор [РУЕРС, с. 116; МФТ, с. 188; СРРР, с. 143], руль – стерно [ВТБ, с. 61], руль – кермо – стерно [РУТС, с. 475; МФТ, с. 641].

Цей різновид синонімії можна вважати баластним, який засмічує українську термінологію, проте навіть у сучасній науково-технічній літературі натрапляємо на такі назви: «Кронблоки розміщують на верхній площадці бурової вишки» [2, с. 148], «…для конічного або клиноподібного фіксаторів, коли зазор у спряженні фіксатора з гніздом відсутній» [5, с. 224], «Деталі по мотку переміщаються з деяким інтервалом, і ті з них, що переміщаються у вертикальному положенні, козирком переводяться у горизонтальне положення» [5, с. 379], «…застосування несправних захисних засобів – діелектричних рукавичок з проколами або розривами резини» [1, с. 58], «Для переміщення кожного з пересувних блоків зубчатих коліс на одному валу служили окремі рукоятки» [3, с. 233].

Заслуговує на схвалення з точки зору внормування синонімії термінів такий пункт державного стандарту «Термінологія. Засади і правила розробляння стандартів на терміни та визначення понять»: узаконюють для кожного з понять різні самостійні терміни, наприклад, дію позначають, як правило, віддієслівними іменниками з суфіксом -нн’(а), утвореними від дієслів недоконаного виду: ізолювання, класифікування, повертання, згинання, устатковування, подію – віддієслівними іменниками з суфіксом -нн’(а), утвореними від дієслів доконаного виду: заізолювання, розкласифікування, повернення, зігнення, устаткування, а об’єкти – відповідними однокореневими іменниками з іншими суфіксами або без них: ізоляція, класифікація, поворот, згин, устатковання [3, с. 16].

Сучасні словники, монографії, навчальні посібники демонструють функціювання іменників цих словотвірних паралельно, тобто без розрізнення значень. Автори технічної літератури не зважають на поради мовознавців щодо доцільності використання певного терміна, виправдуючись тим, що деякі назви є зрозумілими для всіх і вже стали традиційними, хоча є серед них і росіянізми. Такі форми засмічують українську науково-технічну термінологію, проте навіть у сучасних текстах їх і далі активно вживають. Приміром: «Відбір нафти здійснюється з менш продуктивних частин покладів» [2, с. 200], «Це відбувається з двох причин: природні процеси старіння та зносу елементів…» [13, с. 81], «Будь-які фізичні процеси, які використовують для передачі або одержання інформації, називають сигналами» [10, с. 230], «…подача на вибій свердловини сухого льоду» [2, с. 493].

Окремо варто виділити терміни зі складним суфіксом -овк(а), який характерний для віддієслівних утворень зі загальним словотвірним значенням «опредметнена дія». У термінології їх уживають для найменування процесу та продукту, наслідку дії, предмета, за допомогою якого виконують дію, об’єкта дії. Деякі словники фіксують ці назви паралельно з віддієслівними іменниками на -ння: блокіровка – блокування [РУТС, с. 19], градуїровка – градуювання [РУТС, с. 96], калібровка – калібрування [РУТС, с. 170; РУСТГ, с. 83; МФТ, с. 235; СРРР, с. 193], маркіровка – маркірування [РУСТГ, с. 121], шліфовка – шліфування [РУТС, с. 627; РУСТГ, с. 298].

Замість росіянізмів маркіровка й маркірування («Застосовуючи килим, необхідно звернути увагу на його маркіровку» [1, с. 87]) рекомендують уживати терміни марковання й маркування («структурну схему рис. 4.14 можна з успіхом використати також для реалізації на СММ, якщо ввести багато-адресне маркування входів і виходів операційних підсилювачів» [9, с. 116]). Останніми роками науковці (і мовознавці, і техніки) пропонують повернути до активного вжитку слова на -овання для позначення предметів, що виникли внаслідок дії, названої мотивувальним дієсловом: угруповання, муровання, паковання, риштовання, устатковання тощо [12, с. 80].

Аналіз сучасних науково-технічних словників, монографій, держстандартів на терміни свідчить про різні підходи науковців до використання окремих науково-технічних термінів, тобто про невнормованість української термінології та про відсутність єдиного підходу до термінотворення. Отже, виникають такі логічні запитання: 1. Чим повинні керуватися сучасні лексикографи, укладаючи словники технічних термінів? 2. Чи мусять вони дотримуватися рекомендацій держстандартів, які є основними нормативними документами в галузі термінології? 3. На що має взоруватися сучасний науковець: на словник чи держстандарт? І нарешті: хто повинен стежити за дотриманням норм сучасної української літературної мови і вимог державних стандартів на терміни? Напевне, держава, так заведено в розвинених країнах світу. Наприклад, за виконанням мовного закону в Латвії наглядає спеціальний Державний мовний центр, що виконує інспекторські та наглядові функції. Центр контролює сферу, пов’язану з уживанням державної мови – від друкування підручників латиської мови до мовних інспекцій вулицями міста [7, с. 18].

На сторожі французької мови, приміром, стоїть низка розмаїтих інституцій, підпорядкованих або президентові, або прем’єр-міністрові. Найважливішою (поряд із Французькою академією) є Головне представництво французької мови, яке взяло під свій дах усі термінологічні комісії і створило 1994 року «Словник офіційних термінів французької мови». Згідно з Декретом про збагачення французької мови від 5 січня 1972 року створювали термінологічні комісії при центральних органах державної влади. Головна мета їхньої діяльності полягала в складанні списків прогалин французького словника та впорядкуванні дефініцій для нових термінів. Кожен виконавчий орган мав визначати список назв. Уживання цих термінів, відповідним чином затверджених, має обов’язковий характер для державної влади [6, с. 63].

Отже, роль держави як гаранта мовної стабільності в галузі стандартизації термінології беззапе-речна. Лише поява офіційного органу з відповідними повноваженнями зможе дати належну відсіч недоречним росіянізмам, які міцно вкоренилися в нашій науковій мові, чинити опір навалі англіцизмів, що впродовж останнього десятиріччя заповнюють прогалини різних терміносистем, сприяти нормалізації термінолексики й української мови в цілому.

ВТБ – Виробничий термінологічний бюлетень. – К. : Вид-во ВУАН, 1935. – 80 с. МФТ – Російсько-український словник наукової термінології : Математика. Фізика. Техніка. Науки про Землю та Космос / [уклад. : В. В. Гейченко та ін.]. – К. : Наук. думка, 1998. – 888 с. НСЗ – Нові слова та значення : словник / [уклад. : Л. В. Туровська, Л. М. Василькова]. – К. : Довіра, 2008. – 271 с. РУЕРС – Російсько-український електрорадіотехнічний словник / [уклад. : Ю. Т. Величко, К. М. Соболевський, Ю. В. Ко-вальчук-Іванюк та ін.] – К. : Вид-во АН УРСР, 1961. – 534 с. РУНТС – Російсько-український науково-технічний словник / [уклад. : В. Перхач, Б. Кінаш]. – Л., 1997. – 456 с. РУСІД – Англійсько-український словник-довідник інженерії довкілля / [уклад. : Тимотей Балабан]. – Л. : Вид-во Держ. ун-ту «Львівська політехніка», 2000. – 400 с. РУСТГ – Російсько-український словник з теплотехніки і газотех-ніки / [уклад. : І. М. Шелудько, П. І. Гнип, В. Г. Мариниченко]. – К. : Вид-во АН УРСР, 1962. – 308 с. РУТС – Російсько-український технічний словник / [уклад. : М. М. Матійко, О. М. Матійко та ін.] – К. : Держтехвидав, 1961. – 648 с. СРРР – Російсько-український словник радіотехніки, радіоелектроніки та радіофізики / [уклад. : В. С. Калашник та ін.]. – К. : Наук. думка, 2007. – 697 с.

1. Гажаман В. І. Електробезпека на виробництві : навч. посібник / Гажаман В. І. – К. : Вид-во журналу «Охорона праці», 2002. – 272 с. 2. Довідник з нафтогазової справи / [за ред. В. С. Бойка, Р. М. Кіндрата, Р. С. Яремійчука]. – Л. : Місіонер, 1996. – 619 с. 3. ДСТУ 3966-2000 Термінологія. Засади і правила розроблення стандартів на терміни та визначення понять. – К. : Держстандарт України, 2000. – 36 с. 4. Клименко Є. В. Технічна експлуатація і реконструкція будівель та споруд : навч. посібник / Клименко Є. В. – К. : Центр навч. літератури, 2004. – 304 с. 5. Кодра Ю. В. Технологічні машини. Розрахунок і конструювання / Кодра Ю. В., Стецько З. А. – Л. : Вид-во «Бескид Біт», 2004. – 466 с. 6. Марусик Т. І співайте французькою // Урок української. – 2000. – № 9. – С. 62–63. 7. Масенко Л. (У)мовна (У)країна. – К. : Темпора. – 88 с. 8. Мікроелектронні сенсори фізичних величин : в 3 т. / [за ред. З. Ю. Готри]. – Л. : Ліга-Прес, 2003. – Т. 2. – 595 с. 9. Перхач В. С. Обчислювальна техніка в електроенергетичних розрахунках / В. С. Перхач. – Л. : Вид-во при Львівському держ. ун-ту видавничого об’єднання «Вища школа», 1978. – 311 с. 10. Прикладна теорія випадкових процесів і полів / [за ред. Я. П. Драгана, В. О. Омельченко] – Х. ; Л. ; Тернопіль, 1993. – 248 с. 11. Українська мова у ХХ сторіччі : історія лінгвоциду : Документи і матеріали / [за ред. Л. Масенко]. – К. : Видавничий дім «Києво-Могилянська академія», 2005. – 399 с. 12. Українська ділова мова : практичний посібник на щодень / [за ред. М. Д. Гінзбурга]. – Х. : Торсінг, 2003. – 592 с. 13. Цюцюра С. В. Метрологія, основи вимірювань, стандартизація та сертифікація : навч. посібник / Цюцюра С. В., Цюцюра В. Д. – К. : Знання, 2005. – 242 с.