УДК 343.35(477)

Світлана Якимова

Національний університет «Львівська політехніка»

Про коректність використання терміна «підкуп» ПРИ конструювання диспозицій кримінально-правових норм

© Якимова С. В., 2014

Акцентовано увагу на внутрішній неузгодженості використання терміна «підкуп» при конструюванні диспозицій кримінально-правових норм. Пропонуються зміни до диспозицій кримінально-правових норм, а також назви відповідних статей кримінального кодексу України, що усуне некоректність використання терміна «підкуп» у положеннях кримінального закону.

Ключові слова: українська мова, юридична термінологія, підкуп, кримінально-правове поняття, законодавча дефініція, кримінальний закон.

The attention is focused on the internal inconsistency of using the term “bribery” in the construction of of the criminal law dispositions. The changes to the dispositions of criminal law and the names of the relevant articles of the Criminal Code of Ukraine, which will eliminate the incorrect use of the term “bribery” in the criminal law, are proposed.

Keywords: Ukrainian terminology, legal terminology, bribery, the definition of criminal concept, legal definition, criminal law.

Суть проблеми

Інтеграція законодавства України в європейський правовий простір зумовлює необхідність гармонізації його положень із законодавством Європейського Союзу, а також забезпечення єдності термінологічно-мовного апарату. Останнім часом спостерігається інтенсивна заміна термінології, що використовується в положеннях кримінального кодексу України. Так, зокрема, імплементуючи низку нових прогресивних положень міжнародних базових антикорупційних конвенцій, Україна відмовилась від використання застарілих положень, які не відповідають сучасним засадам запобігання та протидії корупції. Відмова від використання терміна «хабарництво», на користь терміна «підкуп» розвиває нові можливості в частині притягнення винних до кримінальної відповідальності за корупційні правопорушення, наближуючи Україну до європейських стандартів у формуванні сучасної антикорупційної політики. Разом з тим відповідні зміни до законодавства не завжди є системними, взаємоузгодженими. Оперативність прийняття прогресивних антикорупційних законів не завжди підкріплюється попереднім ретельним науковим аналізом, у тому числі термінологічно-мовного апарату. У цілому все це не істотно ускладнює практику реалізації положень антикорупційного законодавства в Україні та, зокрема в частині притягнення до кримінальної відповідальності за підкуп.

Аналіз останніх досліджень та публікацій

Загальнотеоретичні питання законодавчої техніки, внутрішньої логіки норми права, основних вимог щодо юридичної термінології нормативно-правових актів були предметом спеціальних наукових досліджень В. Артеменко, Р. Бержерона, М. Давидова, Є. Шургіна та інших вітчизняних та зарубіжних науковців у галузі теорії держави та права. Окремі аспекти щодо коректності використання кримінально-правової термінології, законодавчого конструювання кримінально-правових норм розроблялися в працях П. П. Андрушка, В. К. Грищука, М. Й. Коржанського, Н. О. Лопашенко, В. О. Навроцького, К. К. Панька, М. М. Сивака, С. С. Тіхонової, З. А. Тростюк, М. І. Хавронюка та інших визначних науковців.

Сучасним проблемам притягнення до кримінальної відповідальності за корупційні правопорушення в Україні, у тому числі за підкуп, присвятили свої праці Андрушко П. П. «Реформа українського антикорупційного законодавства у світлі міжнародно-правових зобов’язань України» (2012 р.); Савченко А. В., Кришевич О. В. «Злочини у сфері службової діяльності, пов’язаної з наданням професійних послуг. Науково-практичний коментар до розділу XVII Особливої частини Кримінального кодексу України» (2012 р.); Хавронюк М. І. «Науково-практичний коментар до Закону України «Про засади запобігання і протидії корупції» (2011 р.) та інші провідні науковці. Разом з тим низка актуальних питань мовно-термінологічному апарату, упорядкування законодавчої дефініції кримінально-правового поняття «підкуп», залишилися поза рамками наукового аналізу.

Формулювання мети статті

Метою даної статті є удосконалення кримінально-правової дефініції поняття «підкуп» на підставі комплексного аналізу його термінологічної визначеності.

Виклад основного матеріалу

Як зазначав Ф. Ларошфуко, справжня красномовність – це вміння висловити все те, що потрібно і не більше, ніж потрібно [5, c. 362]. «Cлово є втіленням думки, і тому слово має відповідати тому, що воно виражає» [5, c. 363]. В юриспруденції специфічним засобом висловлення змісту нормативно-правового акту чи окремої його норми є юридична термінологія [8, с. 26]. Юридичний термін – це слово або словосполуки, що виражає поняття правової сфери суспільного життя і має визначення в юридичній літературі (нормативно-правових актах, юридичних словниках, довідниках, енциклопедіях тощо). За наявності визначення в нормативних актах юридичний термін вважається кодифікованим і стає еталоном для використання в усіх нормативно-правових актах, діловій документації, усній правовій комунікації [12, c. 634].

Описуючи основні правила формулювання юридичних термінів, Є. Шугріна зазначає, що слова «термін» і «поняття» вважаються синонімами та використовуються для короткого найменування юридичного явища. З іншого боку – їх не можна ототожнювати зі словом «визначення», що являє собою сукупність складових ознак і властивостей юридичного явища. Синонімом визначення є слово «дефініція» [11, c. 64], яка може бути законодавчою чи науковою. Термін «підкуп» використовується в назві ст. 368–3 «Підкуп службової особи юридичної особи приватного права незалежно від організаційно-правової форми», 368-4 «Підкуп особи, яка надає публічні послуги», 354 «Підкуп працівника державного підприємства, установи чи організації» КК України та має законодавчу дефініцію.

У зв’язку з цим Р. Бержерон рекомендує особливу увагу звертати на однозначність термінів та назви закону, в тому числі кримінального. Остання має вказувати на предмет правого регулювання та не припустимо, щоб з назви проглядався один предмет правого регулювання, а зі змісту – інший [1, c. 47–48].

Диспозиції кримінально-правових норм мають містити слова та вислови в їхньому прямому й безпосередньому значеннях. Окрім цього, важливою умовою конструювання диспозицій кримінально-правових норм є те, щоб терміни, які використовуються для позначення одного і того ж явища в різних галузях права та в межах однієї галузі права, були однаковими, рівнозначними за змістовим наповненням. Для позначення різних явищ мають використовувалися різні терміни [10, c. 512].

Дотримання вимог стосовно мови закону, а також коректне використання юридичних термінів є важливою умовою ефективного сприйняття та правозастосування, у тому числі закону України про кримінальну відповідальність.

Дефініції юридичних термінів окреслюють сутність понять права і відіграють важливу роль під час тлумачення норм права, у тому числі кримінального [8, c. 27]. У теорії кримінального права тлумачення норм КК України – це з’ясування і роз’яснення змісту норм кримінального закону. Зокрема, за способом тлумачення, як зазначає професор В. К. Грищук, виділяють такі види тлумачення норм КК України: – філологічне (граматичне), коли зміст кримінально-правової норми тлумачиться за допомогою філологічних норм і правил; – систематичне, коли зміст кримінально-правової норми тлумачиться шляхом встановлення її системних зв’язків з іншими нормами; – цільове (теологічне), коли зміст кримінально-правової норми тлумачиться шляхом встановлення її мети; – історичне, коли зміст кримінально-правової норми тлумачиться шляхом встановлення конкретних історичних умов її прийняття [3, c. 68, 69].

Визначення зв’язку між поняттям та відповідною законодавчою дефініцією становить сутність правової інтерпретації [6, c. 301]. У методичних рекомендаціях Головного юридичного управління апарату Верховної Ради України особливо наголошується на дотриманні точності використання термінології у відповідності з їх розумінням у літературній мові [9, с. 13].

У тлумачних словниках української мови, зазвичай, акцентується на двох взаємно пов’язаних формах підкупу: активній (терміни «підкупати», «підкуповувати») та пасивній («підкупний»). Терміни «підкупати», «підкуповувати» використовуються як синонімічні у двох значеннях: 1) заохочувати, схиляти кого-небудь до певних вчинків у своїх інтересах (подарунками, грошима тощо); 2) викликати симпатію, інтерес [2, c. 965]. В енциклопедії практичної психології вказано, що «підкупати», «підкуповувати» – це спосіб впливу, жорстка форма виклику інтересу і прихильності шляхом надання подарунків, грошей, переваг тощо [4]. Підкупний – це сторона, яка пристає на такого роду вплив. З позиції філології «підкуп» може мати різні форми та, зокрема:

–  пропозиція предмета підкупу – те, що пропонується чиїй-небудь увазі, виноситься на обговорення, розгляд (порада, вказівка відносно того як діяти; те, що пропонується кому-небудь замість чогось або на вибір як угода, умова);

–  обіцянка предмета підкупу – це добровільно дане зобов’язання зробити що-небудь;

–  одержання предмету підкупу – одержувати, брати, приймати те, що надсилається, вручається; отримувати; або приймати для виконання або здобувати певними зусиллями, якимись діями або діставати перевагу в боротьбі, у тому числі конкурентній, змаганнях;

–  передача предмету – це перенесення права власності [2, c. 827, 805, 907] тощо.

За змістовим наповненням кримінально-правова дефініція поняття «підкуп» проглядається в диспозиціях відповідних кримінально-правових норм, а тому не може тлумачитися довільно. Воднораз, комплексне вивчення питання коректності використання терміна «підкуп», при конструюванні диспозицій кримінально-правових норм, засвідчує деякі невідповідності вище згадуваним вимогам щодо використання юридичної термінології і, зокрема в частині однозначності, визначеності та взаємоузгодженості.

Так, наприклад, як випливає зі змісту диспозицій ст. ст. 368–3, 368–4 КК України, з об’єктивної сторони підкуп – це пропозиція, надання неправомірної вигоди службовій особі юридичної особи приватного права або особі, яка надає публічні послуги, а так само одержання даним суб’єктом неправомірної вигоди чи її вимагання за вчинення дій чи бездіяльність з використанням наданих їй повноважень. Натомість, як випливає зі змісту диспозицій ст. ст. 368, 369 КК України, аналогічна поведінка щодо службової особи, юридичної особи, публічного права законодавець не називає підкупом, та воно не об’єднано в межах однієї статті з відповідною назвою. Такого роду підхід законодавця в доборі та використанні термінології для позначення аналогічної поведінки видається непослідовний і недостатнім чином умотивований, що не сприяє виробленню однакових підходів до використання терміна «підкуп» у положеннях КК України. Відтак, задля збереження єдності юридичної термінології у КК України, при позначенні поняття «підкуп» пропонується об’єднати ст. ст. 368, 369 УУ України відповідним чином сконструювавши єдину статтю з назвою «Підкуп службової особи»¹.

Подальший аналіз законодавчих дефініцій кримінально-правового поняття «підкуп» засвідчує його неоднакове за обсягом змістове наповнення в диспозиціях відповідних кримінально-правових норм. Так, у положеннях чинного КК України, не передбачено кримінальної відповідальності за прийняття пропозиції, обіцянки неправомірної вигоди щодо таких суб’єктів відповідальності за корупційні правопорушення як службова особа юридичної особи приватного права та особа, яка надає публічні послуги, на відміну від службової особи юридичної особи публічного права та працівника державного підприємства, установи чи організації, який не є службовою особою.

У ст. 368 «Прийняття пропозиції, обіцянки або одержання неправомірної вигоди службовою особою» КК України з одного боку – передбачена кримінальна відповідальність за прийняття обіцянки надати неправомірну вигоду та, зокрема в інтересах того, хто її обіцяє; а з другого боку – не є кримінально караною сама обіцянка надати таку неправомірну вигоду. Натомість у ст. 354 «Підкуп працівника державного підприємства, установи чи організації» КК України передбачена кримінальна відповідальність як за обіцянку надати відповідну неправомірну вигоду працівнику державного підприємства, установи чи організації, який не є службовою особою, так і за її прийняття й, зокрема, в інтересах того, хто її обіцяє.

Певна непослідовність викладу диспозицій має місце і в інших випадках. Так, наприклад, у диспозиціях ч. 2 ст. 368 «Прийняття пропозиції, обіцянки або одержання неправомірної вигоди службовою особою» КК України та ч. 3 ст. 368-4 «Підкуп особи, яка надає публічні послуги» КК України, зазначаючи про одержання неправомірної вигоди, згадується лише про інтереси того, хто її надає чи про інтереси третьої особи. Натомість у диспозиції ч. 3. ст. 368-3 «Підкуп службової особи юридичної особи приватного права незалежно від організаційно-правової форми» КК України зазначається про одержання неправомірної вигоди не лише в інтересах того, хто її надає чи в інтересах третьої особи. Окрім цього, додатково акцентується увага на інтересах особи, яка пропонує неправомірну вигоду. Такого чину непослідовність викладу диспозицій вище наведених кримінально-правових норм, певною мірою дезорієнтує юридичну практику, а тому потребує додатково уточнення. Як видається, у стосунках, що виникають під час надання-одержання неправомірної вигоди, доцільно виділяти лише дві сторони: з одного боку – це особа-надавач, а з другого – особа-одержувач неправомірної вигоди. Усіх інших осіб, які можуть бути причетні до надання-одержання неправомірної вигоди можна вважати третіми особами. З цього слідує, що в диспозиції ч. 3 ст. 368-3 КК України, де йдеться про одержання неправомірної вигоди, не варто додатково акцентувати увагу на інтересах особи, яка пропонує неправомірну вигоду. Достатньо обмежитися посиланням на інтереси третіх осіб, а також і тих осіб, які пропонують неправомірну вигоду.

Підводячи підсумок можна узагальнити, що в цілому, за змістовим наповненням, кримінально-правове поняття «підкуп» означає діяння, що може вчинятися в таких формах: 1 – прийняття пропозиції, обіцянки надати суб’єкту кримінальної відповідальності або третій особі неправомірну вигоду; 2 – одержання суб’єктом кримінальної відповідальності неправомірної вигоди для себе або для третьої особи, у тому числі поєднане з вимаганням; 3 – пропозиція, обіцянка надати суб’єкту кримінальної відповідальності або третій особі неправомірну вигоду; 4 – надання суб’єктові кримінальної відповідальності або третій особі неправомірної вигоди. При цьому, вище наведені діяння можна вважати підкупом лише за умови, якщо відповідний суб’єкт (службова особа чи особа, яка надає публічні послуги або працівник державного підприємства, установи чи організації, який не є службовою особою) вчинить будь-яку дію чи утримається від її вчинення, відповідно – з використанням наданої їй влади чи службового становища, наданих повноважень або ж становища, яке особа займає на підприємстві, в установі чи організації.

Таке змістове наповнення поняття підкуп за КК України в цілому узгоджується з положеннями базових міжнародних антикорупційних конвенцій. Так, як випливає з положень Конвенції Організації Об’єднаних Націй проти корупції, підкуп – це діяння, що полягає в обіцянці, пропозиції, наданні, вимаганні, прийнятті неправомірної переваги [7] (у положеннях КК України – неправомірна вигода). Воднораз, у диспозиціях ст. ст. 15, 16, 21 Конвенції Організації Об’єднаних Націй проти корупції, на відміну від ст. ст. 354, 368, 368-3, 368-4, 369, 370 КК України, термін «підкуп» використовується як рівнозначний змістом та обсягом.

Висновки

За змістовим наповненням законодавча дефініція кримінально-правого поняття «підкуп» у цілому узгоджується із семантикою даного слова. Найбільш повно й чітко поняття «підкуп» відображено в диспозиції ст. 370 КК України й означає пропонування, обіцянку, надання неправомірної вигоди, прийняття пропозиції, обіцянки неправомірної вигоди та її одержання. Воднораз, під час конструювання диспозицій окремих кримінально-правових норм, спостерігаються порушення таких основних вимог до письмового викладу нормативно-правових актів як точність і визначеність термінів та юридичних конструкцій. На підставі системного аналізу виявлено деякі невідповідності законодавчих дефініцій кримінально-правого поняття підкуп. Зокрема, у ст. ст. 368-3 «Підкуп службової особи юридичної особи приватного права незалежно від організаційно-правової форми», 368-4 «Підкуп особи, яка надає публічні послуги» КК України законодавчі дефініції кримінально-правового поняття підкуп є дещо вужчими обсягом, порівняно з їхнім викладом у ст. 354 КК України, оскільки не охоплюють таких форм підкупу як прийняття пропозиції, обіцянки неправомірної вигоди, а також обіцянку надати неправомірну вигоду. Окрім цього, у положеннях чинного КК України не дотримано правило єдності термінології при формулюванні назви ст. ст. 368, 369 КК України. Так, у диспозиціях даних кримінально-правових норм по суті описані відповідні форми підкупу, натомість назва статті КК України не інформує про її загальний зміст, незважаючи на те, що в даному випадку має місце підкуп як кримінально каране правопорушення. Таким чином, упорядкування законодавчих дефініцій кримінально-правового поняття «підкуп», відповідно до висловлених нами пропозицій та зауважень, забезпечить системність і внутрішню узгодженість юридичної термінології в КК України, що позитивним чином позначиться на практиці реалізації його нових антикорупційних положень.

1. Бержерон Р. Правила нормотворення / Роберт Берджерон. – Оттава : Канад. агентство між нар. розвитку, 1999. – 53 с. 2. Великий тлумачний словник сучасної української мови : [дод., доповн. та СД / гол. ред. Бусел В. та ін.]. – К.; Ірпінь : ВТФ «Перун». – 2009. – 1736 с. 3. Грищук В. К. Кримінальне право України: Загальна частина: [навч. посіб. для студентів юрид. фак. вищ. навч. закл.] / В. К. Грищук. – К. : Видавничий Дім «Ін Юре», 2006. – 568 с. 4. Енциклопедия практической психологи : учебн. пособ. [Електронний ресурс] / ред. М. К. Тутушкина. – 4-е изд. перераб. и дополн. – С.-Пб. : Дидактика Плюс. – Режим доступу до навч. посіб.: http://nkozlov.ru/library/psychology/d4483/. 5. Жемчужины мысли / [сост. А. А. Жадан]. – Мн. : Беларусь, 1987. – 432 с. 6. Загиней З. А. (Тростюк) Особливості конструювання законодавчих дефініцій кримінально-правових понять як засобу офіційного тлумачення / З. А. Загиней (Тростюк) // Часопис Київського університету права. – 2013. – № 2. – С. 301–304. 7. Конвенція Організації Об’єднаних Націй проти корупції // Відомості Верховної Ради України. – 2007. – № 49. – Ст. 2048. 8. Онищук І. І. Термінологія нормативно-правового акта / І. І. Онищук // Право і Безпека. – 2010. – № 5 (37). – С. 25–29. 9. Правила оформлення проектів законів та основні вимоги законодавчої техніки : [метод. рекомендації] / під ред. В. П. Крижанівського. – К. : Апарат Верховної Ради України, 2007. – 32 с. 10. Скакун О. Ф. Теорія держави і права : [підручник] / О. Ф. Скакун. – Х. : Консум, 2001. – 656 с. 11. Шургина Е. С. Техника юридического письма : [учеб.-практ. пособие] / Е. С. Шургина. – М. : Дело, 2000. – 272 с. 12. Юридична енциклопедія : в 6 т. / [упоряд. Ю. С. Шемшученко та ін.]. – К. : Укр. енцикл., 1998.  – Т. 6. – 1998. – 768 с. – (Серія «Юридична»).