УДК 784.4.3(09)

Ірина Стоцька

Національний педагогічний університет імені М. П. Драгоманова, м. Київ

РОЛЬ СОЦІАЛЬНИХ ФАКТОРІВ У ФОРМУВАННІ ЛЕКСИКО-СЕМАНТИЧНОЇ МІКРОСИСТЕМИ ВОКАЛЬНОГО МИСТЕЦТВА

© Стоцька І. В., 2014

Статтю присвячено розгляду впливу соціальних факторів на формування лексико-семантичної мікросистеми вокального мистецтва. Визначено поняття «вокальна лексика», охарактеризовано еволюцію музичної культури, виявлено джерела поповнення української музичної лексики на різних етапах її розвитку. Проаналізовано історичні етапи розвитку вокальної лексики від донаукового періоду до сучасності.

Ключові слова: українська мова, вокальна лексика, музика, термінологія, мікросистема, соціальні фактори, семантика, дослідження, мистецтво.

In the article the impact of social factors on formation of lexical-semantic microsystem in vocal art is studied. The notion of «vocal vocabulary» is defined, the evolution of musical culture is described, and the sources of enrichment of Ukrainian musical vocabulary are displayed on different stages of its development. The historical stages of vocal vocabulary development are analysed starting from prescientific age till present times.

Keywords: Ukrainian language, vocal vocabulary, music, terminology, microsystem, social factors, semantics, research, art.

Українська музична лексика як необхідний складник досліджень у галузі музичної україністики є актуальною впродовж багатьох років для розвитку музичної культури.

Упродовж останніх десятиліть українська вокальна музична термінологія є об’єктом широкого зацікавлення науковців, які досліджують її в різних аспектах з метою впорядкування та систематизації, так як вона є запитом на суспільство, перебуває у постійному розвитку, цікава своєю семантикою.

Вокальна термінологія як невід’ємна частина лексичного складу мови є відкритою системою, що постійно перебуває в динаміці, вона «досить рельєфно віддзеркалюється перед нами чи то появою нових слів, чи то виходом окремих лексичних одиниць з ужитку (через втрату своєї комунікативної здатності), чи то зміною значення існуючих слів (у бік його розширення чи звуження)» [10, с. 3–7].

Сучасна мікросистема вокальної лексики включає в себе терміни й термінологічні сполуки, професіоналізми, загальновживані слова. Різні народи світу долучилися до створення вокальних термінів упродовж багатьох віків. Тому в українській вокальній терміносистемі наявні нашарування різних історичних епох і значна кількість запозичень.

Українська музична лексика вже була предметом наукового зацікавлення. У проекті «Словник музичної термінології» – перший відносно повний збір української музичної лексики (1930 р.) – М. Грінченко та А. Бабій описали музичну термінологію, актуальну на той час: терміни з теорії музики, гармонії, інструментознавства, а також охопили явища музичної педагогіки, історії музики, театр, естраду тощо. У центрі зацікавлень З. Лиська була потреба уніфікації музичної термінології. Як результат – «Музичний словник» (1933 р.). Словник цікавий передусім тим, що в ньому, поруч з іншомовними термінами, подано українські паралелі. Пізніше Ю. Юцевич уклав наступний словник музичної термінології (1971 р.), використавши досвід своїх попередників щодо збирання та систематизації лексики.

Різноаспектно розглядали музичну термінологію російські вчені (Н. Брянський, В. Філіппов, В. Тимофєєв, А. І. Іваницький), польські (К. Пісаркова, Г. Добковський), німецькі (Г. Еґґебрехт).

С. З. Булик-Верхола у дисертації «Формування і розвиток української музичної термінології» розкрила структурну, граматичну та генетичну характеристики української музичної термінології [3].

К. П. Черемський у дисертації «Генеза і розвиток традиційних форм українського співоцтва» розширив розуміння термінів «співець», «співоцтво», здійснив системне дослідження форм і груп традиційного українського співоцтва [12]. Для нас ці дисертаційні дослідження цікаві з точки зору фактологічного матеріалу.

У праці «З історії української церковно-музичної термінології» О. Горбач скрупульозно проаналізував музичну лексику, зафіксовану в писемних джерелах ХІ–ХVІІІ ст.; у центрі зацікавлень З. Булика була діалектна музична лексика; окремі аспекти музичної термінології фрагментарно висвітлювали В. Ярмак і М. Шекера; певні спостереження над музичною термінологією наведено в колективній монографії Т. Панько, І. Кочан, Г. Мацюк «Українське термінознавство»; проблеми російської музичної термінології розглядала І. Саєвич, в окремих випадках порівнюючи її з українською. Однак системного діахронно-синхронного наукового лінгвістичного дослідження музичної терміносистеми української мови ще не здійснено.

Дослідження української вокальної лексики має широкий зміст, розкритий як феноменологічний світоглядний напрям сучасної української художньої культури. На думку І. Дзюби, «... українська національна культура є узагальненим вираженням творчих зусиль українського народу, його осягань у розумінні релігії, моралі, художньому мисленні, науці й філософії. І водночас – способом реалізації української людини з усіма особливостями її психіки, темпераменту, творчої уяви...» [5, c. 62].

Про національні прикмети в музиці як мистецтві й роль окремих народів в їхньому вирпрацюванні писав С. Людкевич [9, c. 141]. Варто зазначити, що мова вокального мистецтва – не просто мистецтвознавче явище, а й культурологічний феномен. Культура вокального мистецтва – багатовимірний процес, у якому відображено художню царину життєдіяльності співаків.

На лексиці відображаються процеси, які відбуваються у навколишньому середовищі, в результаті осмислення їх суспільством. Проблему відображення у мовних знаках явищ дійсності розв’язують соціолінгвістичним підходом аналізу лексики, пов’язаним також з системно-семасіологічним, функційним, лінгвокультурологічним.

Як відзначає Т. А. Космеда, «здійснення аналізу мовних явищ неможливо без повного знання властивостей та якостей предмета, без його всестороннього розгляду, без перевірки висновків та без наявності наукових методів» [2, c. 214].

Вивчаючи та аналізуючи одиниці мікросистеми вокальної лексики, а також досліджуючи специфіку їх семантики, є необхідним, крім лінгвістичних, визначати і соціальні фактори, які впливають на формування даної мікросистеми.

Не згадати про історію формування вокального мистецтва неможливо, оскільки сучасна мікросистема української вокальної лексики є результатом тривалого етапу становлення і розвитку не лише власної, а й європейської музичних культур. А окрім цього, саме так підтверджується статус багатофункційності мистецтва, його співіснування з іншими формами суспільного життя.

Музика виникла в глибоку давнину, коли голос був безпосереднім вираженням сильних емоцій, зазвичай позитивних. Хоровий спів посилював співпереживання людей. Таким чином, початкова функція пісні – вираження емоційного напруження через мелодію.

Історія формування української вокальної лексики є окремою частиною історії розвитку всієї мистецької системи мови. Розглядаючи формування системи вокальної лексики української мови, виділяємо періоди, які ілюструють зв’язок розвитку лексичної системи мови з історією матеріальної і духовної культури українського народу.

На період від найдавніших часів і до ХVІІІ ст. включно припадає виникнення класичного фонду українського музичного фольклору – великого надбання українського народу. До нашого часу дійшло багато жанрів – календарні та родинно-обрядові пісні, які можна вважати джерелами української вокально-хорової культури. Народні співаки – аеди, барди, скоморохи, трубадури, мінезингери – перші представники вокального мистецтва.

Першою спробою систематизації, упорядкування та пояснення музичних назв давнього періоду є «Словник термінів і слів українського церковного співу» В. Ф. Іванова (1998), де описана лексика Х–ХХ ст. Він виокремлює такі тематичні групи:

1)  музичні інструменти: било, клепало, благовіст, тилпан, кимвал;

2)  назви професій в царині церковного співу: вершники, головщик, димарх, клірик, книжник, паламар, піснеспівець, піснеписець, путники, добропісневий, доместик;

3)  назви співацьких голосів та їх регістрів: бас, алтембал, путь;

4)  назви музичних колективів: хор церковний, капела;

5)  назви дій, процесів праці в галузі музики: хейрономія, єдиногласіє, перечення, солодкоспів;

6)  назви видів, жанрів музики, окремих музичних творів та їх складових частин: ізводи, кондак, піснесловіє, псальма, розспів, тропар;

7)  назви графічних знаків, що застосовуються для запису музики: знаменна нотація, ініціали, нота, палка, паракліт;

8)  назви прикрас мелодичного рисунка: аненайка, кратимата;

9)  назви місць розташувань співаків: капела, крилос, солея, хори;

10) назви різних видів вокально-хорового співу: красний спів, демество, знаменний розспів;

11) назви церковних півчих книг, трактатів, зошитів, уставів, правил: трефологій, ірмологій, кондакар, мінея, номоканон.

Другою гілкою витоків вокального мистецтва була духовна професійна музика, що почала розвиватися від Х ст. Засвоювалися традиції візантійського церковного співу. З’являються такі лексеми, як старокиївський монодичний (одноголосний) спів, у ХІ ст. – багатоголосся, у ХV ст. – а капела.

Україна запозичила з Європи лінійну систему музичних звуків, на якій базується музика. Розвиваються нові пісенні фольклорні жанри: героїчний епос – думи та історичні пісні, розквітає різноманітна лірика, балади. У ХVІІ ст. одноголосний знаменний розспів змінився багатоголосним партесним (від лат. рars – частина, партія) співом, теоретиком якого був український композитор М. Дилецький. Закладені ним теоретичні й методико-виконавські основи партесного співу сприяли канонізації у його музичному матеріалі мажорно-мінорного строю, який замінив систему гласів, а також заміні нотації на сучасну [6, c. 45]. У жанрово-стилістичному лоні партесного концертного виконання розвинулись традиції духовного концерту, а у якості його камерних різновидів – канти й псалми. За спостереженнями Н. Герaсимової-Персидської, у ситуації, коли партесний концерт був прерогативою професійно-письмової творчості – усної, «... напівусний кант займав серединне середовище... у системі жанрів... і ... частково виконував функцію «перекладача», – здійснюючи зв’язок між «...високим жанром професійного мистецтва і сферою народної пісні» [4].

Іноземні мандрівники одностайно сходилися в думці про розспіваність українського народу і високу музично-співацьку культуру й грамотність; про дивовижне, органне звучання хорового, а надто дитячого співу [1, c. 67]. «Українці це поетичний, багатий уявою нарід... Вони мають хист до мистецтва, а до співу створений у них дзвінкий голос, чутке ухо й пам’ять», – писав німецький мандрівник Гакстгавзен [11, c. 98].

У другій половині ХVІІІ ст. відбувається зміна стильової ситуації. У творчості композиторів з’являються нові тенденції, що були характерні для західноєвропейської музики «передкласичного стилю», а також деякі особливості раннього й зрілого класичного стилю, який сформувався в цей час. Оновлюється духовна музика й виникає духовний циклічний концерт нового стилю, в якому посилюються зв’язки зі світським мистецтвом.

У ХІХ ст. розвиваються різні жанри: пісня-романс, водевіль, опера, симфонія, хор, кантата.

Середина ХІХ ст. в історії української музики чітко окреслюється як важливий етап, позначений появою нових форм музичного спілкування, зокрема вокально-хорового виконавства. Вийшли друком музикознавчі дослідження, підручники, посібники, праці з інструментознавства. Виходять окремі монографії, посібники, методичні порадники з українського музикознавства.

У післявоєнний період наша культура продовжувала перебувати під комуністичним пресом. Навіть виконання українських народних пісень розцінювалося як націоналістичний прояв. І все ж навіть у цих імперських умовах вокальне мистецтво України жило й розвивалося [8, c. 15]. Варто відзначити діяльність таких співаків, як З. Гайдай, Б. Гмиря, М. Гришко, Л. Руденко, Є. Мірошниченко, Д. Гнатюк, М. Кондратюк.

Сучасний період розвитку вокальної термінології охоплює 90-ті рр. ХХ ст. – поч. ХХІ ст. Музикознавці Києва, Миколаєва, Сум, Львова почали активно працювати над укладанням музичних термінологічних словників.

Українська музична термінологія на сучасному періоді – відносно стабільна лексико-семантична система, що постійно рухається і вдосконалюється. Музичне термінологічне поле розпадається на семантичні вужчі об’єднання – тематичні групи, які у порівнянні з Х–ХVІІІ ст. значно розширились:

1)  назви музичних форм та їх елементів: варіаційна форма, вільна форма, головна партія, куплет, мелодія;

2)  назви, що означають інтервали, співзвуччя та їх складові частини: акорд, кварта, октава, обертони, тризвук, септакорд;

3)  назви ладів і тональностей: атональність, іонійський лад, ля-бемоль мажор, мінор;

4)  назви метроритмічних понять: доля такту, затакт, ритм, тріоль, ладовий ритм;

5)  назви динамічних відтінків і позначення характеру виконання: апасіонато, піанісимо, фортисимо, форте;

6)  назви прикрас мелодичного рисунка: довга трель, короткий форшлаг;

7)  назви наукових і навчальних музичних дисциплін та їх розділів: музикознавство, композиція, ритміка, сольфеджіо;

8)  назви різновидів музичного слуху: абсолютний слух, вокальний слух, музичний слух;

9)  назви музичних навчальних закладів і концертних організацій: консерваторія, музична академія, музичний інститут, філармонія.

Отже, становлення української вокальної лексики відображає процес розвитку мови, її модифікацію, зумовлену витворами нашої духовності. Формування української вокальної лексики тісно пов’язане з еволюцією музичної культури, науки, освіти, спричинене соціально-історичним поступом людства, підпорядковане внутрішньомовним законам та міжмовним контактам.

1. Алеппский П. Путешествие Антиохийского патриарха Макария в Россию в половине XVІІ века, описанное его сыном архидиаконом Павлом Алепским : пер. с араб. – М., 1897. – С. 67. 2. Бацевич Ф. С. Очерки по функциональной лексикологии / Ф. С. Бацевич, Т. А. Космеда. – Л. : Світ, 1997. – 390 с. 3. Булик-Верхола С. З. Формування і розвиток української музичної термінології : дис. … канд. іст. наук : 10.02.01 / Булик-Верхола Софія Зіновіївна ; Львів. нац. ун-т ім. І. Франка. – Л., 2003. – 308 с. 4. Герасимова-Персидская Н. А. Партесный концерт на Украине во II половине XVII – I половине XVIII века и его место в культуре епохи : дис. ... д-ра искусствоведения : 17.00.02 / Герасимова-Персидская Нина Александровна ; Киев. гос. консерватория им. П. И. Чайковского. – К. : [б. и.], 1978. – 263 л. 5. Дзюба І. Між культурою і політикою / І. Дзюба ; Нац. ун-т «Києво-Могилянська академія». – К. : Сфера, 1998. – С. 62. 6. Дилецький М. Граматика музикальна : фотокопія рукопису 1723 р. / М. Дилецький. – К. : Муз. Україна, 1970. – С. 45. 7. Козаренко О. В. Українська національна музична мова: ґенеза та сучасні тенденції розвитку : дис. … д-ра мистецтвознавства : 17.00.01 / Козаренко Олександр Володимирович; Нац. муз. акад. Укр. ім. П. І. Чайковського. – К., 2001. – 398 с. 8. Лисенко І. М. Словник співаків України / І. М. Лисенко. – К., 1997. – 354 с. 9. Людкевич С. П. Дослідження, статті, рецензії, виступи : у 2 т. / С. П. Людкевич; упоряд., ред., вст. ст. і прим. З. Штундер. – Л. : Дивосвіт, 1999. – Т. 2. – С. 141. 10. Паламарчук Л. Лексико-семантичний розвиток мови / Л. Паламарчук // Мовознавство. – 1982. – № 4. – С. 3–7. 11. Січинський В. Ю. Чужинці про Україну / В. Ю. Січинський. – К. : Довіра, 1992. – С. 98. 12. Черемський К. П. Генеза і розвиток традиційних форм українського співоцтва : дис. … канд. мистецтвознавства : 17.00.01 / Черемський Костянтин Петрович ; Харків. держ. акад. культури. – Х., 2005. – 296 с.