УДК 911.3:811.161.2’373.46

Мирослава Влах

Львівський національний університет імені Івана Франка

Поняття «географічний образ» у гуманістичній географії

© Влах М. Р., 2014

Встановлено, що головною категорією гуманістичної географії є категорія «географічний образ», яка трактується як сукупність матеріальних та ідеальних сутностей, смислів і цінностей певного місця геопростору. Розкрито доцільність розвитку нового наукового напряму – географічного образознавства (геоімагології). Висвітлено позиціонування географічного образознавства в системі наук, здійснено періодизацію його ста-новлення, розкрито спеціальнонаукові методи дослідження, а також його пізнавальне, естетико-аксіологічне та прикладне значення.

Ключові слова: гуманістична географія, географічний образ, географічне образознавство, геоімагологія, місце, геопростір.

We highlighted the fact that the main category in the humanistic geography is the category of geographic image. Geographic image is known as conflation of material and ideal senses, essences and values of a certain geographic space. The importance of using a new research area such as geographic visualisation is proved in the article. We showed the place of this phenomenon in the system of sciences dividing it into different periods in the process of development. We established special scientific methods of research defining cognitive, aesthetic and axiological and applied meaning of the category (geographic image).

Keywords: humanistic geography, geographic image, geographic visualisation, plaсe, geographic space.

Постановка проблеми і мета. Як відомо, еволюція географічного пізнання зумовила появу й розвиток у ХХ ст. гуманістичної географії – науки, що вивчає геопростір на філософських засадах феноменалізму й екзистенціалізму.

Розвиток будь-якого наукового напряму, а тим більше самостійної науки, піднімає проблему встановлення й означення її головних понять – категорій, а також формування відповідних поняттєво-термінологічних систем.

Аналіз останніх публікацій. Аналіз публікацій на тему дослідження дає змогу зробити висновок про його недостатнє висвітлення у вітчизняній географічній науці. Загальним питанням розвитку гуманістичної географії присвячено публікації М. Гродзинського [1], В. Пащенка [13], Ю. Тютюнника [16], окремі аспекти становлення геокультурних і геополітичних образів висвітлені в працях І. Ровенчака [14, 15], М. Дністрянського [2], ландшафтних геообразів у наукових розвідках В. Кулакова [9–12]. Звернімо увагу, що дана проблематика більше відображена в англомовній, а також російськомовній науці. Особливо варто відзначити розвиток імажинальної географії Д. Замятіним (Російський науково-дослідницький інститут культурної і природної спадщини імені Д. С. Ліхачова, Центр гуманітарних досліджень простору) [3–8].

Виклад основного матеріалу. Загальний аналіз наукових досліджень у галузі гуманістичної географії дає змогу зробити висновок про переважне використання нею родових понять інших наук, для прикладу, простір, ландшафт, міф, місце, метафора, хронотоп, топохрон тощо.

В англомовній гуманістичній географії, вітчизняній коґнітивній географії на визнання категоріальної сутності претендує концепт місця. Не заперечуючи високого ступеня абстрактності поняття «місце», наголошуємо, що пізнання місця відбувається через його сприйняття, формування уявлень і, зрештою, створення відповідних географічних образів. Це дає підстави стверджувати, що головною категорією гуманістичної географії є категорія «географічний образ».

У вітчизняній науці категорія «географічний образ» не отримала належного розвитку. У цьому контексті варто згадати наукові публікації В. Кулакова, який під геообразом розуміє «сукупність яскравих зосереджених знаків, символів, ключових уявлень, які пізнавально, чуттєво, сутнісно і ціннісно описують реальні ландшафтні простори (урочища, місцевості, ландшафти-райони тощо). Геообраз є втіленням історичної цінності матеріальних об’єктів, що збереглися в ландшафтах» [10, с. 28]. Науковець підкреслює коґнітивно-конструктивну сутність геообразу, оскільки він (геообраз) «відображає суб’єктивне бачення визначених дослідником складових ідеальної сутності територіально-локалізованої цілісності» [10, с. 28]. В. Кулаков, використовуючи поняття «симулякр» Ж. Бодріара, запроваджує поняття «геосимулякр» – конкретний образ як «результат спроектованої, сконструйованої (симульованої) ретроспективної людської діяльності» [10, с. 30].

Категоріальна сутність поняття «образ» у гуманістичній географії зумовлює доцільність порушення питання щодо розвитку нового наукового напрямку – географічного образознавства (геоімагології). Географічне образознавство виступає ділянкою синтезу, своєрідним зрізом наукових положень принаймні таких наук: географія, психологія, культурологія, лінґвістика, історія, економіка, філософія, літературознавство (рис. 1).

Постановка питання про потребу розвитку географічного образознавства не заперечує думки про те, що практика географічного образотворення невіддільна від історичного процесу географічного вивчення Землі, розвитку географічної науки. Нами здійснена періодизація історії становлення геоімагології з виділенням двох етапів: умовно донаукового (міфореального) і власне наукового.

Рис. 1. Позиціонування географічного образознавства у системі наук

Донауковий етап становлення геоімагології – міфореальний – стосується переважно побутового географічного відображення людиною довкілля (т. зв. побутовий географізм), йому властива висока комплементарність людини і природи, яскраво виражена топофілія географічних образів, метафоричність.

Науковий етап становлення географічного образознавства починається від ХІХ ст. Для власне наукового етапу геоімагології властиве послаблення значення чуттєвих образів і навпаки – посилення образів, створених у процесі мисленнєвої діяльності.

У науково-методологічному аспекті важливо виокремити й такий сучасний науковий напрям гуманістичної географії як географічна іміджелогія. Для цього треба визначитися зі співвідношенням понять образ та імідж.

Термін імідж запроваджений у наукову свідомість із політології. В іміджі, на відміну від образу, головне не те, що є в реальності, а те, що ми хочемо бачити, що нам потрібно.

Ознаки іміджу: імідж спрощений порівняно з об’єктом, але одночасно підкреслює його специфічність, унікальність; імідж конкретний, гнучкий. Він постійно адаптується й підлаштовується під певні ситуації; імідж повною мірою відповідає образу, водночас ідеалізує його; імідж пов’язаний із прообразом, але живе за власними законами, згідно з домінувальною духовною орієнтацією свідомості.

У створенні іміджевої реальності важлива роль належить засобам масової інформації. Географічна іміджелогія займається вивченням технології моделювання іміджу окремих місць (міст, реґіонів, країн).

Стійкий, «просунений» імідж отримав назву бренду. Термін широко використовують у маркетингу, у т. ч. реґіональному, звідси терміни брендинг і ребрендинг територій.

Кожен науковий напрям визначається не тільки власним предметом, а й конкретно-науковими методами дослідження. Геоімагологія, не заперечуючи загальнонаукових методів, послуговується спеціальними методами дослідження.

До спеціально наукових методів геоімагологічних досліджень відносимо такі: коґнітивний (метод географічної уяви та її інтерпретації); ґештальт-підхід; геософійний; компаративний; наративний; ментально-картографічний (образно-картографічний); естетико-аксіологічний.

Геоімагологічні дослідження, окрім теоретико-методологічного, мають і важливе прикладне значення. Нами виділено такі головні прикладні напрями геоімагологічних досліджень: геополітика; культурно-образне країнознавство (географічна іконографія); реґіональна політика; маркетинг територій; брендинг і ребрендинг територій (PR територій); туризмологія; моделювання гуманітарно-географічних образів міст.

Висновки. Становлення гуманістичної географії потребує систематизації її поняттєво-термінологічних одиниць, що мають переважно загальнонауковий характер. Запровадження та широке застосування поняття «географічний образ» як єдності об’єктивної й суб’єктивізованої реальностей сприятиме посиленню географічності гуманітарних досліджень простору, зокрема встановленню унікальності, феноменологічності геооб’єктів, виявленню неповторності їх взаємозв’язаності та прояву функційності.

1. Гродзинський М. Д. Пізнання ландшафту : Місце і простір : у 2-х т. / М. Д. Гродзинський. – К. : Вид.-полігр. центр «Київський університет», 2005. – Т. 1. – 431 с., Т. 2. – 503 с. 2. Дністрянський М. С. Геополітика : навч. посібник / М. С. Дністрянський. – Л. : Вид. центр ЛНУ ім. Івана Франка, 2011. – 436 с. 3. Замятин Д. Н. Власть пространства и пространство власти: Географические образы в политике и международных отношениях / Д. Н. Замятин. – М. : Российская политическая энциклопедия. – 2004. – 352 с. 4. Замятин Д. Н. Гуманитарная география : Пространство и язык географических образов / Д. Н. Замятин. – СПб. : Алетейя, 2003. – 331 с. 5. Замятин Д. Н. Культура и пространство: Моделирование географических образов / Д. Н. Замятин. – М. : Знак, 2006. – 488 с. 6. Замятин Д. Н. Моделирование географических образов: Пространство гуманитарной географии / Д. Н. Замятин. – Смоленск : Ойкумена, 1999. – 256 с. 7. Замятин Д. Н. Моделирование образов историко-культурной территории: методологические и теоретические подходы / Д. Н. Замятин, Н. Ю. Замятина, И. И. Митин ; отв. ред. Д. Н. Замятин. – М. : Институт Наследия, 2008. –  760 с. 8. Замятин Д. Н. Метагеография: Пространство образов и образы пространства / Д. Н. Замятин. – М. : Аграф, 2004. – 512 с. 9. Кулаков В. В. Гуманістичний ресурсний потенціал ландшафтних комплексів (на прикладі півдня Миколаївської області) : автореф. … канд. геогр. наук. – К. : Київ. нац. ун-т ім. Т. Шевченка, 2011. – 18 с. 10. Кулаков В. В. Ландшафтний геообраз археологічної пам’ятки «Дикий сад» у Миколаєві / В. В.Кулаков. // Науковий вісник Чернівецького університету. – 2010. – № 483. – С. 28–33. 11. Кулаков В. Нові смисли (для) давнього … дуже давнього міста. Що ми шукаємо? / В. Кулаков // День. – 2013. – № 38–39. – 1–2 бер. 12. Кулаков В. «Я, борисфеніт, із Ольвії, запевняю вас ….» / В. Кулаков // День. – 2013. – № 57–58. 29–30 бер. 13. Пащенко В. Теоретические проблемы ландшафтоведения / В. Пащенко. – К. : Наук. думка, 1993. – 284 с. 14. Ровенчак І. І. Вчення про колір та естетично-аксіологічні дослідження в географії культури / І. І. Ровенчак // Часопис соціально-економічної географії. – Харківський нац. ун-т ім. В. Н. Каразіна, 2012. – Вип. 12 (1). – С. 5–8. 15. Ровенчак І. І. Географія культури: проблеми території, методологія та методика дослідження / І. І. Ровенчак. – Л. : Вид. центр ЛНУ ім. Івана Франка, 2008. – 240 с. 16. Тютюнник Ю. Г. Философия географии / Ю. Г. Тютюнник. – К. : Изд.-печат. комплекс ун-та «Украина», 2011. – 204 с.