ТК  СНТТ

 наступний  Технічний комітет стандартизації науково-технічної термінології

| Структура | Склад | Адреса | Засади | Правопис | Конференція | Семінар | Термінографія | Вісник | Товариство | Комісія | Оголошення | Хто є хто | Архів |


ЗБІРНИК

наукових праць учасників XIII Міжнародної наукової конференції

«Проблеми української термінології СловоСвіт 2016»

29 вересня – 1 жовтня 2016 р.


Кочерга О. Тривале спотворювання та новітні спотворення семантики українських слів та словосполук / Ольга Кочерга // Проблеми української термінології : міжнар. наук. конф., 29 верес. – 1 жовт. 2016 р. : зб. наук. пр. ‒ Л., 2016. ‒ С. 3‒6.


      

УДК 800

 

Ольга Кочерга

Інститут теоретичної фізики імені М. M. Боголюбова НАН України, м. Київ

 

ТРИВАЛЕ СПОТВОРЮВАННЯ ТА НОВІТНІ СПОТВОРЕННЯ СЕМАНТИКИ УКРАЇНСЬКИХ СЛІВ ТА СЛОВОСПОЛУК

 

© Кочерга О. Д., 2016

 

У статті розглянуто найпоширеніші семантично спотворені мовні конструкції та зроблено спробу подати замість них властиві українські вислови.

Ключові слова: українська мова, спотворювання семантики, семантично спотворені словосполуки, мовні негаразди.

 

The most widely known examples of semantically distorted word combinations are considered. An attempt is made to propose instead inherent Ukrainian constructions.

Keywords: Ukrainian language, semantic distortions, semantically distorted word combinations, linguistic problems.

 

Цей допис є спробою зібрати докупи деякі мовні негаразди, що лежать на поверхні й постійно привертають до себе увагу дослідників. Кожна окрема спотворена словосполука чи мовний покруч, кожне окреме порушення семантики терміна може видаватися незначною легковиправною помилкою, не вартою докладного розгляду. Проте ці начебто невеличкі хиби накопичуються, поширюються, заповзають до словників та серйозних текстів, зокрема наукових та технічних, звідти до загальної мови, тоді стають псевдонормою, а потім і «традицією» з погляду напівосвіченого загалу. Наступний крок – небажання вживати властиві українські форми та конструкції, спотворювання словотворчих моделей, а по суті – вимога пристосувати українську мову до рівня сприйняття людей, що погано її розуміють і ледве можуть сформулювати тяглу думку. Спробуймо проаналізувати деякі такі явища.

Насамперед звернімо увагу на сильну звуженість сфери вжитку слова український і запровадженість натомість невизначеного «вітчизняний» (вітчизняний продукт, вітчизняний виробник, вітчизняна промисловість, вітчизняна наука тощо) та сполук із родовим відмінком (Академія наук України, законодавство України, журнал «Право України» тощо). Таку практику її адепти обґрунтовують тим, що Україна багатонаціональна, народ України багатонаціональний, а український народ – то лише етнічні українці. Але це в жодному разі не є підставовим арґументом, бо українець, що має паспорта з тризубом, є українцем незалежно від етнічного походження. Невживання слова український у сполуках із назвами загальнонаціональних та загальнодержавних понять на підсвідомому рівні містить непотрібні натяки на псевдовідмінності між українцями й намагання порушити їхню внутрішню єдність.

Наслідуючи радянські часи (і російску мову), ми називаємо один із автохтонних українських етносів, що має самоназву кримли, «кримськими татарами», хоча вони татарами не є й нічого спільного з татарами не мають. Варто було би вже давно внормувати українську назву цього народу кримли, тоді його представник дістає назву кримлець, а представниця – кримлиня.

Чимало негараздів пов’язано з описами війська та подій на фронті. Подекуди семантику термінів спотворено майже до невпізнанності. Замість слів військовик (людина, що належить до війська) та вояк (людина, що воює) маємо «військовослужбовець» (людина, пов’язана з військом, скажімо, військовий лікар, інженер чи технік) чи й взагалі неоковирне «військовий» (рецидив вживання прикметників та дієприкметників на позначення професій, що від радянських часів тримається у мові – «учений» замість науковець, «завідуючий відділу/катедри» замість завідувач тощо). Стріляють ці «військовослужбовці» з озброєння (завершена дія від озброювання) замість зброї. Військо, що діє на суходолі, чомусь називаємо «сухопутним», а не суходільним. Напад скрізь поступився місцем «атаці», а корабель (і морський/річковий, і повітряний, і навіть космічний) називають «судном». У тексті про середньовічні війни конструкція «армада з трьох тисяч суден» справляє враження справді незабутнє. Відомий антиприклад О. Пономарева «Двері відчиняються водієм» дістав логічного розвитку в повідомленнях журналістів – «Наші позиції обстрілюються бойовиками». Доповнити цей перелік легко, досить послухати будь-який телевізійний огляд подій на фронті. Завважмо й позитивний приклад: військову «підготовку» потроху заступає вишкіл, і це дуже добре.

Похідники від термінів, пов’язаних із новоствореною структурою, що має назву поліція, утворено за очевидно неукраїнськими моделями – прикметник «поліцейський» замість логічного поліційний, працівника цієї структури названо також прикметником «поліцейський» замість котрогось із нормальних іменників поліційник чи поліціянт. Постає питання, чи це змавповано російську назву, чи спрацював зазначений у попередньому абзаці мисленнєвий рецидив.

Стосовно вживання прикметників в ролі іменників наведу ще лише один приклад, добре відомий авдиторії конференцій СловоСвіт. Чомусь досі, попри всі дискусії, у загальній мові повсюдно фігурує прикметник «пальне» замість природного (і застандартованого!) паливо, хоча збереглися похідники паливно-мастильні матеріяли, паливозаправник тощо. Дуже кумедно звучить фраза «паливозаправники доправили на базу пальне».

Дедалі більшого розповсюдження набуває, на жаль, слово «публічний» у непритаманному сенсі. Адже публі́ка (з наголошеним і) українською мовою – це 1. прилюдна ганьба, 2. зганьблена людина. Отже, «публічний» – це ганебний, зганьбленй. Аби уникнути двозначного тлумачення, від слова пу́бліка варто було б утворити прикметника публіковий, а відповідники до багатозначеннєвого англійського слова public подати відповідно до різних значень: прилюдний виступ/диспут/захист дисертації, прилюдне засідання (уряду тощо); громадська бібліотека, громадська діяльність; загальнодоступний ресурс, суспільний інтерес, суспільна вартість тощо. Завважмо принагідно, що десь із вжитку зникло надзвичайно продуктивне дієслово оприлюднювати//оприлюднити, поступившися місцем вужчому за значенням «публікувати».

Слово критика після значення, що побутувало за сталінських часів (прилюдне цькування людей, що не задовольняють диктаторську систему), набуло дещо м’якшого тлумачення – пошук вад та недоглядів у виконаній роботі, тому часто навіть натяк на можливу критику наперед викликає образу та упередженість. Насправді критика – це конструктивний аналіз, критикувати статтю чи науковий результат можна цілком доброзичливо й прихильно.

Варто подумати над тим, як реабілітувати та повернути до вжитку слова, здискредитовані за радянської системи. Зокрема замість слова передовий, у значенні «той, що веде перед» чи «той, що попереду», природного й влучного відповідника до поширеного англійського прикметника advanced, ми вживаємо неоковирне «просунутий». Слово осередок, що його за радянських часів вживали лише у сполуці «партійний осередок», набуває свого властивого значення у сполуках осередок кристалізації/хмаротворення/удару/зародкування тощо, а сполуки осередок землетрусу, осередок тайфуну, осередок циклону тощо відсунуть модне «епіцентр» до його природного тлумачення – точка на земній поверхні на найкоротшій відстані уздовж радіуса від осередку відповідного явища.

Так само варто згадати, що слово чужий не означає «ворожий» а лише той, що належить комусь іншому, а чужинець – не ворог, а гість, людина з іншої країни.

Можливо, ми згадаємо ще й про змогу купувати щось на виплату (не «в розстрочку») та надсилати післяплатою (а не «накладеним платежем»). Варто замислитися, що нерухомість – це стан безруху, а відповідником російського «недвижимость» є нерухоме майно. Миттєвість – це властивість (швидкоплинність), а не короткий проміжок часу (мить). «Співробітник/співпрацівник» – це людина, що працює з кимось разом, тому сполука «співробітник певної установи», а також посада «старший/ молодший науковий співробітник» є невизначеними. Треба повернути на належне місце слово працівник і пам’ятати, що працівники тієї самої установи можуть між собою не співпрацювати, а працівники різних установ можуть співпрацювати/співробітничати дуже плідно.

Закон/реґламент/правило/постанова/ухвала тощо набирає/набуває чинности, а не «вступає в силу», і протягом зазначеного часу є чинним, а не «діючим».

Сприятлива ситуація дає змогу щось зробити, проте ми здебільшого кажемо «це дозволяє нам…», хоча про жоден дозвіл чи заборону не йдеться.

Прикро, але доводиться знову нагадувати про відмінність між тим, що задачу/питання розв’язують (solve), а щось зробити – вирішують (decide), що шукають розв’язок задачі (solution), а приймають рішення (decision). Що голосуємо ми одностайно, а не «одноголосно». Що якісним (на відміну від кількісного) буває аналіз, а продукт може бути високоякісним чи низькоякісним. Що стежити – це тягло спостерігати, а слідкувати – йти слідом.

Втратило свою семантику слово університет, тобто навчальний заклад широкого профілю, що поєднує в собі природничі, технічні та гуманітарні відділи. Під впливом бюрократичних реформацій в Україні постали різноманітні вузькоспеціяльні «університети» – медичні, аграрні, технічні тощо. Водночас замість книгарня спостерігаємо семантичний абсурд «книжкова крамниця», адже в крамниці продають різноманітний крам, а не книжки. Теперішним заступником слова крамниця є, на жаль, супермаркет.

Спроба метрологів слідом за російськими стандартизаторами ввести терміни «невизначеність» чи «непевність» замість загальновідомого похибка є прикладом непрямого наслідування спроб англійських фахівців позбутися неоднозначности англійского терміна error, що йому в українській мові відповідають помилка та похибка. Те, що з англійських стандартів вилучено слово error у значенні похибка і замість нього введено uncertainty, зовсім не означає, що ми маємо позбуватися українського терміна, що жодних проблем не спричиняє. А от введені натомість «невизначеність» чи «непевність» проблеми спричиняють, вони унепрозорюють текст і ускладнюють його розуміння.

Із мовного обігу, і не лише наукового, майже зникли питомі дієслова на позначення самочинних процесів та їхні похідники (більшати//побільшати, меншати//поменшати, ліпшати//поліпшати, кращати//покращати, гіршати//погіршати, старі(ша)ти//постарі(ша)ти, гарячішати//погарячішати, теплішати//потеплішати, холонути//охолонути, дужчати//подужчати, міцішати//поміцішати, слабнути//ослабнути, слабшати//послабшати тощо), їх заступили похідники від назв примусових процесів із нелогічним додатком -ся (збільшуватися//збільшитися, зменшуватися//зменшитися, поліпшуватися//поліпшитися, покращуватися//покращитися, погіршуватися//погіршитися, старитися// зістаритися, охолоджуватися//охолодитися, зміцнюватися//зміцнитися, послаблюватися//послабитися) та двослівні сполуки з дієловом «ставати» (ставати теплішим/холоднішим/гарячішим тощо). Таке обмежування висловлювальних можливостей свідчить про розумові лінощі деяких людей, що не хочуть бачити окремішніх властивостей української мови та вивчати їх. З іншого боку, словникарі подають такі слова недостатньо прозоро, без пояснень, чим розумові лінощі заохочують.

Насамкінець варто знову (вже вкотре) завважити, що «ціна» та її похідники позаповзали до словосполук, що жодного стосунку до ціни не мають: метал/камінь/газ є шляхетним, а не «дорогоцінним» (чи «благородним»), а людські вартості не є «цінностями», бо оцінити їх неможливо.

У статті свідомо подаю приклади з різних галузей, багато з них широковідомі. Виклад стає від цього дещо еклектичним, проте дає змогу унаочнити розмаїття, поширеність та задавненість проблем. Нехтувати їх означає збіднювати нашу мову й примітивізувати мислення її носія, українця будь-якого етнічного походження.

 

 

наверх Технічний комітет стандартизації науково-технічної термінології