УДК 800

Виталь Моргунюк¹, Микола Зубков²

¹Університет «Україна», м. Київ

²Технічний комітет стандартизації науково-технічної термінології

Міністерства економічного розвитку і торгівлі та Міністерства освіти і науки України

УЖИВАННЯ УКРАЇНСЬКИХ ДІЄПРИКМЕТНИКІВ І ПЕРЕКЛАДАННЯ РОСІЙСЬКИХ «ПРИЧАСТИЙ»

© Моргунюк В. С., Зубков М. Г., 2016

У статті викладено правила перекладання російських «причастий» засобами української мови.

Ключові слова: українська мова, російська мова, дія, подія, наслідок події, дієприкметник, дійові утямки.

The article presents the rules of translating Russian participles by means of Ukrainian language.

Keywords: Ukrainian language, Russian language, process, event, event effect, participle, process concepts.

Відповідно до Короткого тлумачного словника лінґвістичних термінів за ред. С. Єрмоленко [1] «дієприкметник – неособова форма дієслова, що позначає реалізовану* в часі ознаку предмета, пов’язану з дією або станом цього предмета. Д. відповідає на питання який? яка? яке? Д. класифікуються** за такими ознаками: а) категорії стану – Д. активний і пасивний (виконуючий і виконаний); б) часу – Д. теперішнього і минулого часу (в’янучий і зів’ялий); в) виду – Д. доконаного і недоконаного виду (читаний і прочитаний). Сучасній українській мові активні Д. не властиві: із суфіксами -уч-/ ‑юч-, -ач-/-яч- вживаються*** віддієслівні прикметники. Д. у формі теперішнього часу на -уч-/-юч- виконують функції прикметника (в’яжучий засіб, болючий удар). Д. узгоджується з іменником у роді, числі й відмінку».

Якщо навіть у такому поважному джерелі віддієслівного прикметника болючий долучено до дієприкметників, то пересічному науковцеві дати раду тому, які це «активні дієприкметники на -уч-/ -юч-, -ач-/-яч- не властиві сучасній українській мові», а які слова з тими самими суфіксами – властиві, не дуже легко.

А сучасні підручники всуціль рясніють порадами на взір: «активні дієприкметники не властиві українській мові, але ті, що перейшли у прикметники, можна вживати».

Візьмімо ще для прикладу підручник української мови І. Ющука [2] й тут маємо майже те саме: «дієприкметники можуть втрачати дієслівні ознаки (зокрема вид) й набувати значення прикметника: колючий дріт, родюча земля, пекучий біль, блискучий промовець…».

Хіба слова родюча, пекучий, блискучий – це «дієприкметники, що втратили вид і набули значення прикметника» [2], а болючий – це «дієприкметник у формі теперішнього часу, що виконує функцію прикметника» [1]? Якщо перегорнути сторінку того самого підручника [2], то натрапимо на правило: «Активні дієприкметники недоконаного виду творяться**** від основи теперішнього часу неперехідних дієслів недоконаного виду за допомогою суфіксів -уч-, -юч- (від дієслів І дієвідміни), ‑ач‑, ‑яч‑ (від дієслів ІІ дієвідміни) та прикметникових закінчень. Практично це робиться***** так: дієслово ставиться в 3-й особі множини теперішнього часу і замість кінцівки ‑ть додається ‑ч(ий): співаю(ть) – співаючий, квітну(ть) – квітнучий…». Отже, за цим правилом, активні дієприкметники, утворені від дієслів родити, пекти, блищати, боліти, мають бути такі: ро́дя-ть – ро́дя-чий, печу́-ть – печу́-чий, блища́-ть – блища́-чий, боля́-ть – боля́-чий. Тож, порівняймо:

ро́дячий    печу́чий    блища́чий    боля́чий

правильно утворені дієприкметники, а

родю́чий    пеку́чий    блиску́чий    болю́чий –

не дієприкметники, які щось втратили і їх уживають у ролі прикметників, а віддієслівні прикметники, утворені зовсім за иншими правилами і з иншою метою. Є, щоправда, випадки ще складніші – коли дієприкметник і прикметник мають усі ті самі літери, а відмінні лише наголосом, наприклад: ко́лючий і колю́чий. Тоді, крім наголосу, дієприкметник відрізняється від прикметника тим, що першому властива категорія виду й він означає перебування в дії колоти, тобто ко́лючий – той, що зараз коле, а прикметник колю́чий – здатний колоти (уколоти).

О. Курило [3], М. Сулима [4], О. Синявський [5] писали, що в українській мові є лише дієприкметники пасивного стану минулого часу на -ний, -тий, бо лише з ними можна утворювати дієприкметникові звороти на взір: «стіл, зеленим сукном засланий». А за радянської доби у процесі припасовування української мови до російської в усіх підручниках з’явилися активні дієприкметники на ‑чий і ‑лий. Надто неґативним наслідком запроваджування дієприкметників на -чий стало те, що вжи-вати їх почали за російським взірцем – не за призначеністю дієприкметника передавати ознаки перебування в дії, а в ролі прикметників й іменників, витісняючи засоби прямої призначености на які багата українська мова. Таким чином, «збагачуючи» українську мову дієприкметниками на -чий, насправді її збіднювали, змушуючи, наприклад, замісць слів:

 -  командувач – на познаку назви виконавця дії командувати;

 -  командувальний – що передає ознаку призначеного командувати;

 -  який (що) командує, командуючи – що передають ознаку того, що перебуває в дії командувати, уживати лише одне слово командуючий.

Якщо кілька споріднених утямків передавати одним словом, то в пересічного мовця притуплюється чуття відміни між цими утямками й усі вони зливаються в один жмут. Так українців привчали мислити на російський лад – жмутами утямків. Про це навіть свідчать переліки різнозначинних слів, поданих поспіль як приклади дієприкметників у публікаціях [1; 2] та ті словосполуки, якими мовознавці схарактеризовують дієприкметника, на взір: «дієприкметник передає ознаку предмета за дією» або у кращому разі: «ознаку стосовно дії». Оце «за дією» та «стосовно дії» і є той підступний жмут утямків.

Отже, як на нашу думку, то дати раду тому, де і які дієприкметники можна вживати в сучасній українській літературній мові, а які – не можна, навіть користуючись найкращими сучасними підручниками, складно. Бо більшість настанов і практика вживання їх наразі суперечливі, непослідовні. А часом складається враження, що автори настанов не дуже добре самі опанували їх.

Глибоке розуміння матеріялу маємо в працях Ю. Шевельова, зокрема в [6] та І. Вихованця й К. Городенської [7]. Проте опанувати його заскладно навіть пересічному мовознавцеві, а що вже казати про немовознавців! Однак навіть те, що викладено в цих джерелах також не надто допоможе, приміром, науковцеві правильно вживати слова, створюючи фахові терміни, бо в зазначених працях подано правильне констато́вання і правильний науковий опис фактів та тенденцій, наявних в українській мові, проте зовсім нема настанов, як це треба розвивати, бо мовознавці вважають своїм головним завданком вивчати явища мови, а не впливати на них. Зокрема Ю. Шевельов зазначав: «Одначе в новітній книжній мові помічається тенденція штучно відродити частину занепалих типів дієприкметника, і деякі з них (особливо на -лий) помітно набувають прав громадянства. Це пояснюється тим, що дієприкметник – дуже корисна для літературної мови, категорія, що відзначається складністю свого значення і тому дає змогу дуже ощадно висловитися» [6, с. 363].

А практика українського словотворення і слововживання склалася така, що кожен уживав і творив слова, які відповідають російським дієприкметникам, як кому на душу лягало. Одні, як відповідники до російських активних дієприкметників уживали форми на -уючий (-юючий), -аючий (-яючий), а ті, що відчували чи знали, що «щось тут не те», створювали прикметники але так, як могли – залежно від чуття і знання мови, набутих та виплеканих у середовищі, де панувала російська мова. Тому здебільшого брали якусь основу українського дієслова й чіпляли до неї суфікса -ний. І виходили слова на взір: світний, ковзний, обробний, виховний. Таке слово як світний, наприклад, треба запам’ятати, як єрогліф, бо необізнанець нізащо не второпає, чого це стосується, світу чи світла, і яку саме ознаку воно передає. Були спроби якось упорядкувати творення таких прикметників, щоб принаймні було зрозуміло, якого учасника дії стосується ознака – активного чи пасивного [8]. Але в умовах лінґвоциду [9] годі було щось зробити те, що не відповідало лінії партії. Тому лише в незалежній Україні вдалося щось зрушити в цій царині. Термінологічна комісія при Держстандарті України ухвалила певні правила, щодо творення і вживання таких прикметників [10], що їх випрацювали учасники термінологічних конференцій СловоСвіт. Ці правила втілено в деяких національних стандартах та в кількох нових словниках, зокрема в [11–13].

Далі подаємо низку правил перекладання російських дієприкметників, які впорядковують уживання українських віддієслівних похідників. Засади цих правил унормовано в національному стандарті [14] і сяк-так передано у новій редакції 2009 р. Ці правила викладено тут на засадах теорії дійових утямків, яка має свою термінологію і потребує уточнення деяких мовознавчих термінів, відмінних від загальновідомих, бо викласти ці правила у традиційних термінах важко, а зрозуміти – поготів. Тому викладові правил передують терміни й виознаки теорії дійових утямків, стосовні правил перекладання російських «причастий».

Терміни та виознаки

утя́мок [15; 16]; Нр:1 поняття2 (ru:понятие)

Одиниця думки — вислід забстрагування властивостей, спільних для певної множини речей.

виозна́ка [17]; дефініція; Нр: визначення3, означення4 (ru:определение)

Короткий виклад ознак утямку, суттєвих для певної царини діяльности, які дають змогу вирізнити його з-поміж инших утямків у межах відповідної системи утямків.

ужитко́вий текст

Текст, основним засобом передавання інформації в якому слугують познаки утямків. Основна призначеність ужиткових текстів – точно й однозначинно передавати інформацію. До вжиткових належать наукові, технічні, ділові й инші тексти. До них не належать ті, основним засобом передавання інформації в яких слугують описи художніх образів.

Дійові утямки [18]

Ці утямки є фундаментальні для будь-якого викладу думки, оскільки в природі не буває речей, які б не брали участи в якійсь дії (процесі), а в будь-якому тексті обмаль речень, де б не йшлося про якусь дію чи подію.

дія; процес

Змінювання стану учасника дії. Дія – те, що відбувалось, відбувається чи відбуватиметься. Тому про дію може йтися в минулому, теперішньому чи майбутньому часі.

стан учасника дії

Сукуп зафіксованих на певний момент часу значи́н характеристик чи ознак учасника дії.

подія

Факт пройдення певного етапу (моменту) в перебігові дії. Подія – те, що відбулось (сталось) чи відбудеться (станеться). Тому про подію може йтися лише в минулому або майбутньому часі.

дієознака (учасника дії)

Ознака перебування в дії її учасника. Напр.: що нагріває, нагріваючи, що його нагрівають, нагріваний.

подієознака (учасника дії)

Ознака перебуття події учасником дії. Напр.: що нагрів, нагрівши, що його нагріто, нагрітий.

перехі́длива дія; ді́́яння; Нр: перехідна5 дія (ru: переходное действие)

Дія, у якій є активний і пасивний учасники дії. Напр.: змінювати, нагрівати, обробляти, різати, палити.

перехі́длива подія; поді́яння

Подія в перебігові перехідливої дії. Напр.: змінити, нагріти, обробити, порізати, спалити.

активний учасник (перехі́дливої) дії; суб’єкт дії; виконувач перехі́дливої дії

Учасник дії, що може змінювати стан иншого учасника тої самої дії. Напр.: змінювач, нагрівач, обробник, різак, палій. Активним учасником може бути як особа, так й інструментарій. Напр.: людина ріже хліб і ніж ріже хліб.

пасивний учасник (перехі́дливої) дії; об’єкт дії; сприймач перехі́дливої дії

Учасник дії, стан якого може змінювати инший учасник тої самої дії. Напр.: змінюваник, нагріванець, оброблюванка, різанець, паленик.

неперехі́длива дія; Нр: неперехідна дія (ru: непереходное действие)

Дія, у якій пасивного учасника неможливо виокремити або його нема. До неперехідливої дії належать:

a)   взаємодія (учасник дії водночас активний і пасивний, бо кожен учасник діє на иншого): перетинатись, радитись, зустрічатись;

b)    дія на себе (учасник дії водночас активний і пасивний, бо діє на себе): одягатися (одягати себе), згинатися (згинати себе), умиватися (умивати себе);

c)    дія без пасивного учасника дії (учасник дії змінює свій стан сам): летіти, падати, горіти.

неперехі́длива подія

Подія в перебігові неперехідливої дії. Напр.:

a)  перетнутись, порадитись, зустрітись;

b)  одягнутися (одягнути себе), зігнутися (зігнути себе), умитися (умити себе);

c)  прилетіти, упасти, згоріти.

учасник неперехі́дливої дії; виконувач неперехі́дливої дії

Відповідно до сутности неперехідливої дії, її учасника можна розглядати як активного (a, b, c), так і пасивного (a, b) учасника дії.

дійова́ властивість (учасника дії)

Здатність чи призначеність істоти або речі бути учасником дії.

Мовні засоби

У стандарті [18], як назви мовних засобів, призначених передавати дійові утямки, ужито вмотивовані для цього стандарту і структури української мови терміни, відмінні від уживаних у мовознавчій літературі. Невмотивованість традиційних термінів частково обґрун­товано в [19].

при́судник; Нр: дієслово (ru: глагол)

Слово, призначене передавати дію або подію, основна синтаксична функція якого – присудок.

дієпри́судник; Нр: дієслово недоконаного виду

Присудник, призначений передавати дію. Не рекомендовано вживати терміна дієслово недоконаного виду, бо в українській мові таке слово означає дію як недоконану, так і доконану.

подієпри́судник; Нр: дієслово доконаного виду

Присудник, призначений передавати подію. Не рекомендовано вживати терміна дієслово доконаного виду, бо в українській мові таке слово не означає дію ні доконану, ні недоконану, а воно означає подію.

назвови́к; Нр: іменник6; речівник (ru: существительное)

Слово, призначене передавати назву⁶ речі або істоти.

видоназвови́к

Форма присудника, утворена за допомогою суфіксів -ння (-ття), призначена передавати назву дії або події і має категорію виду7 [7].

дієназвови́к; Нр: віддієслівний іменник, що означає дію

Форма дієприсудника, утворена за допомогою суфіксів -ння (-ття), призначена передавати назву дії. Напр.: запи́сування, миття́, па́дання, та́нення.

подієназвови́к; Нр: віддієслівний іменник, що означає подію

Форма подієприсудника, утворена за допомогою суфіксів -ння (-ття), призначена передавати назву події. Напр.: записа́ння, вимиття́, упа́дення, розта́нення.

озна́чник; Нр: прикметник (ru: прилагательное)

Слово, призначене передавати ознаку речі або істоти.

видоозна́чник; Нр: дієприкметник (ru: причастие)

Форма присудника, призначена передавати дієознаку або подієознаку учасника дії і має категорію виду⁷.

дієозна́чник; Нр: дієприкметник недоконаного виду; дієприкметник теперішнього часу

Форма дієприсудника, призначена передавати дієознаку учасника дії. Напр.: запи́суваний, ми́тий, прі́лий, та́лий. Дієозначник як форма дієприсудника передає дієознаку в минулому, теперішньому й майбутньому часі.

подієозна́чник; Нр: дієприкметник доконаного виду; дієприкметник минулого часу

Форма подієприсудника, призначена передавати подієознаку учасника дії. Напр.: запи́саний, ви́митий, зіпрі́лий, розта́лий. Подієозначник як форма подієприсудника передає подієознаку в минулому й майбутньому часі.

обста́винник8; Нр: прислівник (ru: наречие)

Невідмінювана частина мови, що передає ознаку дії чи події, ступінь чи міру вияву иншої ознаки. Основна синтаксична функція – обставина.

видообста́винник; Нр: дієприслівник (ru: деепричастие)

Форма присудника, призначена передавати дієознаку або подієознаку виконувача другорядної дії чи події як обставину основної дії чи події того самого виконувача. Має категорію виду.

дієобста́винник; Нр: дієприслівник недоконаного виду

Форма дієприсудника, утворена за допомогою суфікса -чи, призначена передавати дієознаку активного учасника перехідливої дії або учасника неперехідливої дії, що перебувають у другорядній дії, яка відбувається водночас з основною, як обставину основної дії чи події того самого виконувача. Напр.: запи́суючи, ми́ючи, па́даючи, та́нучи.

подієобста́винник; Нр: дієприслівник доконаного виду

Форма подієприсудника, утворена за допомогою суфікса -ши, призначена передавати подіє-ознаку активного учасника перехідливої дії або учасника неперехідливої дії, зумовлену другорядною подією, що відбулася чи відбудеться перед, водночас чи після основної дії чи події, як обставину основної дії чи події того самого виконувача. Напр.: записа́вши, ви́мивши, упа́вши, розта́нувши.

Щоб унаочнити відповідність пропонованих термінів уживаним, їх зведено до порівнювальної таблиці 1.

Таблиця 1.

Мовознавчі терміни

Правила перекладання російських «причастий»

Ці правила рекомендовано для перекладання та створювання вжиткових текстів.

У російській мові «причастия» вживають як за прямою призначеністю – у ролі власне «причастия» – передавати дієознаки та подієознаки учасників дії, так і в ролі прикметника – передавати ознаки їхніх дійових властивостей, а також у ролі назвовика – передавати назви учасників дії. Тому, щоб перекласти російське «причастие» українською мовою, насамперед треба з’ясувати з контексту, який утямок воно означає, а далі – визначити засоби української мови, відповідаві тому втямкові.

Російські «причастия» на -щий уживають як познаки втямків, стосовних виконавця:

а)  перехідливої дії: дійової властивости, дієознаки, назви;

б)  неперехідливої дії: дійової властивости, дієознаки, назви.

Утямковий зв’язок між російськими «причастиями» й відповідними засобами української мови (прикметниками, означниками, обставинниками та назвовиками) відображено в таблиці 2.

Таблиця 2.

Наприклад:

Прикметники на -чий, передавати ознаку дійової властивости активного учасника перехідливої дії, творимо подібно до: виконавчий, підготовчий, творчий. Не можна у цій значині вживати слова на -уючий (-юючий), -аючий (-яючий), -учий (-ючий), -ачий (-ячий).

Прикметники на -у́чий (-ю́чий), передавати ознаку дійової властивости учасника неперехідливої дії, творимо подібно до: пеку́чий (горю́чий, плаву́чий, летю́чий) – здатний пекти (горіти, плавати, літати), що мають основи, відмінні від дієобставинників печучи́, горячи́, пла́ваючи, літа́ючи.

Дієозначники на -шній, передавати дієознаку активного учасника перехідливої дії, гостру потребу в яких маємо лише в разі нормування термінів, творимо від форми дієприсудника на взір: він грі́є > грі́є-шній, він ко́ти-ть > ко́ти-шній. Наприклад, російський термін нагревающее устройство перекладаємо нагрівальний пристрій усюди, де йдеться про «пристрій, призначений нагрівати», а нагріваєшній пристрій – тільки там, де потрібен термін, на познаку «пристрою, що саме зараз нагріває», бо нагрівальний пристрій може бути нагріваєшнім і ненагріваєшнім.

Дієозначники на -авий, -ивий, передавати дієознаку учасника неперехідливої дії в теперішньому часі, творимо від неперехідливого дієприсудника: вирина́-ти > вирина́-вий – що зараз виринає, світи́-тися > світи́-вий – що зараз світиться, а прикметники, передавати ознаки дійових властивостей учасників неперехідливої дії: вирина́-вий > вирина́-вистий – здатний виринати, світи́-вий > світи́-вистий – здатний світитися. Зазначені форми дієозначників та прикметників конче потрібні тільки для творення термінів, а у звичайному тексті часом можна обійтися й описовими конструкціями:

–  передавати дієознаку: що (зараз) виринає, якщо виринає, що (зараз) світиться, якщо світиться;

–  передавати властивість: здатний (схильний) виринати; здатний (схильний) світити.

Чому не можна було б упровадити до сучасної української літературної мови, наявні колись у словенській (давньоукраїнській літературній) мові [21], активні дієприкметники на –чий? Тому що російськовзалежнений сучасний український мовець обов’язково дуже хотітиме вживати й уживатиме їх за російським взірцем – у всіх позиціях, зазначених у таблиці 2, і так збіднюватиме й примітивнитиме українську мову. Це вже пояснено на прикладі командующий.

Російські «причастия» на -щийся вживають як познаки втямків, стосовних:

а)  пасивного учасника перехідливої дії: дійової властивости, дієознаки, назви;

б)  учасника неперехідливої дії: дійової властивости, дієознаки, назви.

Таблиця 3.

Наприклад:

Російські «причастия» теперішнього часу на -мый уживають як познаки втямків, стосовних пасивного учасника перехідливої дії: дійової властивости, дієознаки, назви.

Таблиця 4.

Наприклад:

Російські «причастия» минулого часу на -нный уживають як познаки втямків, стосовних пасивного учасника перехідливої дії: подієознаки, назви, дієознаки.

Таблиця 5.

Наприклад:

Російські «причастия» минулого часу на -ший уживають як познаки втямків, стосовних виконавця:

а)  перехідливої дії: дієознаки, подієознаки, назви;

б)  неперехідливої дії: дієознаки, подієознаки, назви.

Таблиця 6.

Наприклад:

Видоозначники (дієозначники й подієозначники) на -лий, призначені передавати дієознаку й подієознаку учасника неперехідливої дії в минулому часі, творимо відповідно від дієприсудника чи подієприсудника: вирина́-ти > вирина́-лий – що вирина́в, ви́рину-ти > ви́рину-лий – що ви́ринув. Заз-начені форми видоозначників конче потрібні для творення термінів, хоча такі терміни трапляються зрідка, а у звичайному тексті можна вжити й описові конструкції: що вирина́в, що ви́ринув. Тож, у разі потреби, їх успішно можна вживати щоб передавати дієознаки не тільки учасника неперехідливої дії, але й активного учасника перехідливої дії в минулому часі. Для такого вживання видоозначників, на наш погляд, нема жодних логічних перешкод.

Російські «причастия» на -шийся вживають як познаки втямків, стосовних:

а)  пасивного учасника перехідливої дії: дієознаки, подієознаки, назви;

б)  учасника неперехідливої дії: дієознаки, подієознаки, назви.

Таблиця 7.

Наприклад:

Висновки:

1)  щоб перекласти українською мовою російське «причастие», треба з’ясувати, який утямок воно означає в поточному реченні, потому вибрати засіб української мови, відповідно до викладених настанов;

2)  не треба вживати активних дієприкметників -уч-, -юч- (від дієслів І дієвідміни), -ач-, -яч- (від дієслів ІІ дієвідміни) у жодних значи́нах, бо це збіднюватиме, приміти́внитиме й уподібнюватиме українську мову до чужої.

1. Єрмоленко С. Я. Короткий тлумачний словник лінгвістичних термінів / С. Я. Єрмоленко, С. П. Бибик, О. Г. Тодор. – К. : Либідь, 2001. – 223 с. http://www.twirpx.com/file/450678/. 2. Ющук І. П. Українська мова : Підручник. – 3-тє вид. – К. : Либідь, 2006. – 640 с. 3. Курило О. Уваги до сучасної української літературної мови [Електронний ресурс] / О. Курило. – К. : Вид-во Соломії Павличко «Основи», 2004. – 303 с. – передрук вид. 1925 р. – Режим доступу: http://kurylo.wikidot.com/1-prykmetnyky-diieslivnoho-pokhodzhennia. 4. Сулима М. Українська фраза. Коротенькі начерки / Микола Сулима. – Х. : Рух, 1928. – 96 с. http://r2u.org.ua/node/217. 5. Синявський О. Норми української літературної мови. – Л. : Українське видавництво, 1941. – 363 с. http://r2u.org.ua/guides/synyavsky/slovozmina_diyeslovo. 6. Шевельов Ю. Нарис сучасної української літературної мови та інші лінгвістичні студії (1947–1953 рр.). – К. : Темпора, 2012. – 664 с. 7. Вихованець І., Городенська К. Теоретична морфологія української мови : Академ. граматика укр. мови / За ред. І. Вихованця. – К. : Пульсари, 2004. – 400 с. – Режим доступу: http://ukrknyga.at.ua/load/movoznavstvo/vikhovanec_i_gorodenska_k_teoretichna_mor-fologija_ukrajinskoji_movi/4-1-0-1777. 8. Подільський В. К. Віддієслівні прикметники на -льний / В. К. Подільський // Рідна мова ; Гол. ред. і видавець проф. д-р Іван Огієнко. – 1933. – № 4 – С. 132. 9. Хвиля А. Викорінити, знищити націоналістичне коріння на мовному фронті / А. Хвиля // Українська мова у ХХ сторіччі : історія лінгвоциду. Документи і матеріяли. [За ред. Л. Масенко]. – К. : ВД «Києво-Могилянська акад.», 2005. – С. 113–132. 10. Ухвали науково-технічної комісії з питань термінології при Держстандарті України / Проблеми української термінології : зб. наук. праць учасн. 8-ї Міжнар. конф. «Проблеми української термінології СловоСвіт 2004». – Л. : Ліга-Прес, 2004. – С. 209–222 – Режим доступу : http://tc.terminology.lp.edu.ua/TK_Komisija/Protokol_2002_06.pdf. 11. Войналович О. Російсько-український словник наукової і технічної мови : термінологія процесових понять / О. Войналович, В. Моргунюк. – К. : Вирій, Сталкер, 1997. – 256 с. 12. Норми української науково-технічної мови. Тлумачний словник з видавничо-поліграфічної та пакувальної справи : наук.-практ. вид. / [П. М. Таланчук,  С. Я. Ярема, Ю. М. Коровайченко та ін.]. – К. : Ун-т «Україна», 2006. – 664 с. 13. Англійсько-українсько-англійський словник наукової мови (фізика та споріднені науки). Част. І англійсько-українська / О. Кочерга, Є. Мейнарович. – Вінниця : Нова книга, 2010. – ХХХІV. – 1390 с. – Режим доступу : http://e2u.org.ua. 14. Термінологія. Засади і правила розробляння стандартів на терміни та визначення понять. ДСТУ 3966-2000. – [Чинний від 2000-07-01]. – К. : Держстандарт України, 2000. – 31 с. – (Державний стандарт України). 15. Російсько-український словник (А–П) / Українська академія наук ; Ред. : В. М. Ганцов, Г. К. Голоскевич, М. М. Грінченкова ; Гол. ред. : акад. А. Е. Кримський. – К. : Червоний шлях, 1924 ; http://r2u.org.ua. 16. Моргунюк В. Про невмотивованість українського терміна «поняття» на познаку одиниці думки / Виталь Моргунюк // Вісник Нац. ун-ту «Львівська політехніка» : Серія «Проблеми української термінології». – 2012. – № 733. – С. 29–33. – Режим доступу : http://tc.terminology.lp.edu.ua/TK_Wisnyk733/TK_wisnyk733_1_morhun’uk.htm. 17. Пшенична Л., Моргунюк В. Визначення чи означення (який має бути український відповідник термінові дефініція) // Вісник «Проблеми української термінології» : Матер. 6-ї міжнар. конф. – Л. : Львівська політехніка, 2000. – № 402. – C. 45–46. 18. Культура авдиторного мовлення : Ч. 1. Слововживання відповідно до українськомовного способу мислення. Ст. ДА 10.003-2011. – [Чинний від 2011-07-01]. – К.: НАКККіМ України, 2011. – 91 с. – Режим доступу : http://ukrlife.org/main/ minerva/cultura_movlennya.Html. 19. Моргунюк В. Творення, вживання та йменування слів, яким властива категорія виду // Вісник : Проблеми української термінології. – 2008. – № 620. – C. 20–25. – Режим доступу : www.nbuv.gov.ua/Portal/natural/VNULP/Ukr_term/2008_620/04.pdf. 20. Вихованець І. Студії про частини мови : термінологічний аспект / І. Вихованець // Українська термінологія і сучасність : зб. наук. праць. – К. : КНЕУ, 2005. – Вип. VI. – С. 3–7. 21. Граматыка словенская написана прелижанїем Івана Ужевича словянина : Славной Академїи Париской в теолоґїи студента в Парижу року от нароженїя Сина Божого 1643 / Іван Ужевич. – К. : Наук. думка, 1970. – 115 с.