УДК 665

Сергій Бойченко, Лариса Черняк

Національний авіаційний університет, м. Київ

ЩОДО РІЗНОМАНІТТЯ ФОРМУЛЮВАННЯ ПОНЯТТЯ «АЛЬТЕРНАТИВНІ ПАЛИВА»

© Бойченко С. В., Черняк Л. М., 2016

У статті розглянуто основні проблеми, що пов’язані з різноманіттям формулювання поняття «альтернативні палива».

Ключові слова: українська мова, термін, термінологія, паливо, альтернативне паливо, закон, стандарт.

The article reviews the main problems, which connected with difference between formulation of the term “alternative fuel”.

Keywords: Ukrainian language, term, terminology, fuel, alternative fuel, law, standard.

У нафтовій, науковій, екологічній, економічній та, будь-якій, іншій ділянках діяльності істинне (вірогідне й чітко визначене в нормативно-технічній документації) значення слів, тобто правильна назва речей, що відповідає їхній сутності, є набагато вагоміша, ніж це можна уявити, виходячи тільки з вузького застосування фахової термінології. Надто гостро ця проблема постає в галузях, що стрімко розвиваються. Виробництво, запровадження та застосування сучасних альтернативних палив належить саме до таких галузей, бо вимагає чіткого регулювання понять і визначення, що використовують фахівці, починаючи з науково-дослідчої роботи й завершуючи реалізуванням альтернативних палив споживачам.

Адже, як зазначено [1] нині в Україні пріоритетними напрямами, що окреслюють проблему національної економічної безпеки, є послідовне провадження економічних реформ і досягання економічного зростання, забезпечування продовольчої, енергетичної й фінансової безпеки.

Актуальність порушеної проблеми обґрунтовано ще й тим, що виробляння біопалива має стати загальнодержавною справою. Лише створення сприятливих умов для учасників ринку біосировини й біопалив на основі державної програми розвитку виробництва та використання біологічних палив розв’яже проблему енергетичної незалежності України й підвищить рівень її екологічної безпеки. Теоретичні й загальнометодологічні проблеми розвитку ринку біопалив в історичному аспекті відображено у працях українських і зарубіжних науковців, зокрема С. Мочерного, Л. Пруссової, Ф. Котлера, А. Маршалла й інших [2]. Нині в Україні прийнято чимало законодавчих актів, які регулюють питання виробляння та споживання біопалива. Питання розвитку біоенергетики досліджують як українські, так і закордонні науковці: В. І. Гавриш, Г. Г. Гелетуха, В. О. Дубровін, Т. А. Желєзная, Г. М. Калетник, Н. В. Кудрицька, А. Н. Магомедов, М. Д. Мельничук, В. Г. Мироненко, В. Г. Мормітко, В. Г. Семенов й інші [3].

Серед різноманіття проблем щодо розвитку біоенергетики й біопалив, зокрема, є недостатній рівень законодавчого ідентифікування біопалив [2], ділянок їхнього виробництва, контролювання якості та використовування. І зокрема, виозначування самого терміна, що таке біопаливо, що означає «оцінювання якості біопалив», «оцінювання відповідності якості альтернативних палив».

Одним із перших документів у галузі виробництва й застосування біопалив був державний стандарт ДСТУ 6081:2009, чинний від 1 березня 2010 року. Щодо біоетанольного палива, то саме Україна однією з перших країн СНД розпочала роботу з нормативно-правового забезпечування виробництва та стимулювання його споживання від 1998 р. [3; 8].

Саме у нас було прийнято чимало законодавчих актів, що врегульовували правові стосунки в галузі виробляння біопалив і їхнього ефективного використовування. Окрім актів загального спрямування, таких як «Земельний кодекс України», «Податковий кодекс України», «Закон України про електроенергетику», було прийнято також і низку спеціальних нормативно-правових актів, серед них Закони України: «Про альтернативні види палива», «Про альтернативні джерела енергії», Указ Президента України «Про заходи щодо розвитку виробництва палив з біологічної сировини» від 26.09.2003, а також програму розвитку виробництва біодизельного палива, яку затвердив Кабінет Міністрів України постановою від 22.12.2006 №1774, Енергетичну стратегію до 2030 року, схвалив Кабмін України своїм розпорядженням від 15.03.2006. № 145-р., Концепцію державної Цільової науково-технічної програми розвитку виробництва та використання біологічних видів палива, затвердив Кабмін України розпорядженням від 12.02.2009 №276-р. тощо [5].

Таке різноманіття законодавчих нормативних актів і документів створює підґрунтя для різночитання та неузгодженості понять і визначень у галузі виробництва й використання біопалив в Україні. Зокрема, у Законі України «Про альтернативні види палива»[4] зазначено – це альтернативні види палива тверде, рідке та газове паливо, яке є альтернативою відповідним традиційним видам палива і яке виробляють (видобувають) із нетрадиційних джерел та видів енергетичної сировини; нетрадиційні джерела й види енергетичної сировини – сировина рослинного походження, відходи, тверді горючі речовини, інші природні і штучні джерела та види енергетичної сировини, а також нафтові, газові, газоконденсатні й нафтогазоконденсатні вичерпані, непромислового значення та техногенні родовища, важкі сорти нафти, природні бітуми, газонасичені води, газогідрати тощо, виробництво (видобуток) і переробка яких потребує застосування новітніх технологій і які не використовують для виробництва (видобутку) традиційних видів палива; біомаса – невикопна біологічно відновлювана речовина органічного походження, здатна до біологічного розкладу, у вигляді продуктів, відходів і залишків лісового й сільського господарства (рослинництва та тваринництва), рибного господарства й технологічно пов’язаних із ними галузей промисловості, а також складова промислових або побутових відходів, здатна до біологічного розкладу; біологічні види палива (біопаливо) – тверде, рідке й газове паливо, виготовлене з біологічно відновлювальної сировини (біомаси), яке можуть використовувати як паливо або компонент інших видів палива.

Отже, як зазначено в [5], випливає, що біопаливом можна вважати лише продукт перероблення відходів і не може ним визнавати продукт перероблення високоенергетичних культур.

Також Гелетуха Г. Г. та Железная Т. А. зазначають, що визначання понять «виробник біопалива» й «біопаливо» в Законі № 1391 [6–7] подано недостатньо чітко. Воднораз науковці уточнюють певні визначини, а саме: «біологічні види палива (біопаливо) – тверде, рідке або газоподібне паливо, виготовлене з біологічно відновлюваної сировини (біомаси), або безпосередньо у вигляді цієї сировини, яке може використовуватися як паливо або компонент інших видів палива»; «виробник біопалива – суб’єкт господарської діяльності, що безпосередньо виробляє біопаливо з біомаси, або діяльність якого призводить до утворення біомаси, що використовується безпосередньо як біопаливо» [7].

Без зазначених уточнень, із поняття «біопаливо» випадають відходи деревини, солома, дрова, соняшникове лушпиння та інші види сировини, що широко використовують для отримування енергії, оскільки вони не є спеціально виробленими із біомаси. Проте більшість фахівців та автори вважають, що ці види біомаси не обов’язково є (або будуть) біопаливом. Подальше використання біомаси може мати кілька варіантів.

Тому, якщо розглядати сільськогосподарського товаровиробника, який отримує побічну продукцію у вигляді соломи, стебел різних сільськогосподарських культур, не можна стверджувати, що він обов’язково є виробником біопалива, адже використовувати біомасу він може найрізноманітнішими способами [3].

Аналізуючи ситуації щодо визначення поняття «біопалива» й «альтернативного палива», ми дійшли висновку про потребу розробляння та введення ДСТУ «Біопалива. Терміни та визначення», на взір аналогічному нормативному документу, що є базовим у галузі виробляння та використання палив нафтового походження. Адже у Статті 2. Закону України «Про альтернативні види палива» зазначено, що одним із пріоритетів державної політики в галузі альтернативних видів палив є підтримка розвитку науково-технічної бази виробництва (видобутку) альтернативних видів палива, пропаганда науково-технічних досягнень у цій сфері. А запропонований стандарт дасть можливість фахівцям цієї схеми поєднати свої пропозиції, щоб розв’язати проблему різноманіття формулювань визначень для одних і тих самих взірців палив і сировини, із метою їхнього ефективного й широкого використання.

1. Гойсюк Л. В. Проблеми продовольчої та енергетичної безпеки : інноваційна економіка / Л. В. Гойсюк. – 2013. – № 3. – С. 61–65. 2. Калетнік Г. М. Розвиток ринку біопалив в Україні : автореф. дис. ... докт. екон. наук : 08.00.03 «Економіка та управління національним господарством» / Г. М. Калетнік. – 2009. – 39 с. 3. Гуцаленко Л. В. Нормативно-правове забезпечення обліку виробництва та споживання біологічного палива в Україні / Гуцаленко Л. В., Фабіянська В. Ю. // Збірник наукових праць ВНАУ. Серія «Економічні науки». – 2011. – № 1 (48). – С. 105–109. 4. Про альтернативні джерела енергії [Текст] : закон України від 20.02.2003 р. № 555-IV : редакція діє з 16.07.2015 [Електронний ресурс]. – Режим доступу – http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/T030555.html. 5.  Голомозий Є. В. Деякі правові проблеми виробництва біопалива в Україні / Є. В. Голомозий // ФП. – 2013. – № 1. – С. 196–200. 6. Про внесення змін до деяких законів України щодо сприяння виробництву та використанню біологічних видів палива : закон України від 21.05.2009 р. № 1391-VI // Відомості Верховної Ради України. – 2009. – № 40. – С. 577. 7. Гелетуха Г. Г. Приняли, но не то / Гелетуха Г. Г., Железная Т. А. // Альтернативное топливо. – 2010. – № 3 (31) – С. 26–28. 8. Інтернет-форум [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www. fuelalternative.com.ua.