УДК 800

Виталь Моргунюк^*, Микола Зубков^**, Ігор Ребезнюк^***

^*Університет «Україна», м. Київ

^**Національний університет «Львівська політехніка»,

Технічний комітет стандартизації науково-технічної термінології

^***Національний лісотехнічний університет України, м. Львів

ОЗНАКИ ПЕРЕБУВАННЯ В ДІЇ ЇЇ ПАСИВНОГО УЧАСНИКА

© Моргунюк В. С., Зубков М. Г., Ребезнюк І. Т., 2018

У статті обмірковано вживання в українських термінах пасивних дієприкметників, щоб передавати ознаки перебування в дії її пасивного учасника (об’єкта). Запропоновано спосіб, як передавати ці ознаки в минулому й теперішньому часі. На конкретному прикладі показано, як це можна застосовувати.

Ключові слова: українська мова, дія, подія, наслідок події, дієприкметник, дійові утямки.

The article deals with the usage of passive participles in Ukrainian terms to convey the characteristics of being in the action of its passive participant (object). A way has been proposed on how to pass these features in past and present time. A concrete example shows how this can be applied.

Keywords: Ukrainian language, process, event, event effect, participle, process concepts.

Наші славетні науковці О. Курило [1], М. Сулима [2], О. Синявський [3] у своїх працях писали, що в українській мові є дієприкметники лише пасивного стану минулого часу на -ний, -тий і, що лише з ними можна утворювати дієприкметникові звороти на взір: «стіл, зеленим сукном засланий». Хоча Ю. Шевельов зазначав: «Одначе в новітній книжній мові помічається тенденція штучно відродити частину занепалих типів дієприкметника, і деякі з них (особливо на -лий) помітно набувають прав громадянства. Це пояснюється тим, що дієприкметник – дуже корисна для літературної мови, категорія, що відзначається складністю свого значення і тому дає змогу дуже ощадно висловитися» [4, с. 363].

Термінологічна комісія при Держстандарті України ухвалила певні правила, щодо творення і вживання пасивних прикметників [5], що їх випрацювали учасники термінологічних конференцій СловоСвіт. Ці правила втілено в деяких національних стандартах та в кількох новітніх словниках, зокрема в [6–8]. Суть цих правил – уживати їх в термінології лише за прямою призначеністю, тобто – передавати ознаки перебування в дії її пасивного учасника. Але й досі ніде чітко не означено, як передавати час перебування в дії.

Мета цієї статті – запропонувати варіянт упорядкованости вживання пасивних дієприкметників в українській термінології.

Ознаки перебування в дії її пасивного учасника, на прикладі дії обробляти, можна описово подати так:

1)  той, що з ним щось колись зробили – що його обробили (подієознака минулого часу);

2)  той, що з ним щось колись робили – що його обробляли (дієознака минулого часу);

3)  той, що з ним тепер (якраз) щось роблять – що (коли) його обробляють (дієознака теперішнього часу);

4)  той, що з ним щось зроблять – що його оброблять (подієознака майбутнього часу);

5)  той, що з ним щось будуть робити – що його оброблятимуть (дієознака майбутнього часу).

Подані описові конструкції цілком можна вживати в будь-яких текстах. Але, якщо виникає потреба передати такі ознаки в термінах, то кожну з них бажано позначити одним словом.

Щоб передавати будь-які ознаки маємо саме для цього призначену частину мови – прикметник. Хоча точніше було б називати її озна́чник, бо прикмета – утямок вужчий ніж ознака. А щоб передавати ознаки, спричинені перебуванням у дії, маємо призначені саме для цього віддієслівні прикметники, що успадковують від дієслова категорію виду, і мають назву дієприкметники (видоозначники [9]). Ознаки пасивного учасника дії (об’єкта дії) передають пасивними дієприкметниками (видоозначниками).

Одразу можна зазначити, що для передавання ознак, стосовних майбутнього часу, пасивних видоозначників в українській мові нема, тому ці ознаки можна передавати тільки описовими конструкціями. Проте потреба в таких засобах може постати набагато рідше ніж в инших, бо здебільшого доводиться описувати реальні процеси – що відбувалися чи відбуваються.

Найчастіше трапляються терміни, які передають ознаку 1). Її передають пасивним дієприкметником доконаного виду (точніше – пасивним подієозна́чником), що його завжди можна утворити від основи дієслова доконаного виду (подієприсудника) за допомогою суфікса -ний (-тий): злама́ти – зла́маний; списа́ти – спи́саний; сте́рти – сте́ртий; ви́пробувати – ви́пробуваний; оброби́ти – обро́блений. Незважаючи на те, що українська мова на 100% задоволяє потреби в таких подієозначниках, бо їх можна утворити від будь-якого перехідного дієслова доконаного виду (перехідливого подієприсудника), часто замісць них уживають дієприкметники недоконаного виду (дієозначники), створені для того, щоб передавати ознаку 2), наприклад: мішана група, різана солома, топлене масло тощо. Застерігаємо, що так передавати ознаки 1) у науковому чи иншому вжитковому стилі не можна, бо відрізнити ознаку 1) від ознаки 2) буде неможливо.

Ознаку 2) треба передавати пасивним дієприкметником недоконаного виду (пасивним дієозна́чником), що його завжди можна утворити від основи дієслова недоконаного виду (дієприсудника) за допомогою суфікса -ний (-тий): лама́ти – ла́маний; писа́ти – пи́саний; те́рти – те́ртий; обро́блювати – обро́блюваний.

Але й ознаку 3) треба передавати пасивним дієприкметником недоконаного виду (пасивним дієозна́чником). І тепер її передають тим самим словом, що й ознаку 2). Тож, щоб можна було зрозуміти, про що йдеться, треба вживати додаткові слова. Наприклад, щоб передати дієознаку минулого часу, можна вжити словосполуку: перше[1] (раніш, колись) обро́блюваний, а дієознаку теперішнього часу – тепер (зараз) обро́блюваний. Хоча для термінології – це не найкращий варіянт. Адже, наприклад, російською мовою це можна передати одним словом: дієознака минулого часу – обрабатывавшийся, теперішнього – обрабатываемый.

Пропонуємо розв’язати цю проблему для української термінології так. Можна внормувати, домовившись, що у випадках, коли назва дії має дві форми дієслова (присудника), як, наприклад: обро́блювати й обробля́ти; офо́рмлювати й оформля́ти; розтя́гувати та розтяга́ти, дієознаку минулого часу предавати дієприкметником (дієозначником), утвореним від першої форми на -увати (-ювати), а теперішнього – від форми на -ати (-яти). Отже:

обро́блюваний – що його обробляли (перше);

обробля́ний – що його обробляють (тепер).

Арґументом щодо правильности саме такого вибору, а не навпаки, може бути узгодженість наголосів дієприкметників минулого часу обох видів:

обро́блюваний – що його обробляли;

обро́блений – що його обробили.

В инших випадках, якщо на познаку дії маємо лише одне дієслово (присудник), можна розрізняти час дієознаки лише за допомогою наголосу:

- дієознака минулого часу – све́рдлений, стру́ганий, те́саний, зби́раний;

- дієознака теперішнього часу – свердле́ний, струга́ний, теса́ний, збира́ний.

У минулому часі наголошуємо традиційно, а в теперішньому – на суфіксі, здебільшого – як у неозначеній формі дієслова.

Розрізнювання часу дієознак наголосом для безпрефіксних дієслів (присудників) на -увати (‑ювати), призводить також до утворення двох різних слів через чергування «о» з «у»:

дієознака минулого часу – карбо́ваний, шліфо́ваний, штампо́ваний, диференційо́ваний;

дієознака теперішнього часу – карбува́ний, шліфува́ний, штампува́ний, диференціюва́ний.

Отже, пропонуємо ознаки 1) – 3) в термінах передавати так:

Розгляньмо конкретний випадок, у якому можна застосувати запропоновані засоби мовного розрізнювання цих ознак.

У теорії різання матеріялів є кілька реальних поверхонь, що їх треба позначити якомога коротшими термінами, бо, описуючи процес різання, про них доводиться говорити дуже часто.

У будь-якому процесі різання маємо поверхню заготованки, яку треба (призначено) обробити. Її ознаку, згідно з ДСТУ 3966 (п. Г.5.2.1) [10], треба передавати віддієслівним прикметником обробна. Тому проєкт нової редакції стандарту на терміни і виознаки «ДСТУ 2249 Обробляння різанням» містить терміностаттю:

обробна́ поверхня – поверхня загото́ванки, призначена щоб її обробляти різанням.

У разі обробляння на токарному верстаті, наприклад, – це циліндерна поверхня зі своїми незмінними до початку різання розмірами, відмінними від розмірів инших поверхонь. Зауважмо, що ця поверхня є на заготованці тільки до обробляння, бо, якщо її почати обробляти, то на заготованці залишатиметься деякий час тільки її змінна частина.

Рис. 1. Поверхня заготованки, призначена щоб її обробляти різанням.

Ознаку поверхні, яку потрібно отримати внаслідок оброблення, згідно з ДСТУ 3966 (п. Г.5.2.1), треба передавати пасивним дієприкметником доконаного виду оброблена:

обро́блена поверхня – поверхня, потрібної форми, розмірів і шорсткости, отримана на загото́ванці внаслідок обро́блення різанням.

Зауважмо, що згідно з виознакою, поверхню можна називати обробленою тільки тоді, коли обробляння остаточно закінчено, а на заготованці отримано поверхню потрібних форми, розмірів і шорсткости. У разі обробляння на токарному верстаті, наприклад, – це циліндерна поверхня, яка має свої незмінні розміри, відмінні від розмірів инших поверхонь. До того ж ця поверхня встановлених розмірів є на заготованці тільки після закінчення обробляння, а до закінчення обробляння на заготованці може бути лише її частина. Отриману після оброблення поверхню можна назвати обробленою згідно з виознакою, тільки після перевірення отриманих розмірів.

Рис. 2. Поверхня заготованки, отримана після оброблення різанням

Крім цих двох поверхонь, наявних до початку й після закінчення обробляння, в перебігові обробляння маємо три тимчасові поверхні, які змінюються разом із переміщуванням різального інструмента.

Ознаку поверхні, яка перебуває у процесі обробля́ння (зрізування), згідно з ДСТУ 3966 (п. Г.5.2.1), треба передавати пасивним дієприкметником недоконаного виду й теперішнього часу обробля́на:

обробля́на поверхня – тимчасова змінна частина поверхні загото́ванки, що перебуває у процесі обробля́ння різанням.

Ця поверхня має свої розміри (один із яких змінний), відмінні від розмірів инших поверхонь. Зауважмо, що вона є на заготованці тільки під час обробляння. Її не можна назвати обробною навіть у першому проходженні, бо вона має инші, ніж обробна розміри.

Ознаку поверхні, отриманої після зрі́зання частини призначеного для зрізування матеріялу, згідно з ДСТУ 3966 (п. Г.5.2.1), треба передавати пасивним дієприкметником недоконаного виду й минулого часу обро́блювана:

обро́блювана поверхня – тимчасова змінна частина поверхні загото́ванки, яка перебувала у процесі обробля́ння різанням, але ще не має потрібної форми, розмірів чи шорсткости.

Рис. 3. Тимчасові змінні поверхні заготованки, яка перебуває у процесі обробляння різанням

Ця поверхня має свої розміри (один із яких змінний), відмінні від розмірів инших поверхонь. Але пам’ятаймо, що вона є на заготованці тільки до закінчення обробляння. Цю поверхню не можна назвати обробленою навіть в останньому проходженні, бо вона має инші, ніж оброблена поверхня розміри. Вона стає обробленою лише після закінчення обробляння й отримання позитивного результату після перевірення її розмірів.

У процесі обробляння маємо ще одну тимчасову поверхню, розташовану між обробля́ною й обро́блюваною поверхнями:

поверхня різання – тимчасова змінна частина поверхні заготованки, утворювана різальною крайкою між обробля́ною поверхнею й обро́блюваною поверхнею в сумарному русі.

Висновки. У практиці описування процесів, завжди доводиться стикатися з ознаками об’єктів типу 1) – 3). Застосовуючи викладені у цій статті пропозиції, кожну з цих ознак можна передавати одним словом.

1. Курило О. Уваги до сучасної української літературної мови [Електронний ресурс] / О. Курило. – К. : Вид-во Соломії Павличко «Основи», 2004. – 303 с. – передрук вид. 1925 р. – Режим доступу: http://kurylo.wikidot.com/1-prykmetnyky-diieslivnoho-pokhodzhennia. 2. Сулима М. Українська фраза. Коротенькі начерки [Електронний ресурс] / Микола Сулима. – Харків : Рух, 1928. – 96 с. – Режим доступу: http://r2u.org.ua/node/217. 3. Синявський О. Норми української літературної мови [Електронний ресурс] / О. Синявський. – Львів : Українське видавництво, 1941. – 363 с. – Режим доступу: http://r2u.org.ua/guides/synyavsky/slovozmina_diyeslovo. 4. Шевельов Ю. Нарис сучасної української літературної мови та інші лінгвістичні студії (1947–1953 рр.) / Ю. Шевельов. – К. : Темпора, 2012. – 664 с. 5. Ухвали науково-технічної комісії з питань термінології при Держстандарті України [Електронний ресурс] / Проблеми української термінології : зб. наук. праць учасн. VIII Міжнар. конф. «Проблеми української термінології СловоСвіт 2004». – Львів : Ліга-Прес, 2004. – С. 209–222 – Режим доступу : http://tc.terminology.lp.edu.ua/TK_Komisija/Protokol_2002_06.pdf. 6. Войналович О. Російсько-український словник наукової і технічної мови : термінологія процесових понять / О. Войналович, В. Моргунюк. – К. : Вирій, Сталкер, 1997. – 256 с. 7. Норми української науково-технічної мови. Тлумачний словник з видавничо-поліграфічної та пакувальної справи : наук.-практ. вид. / [П. М. Таланчук, С. Я. Ярема, Ю. М. Коровайченко та ін.]. – К. : Ун-т «Україна», 2006. – 664 с. 8. Англійсько-українсько-англійський словник наукової мови (фізика та споріднені науки) : Ч. І. англійсько-українська [Електронний ресурс] / О. Кочерга, Є. Мейнарович. – Вінниця : Нова книга, 2010. – ХХХІV. – 1390 с. – Режим доступу : http://e2u.org.ua. 9. Моргунюк В. Уживання українських дієприкметників і перекладання російських «причастий» / Виталь Моргунюк, Микола Зубков // Проблеми української термінології : міжнар. наук. конф., 29 верес. – 1 жовт. 2016 р. : зб. наук. пр. ‒ Львів, 2016. ‒ С. 6‒18. 10. Термінологія. Засади і правила розробляння стандартів на терміни та визначення понять : ДСТУ 3966-2000. – [Чинний від 2000-07-01]. – К. : Держстандарт України, 2000. – 31 с. – (Державний стандарт України).