УДК 800

Ольга Кочерга

Інститут теоретичної фізики ім. М. M. Боголюбова НАН України

МОВНЕ НОРМУВАННЯ ТА ЖИВА ФАХОВА МОВА

© Кочерга О. Д., 2018

У дописі проаналізовано найпоширеніші мовні хиби, пов’язані з тенденцією надмірно стандартувати наукові тексти.

Ключові слова: українська мова, наукова мова, нормативна мова, мовний стандарт, фахова мова.

The most frequent distortions of scientific language are analyzed. The trend to excessive standardization of scientific texts is considered.

Keywords: Ukrainian language, scientific language, normative language, language standard, professional language.

Наукова/фахова мова, зокрема мова новітніх галузей, що постійно перебувають у стані бурхливого розвитку, є традиційним джерелом збагачування та доповнювання мови загальновживаної. Нові терміни, нові мовні конструкції міґрують із фахової мови, різною мірою змінюють чи не змінюють свої значення/тлумачення, із вузькопрофесійної літератури та мовлення вузьких фахових кіл потрапляють до загального вжитку, часом набувають статусу аж до загальновизнаного нормативного слова чи вислову. У перебігу цих змін слово чи словосполука потрапляє чи не потрапляє до словників, фігурує чи не фігурує в мові журналістів, ужиток його стає частотнішим чи менш частотним, із фахових словників слово переходить до загальномовних, набуває чи позбувається позначок фахове, рідковживане, нерекомендоване тощо. Стихійне ширшання чи вужчання сфери вжитку слова відбувається одночасно з обговорюванням у середовищі експертів (від справжніх до самопроголошених), рівень дискусії сягає від ґрунтовного розгляду у висококваліфікованій спільноті відтінків значення слова та відповідності його структури до властивих українських моделей словотворення до цілком суб’єктивних оцінок на кшталт «мені це подобається – мені це не подобається» у суперечках слабкообізнаних із малопоінформованими.

Відомий американський лексикограф Сидні Лендау писав: «Жодне обговорення слововжитку не має сенсу, поки ми не приділимо увагу питанню, чому люди вважають певні випадки слововжитку добрими чи нормативними, а інші – неналежними, безграмотними чи образливими» [1, с. 217]. І далі: «Користувач [словника] очікує настанов з багатьох аспектів слововжитку, але, на жаль, опис ставлення до вжитку ніколи не може бути цілком базованим на фактах. Одна група вважає певний вжиток слова неофіційним чи ненормативним, тоді як інша може його вживати і вважати цілком природним за будь-яких обставин» [1, с. 254]. На тлі українських реалій ці міркування набувають цілком конкретного змісту. Маємо чимало словників загальної мови, що подають чи не подають ті чи ті терміни чисто за смаковими вподобаннями (або згідно з рівнем знань) їхніх укладачів, і користувач через глибоко закорінену повагу до словника вважає слова, що їх там подано, нормативними, а ті, що їх у словнику бракує – не вартими вжитку. Так само друком видано низку словників наукової термінології, що їх оголошено нормативними без огляду на думку фахівців. Мало того, нині крім мовної норми в багатьох документах, зокрема законопроєктах, фігурує ще й стандарт мови, й одразу постає питання: а що це таке? Гадаю, стандарт мови є просто механічною калькою з англійського «standard language», що насправді означає літературна мова чи правильна мова.

Цікаві міркування з цього приводу належать Пилипові Селігею. Він уводить терміни науковий жаргон («спотворена форма наукового мовлення, що надає неістотним або неновим науковим ідеям видимість важливості й новизни»), наукоподібний стиль («мовні засоби наукового жаргону, мета та засади їх добору») і псевдонаукове мовлення («безпосередня реалізація наукового жаргону в мовленні») [2, с. 22]. Його критика дописів несумлінних науковців викликає прямі асоціяції з мовою несумлінних дописувачів. І тут маємо подивугідний ефект: потрапивши до загальної мови, слово чи словосполука зазнає нормування, що часом цілком спотворює, а часом суттєво затемнює суть і зміст терміна, терміносполуки, навколотермінної конструкції, а отже й тексту. Мовна норма зсувається, на жаль, в бік спотворених конструкцій та висловів. Про це вже багато говорено, але під впливом мовлення медій та офіційних осіб ми знов і знов у багатьох ситуаціях шукаємо «рішення» замість розв’язку попри те, що задачу/проблему/питання розв’язують (solve), тобто шукають розв’язок (solution), конфлікт/суперечку залагоджують (settle), тоді як вирішують (decide) щось зробити, а рішення (decision) приймають чи ухвалюють. Не можу не згадати про «енергозбереження» замість енергоощадження, хоча в цьому питанні давно все всім ясно, треба лише здолати нездоланний норматив.

Водночас розвиток живої наукової мови явно свідчить про тенденцію відроджувати слова, словосполуки, словоформи та мовні конструкції, що їх ретельно винищували «бригади», згадані в передмовах до репресивних бюлетенів [3, с. 15–21; 4, с. 139–145; 5, с. 5–22; 6, с. 3–19; 7, с. 5–11; 8, с. 147–168], та їхні послідовники. Давня боротьба зі «словами нацдемівського типу», а отже й притаманними українській мові типами словосполук та мовних конструкцій, а також моделей словотворення, призвела до панування в науковій та діловій мові канцеляриту, багатослівних кострубатих сполук, неоковирних зворотів, що їх навіть новітні «нормативні» словники далі нав’язують науковцеві. Дискусія про «чисту» (тобто нормативну) та «нечисту» (тобто живу) мову несподівано оприявнила ще один різновид – занечищену мову. Як на мене, наявність у мові діялектних та говіркових чи місцевих елементів не є нечистістю, навпаки, це є ознака природности мови. А от мовні покручі та кострубаті конструкції, спричинені тривалим утручанням позанаукових чинників, є ознакою занечищеної мови, і повернути їй властиву чистість – наше надважливе завдання.

Англійськомовні дослідники спокійно називають голчасту структуру їжаком, смугасту – зеброю, складну (але таку, що нагадує літературного персонажа, що є невідомо чим) – буджумом; кристалічний утвір може мати назву валета; у математичній літературі фігурують мітла (до того ж свійська та дика), копито тощо; галактику певного типу називають слонячим хоботом; назву грошової одиниці з роману Джойса (кварк) запозичують, аби назвати нову елементарну частинку (що поклала початок новітній галузі теорії поля, а її автор дістав Нобелівську премію).

Нам ще далеко до розкутості науковців західного світу, можна лише сподіватися, що жива фахова мова поступово здолає нормативний канцелярит, зокрема ми не вживатимемо двослівні сполуки замість однослівних («здійснювати виконання» – виконувати, «виконувати роботу» – робити (не плутати з випадками, коли робота є фізичною величиною), «провадити/виконувати досліджування/вимірювання» – досліджувати/вимірювати/міряти, «давати/дати згоду» – погоджуватися/ погодитися, «втрачати//втратити свідомість» – непритомніти/знепритомніти, «приходити/прийти до тями» – опритомнювати/опритомніти, «без свідомості» – непритомний тощо). Проте розумові лінощі далі спричиняють появу неоковирних транслітерацій – «хендмейд виріб» замість виріб ручної роботи (цей термін, великою мірою журналістського, а здебільшого комерційного, походження починає просочуватися в наукову літературу, коли йдеться про унікальні дослідні пристрої чи вироби), «коворкінґ» замість співробітня чи співмайстерня, «кейз» замість випадок тощо. Далі подано приклади, що ілюструють наведені вище міркування. Деякі з них є проявом задавнених негараздів, інші – продукт недавнішній. Але, принаймні, я хочу привернути до них увагу термінознавців та словникарів, що, можливо, зроблять із цього свої висновки.

Брак у вжитку репресованого дієслова означувати/означити (define, уводити нову величину й відповідного терміна) і нерозуміння його відмінности від визначати визначити (determine) спричинив багаторічну дискусію щодо вжитку слів означення/дефініція та визначення. Останнє заступило перше (що, на жаль, має окреме тлумачення в мовознавстві) не лише у стандартах, а й у мові природничих та технічних наук, що тягне за собою ще й плутанину похідників («визначальне» рівняння замість означувального тощо).

Ознакою «нормативної» мови стали багатослівні словосполуки на кшталт «опади у вигляді дощу/снігу», «велика кількість» замість багато тощо. Нормативне запроваджування сполук із родовим відмінком призводить до втрати притаманної українській мові дієслівности («з метою виконання завдання ...» – аби (з метою) виконати завдання) та влучних виразних прикметникових сполук («камера високого тиску» – високотискова камера, «схема низької напруги» – низьконапругова схема тощо).

Нормативне «управляти» заступило слово керувати, «управління» цілком вилучило керування (дію) та управу (установу). Водночас, хоч як це дивно, «керівництво» заступило настанови.

Слово «більше» майже втратило своє властиве значення (в першій кімнаті більше людей, ніж у другій), натомість його дедалі частіше вживають замість напівзабутого понад (у нараді взяли участь понад 100 осіб; нарада триває вже понад 2 години; нормальний перебіг реакції потребує температури понад n градусів).

Окремого розгляду потребують дієслова досліджувати/дослідити та їхні похідники – досліджування/дослідження/дослід, та відповідні прикметники: дослідний (пов’язаний із дослідом, що є об’єктом досліду – дослідний зразок, дослідний прилад чи пристрій (на відміну від серійного); дослідницький (пов’язаний із дослідником чи дослідництвом – дослідницький проєкт виявив значні можливості використовувати це явище на практиці) та дослідчий (пов’язаний із досліджуванням – дослідчий гурт, науково-дослідчий інститут). Звичка до усталеного кліше заважає нам побачити, що сполука «науково-дослідний інститут» є семантично хибною, адже інститут не піддано дослідові, він є установою, де щось досліджують, виконують досліди, отже, тут має бути прикметник дослідчий. До речі, саме цей прикметник фігурував у назвах наукових установ до мовних репресій 1933 року.

До англійського слова advanced більшість перекладних словників на першому місці подають відповідника просунутий і користувачі не звертають уваги на те, що йдеться про рух/просування вперед. Натомість слово «просунутий» (куди? крізь що?) заступило значно влучніші слова передовий (дослідник), новітній/найсучасніший (метод, проєкт), проґресивний (підхід), високорівневий (навчальний курс), що їх варто було б уживати насправді.

Чомусь нікого не дивують речення типу «цей метод дозволяє розв’язати рівняння», хоча важко собі уявити, хто чи що може це не дозволити чи до кого треба звертатися по дозвіл. Отже, замість дієслова «дозволяти» (крім ситуацій, коли справді потрібен дозвіл) маємо казати/писати давати змогу, уможливлювати («не дозволяти» – не давати змоги, унеможливлювати).

Слово «продовжуватися» (про процес, роботу, засідання, досліджування) має поступитися місцем природному тривати; коли йдеться про самочинну зміну довжини, маємо довшати, подовжуватися, видовжуватися, розтягатися тощо.

Не буду багато писати про процесові поняття, нагадаю лише, що не треба забувати про відмінність самочинних та примусових процесів: знижувати/знизити – нижчати/понижчати, підвищувати/підвищити – вищати/повищати, збільшувати/збільшити – більшати/побільшати, зменшувати/зменшити – меншати/поменшати, охолоджувати/охолодити – холонути/охолонути тощо.

До найпоширеніших нормативних помилок належить заміна термінів, що позначають певні об’єкти, назвами завершеної чи й незавершеної дії – проміння є наслідком процесу випромінювання (на нас чи на прилади діє саме проміння); випар(и) [а не пара!!!] є результатом випаровування; хвороба є певним аномальним станом, а захворювання є процесом початку хвороби; зброя – це те, із чого стріляють чи чим воюють, а озброєння є завершеним процесом озброювання; покрив – це шар чогось на поверхні, а покриття – завершений процес покривання; унаслідок вкраплювання/вкраплення утворюється вкраплина, а результатом утворювання/утворення є утвір; наслідком пошкоджування/пошкодження є пошкода, а результатом показування/показання є показ (приладу, лічильника тощо). Звуга та розшир постають, відповідно, через вужчання/повужчання чи звужування/ звуження та ширшання/поширшання чи розширювання/розширення; видовга є наслідком довшання/ подовшання чи видовжування/видовження.

Дозволю собі нагадати читачеві, що стійкий (рос. «устойчивый», англ. «stable») – це такий, що повертається до рівноважного стану після невеликих відхилів (стійка рівновага, стійкий пристрій), а тривкий (рос. «стойкий» англ «-proof, -resistant») – здатний витримувати шкідливі впливи тощо. Отже, маємо: вологотривкий покрив, світлотривка плівка/фарба, зимотривка/холодотривка рослина, вогнетривка цегла, іржотривка/неіржавна сталь, сейсмотривка будівля тощо.

Подібних прикладів можна навести, на жаль, дуже багато. Дописувачам текстів та укладачам словників варто звертати увагу на такі мовні хиби, тоді спільною працею ми здолаємо хибні квазинормативи й позбудемося надмірної занормованости наукової мови, що переходить у заканцеляризованість і зрештою заважає розвиткові наукового мислення.

1. Лендау Сидні І. Словники : Мистецтво та ремесло лексикографії. – К. : К.І.С., 2012. – 480 с. 2. Селігей Пилип. Світло і тіні наукового стилю. – К. : ВД «Києво-Могилянська академія», 2016. – 628 с. 3. Резолюції Комісії НКО в справі перевірки роботи на мовному фронті // Мовознавство. – 1934. – № 1. – С. 15–21 / у кн. : А. Хвиля. Знищити коріння українського націоналізму на мовному фронті. – Харків : Рад. школа, 1933. – С. 115–129. ; Передрук : [8]. – С. 147–158. 4. Хроніка НДІМ 1933–1934 рр. // Мовознавство. – 1934. – № 2. – С. 139–145. ; Передрук : [8]. – С. 159–168. 5. Математичний термінологічний бюлетень : Передмова // ВУАН, Інститут мовознавства. – К. : Вид. УАН, 1934. – № 2. – С. 5–22. 6. Фізичний термінологічний бюлетень : Передмова // ВУАН, Інститут мовознавства. – К. : Вид. УАН, 1935. – № 4. – С. 3–19. 7. Виробничий термінологічний бюлетень : Передмова // ВУАН, Інститут мовознавства. –К. : Вид. УАН, 1935. – № 5. – С. 5–11. 8. Кубайчук В. Хронологія мовних подій в Україні (Зовнішня історія української мови) / Віктор Кубайчук. – К. : К.І.С., 2004. – 168 с.