УДК 53:001.4

Роман Микульчик

Технічний комітет стандартизації науково-технічної термінології

Національний університет «Львівська політехніка»

ФІЗИЧНІ ЕПОНІМНІ ТЕРМІНИ-АБРЕВІАТУРИ

© Микульчик Р. Б., 2018

У статті здійснено спробу схарактеризувати фізичні епонімні терміни-абревіатури, простежити тенденції вживання їх у сучасній українській фізичній термінології, визначити їхню специфіку.

Ключові слова: українська мова, фізична термінологія, абревіатури, абревіація, епонім, епонімні терміни.

The paper deals with an attempt to characterize the physical eponymous terms-abbreviations, to trace the tendencies of their usage in the modern Ukrainian physical terminology and to determine their specificity.

Keywords: Ukrainian language, physical terminology, abbreviations, abbreviation, eponym, eponymous terms.

Тенденція до економії мовних засобів привертає щораз більшу увагу багатьох українських і закордонних дослідників. В україністиці абревіатури досліджували Г. М. Віняр, І. М. Думчак, В. О. Жайворонок, Н. Ф. Клименко, О. М. Мацько, М. Г. Сердюк, З. С. Сікорська, О. А. Стишов, І. Ю. Шашкін, проте ця проблематика залишається ще недостатньо дослідженою. Абревіацію, як спосіб словотворення, зактивізовано на початку XX ст., і відтоді вона залишається одним із продуктивних засобів поповнення лексичного складу української мови. Продуктивним він є і в термінотворенні сучасної української літературної мови, посідаючи друге місце після лексико-семантичного способу й перше місце серед морфологічних способів словотворення [9, с. 45]. Одним зі способів творення фізичних термінів є абревіація. З’ява значної кількості складних синтаксичних структур на позначення певних понять дещо перевантажує мову, робить її менш гнучкою, незручною для спілкування. До того ж, деякі номінації настільки громіздкі, що ними послуговуватися дуже важко. У зв’язку із цим у сучасній мові й діють інтралінгвальні чинники, найважливішими з яких є закон економії мовної енергії, мовних засобів [9, с. 153]. На думку Н. Ф. Клименко, «абревіатура (італ. abbreviatura, від лат. abbreviatio – скорочення), складноскорочене слово – похідне слово, що виникає внаслідок абревіації. Утворюється складанням скорочених основ і буває здебільшого еквівалентною словосполученню, яке її мотивує» [4, с. 7]. Відсутня однозначність у термінології, пов’язаної з явищем абревіації – має місце різне розуміння однакових понять, рівночасне вживання різних термінів на позначення одного поняття. Хоча в дослідників чимало розбіжностей щодо мовної природи цього явища, усі вони сходяться на тому, що скорочення в мові мають дві основні найзагальніші ознаки: 1) прагнення мовців зекономити мовні засоби; 2) мають генетичні повні відповідники – слова чи словосполуки.

Під абревіацією в лінгвістиці розуміють не будь-яке скорочення в мові, а процес скорочування словосполук до початкових складників слів, синтаксичну конденсацію складної назви, яку виражає словосполука. Абревіатура – скорочений відповідник словосполуки, утворений унаслідок абревіації. Абревіатура є засобом концентрації інформації, економії часу комунікантів. Абревіатури в одній назві поєднують предмети та їхні властивості, тому в семантичному плані містять більше інформації порівняно зі звичайними словами. Актуальність абревіації пояснюють доступністю, оперативністю їхнього створення, раціональністю структури, що полягає в їхній лаконічності, економності, семантичній місткості, інформативності.

У науковій термінології поява абревіатур зумовлено вживанням словосполук, що передають складні явища сучасної науки з одного боку й потребою економити мовні засоби з другого боку. Як зазначає В. П. Даниленко, у спеціальній мові абревіатури не є «ні точним, ні інверсійним відбиттям основного терміна. Вони, ймовірніше*, символи, натяки на поняття, відомі спеціалістам і, очевидно, зручні у використанні» [2, с. 48].

В останні десятиліття в українській термінології помітно зростає кількість абревіатур, що відповідає загальним напрямкам розвитку спеціальної лексики сучасних європейських мов [7, с. 144]. М. М. Дзюба на підставі цього висновковує, що ця тенденція властива й спеціальним мовним одиницям зі складниками-епонімами [3, с. 48].

Абревіатури, як і будь-які лінгвістичні одиниці, можна по класифікувати. В українському мовознавстві існує чимало класифікацій. Основні з них розглянуто у статті «Сучасні українські абревіатури: перспективи і стан дослідження» [8]. У цій статті скористуймося найпоширенішою в українській лінгвістиці класифікацією: часткові, ініціальні та комбіновані абревіатури [1; 4].

Серед українських фізичних епонімних термінів, на думку М. М. Дзюби, є абревіатури всіх типів.

Ініціальні абревіатури поділяють на буквені (мають початкові букви термінологічної словосполуки), наприклад: бер (біологічний еквівалент рентґена), вар (вольт-ампер реактивний), ВАХ (вольт-амперна характеристика), фер (фізичний еквівалент рентґена) та ініціальні звукові (мають початкові звуки термінологічної словосполуки) наприклад, РД (рентґенівська дифракція), ТТЛШ (транзисторно-транзисторна логіка з діодами Шоткі), ШПФ (швидке перетворення Фур’є). Як бачимо, у фізиці ініціальні абревіатури вживають на позначення одиниць вимірювання (бер, фер, вар) та найменувань ефектів, явищ і моделей (РД, ТТЛШ, ШПФ).

Також ініціальні епонімні абревіатури можуть виступати складниками термінів-словосполук, наприклад: модель БКШ (синонім – модель Бардіна–Купера–Шриффера), метод ВКБ (синонім – метод Вентцеля–Крамерса–Бріллюена), теорія ГЛАГ (синонім – теорія надпровідності Гінзбурга–Ландау–Абрикосова–Горкова), теорія БКШ (синонім – теорія Бардіна–Купера–Шриффера), РККІ-обмінна взаємодія (синонім – взаємодія Рудермана–Кітеля–Касуя–Іосіди).

У цьому випадку абревіації підлягає епонімна частина словосполук. Ця частина є поєднанням щонайменше трьох власних назв (прізвищ). Такі конструкції є громіздкими, а тому незручними для написання й вимовляння. Цілком логічно, що саме ця частина термінів-словосполук підлягає абревіації.

Комбіновані епонімні абревіатури в українській науковій термінології утворюють за такою моделлю: ініціальну епонімну абревіатуру поєднують із загальногалузевим терміном, наприклад, ГЛАГ-теорія (синонім – теорія надпровідності Гінзбурга–Ландау–Абрикосова–Горкова), ВКБ-метод (метод Вентцеля–Крамерса–Бріллюена), М-число (число Маха). Зазначмо, що багато комбінованих епонімних абревіатур мають синоніми – термінні словосполуки з епонімними ініціальними абревіатурами, наприклад: БКШ-модель – модель БКШ, ГЛАГ-теорія – теорія ГЛАГ, ВКБ-метод – метод ВКБ тощо. Можна припустити, що комбіновані епонімні абревіатури є похідними від термінів-словосполук з епонімними ініціальними абревіатурами.

М. М. Дзюба стверджує про дві моделі, одна з яких полягає в поєднанні відсіченої основи слова-неепоніма й повного епоніма, наприклад, аком (акустичний ом), мехом (механічний ом) [3, с. 49]. Однак нам не вдалося знайти вживання таких термінів. Відповідно, поширеною і вживаною є перша модель.

Часткові абревіатури утворюють відсіканням базового власного імені. Воднораз відсікають і звуки, і поєднання букв і звуків: Вольт(а) → вольт, Пуаз(ейль) → пуаз, Фарад(ей) → фарад. Лексеми цієї групи вживають переважно на позначення одиниць вимірювання. Установити якісь закономірності в відсіканні похідних основ практично неможливо.

Також до скорочених епонімних термінів можна зарахувати частину епонімних термінів, утворених контамінацією, наприклад: померон, бозон. Шлях формування таких термінів ми виявили, досліджуючи синонімію фізичних епонімних термінів [6, c. 104]. Тут можна спостерігати зміни способів термінотворення і, як наслідок, – діяхронічні зміни зовнішніх форм термінів. Наприклад, першими в синонімному ряді з’являються терміни-словосполуки частинки Бозе, згодом вони перетворюються на бозечастинки. Далі активізується міжнародний терміноелемент йон, унаслідок чого виникли проміжні варіанти бозе-йон, яких не виявлено в досліджуваній літературі. На найпізнішому етапі термінотворення відбулося формування нового терміна-синоніма контамінацією. Наприклад, термін померон утворено прийнятим для елементарних частинок способом контамінації: помер (анчук) + йон. У цьому випадку є проміжний термін померанчукон. Отже, тут маємо усічення власне епоніма (прізвища Померанчук). Контамінація відбувається після усічення.

До скорочених епонімних термінів М. М. Дзюба зараховує умовні познаки фізичних величин, утворені від термінів-епонімів (наприклад: Вб – вебер, Вт – ват, мкФ – мікрофарад, Н – ньютон, Па – паскаль). Це – асемантичні знаки, які лише вказують на денотат і не розкривають його семантики. Для таких умовних познак є спеціальні правила записування. Основні правила правопису одиниць запровадила 6-та Генеральна конференція з мір та ваг 1948 року. Як результат – маємо загальну міжнародну згоду щодо написання та використання познак і назв одиниць та їхніх префіксів. Ось деякі з цих правил, що стосуються теми цієї статті/

Познаки одиниць завжди пишуть із малої букви, якщо їх не утворено від особових імен, на-приклад, 15 кг; 60 с. Якщо одиницю названо на честь науковця, то перша буква познаки завжди є великою, але при написанні назви повністю цю назву пишуть із малої букви, наприклад, 2 Н, але 2 ньютони; 200 мкФ, але 200 мікрофарадів.

Якщо вживають префікси, вони передують базовій одиниці і їх пишуть із нею разом, наприклад: кілоПаскаль, мікроРентґен тощо. Префікса ніколи не вживають самого, також заборонено вживати складених префіксів. Наприклад, неправильно: мілімікрофарад, мілімікроРентґен, правильно: наноФарад, наноРентґен.

Префікси Міжнародної системи одиниць призначено для формування та скороченого написання кратних і частинних одиниць. Усі затверджені префікси позначають тільки степені десяти і їх не використовують для позначання степенів інших чисел.

У правилах Генеральної конференції з мір та ваг наголошують, що познаки одиниць системи СІ є математичними символами, а не скороченнями. Тому після них не ставимо крапки, за винятком розташування познаки в кінці речення. Поширмо це твердження на всі інші познаки фізичних величин, що не належать до системи СІ. Таким чином, ми не можемо вважати скороченнями чи абревіатурами всі основні, похідні та кратні познаки одиниць фізичних величин.

В українській фізичній термінології поширено скорочення внаслідок прагнення до економії мовних засобів та уникання складних і громіздких мовних конструкцій. Вочевидь, що скорочення є і серед епонімних термінів Серед них вирізняємо ініціальні абревіатури двох типів: самостійні терміни й компоненти термінів-словосполук. Зауважмо, що абревіації підлягає лише епонімний складник. Інші типи абревіатур (часткові й мішані) серед фізичних епонімних термінів не трапляються, оскільки ми не можемо розглядати як абревіатури познаки одиниць фізичних величин – математичні символи. Активне вживання епонімних абревіатур в українській фізичній термінології демонструє, що ця терміносистема розвивається відповідно до світових тенденцій. В останні десятиліття для термінологій багатьох мов притаманна тенденція пристосовувати багатослівні термінні словосполуки із компонентами-епонімами до потреб сучасної надскладної наукової комунікації.

1. Ганич Д. І. Словник лінгвістичних термінів / Д. І. Ганич, І. С. Олійник. – К. : Вища школа, 1985. – 360 с. 2. Даниленко В. П. Еще раз к вопросу о кратких вариантах терминов / В. П. Даниленко // Культура речи в технической документации. – М. : Наука, 1982. – С. 36–53. 3. Дзюба М. М. Особливості епонімічних термінів-абревіатур / М. М. Дзюба // Наукові записки Нац. ун-ту «Острозька академія». Серія «Філологічна». – 2015. – Вип. 57. – С. 48–49. 4. Клименко Н. Ф. Абревіатура / Н. Ф. Клименко // Українська мова : Енциклопедія ; [редкол. : В. М. Русанівський, О. О. Тараненко (співголови), М. П. Зяблюк та ін.] – 2-ге вид., випр. і доп. – К. : Укр. енцикл., 2004. – 824 с. 5. Клименко Н. Ф. Слово-творча структура і семантика складних слів у сучасній українській мові / Н. Ф. Клименко. – К. : Наук. думка, 1984. – 251 с. 6. Мацько О. М. Абревіатури як згорнені мовні формули в дипломатичних текстах // Мовознавство. – 2000. – № 1. – С. 31–36. 7. Микульчик Р. Синонімія термінів з прізвищевими компонентами у фізичній терміносистемі / Роман Микульчик // Вісник Нац. ун-ту «Львівська політехніка». Серія «Проблеми української термінології». – 2008. – № 620. – С. 104–106. 8. Микульчик Р. Сучасні українські абревіатури: перспективи і стан дослідження / Роман Микульчик // Вісник Нац. ун-ту «Львівська політехніка». Серія «Проблеми української термінології». – 2005. – № 538. – С. 12–15. 9. Миляева Л. М. Роль экстралингвистических факторов в развитии сокращений / Л. М. Миляева // Отраслевая терминология и ее экстралингвистическая обусловленность. – Воронеж : Изд-во Воронежского ун-та, 1986. – С. 139–145. 10. Стишов О. А. Українська лексика кінця ХХ ст. (на матеріалі мови засобів масової інформації) : монографія [текст] / О. А. Стишов. – К. : Видавн. центр КНЛУ, 2003. – 388 с.