УДК 800

Виталь Моргунюк

Університет «Україна», м. Київ

ВІДДІЄСЛІВНІ ПРИКМЕТНИКИ ТА ДІЄПРИКМЕТНИКИ Й КАТЕГОРІЇ ВИДУ І ЧАСУ

© Моргунюк В. C., 2022

У статті заналізовано віддієслівні прикметники й дієприкметники на предмет притаманности їм дієслівних категорій виду та часу.

Ключові слова: українська мова, дія, подія, наслідок події, віддієслівний прикметник, дієприкметник, дійові втямки.

The article analyzes verbal adjectives and participles in terms of their inherent verbal categories of aspect and tense.

Keywords: Ukrainian language, process, event, event effect, verbal adjective, participle, process concepts.

Юрій Шевельов зазначав, що дієприкметник – дуже корисний для літературної мови засіб, який вирізняється складністю своєї значини́ й тому дає змогу дуже ощадно висловлюватися [1, с. 363]. Проте в усній і літературній українській мові широко й упевнено вживають лише пасивних дієприкметників доконаного виду: зроблений, написаний, зламаний тощо та менш упевнено – активних дієприкметників доконаного виду, утворених тільки від неперехідливих дієслів: зіпрілий, змарнілий, почервонілий тощо. Усі инші перебувають у процесі становлення. Автори публікації [2] запропонували способа розрізнювати ознаки перебування в дії теперішнього й минулого часу за допомогою різних форм пасивних дієприкметників недоконаного виду. Але ця пропонова дещо суперечить висновкам частини мовознавців, що українському дієприкметникові не властива категорія часу [3, с. 150, с. 288].

Зважмо, що на природу українського дієприкметника є різні погляди [3, с. 286], зокрема у традиційній граматиці української мови дієприкметника тлумачать здебільшого як форму дієслова, яка поєднує ознаки дієслова і прикметника. Вважають, що, як і дієслову, дієприкметникові властиві морфологійні категорії виду і часу [4, с. 364; 5, с. 408]. Але також широковідомі в українському мовознавстві витлумки дієприкметника як прикметника: або як дієслівного прикметника [6, с. 13], або як відносного (віддієслівного) прикметника [7, с. 20]. Рідше дієприкметникові виділяють проміжне місце між дієсловом і прикметником, вважаючи його своєрідним гібридом, змішаною формою, що виявляє ознаки названих частин мови. У межах цього підходу його виокремлено також у самостійну міжчастиномовну категорію з ознаками дієслова і прикметника [8, с. 9, 12–18, 104–111, 216–228].

Мета цієї статті – викласти застосовний термінологійний погляд на природу віддієслівних прикметників і дієприкметників, з’ясувати різницю між ними та притаманність їм категорій виду і часу.

У мовленнєвій практиці віддієслівних прикметників і дієприкметників вживають для передавання ознак, пов’язаних із дією (дійових ознак). Є дві групи дійових ознак учасників дії:

1) не спричинені перебуванням у дії, будемо називати їх дійові властивості;

2) спричинені перебуванням у дії – дієознаки і подієознаки1.

Ці дійові ознаки, наприклад, для дії малювати, можна передати такими дієслівними описовими конструкціями:

стосовно до активного учасника дії:

– дійові властивості: призначений малювати, призначений намалювати, який може малювати, який може намалювати;

– дієознаки який малював; який малює, який малюватиме;

– подієознаки який намалював, який намалює;

стосовно до пасивного учасника дії:

– дійові властивості: призначений, щоб його малювати, призначений, щоб його намалювати; якого можна малювати, якого можна намалювати;

– дієознаки: якого хтось малював; якого хтось малює, якого хтось малюватиме;

– подієознаки: якого хтось намалював; якого хтось намалює.

Із цих прикладів видно, що дійові властивості різняться словами призначений, призначений, щоб його, який може, якого можна та категорією виду дієслів малювати і намалювати. А дієознаки та подієознаки – дієслівними категоріями виду і часу.

Якщо записати їх у загальному вигляді, подавши замісць дієслів запитанки, на які вони мають відповідати, та зазначивши категорії виду і часу, то матимемо перелік загальних форм описових конструкцій дійових ознак (див. табл. 1):

Таблиця 1

Слово якраз, подане в дужках, уточнює, що вислова, наприклад, який малює треба завжди розуміти як який якраз малює, тобто, що йдеться про перебування в дії теперішнього часу і не плутати його, що часто буває, із висловами призначений малювати чи який може малювати.

Зауважмо, що описові конструкції можна видозмінювати, не змінюючи їхньої суті. Наприклад слово призначений можна замінити на створений щоб; слова який може – на здатний; призначений, щоб його – на якого треба; якого можна – на придатний, щоб його тощо.

Звернімо увагу на те, що описовим конструкціям дійових властивостей притаманна лише категорія виду і не притаманна категорія часу. Це можна пояснити тим, що в цих конструкціях виозначувальна (дефініювальна [12]) роль належить неозначеній формі дієслова (інфінітиву), якій не властива категорія часу. А в конструкціях, що описують дієознаки і подієознаки, маємо означені форми дієслова дійсного способу, яким властиві категорії виду і часу, тому обидві ці категорії характеризують описові конструкції діє- і подієознак.

Отже, ознаки учасників дії можна передавати такими або трохи видозміненими конструкціями, що ми їх часто трапляємо в текстах. Але коли в якомусь тексті їх доводиться багато разів повторювати, то він стає незграбнішим і важчим для сприймання. Щоб усунути ці вади, для деяких конструкцій винайдено короткі однослівні познаки-замінники. Тут ми маємо щось подібне, до запроваджування термінів як коротких познак-замінників часом доволі багатослівних виозна́к (дефініцій). Тому, за наявности однослівних замінників, відповідні описові конструкції слугують їхніми виозна́ками. Позаяк замінники, про які тут ідеться, призначені передавати ознаки, то вони мають прикметникову форму та, як і вся конструкція, відповідають на запитанок «який?». А тому, якщо вони передають ознаки перебування в дії, то їх і назвали дієприкметниками2 – ті, що передають дієознаки та подієознаки, і віддієслівними прикметниками – ті, що передають ознаки дійових властивостей. Однак таких замінників «винайдено» не так вже й багато, бо на 18 ознак, стосовних певної дії, ми знайдемо в ужитку щонайбільше 5 коротких замінників. Візьмімо для прикладу дію рятувати. Для неї є два віддієслівних прикметники рятувальний і рятівний та два пасивних дієприкметники рятований і врятований. Трапляється ще активний дієприкметник рятуючий, примусово запроваджений як українськувата наліпка на російський спасающий. Дієприкметники такого типу дуже зручні для того, щоб легко викладати російські думки начебто українською мовою, позначаючи ними і ознаки дійових властивостей (управляющий прибор), і дієознаки (управляющий машиной человек), і назви активних учасників дії (управляющий делами). Такі дієприкметники не відповідають будові і духові української мови й примітивізують та збіднюють її, бо витісняють природні віддієслівні прикметники й іменники, до того ж, вони в’їлися у свідомість українців разом з російськомовним способом мислення, тому від них варто відмовитися зовсім.

В українській мові для передавання деяких дійових ознак вже давно усталилися певні форми дієприкметників, зокрема, пасивні дієприкметники із суфіксами -ний, -тий, та активні дієприкметники із суфіксом -лий. Але трапляються й поодинокі нестандартні. Наприклад слово чинний, яке означає той, що якраз діє (чинить), – це активний дієприкметник недоконаного виду й теперішнього часу, бо означає перебування в дії, а не якісь потенційні дійові властивості. Другий приклад – слово прийдешній, що означає який прийде, – активний дієприкметник доконаного виду й майбутнього часу. До речі, суфікса -шній можна успішно застосовувати для творення активних дієприкметників теперішнього і майбутнього часу, що показано в публікаціях [10; 11], а суфікса -лий – для творення активних дієприкметників минулого часу перехідливої дії [10; 11].

А тепер до переліку можливих конструкцій, що описують дійові ознаки учасників дії додаймо однослівні замінники – віддієслівні прикметники і дієприкметники (див. табл. 2).

У табл. 2. грубим шрифтом виокремлено загальновідомі віддієслівні прикметники та дієприкметники. Инші замінники описових конструкцій перебувають у стадії пропонування та становлення. А в деяких із них є велика потреба, наприклад – «якого можна врятувати». Такого віддієслівного прикметника поки що нема в жодному словнику. Потреба в однослівних познаках деяких зазначених дійових утямків здається невеликою, але, що вона ніколи нікому не знадобиться, – сказати важко, адже всіх, поданих в таблиці, описових конструкцій, у літературі вживають часто. Велика потреба в однослівній познаці може виникнути тоді, коли цю конструкцію у певному тексті доведеться часто повторювати. Тому в таблиці 2 запропоновано форми однослівних познак, для всіх зазначених у переліку втямків. Найскладніше було утворити форму пасивних дієприкметників майбутнього часу. Видається, що це можна зробити, додавши до відомих дієприкметників наростка від слів «майбутній» або «буде». Але «має бути» – це ще не «той, що буде», тому точнішим буде наросток «буд(е)-».

Таблиця 2

Отже, з усього викладеного випливає, що дієприкметники і віддієслівні прикметники мають різні функції, тому й відрізняються набором успадкованих від дієслова категорій.

Віддієслівний прикметник успадковує категорію виду. Цей висновок цілком збігається з твердженням І. Вихованця і К. Городенської, що дієслівна категорія виду – категорія абсолютної успадковної природи, її успадковують від дієслова всі похідні (віддієслівні) різновиди частин мови – віддієслівний іменник, віддієслівний прикметник і віддієслівний прислівник, пор.: читає – прочитає і читання – прочитання, читаний – прочитаний, читаючи або читавши – прочитавши. [3, с. 148]. Правда, серед цих прикладів нема віддієслівних прикметників, тому їх можна додати: читни́й – призначений, щоб його чита́ти, прочитни́й – призначений, щоб його прочита́ти; чита́нний – що його можна читати, прочита́нний – що його можна прочита́ти.

Дієприкметник успадковує категорії виду і часу. Цей висновок не збігається з висновками згаданих мовознавців. Спробуймо заналізувати доводи того, що «вихідні показники теперішнього і минулого часу дієслів у дієприкметників знейтралізовано у зв'язку з використовуванням їх у прикметниковій позиції, напр.: Я тобі зимові дні сріблясті Заплету в сивіючу косу (Д. Павличко); Задуманий вами маневр – це щось незрівнянне у військовій науці (М. Шеремет); Перед його очима враз постала згорблена до щему постать матері з заломленими на сухих грудях руками (Ю. Збанацький). Розімкнувши свою задубілу в напрузі руку, подав [Черниш] Романові гранату (О. Гончар).» [3, с. 287].

Позаяк, сивіюча = що сивіє, задуманий = якого хтось задумав, згорблена = що її щось згорбило, задубіла (дієпр.) = що задубіла (дієсл.), то підставмо в цитати замісць виокремлених дієприкметників їхні виозна́ки: Я тобі зимові дні сріблясті Заплету в косу, що сивіє; Маневр, якого ви задумали, – це щось незрівнянне у військовій науці; Перед його очима враз постала постать матері, що її до щему згорбило, із заломленими на сухих грудях руками. Розімкнувши свою руку, що задубіла в напрузі, подав [Черниш] Романові гранату. Текст став незграбнішим, але передає абсолютно ту саму суть, бо описові конструкції передають ті самі ознаки, зумовлені тими самими дієслівними категоріями, що мусять бути притаманними як дієслову описової конструкції, так і замінникові її – дієприкметникові. Адже дієслово, наприклад, задумали не втратило категорії минулого часу.

Там само зазначено, що «якби дієприкметник чітко виражав властиві дієслову граматичні значи́ни теперішнього, минулого та майбутнього часу, то його часові показники не можна було б знейтралізувати й перевести в инший часовий план за допомогою часових показників форм аналітичної синтаксичної морфеми-зв’язки бути та дієслівних напівзв’язок стати, здаватися, робитися, лишитися, залишитися, зостатися та ін., пор.: Волосся пострижене, Волосся було пострижене, Волосся буде пострижене; Обличчя здається змарнілим, Обличчя здавалося змарнілим; Обличчя здаватиметься змарнілим».

Якщо підставити відповідні виозна́ки, вийде: Волосся (є) таке, що його хтось постриг, Волосся було таке, що його хтось постриг, Волосся буде таке, що його хтось постриг; Обличчя здається таким, що змарніло, Обличчя здавалося таким, що змарніло; Обличчя здаватиметься таким, що змарніло», то і тут всюди маємо виозначувальні дієслова минулого часу. Дієслова-зв’язки і напізв’язки справді «переводять в инший часовий план», але категорії часу дієприкметників не знейтралізовують, бо дієприкметники, як і описові конструкції, передають ознаку перебуття в минулочасовій події (раніше!) відносно того часу, в який переводять зв’язки та напівзв’язки. Наприклад, Обличчя здавалося змарнілим, може означати, що вчора (в минулому) обличчя здавалося змарнілим (таким що вже змарніло) – яким воно стало раніше, ніж я його побачив (тут дієприкметник змарнілим передає минулочасову подієознаку обличчя відносно минулого часу дії здавалося). Обличчя здаватиметься змарнілим, може означати, що завтра (в майбутньому) обличчя здаватиметься змарнілим (таким що вже змарніло) – яким воно стало або стане раніше, ніж я його побачу (тут дієприкметник змарнілим передає минулочасову подієознаку відносно майбутнього часу дії здаватиметься).

Отже, якщо в дієприкметник вкладати його первісний зміст – передавання ознаки перебування в дії чи перебуття в події, то ніщо його категорію часу не знейтралізує. А якщо треба передати ознаку, що ніяк не залежить від часу, то варто вжити прикметника, замісць, наприклад, змарнілим – марни́м [13], худи́м, бліди́м.

Практична порада. Вживаючи віддієслівного прикметника чи дієприкметника завжди варто пам’ятати про виозна́ку (описову конструкцію), яка відбиває суть його. А щоб переконатися чи правильно його вжито, треба підставити замісць нього відповідну виозна́ку.

Різні погляди на природу українських дієприкметників можна пояснити тим, що в українській літературі дієприкметників здебільшого вживали і вживають за російським взірцем. А в російській мові дієприкметники виконують три функції: власне дієприкметникову, іменникову і найчастіше – віддієслівноприкметникову. В українській літературі, особливо в нехудожній, ми маємо всуціль те саме. Таке вживання дієприкметників у російській мові спричинене: або труднощами творення віддієслівних прикметників, або лінощами мовців, або закоханістю в дієприкметники як ознаку високого стилю мовлення. Напевне через це все, українське мовознавство скалькувало й виознаку дієприкметника «причастие выражает признак по действию» – «дієприкметник виражає ознаку за дією». Насправді, як показано вище, «ознаки за дією» (дійові ознаки) передають і дієприкметники, і віддієслівні прикметники, але треба зважати на різницю між ними. До того ж, в українській мові, на відміну від російської, нема жодних труднощів у творенні віддієслівних прикметників й іменників, варто відкинути лінощі та російськомовний спосіб мислення й уживати дієприкметників та віддієслівних прикметників та іменників відповідно до їхньої прямої призначености. А якщо в наявних словниках нема потрібного слова, то його треба утворити [14] за правилами українського словотворення, опублікованими зокрема в [10; 15]. А вживання дієприкметників у ролі прикметників чи іменників свідчить про бідність і недосконалість мови. Адже, якщо людина застосовує для якоїсь дії знаряддя, не призначене для неї, то це значить, що в неї нема потрібного знаряддя.

Висновок. Віддієслівні похідники передають ті дієслівні категорії, які мовець вкладає в їхній зміст, зокрема:

– віддієслівним прикметникам, призначеним передавати ознаки здатности чи призначености бути учасником дії, властива категорія виду й не властива категорія часу, бо це зумовлює неозначена форма дієслова (інфінітив) у відповідній описовій конструкції;

– дієприкметникам і подієприкметникам, призначеним передавати ознаки перебування в дії чи перебуття в події, властиві категорії виду і часу, бо їх зумовлює означена форма дієслова дійсного способу, наявна у відповідній описовій конструкції.

З чого випливає, що «дієприкметник», який не має категорії часу, не є дієприкметник, а є власне віддієслівний прикметник, не здатний передавати ознаки, спричинені перебуванням у дії, бо перебування можливе в минулому, теперішньому і майбутньому часах.

1. Шевельов Ю. Нарис сучасної української літературної мови та інші лінгвістичні студії (1947–1953 рр.). Київ: Темпора, 2012. 664 с. 2. Моргунюк В., Зубков М., Ребезнюк І. Ознаки перебування в дії її пасивного учасника // Проблеми української термінології: зб. наук. пр. XV Міжнар. наук. конф. СловоСвіт 2018. (м. Львів, 4–6 жовтня). 2018. С. 3‒7. URL: http://tc.terminology.lp.edu.ua/TK_Zbirnyk_2018 /TK_Zbirnyk_2018_1_morhun'uk_zubkov_rebezn'uk.htm. 3. Вихованець I., Городенська К. Теоретична морфологія української мови: Академ, граматика укр. мови / за ред. І. Вихованця. Київ: Унів. вид-во «Пульсари», 2004. 400 с. 4. Жовтобрюх М., Кулик Б. Курс сучасної української літературної мови. Вид. 4-е. Київ: Вища школа, 1972. Ч. 1. 402 с. 5. Русанівський В. Дієслово // Сучасна українська літературна мова. Морфологія / за заг. ред. І. К. Білодіда. Київ: Наук. думка, 1969. С. 296–429. 6. Булаховський Л. Дієслово // Підвищений науково-методичний курс української мови: Лекція 6. Київ: НКО Центр, заоч. курси, 1929. С. 12–25. 7. Кучеренко І. Граматична характеристика дієприкметника і його місце в системі частин мови // Мовознавство. 1967. № 4. С. 12–20. 8. Гнатюк Г. Дієприкметник у сучасній українській літературній мові. Київ: Наук, думка, 1982. 248 с. 9. Моргунюк В. Творення, вживання та йменування слів, яким властива категорія виду // Вісник: Проблеми української термінології. Львів: Нац. ун-т «Львівська політехніка», 2008, № 620. C. 20–25. URL: www.nbuv.gov.ua/Portal/natural/VNULP/Ukr_term/ 2008_620/04.pdf. 10. Ребезнюк І. Українське наукове слововживання: навч. посіб. Львів: СПОЛОМ, 2022, 400 с. 11. Моргунюк В., Зубков М. Уживання українських дієприкметників і перекладання російських «причастий» // Проблеми української термінології:: зб. наук. пр. міжнар. наук. конф. (м. Львів, 29 верес. – 1 жовт. 2016 р.). 2016. С. 6‒18. URL: http://tc.terminology.lp.edu.ua/TK_Zbirnyk_2016/TK_Zbirnyk_2016_1_morhun'uk_zubkov.htm. 12. Пшенична Л., Моргунюк В. Визначення чи означення (який має бути український відповідник термінові дефініція) // Вісник Держ. ун‑ту «Львівська політехніка». Серія «Проблеми української термінології»: матер. 6-ї Міжн. наук. конф. СловоСвіт2000. 2000. № 402. С. 45–46. URL: http://tc.terminology.lp.edu.ua /TK_Wisnyk402/TK_wisnyk402_pshenychna_morhun'uk.htm. 13. Словник української мови: в 11 тт. Т. 4, Київ: Наук. думка, 1973. С. 631. URL: http://sum.in.ua/s/marnyj. 14. ДСТУ 1.5:2015. Правила розроблення, викладання та оформлення національних нормативних документів. [Чинний від 2017-02-01]. Київ: ДП «УкрНДНЦ», 2016. 61 с. (Національна стандартизація). 15. Ст. ДА 10.003. Культура авдиторного мовлення. Ч. 1. Слововживання відповідно до українськомовного способу мислення. [Чинний від 2011-07-01]. Київ: НАКККіМ України, 2011. 91 с. URL: https://chtyvo.org.ua/author /Morhuniuk_Vital/.