УДК 800

Роман Микульчик

Технічний комітет стандартизації науково-технічної термінології

Національний університет «Львівська політехніка»

ПРО ПАСИВНІ ДІЄПРИКМЕТНИКИ Й ВІДДІЄСЛІВНІ ПРИКМЕТНИКИ

© Микульчик Р. Б., 2022

Статтю присвячено проблемі вживання пасивних дієприкметників на позначення ознак предмета стосовно дії.

Ключові слова: українська мова, термінологія, пасивний дієприкметник, віддієслівний прикметник, ад’єктивація

The article is devoted to the problem of using passive participles to indicate features of the subject in relation to the action.

Keywords: Ukrainian language, terminology, passive participle, participle adjective, adjectival

Термінотворення – цілеспрямований і творчий процес. Цей процес передбачає вживання різноманітних мовних засобів. У термінології переважають іменні частини мови, проте ніхто не ставить під сумнів функційний статус дієслів і їхніх форм у науковому стилі української мови. Однією з таких форм є дієприкметники.

Дієприкметники в українській науково-технічній термінології відіграють значну роль. Досліджували роль і місце дієприкметників у термінології Іван Борисюк [3], Галина Наконечна [7; 10], Володимир Пілецький [11], Виталь Моргунюк [8; 9], Оксана Андрусишин [2].

Найповнішим є дослідження В. Моргунюка, яке відображено в засадничих термінологічних стандартах, зокрема ДСТУ 3966 «Термінологічна робота. Засади і правила розроблення стандартів на терміни та визначення понять» [6].

Науковці солідарні щодо активних дієприкметників теперішнього часу й уважають їх нехарактерними для української мови.

На думку В. Моргунюка, пасивні дієприкметники вживають, щоб передати ознаки стану об’єкта, що перебуває в дії [8, с. 36]. Найчастіше позначають ознаки стану, зумовлені перебуванням об’єкта в доконаній дії, для чого вживають дієприкметники доконаного виду (напр. змінена величина, розтягнена пружина). Здатність об’єкта піддаватися дії позначають віддієслівними прикметниками (змінна величина, розтяжна пружина, здійсненна процедура). Водночас згідно з ДСТУ 1.5, п. 6.1.6, е) «…Якщо нема потрібних слів у словниках, їх можна утворити за правилами українського словотворення, зокрема наведеними в ДСТУ 3966» [5].

Застосовуючи такий підхід, працівники ТК СНТТ останнім часом зіткнулися з потребою створювати неологізми на основі дієприкметників доконаного виду. Це, наприклад, такі дієприкметники: згармонізований, (у/в)стандартований, скомбінований, згазований, занотований, (у/в)стилізований тощо. Деякі з цих новотворів створюють помилкові або дуалістичні (подвійні) смислові асоціації. Наприклад, зрозуміти, від чого утворено дієприкметник занотований – від дієприкметника недоконаного виду анотований чи від дієслова занотувати (записати в нотатник), можна тільки з контексту. Дієприкметник згазований у терміні згазована вода (замість газована вода) утворює помилкову асоціацію «вода, позбавлена газу» замість «вода, у якій один або більше газів розчиняються природно чи їх розчиняють штучно». Таких прикладів чимало.

Як слушно зауважують В. Моргунюк і М. Зубков у статті «Уживання українських дієприкметників і перекладання російських “причастий”», в українській лінгвістиці, зокрема в підручниках української мови, існує плутанина в розумінні понять «активний дієприкметник» і «віддієслівний прикметник» [9].

На нашу думку, у цьому випадку найоптимальнішим є функційний підхід, тобто визначення терміна через його мовні функції. Таким чином опишемо терміни «активний дієприкметник», «пасивний дієприкметник» і «віддієслівний прикметник». Активними називають такі дієприкметники, що виражають ознаку предмета за його ж дією. Пасивними називають дієприкметники, які виражають ознаку предмета за дією над ним [12]. Віддієслівні прикметники, що втратили дієслівні ознаки (час і вид) й означають уже не дію, як дієприкметники, а сталу властивість когось чи чогось. Г. Наконечна та І. Ментинська стверджують, що віддієслівні прикметники означають призначеність чи здатність суб’єкта виконувати дію або призначеність чи здатність об’єкта піддаватися дії [6].

Деякі дослідники, зокрема Г. Гнатюк [4], В. Русанівський [12], трактують віддієслівні прикметники як ад’єктивовані дієприкметники. «Велика українська енциклопедія» подає таке визначення ад’єктивації: «Ад’єктива́ція (лат. Аdjectivum – прикметник) – мовне явище, що полягає в переході слів з інших частин мови в прикметник» [1]. У цій самій статті зазначають, що ад’єктивації зазнають переважно дієприкметники.

У деяких випадках віддієслівні прикметники й ад’єктивовані дієприкметники відрізняються між собою лише наголосом, наприлад: колючий – той, що зараз коле і колючий – здатний колоти.

Проте нас цікавить не те, як називати такі слова – віддієслівні прикметники чи ад’єктивовані дієприкметники, а те, що вони позначають постійну ознаку, властивість предмета стосовно дії. Тому, на нашу думку, такі слова можна (і треба) вживати на позначення постійних ознак предмета стосовно дії.

Запропонуємо таке співвідношення між процесовими поняттями й засобами їхнього вираження.

Таблиця 1

Співвідношення між процесовими поняттями й засобами їхнього вираження

Уважаємо, що позначення постійних ознак предмета стосовно дії пасивними дієприкметниками доконаного виду є вживанням слів не за їхньою прямою призначеністю. Таке вживання дієприкметників доконаного виду суперечить вимогам ДСТУ 3966 [6] із двох причин:

1) дієприкметники доконаного виду мають пряму призначеність позначати подію;

2) постійні ознаки предмета стосовно дії не належать до процесової тріади дія, подія, наслідок.

1. Ад’єктивація / Велика українська енциклопедія [Електронний ресурс]. URL: https://vue.gov.ua/Ад'єктивація. 2. Андрусишин О. Дієприкметники в українській науково-технічній термінології // Вісник Нац. ун-ту «Львівська політехніка». Серія «Проблеми української термінології». 2011. № 709. С. 31–34. 3. Борисюк І. Українське термінознавче сьогодення // Проблеми утвердження і функціонування державної мови в Україні: матер. міжнар. наук. конф. (28–29 листопада 1996 р.) / [упоряд. В. Житник]. Київ: KM Academia, 1998. С. 193–195. 4. Гнатюк Г. М. Дієприкметник у сучасній українській літературній мові. Київ, 1982. 5. ДСТУ 1.5:2015 Національна стандартизація. Правила розроблення, викладання та оформлення національних нормативних документів. 6. ДСТУ 3966:2009. Термінологічна робота. Засади і правила розроблення стандартів на терміни та визначення понять. [На заміну ДСТУ 3966-2000 ; чинний від 2010-07-01]. Київ: Держспоживстандарт України, 2010. 35 с. 7. Ментинська І., Наконечна Г. Віддієслівні прикметники в комп’ютерній термінології // Вісник Нац. ун-ту «Львівська політехніка». Серія «Проблеми української термінології». 2017. № 869. С. 68–71. 8. Моргунюк В. Про пасивні дієприкметники // Вісник Нац. ун-ту «Львівська політехніка». Серія «Проблеми української термінології». 1998. № 336. С. 36–40. 9. Моргунюк В., Зубков М. Уживання українських дієприкметників і перекладання російських «причастий» // Проблеми української термінології: зб. наук. пр. міжнар. наук. конф. (м. Львів, 29 верес. – 1 жовт. 2016 р.). Львів, 2016. С. 6‒18. 10. Наконечна Г. Українська науково-технічна термінологія: історія і сьогодення. Львів: Кальварія, 1999. 110 с. 11. Пілецький В. Деякі лінгвістичні проблеми українського термінознавства // Український правопис і наукова термінологія: проблеми норми та сучасність [матер. засідань Мовознавчої комісії і Комісії всесвітньої літератури НТШ у Львові 1996–1997 рр.] / відпов. ред. О. Купчинський. Львів: Наук. товариство ім. Шевченка у Львові, 1997. С. 115–118. 12. Русанівський В. М. Граматика української мови. Морфологія. Київ, 1993. 13. Українська мова / Активні дієприкметники і віддієслівні прикметники [Електронний ресурс]. URL: https://uk.wikibooks.org/wiki/Українська_мова/Активні_дієприкметники_і_віддієслівні_прикметники.