УДК 81’367.625.43: 001.4

Людмила Томіленко

Український мовно-інформаційний фонд НАН України, м. Київ

Активні дієприкметники в українській загальномовній лексикографії ХХ – початку ХХІ ст. та сучасна мовна практика

© Томіленко Л. М., 2022

У статті на матеріалі перекладних і тлумачних загальномовних словників досліджено місце та роль активних дієприкметників-термінів теперішнього часу  в українській мові ХХ – початку ХХІ ст. Також розглянуто питання функціювання їх у сучасній фаховій літературі.

Ключові слова: українська мова, активні дієприкметники теперішнього часу, термін, українська лексикографія, загальномовний словник, перекладний словник, тлумачний словник.

The article examines the place and role of active participles of the present tense (in particular, terms) in the Ukrainian language of the 20th – beginning of the 21st century. The analysis was carried out on the material of common language dictionaries. The prevalence of such participles in modern professional literature is also clarified.

Keywords: Ukrainian language, active participles of the present tense, term, Ukrainian lexicography, general language dictionary, translation dictionary, explanatory dictionary.

За словами українських дослідників, проблема активних дієприкметників теперішнього часу в історії розвитку граматичної думки дотепер була й досі залишається дискусійною [5, с. 35]. Частина науковців уважає такі форми цілком прийнятними, інша – категорично заперечує їхню нормативність. Скажімо, Г. Голосовська переконана, що «невластиві українській мові форми активних дієприкметників теперішнього часу на кшталт діючий, існуючий є потужним джерелом її забруднення» [1, с. 63]. Уникати активних дієприкметників на -чий радить і К. Городенська [2, с. 87]. Противницею подібних слів є також Н. Карікова, яка стверджує, що «мовцям слід уникати активних дієприкметників на -чий, адже сучасна українська мова знає багато способів заміщення таких небажаних форм» [4, с. 162]. Свою думку лінгвістка аргументує, спираючись на мовознавчі погляди «перших нормалізаторів української літературної мови 20-х років минулого століття, які обстоювали позицію невживання активних дієприкметників на -чий, покликаючись на відсутність таких форм у народній мові та у творах письменників-класиків» [4, с. 162]. Натомість М. Шведова, провівши корпусний аналіз активних дієприкметників, робить висновок, що вони є доволі вживаними українськими формами [7, с. 349] й наявні у творах авторів різних періодів [7, с. 342]. Також дослідниця впевнена, що «вживання активних дієприкметників в українській мові не можна вважати тільки результатом впливу російської мови» [7, с. 341].

Як засвідчують праці мовознавців, у різні періоди розвитку нашої мови вживаність активних дієприкметників була неоднаковою. В. Горпинич звертає увагу й на нерегулярність творення їх, указуючи, що вони мають тенденцію переходити в прикметники [3, с. 219]. Про зміну граматичної категорії дієприкметників теперішнього часу на -чий (-а, -е) ідеться також у сучасному українському правописі. Його автори зазначають, що подібні форми вживані нині переважно як прикметники та іменники [6, с. 153].

Відбиттям певної часової епохи, умістищами різноманітної лексики, зокрема й термінологічної, є загальномовні словники. Зрозуміло, що є в їхніх реєстрах і якась кількість уживаних активних дієприкметників. Оскільки українські дослідники доволі часто наголошують на важливості лексикографічних джерел першої третини ХХ ст., то цікаво буде порівняти їхній уміст з умістом пізніших і сучасних словників.

Отже, мета нашої розвідки – проаналізувати поширеність активних дієприкметників-термінів у загальномовних лексикографічних працях ХХ–ХХІ століть, а також простежити вживання цих одиниць у сучасних фахових текстах. Матеріалом дослідження послугували популярні перекладні та тлумачні словники зазначеного часового періоду: СМУ, РУС-18, РУС-24–33, СУМ-11 та надру-ковані томи СУМ-201. Усю потрібну лексику ми відібрали за допомогою створених на основі паперових словників (СМУ, РУС-18 і РУС-24–33) цифрових лексикографічних систем (розробник – О. Рабулець) та Інструментального комплексу «Словник української мови» (СУМ-11 і СУМ-20)2.

Згідно з дослідженням, російсько-українські перекладні словники 1918–1933 років містять загалом невелику кількість активних дієприкметників теперішнього часу. Головно – нетермінологічної лексики. Найбільше дієприкметникових форм із трьох проаналізованих джерел подано в РУС-18. Щодо афіксів, то в усіх словниках ХХ – початку ХХІ ст. значно продуктивнішим виявився суфікс -уч-/-юч-. Формант -ач-/-яч- – малопродуктивний. Зауважимо, що в аналізованому матеріалі зафіксовано й небагато слів із церковнослов’янськими суфіксами -ущ-/-ющ- та -ащ-/-ящ-. Одиниці з афіксом -ущ-/-ющ- досить поширені в РУС-24–33.

Отже, найменше дієприкметникових форм на -чий уміщує СМУ. Це передовсім нечисленні загальновживані дієприкметники, зокрема ад’єктивовані (знаючий, лежачий, стоячий, тонучий і под.). Фахові одиниці в СМУ поодинокі. До спеціальної лексики можна зарахувати, приміром, слово холодячий (холодильний). Хоча, варто зауважити, що згаданий словник і найменший обсягом із-поміж усіх інших.

Як уже було згадано вище, із трьох перекладних джерел початку ХХ ст. досить багато активних дієприкметників (зокрема й ад’єктивованих, субстантивованих) фіксує РУС-18. Галузевих терміноодиниць порівняно зі словами загального вжитку виявлено небагато: викриваючий доказ; відчислюючий і обчислюючий – обліковий, дисконтний; забезпечуючий – страховий; молокоссучий і ссучий – ссавець; рівнодіючий (і рівночинний) – рівнодійний; самодіючий; стверджуючий і виправдуючий – виправдувальний. Є також низка дієприкметників, які, залежно від контексту, можуть уживати в ролі спеціальної лексики: висушуючий, відтворюючий, діючий, доказуючий, керуючий, командуючий, ос(ь)вітляючий, очищаючий, помножуючий, порівнюючий, сполучаючий, управляючий, формуючий і т. ін. Цікаво, що багатьох зі згаданих лексем нема навіть у пізніших радянських словниках, зокрема в СУМ-11.

У РУС-24–33 виявлено здебільшого дієприкметникові форми на -уч-/-юч-. Помітними є також слова з давніми суфіксами -ущ-/-ющ-. Нерідко автори словника подають їх як варіанти до лексем на -уч-/-юч-, хоча й не завжди. Біля деяких одиниць на -чий, на відміну від двох попередніх словників, лексикографи вказують на їхнє прикметникове значення (виючий, говорящий і говорющий, зяючий і зівущ(ч)ий, летючий і летячий, меншовикуючий, початкуючий і под.). Деякі дієприкметники стилістично марковані (як діалектні, застарілі тощо): благаючий (редко), бракуючий (зап.), незадовольняючий (устар.) та ін. Спеціальної лексики в словнику зафіксовано загалом небагато, напр.: грімлячий (гримлячий)? (газ)3, димуючий і димучий, недіюч(щ)ий, недіющий вулкан (але нечинна машина), непмануючий, урядуючий і правуючий, протидіющий і протидіючий тощо.

Зазначимо, що у двох з аналізованих джерел початку ХХ ст. – РУС-18 і РУС-24–33 – подано і слово діючий (у РУС-24–33 також діющий), доцільність уживання якого породжує нині чимало суперечок. Щоправда, зафіксовано його з різними наголосами: ді́ючий (РУС-18) і дію́чий (РУС-24–33).

На відміну від російсько-українських перекладних словників першої третини ХХ ст., у СУМ-11 кількість активних дієприкметників-термінів на -чий значно зросла, хоча не можна казати і про їхню масовість (не більше 400). Найпоширенішими згадані одиниці (передусім із суфіксом -юч-) виявилися у природничих (фізика, медицина, біологія) і технічних науках, напр.: анестезуючий, букводрукуючий, випромінюючий, дезодоруючий, запам’ятовуючий (пристрій), збезводнюючий, звуковідтворюючий, знеболюючий, іонізуючий, крокуючий, обезболюючий, обеззаражуючий, оперізуючий (лишай), ослизнюючий, паразитуючий, пиловловлюючий, породоутворюючий, рівнодіючий, самотвердіючий, сенсибілізуючий, флуоресціюючий і флюоресціюючий та ін.

У новому академічному СУМ-20 (порівняно із СУМ-11) бачимо суттєве зменшення кількості активних дієприкметників теперішнього часу, особливо тих, що належать до фахової лексики (більше ніж удвічі). Чимало з них замінено прикметниками із суфіксом -альн- або з іншими афіксами (асимілювальний, букводрукувальний, вбиральний, вибілювальний, дезодорувальний, запам’ятовувальний (пристрій), збезводнювальний, зм’якшувальний, ослизнювальний і под.). Щоправда, залишилася в реєстрі й невелика кількість термінів-дієприкметників, однак зафіксовані вони переважно як стилістично обмежені (рідковживані) варіантні одиниці: енергозберігаючий (рідко) і енергозбережний; ізолюючий (техн., рідко) та ізолювальний, ізоляційний; органозберігаючий (рідко) й органозберігальний; осцилюючий (спец., рідко) та осцилівний тощо. Справедливо зауважити, що в СУМ-11 також трапляються паралельні форми, хоча здебільшого без обмежувальних ремарок: дозуючий і дозувальний, запліднюючий і запліднювальний, звуковідтворюючий і звуковідтворювальний, зв’язуючий і зв’язувальний, знеболюючий і знеболювальний, знезаражуючий і знезаражувальний та ін. Дієприкметників, наведених у прикладах, СУМ-20 не фіксує взагалі.

Незважаючи на мовознавчі настанови, поступове усунення активних дієприкметників на -чий із лексикографічних джерел, у сучасній фаховій (і не тільки) літературі вони досить поширені й досі. Скажімо, за нашими спостереженнями, термін запам’ятовуючий пристрій уживають у спеціальних текстах приблизно втричі частіше, ніж нормативний нині відповідник запам’ятовувальний пристрій. Уживаними є й інші дієприкметники: енергозберігаючий, знеболюючий, легуючий, подразнюючий тощо.

Отже, українські загальномовні словники ХХ – початку ХХІ ст. містять у своїх реєстрах більшу чи меншу кількість активних дієприкметників теперішнього часу. У лексикографічних працях початку ХХ ст. дієприкметників-термінів загалом небагато. Значну кількість їх фіксують уже пізніші радянські словники, зокрема СУМ-11. Натомість у новому СУМ-20 спостерігаємо тенденцію до заміни дієприкметникових форм на -чий прикметниками із суфіксом -альн-, рідше – з іншими суфіксами. Проте в сучасній фаховій літературі (науковій, навчальній тощо) й тепер можемо натрапити на чимало активних термінів-дієприкметників, незважаючи на наявність альтернативних ад’єктивів, зафіксованих у різних лексикографічних джерелах.

1. Голосовська Г. Активні дієприкметники в українській літературній мові: уживати чи ні? Українська мова. 2011. № 4. С. 63–71. 2. Городенська К. Українське слово у вимірах сьогодення. Київ: КММ, 2019. 208 с. 3. Горпинич В. О. Морфологія української мови: підручник. Київ: ВЦ «Академія», 2004. 336 с. 4. Карікова Н. М. Про нормативність уживання активних дієприкметників у сучасній фаховій мові // Науковий вісник Міжнародного гуманітарного університету. Серія: Філологія. 2020. Т. 1. № 46. С. 162–165. 5. Кочукова Н. І., Жукова М. К. Активні дієприкметники в українській науковій мові. Science and Education a New Dimension. Philology. 2015. III(8). Issue 39. С. 35–39. 6. Український правопис / Національна академія наук України. Київ: Наук. думка, 2019. 392 с. 7. Шведова М. О. Активні дієприкметники в українській мові: корпусний аналіз. Галактика Слова: збірник на пошану Галини Макарівни Гнатюк. Київ, 2020. С. 339–352.