УДК 800

Тамара Мазур, Євгенія Король

Національний університет «Львівська політехніка»

МІСТОБУДІВНИЙ ЗМІСТ ТЕРМІНІВ ДЛЯ ВИЗНАЧАННЯ ІННОВАЦІЙНИХ ОБ’ЄКТІВ ВИРОБНИЧИХ ТЕРИТОРІЙ

© Мазур Т. М., Король Є. І., 2022

У статті розглянуто та проаналізовано урбаністичного змісту терміни науково-виробничих комплексів нового покоління – різнотипних технополісів і технопарків з урахуванням особливостей їхнього функційно-планувального й архітектурно-планувального організування. Обраховано формування мережі таких об’єктів у контексті повоєнного відновлення та розвитку науково-виробничого, соціально-економічного й урбаністичного потенціалу українських міст.

Ключові слова: українська мова, територія інноваційного розвитку, інноваційні об’єкти виробничих територій міста, технополіс, технопарк.

The article examines and analyzes the urban content of the terms of the new generation of scientific and industrial complexes – technopolises and technoparks of various types, taking into account the peculiarities of their functional planning and architectural planning organization. The formation of a network of such objects in the context of post-war recovery and development of the scientific-industrial, social-economic and urban potential of Ukrainian cities is evaluated.

Keywords: Ukrainian language, territory of innovative development, innovative objects of the city industrial areas, technopolis, technology park.

Постановлення проблеми. Базовими чинниками економічного розвитку індустріальної доби були класичні галузі промисловости – гірничовидобувне, металургійне, текстильне виробництво, машинобудування, залізничний транспорт тощо. Так звані «індустрійні галузі» споживали багато енергії та ресурсів, продукували неймовірну кількість відходів і забруднень довкілля, мало великі масштаби та тривалі виробничі цикли, що своєю чергою не потребувало високої фаховости працівників, які механічно виконували нормативно-стандартовані одноманітні функції. Тривалі світові кризи останньої чверті ХХ ст. (енергетична, економічна, криза природних ресурсів і якости природного середовища) зумовили стагнацію цих галузей, а пошуки підвищення економічної ефективности й виходу із кризових ситуацій підштовхнули виробництво до активної співпраці з науково-дослідчими осередками, що принципово змінило структуру сучасної економіки.

Нині діяльність виробництв у найрозвинутіших країнах світу зорієнтовано на впровадження і застосування останніх досягнень науково-технічного прогресу: енергоощадні технології та матеріали, альтернативні відновлювальні джерела енергії, автоматизацію та комп’ютеризацію виробничих процесів, транспортну логістику й новітні методи складування продукції, ознаменувавши таким чином перехід від індустрійної до постіндустрійної доби, де наука та інформація є головною виробничою силою [1, с. 106; 2; 3]. Технологізація економіки викликала до життя появу цілої низки новітніх типів територійно-виробничих комплексів, спільним для яких стало поєднання в єдиному зінтегрованому процесі всіх етапів: від науково-дослідчих і проєктно-конструкторських опрацювань («винахід» – «зразок» – «стандарт») до промислового виробництва та збуту на ринку готової продукції. Однак вони різняться між собою за організаційно-правовими, фінансово-економічними, архітектурно-містобудівними умовами та характеристиками і, відповідно, мають різну термінологію, призначену розкрити їхній зміст і специфіку.

Сучасні тенденції трансформації виробничої діяльности знайшли своє відображення і в українському містобудівному законодавстві, урбаністичній науці та практиці. Так актуальний до 2019 р. ДБН 360-92 «Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень» у структурі виробничої території міста як окремий функційно-планувальний складник вирізняє науково-виробничу зону, окрім уже традиційних – промислової, комунально-складівної та зони зовнішнього транспорту. Чинний ДБН Б.2.2–12:2019 «Планування і забудова територій» змінив термін науково-виробнича зона на термін території інноваційного розвитку, визначивши також основні об’єкти інноваційних виробничих територій – технополіси й технопарки. До речі, в Україні серед інноваційних парків окремо вирізняють – дослідницький (науковий) парк, технологічний парк, промисловий (індустрійний) парк, оскільки вони мають свої структурні особливості й діють відповідно зі спеціальними законодавчими нормами [4–6].

Аналіз останніх досліджень. Вагомий внесок у становлення та розвиток різних аспектів дослідження інноваційної виробничої діяльности (фінансово-економічних, організаційно-правових, архітектурно-планувальних) зробили зарубіжні й українські науковці, а саме: Ф. Штайнер, К. Батлер, Я. Хмілевський, А. Гіл, Н. Юзва, Т. Панченко, В. Мироненко, М. Поліванова, І. Уханова й інші. Проте застосування інноваційних форм зорганізування виробництва в просторово-територійному аспекті в Україні перебувають на стадії активних досліджень.

Мета статті. Розкрити архітектурно-містобудівний зміст термінів для визначання сучасних типів територійно-виробничих комплексів (ТВК), які виникли внаслідок нових тенденцій та інноваційних підходів до організування виробництва. Розуміння архітектурно-містобудівного змісту цих термінів є важливим для архітекторів-урбаністів, які проєктують інноваційно виробничі об’єкти.

Виклад основного матеріалу. Із-поміж архітектурно-містобудівних характеристик об’єктів інноваційних виробничих територій доцільно виокремити такі: містобудівні умови розташування, урбаністична форма і просторовий масштаб, функційно-планувальна структура, вимоги до якости архітектурно-просторового середовища та його складових елементів.

Аналіз світового досвіду формування та функціювання технопарків і технополісів підтвердив, що, вибираючи ділянки для їхнього розташунку, треба враховувати такі важливі містобудівні передумов:

•  наявність розвиненої мережі високих навчальних закладів, наукових і науково-дослідницьких центрів (у світовій практиці зазвичай саме вони були ініціаторами створення ТВК новітнього типу);

•  наближеність до комунікаційно-транспортних систем, передовсім регіонального, державного та міжнародного рівня (автострад, швидкісної залізниці, аеропортів, морських і річкових портів), значення також має технічний стан місцевої автодорожньої мережі, що поєднуватиме новостворені інноваційні парки з комунікаційною мережею вищого рангу;

•  наявність осередків високої концентрації відповідних трудових ресурсів (освічених та висококваліфікованих працівників, потрібних для наукомістких галузей);

•  добра устаткованість території телекомунікаційними системами для зв’язку й доступу до глобального інтернету;

•  інженерно-технічна устаткованість території інженерними системами достатньої потужности для обслуговування як комунальних потреб, так і потреб майбутніх інноваційних виробничих об’єктів;

•  якісний екологічний стан та високі архітектурно-ландшафтні характеристики довкілля [7–10].

Технополіси й технопарки різняться першорядно урбаністичною формою й, відповідно, своїми просторовими параметрами.

Терміна технополіс складають два грецизми, де tehne – це майстерність, уміння, а polis – місто, держава. Отже, під технополісом зазвичай розуміють урбаністичний утвір міського типу – місто або містечко науково-технічного профілю, де розробляють інноваційні технології та розвивають наукомісткі галузі виробництва, тобто науково-виробнича діяльність є головним містоутворювальним чинником (рис. 1). Технополіси можуть формувати як нові міста, так і створювати на основі вже існуючих міських сельбищ після комплексного реконструювання їх.

Рис. 1. Місто науки Цукуба, Японія

Терміна «технополіс» уживають також до найзначніших міст – метрополітарних центрів, центрів міських агломерацій, які завдяки своїй розвинутій урбаністичній і соціальній інфраструктурі, потужним науковій та індустріальній базам, високій концентрації кваліфікованих кадрів об’єктивно виконують функції трансферу технологій і наукомісткої продукції на міжнародні ринки.

Сучасна світова містобудівна практика ще більше розширює уяву про можливу урбаністичну форму технополісів. Технополіси проєктують і як окремий самостійний функційно-планувальний елемент – міська ділянка або район (рис.2) із замкненим стійким балансом людности, яка там мешкає та працює у структурі цих міст (подібно до сельбищно-промислового району індустрійного періоду в радянській містобудівній практиці) [11].

Рис. 2. «LvivTech City» в м. Львів, Україна

Воднораз технополіс – це не тільки заселений пункт із чітко окресленими просторовими межами або окрема ділянка в його структурі. Вони можуть набувати форми групової системи розселення – групи взаємопов’язаних заселених місць і різнотипних інноваційних парків на території площею сотні квадратних кілометрів. Наприклад, усесвітньо знані технополіси – Кремнієва Долина та Дорога 128 у США, Коридор М4 Лондон – Брістоль у Великій Британії або Софія Антиполіс на середземномор’ї Франції (рис.3).

Рис. 3. Софія Антиполіс, Франція

Інноваційні парки – це містобудівні утвори, що тяжіють до традиційних форм просторового організування виробничих територій міста: промислових районів і вузлів. Поза тим, перші інноваційні парки формувались як незалежні комплекси, розташовані за межами міст у приміській зоні, найчастіше наближено до університетських кампусів. Унаслідок такої віддалености, міста не отримували значної користи від функціювання їх. Технопарки останніх генерацій, навпаки, демонструють виразну тенденцію до локалізації в міській структурі, зокрема на постпромислових територіях індустрійного періоду й виникають як вислід комплексної реструктуризації таких територій. Тісне зінтегрування технопарків із містом вигідна для населених пунктів, оскільки створює сприятливі передумови для їхнього дальшого урбаністичного й соціально-економічного розвитку (збільшення кількости робочих місць і зростання податків до міського бюджету, формування платформи підвищення кваліфікації трудових ресурсів міста, будівництво житла, закладів громадського обслуговування, рекреації, спорту тощо) [9, с. 84].

Технопарки є цілісними науково-виробничими комплексами функційно-планувальна структура яких зумовлена їхнім головним призначенням – створити якнайкращі просторові умови для інноваційної науково-виробничої діяльности. Відповідно, до їхнього складу входить широка номенклатура закладів і установ: науково-дослідчі й науково-технічні організації, лабораторії та проєктно-конструкторські бюро, дослідчі виробництва й підприємства наукомістких галузей, інформаційно-обчислювальні центри, посередницькі та консультативні фірми й офіси (бізнес-центри, бізнес інкубатори, центри трансферу технологій), квартали житлової забудови, заклади громадського обслуговування (культурово-побутові, торговельні, фінансово-кредитні, рекреаційні, спортивні), комунікаційні, інженерно-технічні та інформаційні мережі тощо. Конкретний набір об’єктів визначають залежно від спеціалізації інноваційного парку й містобудівних умов території його розташунку (рис. 4).

Дослідницький науковий парк – це насамперед об’єднання лабораторій і фірм, де нові рішення розробляють лише до стадії технічного прототипу, середні розміри його території становлять від 0.5 до 10 га.

Технологічні парки впроваджують наукомісткі розробки й високі технології до виробництва, маючи у складі підприємства з повним циклом: дослід – розробка – серійне виробництво. Середні розміри територій – 3–15 га і більше.

Промислові або індустрійні парки створюють для сприяння та «стартової» допомоги виробництвам, що розвиваються. Відповідно, у їхній функційно-планувальній структурі домінує лише промислове виробництво, передовсім у сфері переробної промисловости. Середні розміри території – від 5 до 50 га і більше [12].

Рис. 4. Класифікація технопарків (за матеріалами Т. Панченко)

Інноваційні науково-виробничі структури прагнуть стати фокусами притягання і залучення найкращих фахівців-науковців, інженерів високофахових трудових кадрів, сприяти розкриттю та розвитку їхнього творчого потенціалу. Звідси високі вимоги до якости архітектурно-просторового середовища інноваційного парку. Проєктування їх завжди зорієнтовано на підвищені стандарти комфортности – від розпланування території, забезпечення її транспортною, інженерно-технічною і соціальною інфраструктурою до архітектурно-планувальних рішень виробничої та житлової забудови, благоустрою і озеленення громадських просторів. До такого проєктування часто запрошують усесвітньо знаних архітекторів та проєктні фірми, а збудовані за їхніми проєктами об’єкти стають архітектурно-композиційними стрижнями в планувальній структурі міст.

Рис. 5. Формування мережі інноваційних парків в Україні (за матеріалами В. Федюка) [13; 14].

Висновки. У розвинутих країнах світу інноваційне виробництво забезпечує від 70% до 80% національного ВВП. На світових ринках на США припадає 39% загального обсягу наукомісткої продукції, на Японію – 30%, на Німеччину – 16%, а частка України складає не більше 0,1% [15]. Це свідчить, що у ХХІ ст. економічний поступ і конкурентоспроможність національних економік у глобальному масштабі визначають провідною роллю науково-технічного прогресу й інтелектуалізацією основних чинників виробництва.

В Україні для прискорювання соціально-економічного розвитку регіонів, технологічного оновлення виробництва, відродження та стимуляції підприємницької діяльности було ухвалено державну програму формування регіональної мережі науково-технологічних парків (рис. 5). Подібні програми доцільно опрацьовувати й на місцевих рівнях, опрацьовуючи схеми районного планування територій та генеральних планів населених пунктів. Саме інноваційне наукомістке виробництво може й має стати основою повоєнної відбудови та розвитку економіки нашої держави.

Цінним у такому сенсі є досвід наближених до України пострадянських країн центральної та східної Європи, який демонструє, що успіх реалізації програм створення інноваційного виробництва потребує більшого переорієнтування високої школи від теоретичних до застосовних досліджень, зактивізування міжнародної співпраці в галузі науково-технічної діяльности та правильного вибору інноваційного напрямку, де перевагу надано таким галузям як електроніка, комп’ютерна техніка та програмування, промисловість, пов’язана з освоєнням космосу, залучуванням ресурсів морів й океанів, мікробіологія, біотехнологія, генна інженерія (наукомісткі галузі).

1. Містобудівне проектування. Проектування структурних елементів міста: навч. посібник. Ч. II / Г. П. Петришин, Б. С. Посацький [та ін.]. Львів: Вид-во Львівської політехніки, 2017. 288 с. 2. Мазур Т. М., Король Є. І. Концептуальні підходи до реформування територіально-виробничих комплексів прикордонного регіону (на прикладі Львівщини) // Сучасні проблеми архітектури та містобудування: наук.-техн. зб. Київ: КНУБА, 2012. Вип. № 30. С. 219–225. 3. Мазур Т. М., Король Є. І. Містобудівний зміст терміна «територіально-виробничий комплекс» // Проблеми української термінології: зб. наук. праць учасників XII Міжнар. наук. конф. СловоСвіт2012 (м. Львів, 27–29 вересня 2012 р.). 2012. С. 84–89. 4. Закон України «Про інноваційну діяльність». [Електронний ресурс] // Відомості Верховної Ради України, 2002, № 36, ст. 266. URL: https://zakon.rada.gov.ua /laws/show/40-15#Text (дата звернення 05.12.2012). 5. Закон України «Про пріоритетні напрями інноваційної діяльності в Україні». [Електронний ресурс] // Відомості Верховної Ради України, 2003, №433. IV. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/433-15#Text (дата звернення 16.01.2003). 6. Про схвалення Концепції створення індустріальних (промислових) парків. Розпорядження від 01.08.2006. №447-р [Електронний ресурс] // Державні сайти України. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/447-2006-р#Text (дата звернення 01.08.2006). 7. Frederick R. Steiner, Kent S. Butler. Planning and Urban Design Standardsю. American Planning Association. Published by Wiley 2006–10–17, 436 p. 8. Jan Maciej Chmielewski Teoria urbanistyki w projektowaniu i planowaniu miast. Warszawa, 2010. 416 str. 9. Architektura i urbanistyka współczesnego przemysłu / Editor Nina Juzwa. Wydział Architektury. Politechnika Śląska. Gliwice, 2010. 231 str. 10. Поліванова М. В. Аналіз устрою закордонних технопарків. Порівняльна характеристика // Науковий вісник будівництва. Харків, 2019. Т. 95, № 1. С. 73–77. 11. Мазур Т. М., Король Є. І. Порвняльний аналіз містобудівного змісту термінів: «промислово-сельбищний район» – «технополіс» // Проблеми української термінології: зб. наук. пр. учасн. XIV Міжнародної наукової конференції СловоСвіт 2016 (м. Львів, 29 вересня – 1 жовтня 2016 р.). Львів, 2016. С. 137–140. 12. Містобудування. Довідник проектувальника. 2-ге вид. / за заг. ред. д-ра архіт. Т. Ф. Панченко. 2006. 192 с. 13. Федюк В. Індустріальні парки як інструмент залучення інвестицій в місцевий і регіональний розвиток. [Електронний ресурс] // Офіційний сайт: Всеукраїнська мережа фахівців і практиків з регіонального та місцевого розвитку. URL: http://regionet.org.ua/ua/Indystrialni_parku_yak_instryment_zalychennya_investutsiy_v_mistsevuy_i_regionalnuy_rozvutok_1561.html#page_title/. 14. Інноваційні парки: що це і де вони будуть створені в Україні [Електронний ресурс] // Офіційний сайт: Аналітичний портал «Слово і діло». URL: https://www.slovoidilo.ua/2021/04/16/infografika/suspilstvo/innovaczijni-parky-ce-vony-budut-stvoreni-ukrayini (дата звернення 16.04.2021). 15. Диба М. І., Гернего Ю. О. Венчурне фінансування: навч. посіб. Київ: КНЕУ, 2021. 144 с.