УДК 811.161.2’276:796.332

Ірина Процик

Львівський державний університет фізичної культури імені Івана Боберського

ФУТБОЛЬНА ЛЕКСИКА В ІДІОСТИЛІ ТАРАСА І ПЕТРА ФРАНКІВ

© Процик І. Р., 2022

У статті висвітлено роль Тараса і Петра Франків у розвитку українського спортивного дискурсу та формуванні національної термінології футболу в першій половині ХХ століття. Проаналізовано футбольну лексику різних тематичних груп, яку сини Івана Франка вживали у своїх працях спортивної тематики. Простежено, як в їхньому ідіостилі здійснено пошук словесного вираження для футбольних понять за допомогою ресурсів рідної мови, аби не копіювати термінологію футболу, що функціювала в інших мовах.

Ключові слова: українська мова, ідіостиль, Тарас Франко, Петро Франко, тематичні групи футбольної лексики, футбольна термінологія, український футбольний дискурс.

The article highlights the role of Taras and Petro Franko in the development of Ukrainian sports discourse and the formation of national football terminology in the first half of the 20th century. The football vocabulary of various thematic groups, which Ivan Franko's sons used in their sports-related writings, was analyzed. It was traced how in their idiostyle the search for verbal expression for football concepts was carried out using the resources of the native language, so as not to copy terminology of football that functioned in other languages.

Keywords: Ukrainian language, idiosyncrasies, Taras Franko, Petro Franko, thematic groups of football vocabulary, football terminology, Ukrainian football discourse.

Стосунок родини Франків, а передовсім нащадків Івана Франка – Франчат (цей антропонім увела з повсякденного до наукового обігу Наталія Тихолоз [14]) – Андрія, Тараса Петра й Анни, до спорту загалом і футболу зокрема ще донедавна висвітлено досить скупо [1; 4; 6; 13]. Це були насамперед спогади Франкових дітей [28; 30; 38; 39]. Упродовж останніх років філологи й історики спорту опублікували чимало розвідок, у яких присвятили увагу цьому питанню [2; 3; 7–12; 14–20].

У цій статті простежено, наскільки сини Івана Франка – Тарас і Петро – були дотичними до футболу – гри, яка на початку ХХ ст. дуже динамічно розвивалася в Україні. Ідіостиль Франкових синів став джерелом для аналізування шляхів розвитку української футбольної термінолексики, адже обоє дописували до українських часописів на спортивні, а, найчастіше, футбольні теми.

Мета дослідження – на основі аналізу футбольної лексики, уживаної в ідіостилі спортивних публікацій Тараса і Петра Франків, з’ясувати їхню роль у формуванні української футбольної термінології та становленні національного футбольного дискурсу на початку ХХ ст.

Сини Івана Франка долучилися до опанування футболу під час навчання у львівській Академічній гімназії, завдячуючи своєму вчителеві – професорові Іванові Боберському, який популяризував серед молоді різні види спорту. Петро Франко впродовж 1909–1910 рр. був гравцем футбольної команди УСК (Українського спортового кружка), створеного в гімназії, а в 1911–1914 рр. брав участь у футбольних поєдинках як суддя [12]. Тарас Франко згадував, що «Брат Петро був свого часу непоганим футболістом» [25, т. 2, с. 374]. Уживаючи сучасних окреслень, можна сказати, що Петро Франко грав у футбол професійно, а Тарас і Андрій були активними гравцями-аматорами. Після закінчення гімназії всі Франкові сини стали членами українського гімнастичного товариства «Сокіл-Батько» [12]. У Львівському університеті Тарас і Петро Франки склали державний іспит із гімнастики, що давало їм змогу викладати цю дисципліну в освітніх закладах Австро-Угорщини.

У 1922–1930 рр. Петро Франко був учителем руханки в Коломийській гімназії, зорганізував там футбольну секцію та провадив у ній заняття, викладав руханку в Яворівській гімназії, був спортивним суддею [12].

Середній син Франка – Тарас – 1921 р. вступив до спортивного товариства «Україна», а впродовж 1923 р. був його головою. Анна Франко-Ключко про брата Тараса писала так: «Був, як і всі ми, захопленим гімнастиком і спортовцем; усі вільні від праці хвилини проводив або в гімнастичній залі «Сокола-Батька» на вправах, або на площі, граючи футбол, а пізніше теніс» [38, с. 63–64]. Ставши гімназійним учителем, залучав до спорту і, зокрема, футболу своїх учнів. Ось як згадував про нього один із найліпших львівських футболістів міжвоєнного періоду, гравець СТ «Україна», а в другій половині ХХ ст. – президент львівського футбольного клубу «Карпати» Карло Мікльош: «У нашому замилуванні копаним м’ячем велика заслуга нашого професора руханки Тараса Франка, який сам також був спортовцем. … Давав він мені і теоретичні настанови, як стати добрим гравцем. Постійно звертав мою увагу на техніку і гру головою» [5, с. 14].

Тарас Франко в історію українського футболу ввійшов як теоретик і популяризатор цієї спортивної дисципліни, спортивний оглядач найпопулярнішої української щоденної газети «Діло», а також як футбольний суддя. У 1920-х рр. він був референтом із питань преси та пропаганди в Українському спортовому союзі, у 1929–1939 рр. викладав гімнастику в Ряшівській гімназії, у 1939–1945 рр. учителював у Станиславові.

Джерелами для дослідження були спортивні публікації Франкових синів. Передовсім уведено до наукового обігу статті, які Франки опублікували в українській періодиці, та які ще не були об’єктом спеціального мовознавчого аналізування, а також уже знані книжкові видання Тараса Франка. Петро Франко впродовж 1909–1913 рр. опублікував низку розвідок про різні види спорту, серед яких дві статті футбольної тематики – «Кілька рад грачів “Союзняка”» (1909), у якій ділився практичним досвідом, який здобув, граючи в футбол, і настановами, про які довідався під час тренувань із футболістом чеської команди «Славія» В’ячеславом Льомозом, а також описав види тренувальних вправ [21–23], і «Судия в Союзняку» (1910), присвячену функціям футбольного судді під час матчів за правилами гри Англійського футбольного союзу [24].

Тарас Франко є автором понад півтора десятка праць, присвячених спортові, серед яких і публікації на футбольні теми: монографія «Історія й теорія руханки» [29], у якій окремий розділ – «Копаний мяч1» – стосується футболу, а також цикл статей про тренування футболістів і тактику гри в футбол – «Футболевий тренінґ і тактика», опублікований у журналі «Спортові вісти» 1931 р. [35–37] та згодом передрукований у цьому ж часописі 1933 р. [31–34], і розвідка «Гарпаст (новий спорт)» [26].

Для аналізування футбольної лексики, уживаної в ідіостилі спортивних статей Тараса й Петра Франків, передовсім поділу її на тематичні групи, застосовано власну методику виокремлення груп футбольної лексики [9], ґрунтованої на аналізуванні семантики спеціальних футбольних номінацій, з’ясуванні лексико-семантичних зв’язків між назвами футбольних понять, а також урахуванні частотности вживання окремих футбольних лексем і конкурування кількох спеціальних назв на позначення того самого поняття зі сфери футболу.

Петро Франко вживав переважно власне українську термінолексику на позначення основних понять футболу, зрідка подавав два рівнобіжні терміни, зазвичай позичену назву вміщував у дужки: назви гри в футбол, основні його засади – гра, союзняк2 – ‘футбол’, місце грача – ‘місце гравця’, правила гри, брутальна гра; назви футбольного поля, спорядження та інвентарю – ворота, грище – ‘футбольне поле’, жердки воріт – ‘стояки воріт’, мяч; назви учасників футбольного матчу – грачі – ‘гравці’: воротар, заложник – ‘захисник’, (з)лучник – ‘півсередній нападник’, крайник – ‘крайній нападник’, нападач – ‘нападник’, помічник – ‘півзахисник’, провідник – ‘капітан’, противник – ‘суперник’, чільник – ‘центральний нападник’ і судді: підсудний – ‘боковий суддя’, судия – ‘суддя’; назви об’єднань футболістів і ланок гравців на полі – дружина – ‘команда’, напад, поміч – ‘півзахист’; назви ігрових моментів – коп – ‘удар’, підбиванє мяча – ‘підбивання м’яча’, подаванє мяча – ‘подавання м’яча’, приниманє мяча – ‘приймання м’яча’, свист судиї – ‘свист судді’, спинюванє мяча – ‘зупинка м’яча’; способи завдавання ударів у м’яч і види карних ударів – коп кінцем черевика – ‘удар носком бутса’, коп підбитєм – ‘удар підйомом’, наріжняк – ‘кутовий’; назви футбольних дій – дії воротаря: викидувати мяч – ‘укидати м’яч’, викопувати мяч – ‘вибивати м’яч’, відбити мяч, відмітувати мяч – ‘відбивати м’яч’, держати мяч – ‘тримати м’яч’, хапати мяч; дії польових гравців: бити боком ноги – ‘бити боком ноги’, бити в горішній / долішній кут воріт – ‘бити у верхній / нижній кут воріт’, бити мяч в ворота – ‘забивати м’яч у ворота’, бити низькими луками – ‘завдавати удару, спрямовуючи м’яч низькою дугою’, гнати мяч, гнати мяч помежи чужими грачами, дробити мяч – ‘дриблінґувати’, друляти противника – ‘штовхати суперника’, задержати / затримати мяч – ‘зупинити м’яч’, зробити ворота головою / ногою – ‘здобути ворота головою / ногою’, копати мяч, копнути мячем в ворота, копнути мяч луком – ‘ударити м’яч, щоб він полетів дугою’, нападати, переловлювати мяч – ‘перехоплювати м’яч’, перехоплювати мяч від противників, подавати мяча один до другого, приняти коп – ‘прийняти удар м’яча’, приняти мяч – ‘прийняти м’яч’, пробити мячем ворота – ‘вразити м’ячем ворота’, середкувати (центрувати) – ‘подавати до центру’, спинити мяч – ‘зупинити м’яч’, ціляти до воріт – ‘цілитися у ворота’, назви видів тренувань – біг, біг на короткий простір – ‘біг на коротку дистанцію’, «вуж» – ‘біг гравця поміж футболістами суперника, «слалом»’, «гра на одні ворота» – ‘гра в одні ворота’, «гра трикутниками» – ‘гра, коли троє футболістів перепасовують м’яч один одному’, «колесо» – ‘гра, коли футболісти стоять у колі та перепасовують м’яч один одному’, підготова (тренінґ) – ‘тренування’. Як видно з наведених прикладів, Петро Франко продовжував національні традиції спортивного назовництва, які започаткував його наставник – професор Іван Боберський, і вживав у текстах своїх статей переважно питому з походження лексику для позначання спеціальних футбольних понять.

Його брат – Тарас Франко – у монографії «Історія й теорія руханки» окремий підрозділ, що має назву «Копаний мяч», усуціль присвятив футболові. Він зробив невеличкий екскурс в історію світового футболу та детально зупинився на всіх нюансах гри: як повинно виглядати та які розміри мати поле для гри у футбол – грище, названо елементи розмітки – межа, займа (‘одинадцятиметрова позначка’), перелічено потрібний інвентар – мяч, хоруговки (‘прапорці’), ворота, свиставка (‘свисток’), пояснено призначення частин поля – роги (‘кути поля’), гряда (‘воротарська площа’), приворотє (‘карна площа’), середина грища (‘середина поля’), побочина (‘площі за межами поля’), крило (‘фланг’), розтлумачено функції гравців – воротар, заложники (‘захисники’), яких, за тодішньою ігровою схемою на полі, повинно було бути два, помічники (‘півзахисники’), яких було три, нападники, яких загалом було п’ять, – чільник (‘центральний нападник’), два злучники (‘півсередній нападник’), два крайники (‘фланговий нападник’), а також функційні обов’язки суддів – суддя зі свиставкою (‘головний суддя зі свистком’), межові з хоруговками (‘бокові судді з прапорцями’), описано тактичні елементи гри – уставка грачів на початку гри (‘розташування гравців на початку матчу’), темпо (‘темп’), цільність стрілів (‘улучність ударів у ворота’), типові порушення правил – «рука» (‘гра рукою’), «гачок» (‘підніжка’), друляннє (‘штовхання’) руками, копаннє грача (‘завдавання ударів суперникові ногами’), словні образи (‘словесні образи’), відсторонь (offside) та найважливіші дії футболістів – грати футболь, дробити мяч (‘дриблінґувати’), здержувати мяч (‘зупиняти м’яч’), відбивати мяч в леті (‘відбивати м’яч, який летить’), подавати мяч свому грачеві, відбирати мяч від противника, стріляти цільно в ворота, подавати мяч високо / низько та далеко / близько, грати поправно (fair), вибити мяч поза поперечину власних воріт, боронити брамку (‘обороняти ворота’) й дії суддів – стежити безсторонно за хибами гри, зачинати / кінчити гру свистом, переривати гру, заряджати (‘призначати’) вільний коп/карний коп (‘штрафний удар’) / займак (‘одинадцятиметровий штрафний удар’) / наріжняк (‘кутовий штрафний удар’), упімнути грача (‘попередити гравця’), виключити грача з гри [29, с. 137–140]. У Франковій монографії вміщено «Словарець», де подано реєстр футбольних термінів і лаконічне тлумачення кількох із них (займак, закоп, злучник, копаний мяч, копун, майдан, напад, нападач, союзняк, чільник).

Найвагомішим, із погляду творення української мови футболу, є цикл спеціальних студій Тараса Франка з теорії та методології футбольної гри «Футболевий тренінґ і тактика». Аналіз футбольної термінолексики, яку він використав у згаданому циклі методологічних статей, у цій розвідці здійснено на основі тематичної класифікації футбольних номінацій.

В аналізованих працях Тараса Франка вжито практично всі використовувані на початку ХХ ст. найменування футбольної гри – союзняк (від найменування Англійського футбольного союзу – Football Association), гарпаст, harpastum (‘назви гри в давніх римлян’), футболь (позика з англійської), копаний мяч (українська назва, що є перекладом англійського терміна); за частотністю вживання домінує англізм і питома назва.

Для називання футбольного поєдинку Тарас Франко вживав власне українські номінації: гра, змагання, змагання копаного мяча (‘футбольний матч’), а також чужомовну назву футболевий меч / match, у якій другий складник інколи записував латинською графікою. Для позначення частин футбольного матчу вживано питомі назви: перша / друга половина (‘тайм’), перерва (‘павза після зіграних 45 хв. матчу’), кінець гри (‘завершення матчу’), а також гібрид перша / друга дія (‘тайм’), у якому другий компонент є позикою з терміносистем театрального мистецтва й літератури. У Франкових текстах для позначання таймів частіше вживано питомих назв перша та друга половина. З-поміж назв футбольних команд з однаковою частотністю функціює питома назва дружина (‘команда’), чужомовна – футболевий клюб і гібридна – футболева дружина, а на позначання футбольної інституції, що об’єднувала українські команди в Галичині, – номінація Футболевий Союз.

Для називання стадіону, футбольного поля, його частин і розмітки на полі, а також футбольного спорядження й інвентарю Тарас Франко вживав здебільшого питомі лексеми: майдан (‘стадіон, футбольний майданчик’), грище (‘футбольне поле’), половина грища (‘половина поля’), середина грища (‘середина поля’), гряда (‘воротарський майданчик’), приворотє (‘штрафний майданчик’), ріг (‘кут футбольного поля’), крило та флянк (‘фланг’), побочина та межа (‘бокова лінія’), займа (‘одинадцятиметрова позначка’), лінія брамки (‘лінія воріт’), ворота та брамка (‘футбольні ворота’), ріг воріт (‘кут воріт’), мяч, хоруговка (‘кутовий прапорець’ і ‘прапорець бокового судді’), свиставка (‘свисток судді’). У словнику-додатку до монографії Тараса Франка «Історія й теорія руханки» подано значення терміна майдан – «спортивне грище» [29, с. 187]. Більшість футбольних лексем безконкуренційно функціювали на позначання футбольних понять із цієї тематичної групи, що свідчить про те, що Тарас Франко вживав у своїх текстах уже усталені в тогочасному футбольному дискурсі назви.

У групі найменувань гравців зафіксовано по кілька номінацій одного футбольного поняття. Для називання спортсменів, які грають у футбол, ужито назв: грач, копун, футболіст, а для позначання гравців відповідно до їхніх функцій на полі – обороняти ворота – воротар, дружиновий воротар; допомагати воротареві в захисті воріт – заложник, оборонець, бек (‘захисник’); поєднувати дії захисту та нападу – помічник (‘півзахисник’), середина помочи та центровий (‘центральний півзахисник’); нападати на чужі ворота – нападач; а також різні амплуа нападників, яких за тогочасною тактичною схемою було п’ятеро: чільник (‘центральний нападник’), крайники, крилові, крилеві (‘нападники на флангах’), злучники (‘нападники між центральним і фланговими форвардами, півсередні нападники’).

З-поміж назв ліній, які творять футболісти на полі відповідно до їхніх функційних обов’язків, зафіксовано такі: напад, поміч, оборона. У Франкових текстах ужито також назви, що вказують на місце розташування гравців на полі: передний копун (‘гравець нападу’), середний грач (‘центральний’). Для найменування футболіста, який забиває багато голів, ужито назву стрілець. Для окреслення назви гравця своєї команди функціює лексема партнер, а для найменування футболіста з чужої дружини – противник. Залежно від ігрової ситуації на полі футболіст може бути вільний, необставлений (‘якого не опікають суперники’) чи обставлений (‘під опікою’), а лінії гравців – вирівнані. Для називання гравців використано й жаргонізми: прімадонна – ‘футболіст-зірка’ (запозичення з театральної лексики), світило – ‘зірка’, олд-бой – ‘ветеран футболу’ (запозичення з англійської), паталаха – ‘гравець-невдаха’.

Інші учасники футбольного матчу – судді – мають такі найменування: суддя зі свиставкою (‘головний арбітр зі свистком’), межові з хоруговками (‘бокові судді з прапорцями’), а також експресивний вигук на адресу судді, який глядачі зазвичай скандували під час матчу: «Суддя Пепеґе!» (евфемізм до узвичаєного вболівальницького вигуку галичан «Суддя – калоша!», яким традиційно висловлювали незадоволення діями арбітра; від ППҐ – абревіатурна назви тогочасної марки калош, що походила від назви польської фірми – продуцента гумового взуття – Przedsiębiorstwo Produkcji Gumowej).

Серед назв ударів можна виокремити дві підгрупи – назви ударів із гри: близький щур (‘близький удар низом, коли м’яч летить над самою землею)’, близщий стріл (‘удар у ворота із близької відстані’), викоп (‘перший удар у м’яч з центра поля на початку тайму’), вільний коп (‘вільний удар’), волей (‘удар із лету, без попередньої зупинки м’яча’), горішній стріл (‘удар верхом, спрямований у ворота’), далекий викоп (‘перший удар у м’яч з центра поля на початку тайму, коли м’яч вибивають далеко’), далекий стріл (‘удар у ворота здалеку’), довгий стріл (‘удар у ворота з далекої відстані’), закоп (‘те саме, що викоп’), самовбивчий гол (‘гол у власні ворота’), сильний стріл (‘сильний удар у ворота’), стріл горою (‘удар верхом, спрямований у ворота’), удар долом (‘удар низом’), «фалш» (‘удар, коли м’яч у польоті змінює траєкторію руху’), цільний викоп (‘перший удар у м’яч з центра поля на початку тайму, коли м’яч точно відпасовують своєму гравцеві’) й назви штрафних ударів, які призначає суддя після порушення правил гри: займак, карний займак (‘одинадцятиметровий штрафний удар’), карний коп, карний (‘штрафний удар’), наріжняк (‘кутовий штрафний удар’). У словнику-додатку автор так тлумачить значення кількох термінів цієї групи: «займак – одинадцятиметровий карний коп у ворота при футболю; закоп – удар мяча при футболю» [29, с. 185].

Окрему групу охоплюють назви ігрових моментів у футболі: авт / бічний авт (‘укидання м’яча з-за бічної лінії’), викидання мяча з побочин / автів (‘укидання м’яча з-за бічної лінії’), випад (‘контратака’), відбиранє м’яча, голь / ґоль, киванє (‘обманний рух, обдурювання’), мурування своїх воріт (‘надійний захист власних воріт’), нагода вирівнання (‘нагода зрівняти рахунок’), найкраща позиція, пассінґ (‘пасування’), перевага над противником, перевага на змаганнях (‘перевага в матчі’), подавання мяча спід самої брамки (‘подавання м’яча з-під самих воріт’), приворітне / підбрамкове замішання (‘метушня під воротами’), робінзонада (‘гра воротаря, коли він відбиває небезпечні удари у ворота, вистрибуючи назустріч нападникові чи падаючи йому в ноги’), темпо (‘темп’), уставка грачів на початку гри (‘розташування гравців на початку гри’), уставка до мяча під брамкою (‘розташування гравців під воротами назустріч м’ячеві, що туди спрямований’), цільність стрілів (‘влучність ударів’), чиста гра / fair (‘чесна гра, гра за правилами’).

Назви футбольних дій кількісно є найбільшою групою спеціальних найменувань у футболі. Їх можна розподілити на дії футболістів і дії суддів. У першій із груп виокремлено: 1) назви універсальних дій, які виконують усі футболісти – польові гравці та воротар, 2) назви специфічно воротарських дій і 3) назви дій польових гравців.

З-поміж назв універсальних дій футболістів у текстах Тараса Франка функціюють такі: вдержувати вислід (‘утримувати рахунок’), вибивати мяча на авт, виграти змагання (‘виграти матч’), використати перевагу, відбивати мяч в леті, відбирати мяч(а) від противника, відкопувати мяч (‘відпасовувати м’яч’), грати амбітно, грати на проволоку (‘затягувати час гри, утримуючи бажаний результат’), грати поправно / fair (‘дотримуватись правил гри’), грати футболь, змилити противника (‘змусити суперника помилитися’), копнути мяча, подавати мяч близько (‘робити короткий пас’), подавати мяч високо (‘робити пас верхом’), подавати мяч далеко (‘робити дальню передачу’), подавати мяч низько (‘робити передачу низом’), програти, уставлятися (‘займати відповідну позицію на полі’).

Назви, що окреслюють дії воротаря: бити мяча від воріт (‘виконувати удар від воріт’), боронити брамку (‘захищати ворота’), вибити мяч поза поперечину власних воріт, ловити острі стріли (‘ловити небезпечні удари’), ловити певно роги / горішні / приземні (‘упевнено ловити удари, коли м’яч летить у кут воріт / верхом / низом’), пускати роги ліві / праві (‘пропускати удар у лівий / правий кут’), уставлятися до стрілу (‘обирати позицію перед тим, як суперник пробиватиме’).

Серед назв типових дій польових гравців слід назвати: атакувати, бігати даремно, боронити (‘захищати’), бити вільного (‘пробивати вільний удар’), бити з землі / з воздуха / без уставлення / все в руху (‘бити, коли м’яч на землі / у повітрі / без встановлення м’яча / коли все в русі’), бити на обі ноги з кожної позиції (‘пробивати обома ногами з будь-якої позиції’), бити передом / задом / боком / шпіцом / головою / грудьми (‘ударяти в м’яч передньою частиною стопи / задньою частиною стопи / боком стопи / носаком черевика / головою / грудьми’), брати наріжняка головою / волеєм (‘перехоплювати удар із кутового головою, ударом із лету’), вести мяч, викидати авт (‘укидати м’яч з авту’), викидати мяч з побочин / з автів (‘укидати м’яч із-за бічної лінії поля’), вкидати мяч з-за меж поля, возитися з мячем (‘демонструвати індивідуальні дії з м’ячем, сучасний футбольний жаргонізм – «мотатися»’), грати проземо / горою (‘грати низом / верхом’), дати ґоля (‘забити гол’), дробити мяч / дріблювати (‘дриблінґувати’), друляти противника (‘штовхати суперника’), загнати мяч до воріт (‘забити гол у ворота’), заступати дорогу воротареві, здержувати мяч (‘зупиняти м’яч’), здержувати мяч боком ноги, приступаючи його зверха ногою (‘зупиняти м’яч боком ступні, наступаючи на нього згори’), йти проломом (‘атакувати великими силами’), киватися (‘обігравати, обводити суперника, використовуючи обманні рухи’), кидати здовш побочини (‘кидати м’яч уздовж бокової’), ошукати / скивати воротаря (‘обдурити / обіграти воротаря’), перепроваджувати мяч вужем (‘дриблінґувати’), подавати взад (‘подавати назад’), подавати мяча необставленому грачеви (‘подавати м’яч гравцеві, якого не опікають’), подавати мяч свому грачеви, подавати на крило (‘подавати на фланг’), пробити мяча (‘пробити в м’яч’), провадити мяча (‘вести м’яч’), скивати воротаря перед стрілом (‘перехитрити воротаря перед ударом’), стріляти близькі мячі (‘бити у ворота з близької відстані’), стріляти ґолі (‘здобувати голи’), стріляти голя в леті (‘забивати гол із лету’), стріляти на одного стрільця (‘подавати / пасувати на одного нападника’), стріляти наріжняк (‘пробивати кутовий штрафний удар’), стріляти ногою / грудьми / коліном / головою (‘бити м’ячем у ворота ногою / грудьми / коліном / головою’), стріляти цільно (‘бити влучно’), стріляти цільно в ворота (‘влучно бити у ворота’), стріляти як мяч в руху (‘бити у м’яч, який перебуває в русі’), ціляти (‘бити влучно’), уставлятися до мяча (‘займати вигідну позицію перед тим, як бити м’ячем’), уставляти мяч (‘установлювати м’яч’), цофатися (‘відступати’), штурмувати ворота здалека (‘атакувати ворота здалеку’), щадити сили (‘заощаджувати зусилля’).

В ідіостилі спортивних статей Тараса Франка вжито й жаргонізми – емоційно забарвлені окреслення найважливіших футбольних дій, наприклад: валити мячем (‘сильно пробивати м’ячем’), грати концертово (‘грати видовищно’), косити (‘збивати гравця з ніг’), нахапати голів (‘пропустити багато голів’), пофольґувати (‘розслабитися, грати не на повну силу, знехтувати постійною увагою на полі’), спухнути (‘утомитися’), сторчати при брамці (‘намарно перебувати під воротами, не вдаючись до жодних конструктивних дій’).

Для називання найважливіших дій футбольних арбітрів Тарас Франко вживав: бути сторонничим / виявляти сторонничість (‘бути на чиємусь боці, підсуджувати одній із команд’), виключити грача з гри (‘вилучити гравця з гри ’), заряджати вільний коп / карний займак / наріжняк (‘призначати вільний / одинадцятиметровий / штрафний / кутовий’), зачинати / кінчити гру свистком (‘починати / закінчувати гру сигналом свистка’), переривати гру (‘зупиняти гру’), стежити безсторонно за хибами гри (‘об’єктивно стежити за помилками в грі’), упімнути грача (‘попередити гравця’).

Назвами типових порушень правил гри в футболі є лексеми: «рука» (‘гра рукою’), «гачок» (‘підніжка’), друляннє руками (‘штовхання руками’), копаннє грача (‘копання гравця’), словні образи (‘образливі висловлювання на адресу суперника’). Зафіксовано синонімічні назви для номінування специфічно футбольного порушення правил – ‘положення поза грою’ – відсторонь, офзайд, offside; за частотністю слововживань у статтях Франка домінувала питома назва.

У групі назв результатів матчу, регламенту ігор зафіксовано лексеми: англійські правила гри (‘правила гри Англійського футбольного союзу’), виграна, побіда (‘перемога’), точка (‘очко’), виграні / здобуті точки, вислід (‘рахунок’).

Для опису різноманітних видів тактичних схем, які використовують футболісти на полі, Тарас Франко вживав таких назв: тактика окрилення (‘тактика використання флангів’), тактика одного оборонця (‘тактика одного захисника’), тактика середної трійки (‘тактика залучення центрального нападника та двох півсередніх форвардів’), тактика другої половини (‘тактика активізацій дій на полі в другому таймі’), тактика одного стрільця (‘тактика з одним активним нападником, на якого всі пасують, щоб він максимально використовував нагоди забити голи’).

З-поміж назв тренувальної підготовки у Франкових статтях функціюють номінації: бомбардувати воротаря з переду / з боку / з наріжника (‘тренувати воротаря, пробиваючи удари у ворота спереду, збоку, із кутового’), заправа (‘тренування’), тренінґ (‘тренування’), тренувати воротаря карними (‘тренувати воротаря, пробиваючи у ворота штрафні удари’), тренувати «фалші» (‘тренуватися в ударах, від яких м’яч змінює траєкторію руху’), футболеві вправи, тренувати цільність стрілів (‘тренуватися у влучності ударів у ворота’).

На позначування вболівальницької підтримки футболістів під час матчу Тарас Франко вживав номінацію дампінґ публики (‘уболівання, підтримка глядачів’).

Як видно з проаналізованого матеріалу, Тарас і Петро Франки своїми розвідками з теорії та методології футболу, в яких вони апробовували українську футбольну термінологію, долучилися до її виробляння й подальшого кодифікування. У працях на футбольні теми обидвох Франкових синів використано лексику з усіх основних тематичних груп футбольних термінів, а Тарас Франко нерідко вживав й емоційно забарвлену та жаргонну футбольну лексику, що є прикметною рисою його ідіостилю.

Розгляд і аналіз фактичного матеріалу з уведених до наукового обігу теоретико-методологічних спортивних публікацій Тараса й Петра Франків показав, що вони, уживаючи футбольну лексику в ідіостилі своїх статей, а часто й творячи її, діяльно впливали на розвиток української мови футболу – формування української футбольної термінології та становлення національного футбольного дискурсу на початку ХХ ст.

1. Вацеба О. Нариси з історії західноукраїнського спортивного руху. Івано-Франківськ: Лілея-НВ, 1997. 232 с. 2. Люпа Б., Грисьо Я., Яремко І. Хроніки львівського футболу. Львів: ЛА «Піраміда», 2015. Т 1. 596 c. 3. Мандзюк Д. Копаний м’яч. Коротка історія українського футболу в Галичині. 1909–1944. Львів: Вид-во Старого Лева, 2016. 416 с. 4. Матвіїв О. Руханка Петра Франка // Галичина. 1996. 7 верес. С. 7‑8. URL: https://lib.if.ua/franko/1314018058 (доступ: 16.02.2016). 5. Мікльош К. Як я став змагуном СТ «Україна» // Спортове товариство «Україна» (Львів). До 80-річчя заснування: альманах. Львів: Світ, 1991. С. 14–15. 6. Паночко М. Фізична культура в сім’ї Івана Франка // Проблеми української науково-технічної термінології: тези доповідей 3-ої Міжнар. наук. конф. Львів: Вид-во ДУ «Львівська політехніка», 1994. С. 268. 7. Паук О. Сини Івана Франка – перші українські фахівці руханки і змагу. URL: http://galsports.com/photo/syny-ivana-franka-pershi-ukrayinski-fakhivtsi-rukhanky-i-zmahu/215904.aspx. (доступ: 24.12.2016). 8. Процик І. «Змагання копаного мяча виграється не ногами, але головою!»: футбольна тематика та її мовне втілення у спортивних статтях Тараса Франка // Лінгвостилістичні студії: наук. журнал. Луцьк: Східноєвропейський нац. ун-т ім. Лесі Українки, 2017. Вип. 6. С. 165–174. 9. Процик І. «Копаний м’яч учить боронити і здобувати»: тематична класифікація української футбольної термінолексики кінця ХІХ – початку ХХ ст. // Вісник Нац. ун-ту «Львівська політехніка»: Серія «Проблеми української термінології». Львів: Вид-во Львівської політехніки, 2016. № 842. С. 151–157. 10. Процик І. Футбольна термінолексика у спортивних статтях Тараса Франка // Комунікативний дискурс у полікультурному дискурсі: матер. міжнар. міждисципл. наук.-практ. конф. Миколаїв: МНУ ім. В. О. Сухомлинського, 2017. С. 155–157. 11. Процик І. Футбольний дискурс в родині Франків // «Я єсть пролог...»: матер. Міжнар. наук. конгресу до 160-річчя від дня народження Івана Франка: у 2 тт. Львів: Вид-во Львівського нац. ун-ту ім. І. Франка, 2018. Т. 2. С. 468–482. 12. Сова А., Тимчак Я. Сини Івана Франка, або перші українські фахівці з руханки та змагу // Вісник НТШ. Львів, 2016. Т. 56. С. 43–47. 13. Спортове Товариство «Україна» (Львів). До 80-річчя заснування: альманах. Львів: Світ, 1991. 136 с. 14. Тихолоз Н. «…Ведені люблячою рукою мами…» (Франчата у рідному домі: шляхи формування) // Франко: наживо. URL: https://frankolive.wordpress.com/2016/05/01/ведені-люблячою-рукою-мами. (доступ: 20.07.2016). 15. Тихолоз Н. Петро Франко: Формула долі (Життєпис на тлі доби). Львів: Львівський нац. літер.-мемор. музей Івана Франка, 2021. 288 с. 16. Тихолоз Н. Профілі і маски Тараса Франка // Франко Т. Вибране: у 2-х тт. / упоряд. Є. Баран, Н. Тихолоз. Івано-Франківськ: Видавець Сеньків М. Я., 2015. Т. 1. С. 9–54. 17. Тихолоз Н. Тарас, але не Шевченко. Франко, але не Іван // Франко: наживо. URL: https://frankolive.wordpress.com/2017/03/10/тарас-але-не-шевченко-франко-але-не-іван/. (доступ: 15.03.2017). 18. Тихолоз Н. «Хто ми є і яка наша дорога» (основи національного виховання в родині Франків) // Франко: наживо. URL: https://frankolive.wordpress.com/2016/05/01/хто-ми-є-і-яка-наша-дорога. (доступ: 15.08.2016). 19. Труба Р. Проблеми фізичного виховання і спорту на сторінках газети «Діло» (1922–1930) // Гуманітарні дисципліни у навчально-виховному процесі вищих навчальних закладів: зб. наук. статей. Львів: ЛДУФК, 2014. Т. 4. С. 113–128. 20. Франко А., Франко О. Етнографічні та краєзнавчі матеріали в музеї Івана Франка в Калуші // Народознавчі зошити. 2013. Вип. 3. С. 519–531. 21. Франко П. Кілька рад грачів «Союзняка» // Сокілські Вісти. Львів. 1909. 16 жовтня. 10. С. 1. 22. Франко П. Кілька рад грачів «Союзняка» // Сокілські Вісти. Львів. 1909. 23 жовтня. 11. С. 1. 23. Франко П. Кілька рад грачів «Союзняка» // Сокілські Вісти. Львів. 1909. 30 жовтня.  12. С. 1–2. 24. Франко П. Судия в «Союзняку» // Вісти з Запорожа. Львів. 1910. 3 падолиста. 44. С. 2. 25. Франко Т. Вибране: у 2-х тт. / упоряд. Є. Баран, Н. Тихолоз. Івано-Франківськ: Видавець Сеньків М. Я., 2015. Т. 1–2. 26. Франко Т. Гарпаст (новий спорт) // Спортові вісти. Львів. 1933. 16 жовтня. 17. С. 3. 27. Франко Т. Іван Франко і фізична культура // Франко Т. Вибране: у 2-х тт. / упоряд. Є. Баран, Н. Тихолоз. Івано-Франківськ: Видавець Сеньків М. Я., 2015. Т. 2. С. 372–374. 28. Франко Т. Іван Франко і діти // Франко Т. Про батька. Статті, оповідання, спогади. Київ: Державне видавництво художньої літератури, 1964. С. 213–216. 29. Франко Т. Історія й теорія руханки. Коломия – Львів: Накладом «Сокола-Батька», 1923. 192 c. 30. Франко Т. Мої спогади про батька // Франко Т. Про батька. Статті, оповідання, спогади. Київ: Державне вид-во художньої літератури, 1964. С. 203–212. 31. Франко Т. Футбалевий тренінґ і тактика // Спортові вісти. Львів. 1933. 5. С. 2–3. 32. Франко Т. Футбалевий тренінґ і тактика // Спортові вісти. Львів. 1933. 6. С. 2. 33. Франко Т. Футбалевий тренінґ і тактика // Спортові вісти. Львів. 1933. 7. С. 2. 34. Франко Т. Футбалевий тренінґ і тактика // Спортові вісти. Львів. 1933. 8. С. 4‑5. 35. Франко Т. Футболевий тренінґ і тактика // Спортові вісти. Львів. 1931. 8. С. 7. 36. Франко Т. Футболевий тренінґ і тактика // Спортові вісти. Львів. 1931. 9. С. 4. 37. Франко Т. Футболевий тренінґ і тактика // Спортові вісти. Львів. 1931. 10–11. С. 4. 38. Франко-Ключко А. Іван Франко і його родина: спомини. Харків: Просвіта, 2005. 89 с. 39. Франко-Ключко А. Як учив і виховував Іван Франко нас, своїх дітей // Науковий вісник Музею Івана Франка у Львові. Львів: Каменяр, 2007. Т. 7. С. 317–320.