УДК 001.4,006.72.54

Олександр Голуб

Національний університет «Києво-Могилянська академія»

Хімічна наукова термінологія та державні стандарти на терміни й означення

Розглянуто недоліки Державного стандарту 2439:2018 і продемонстровано потребу вилучити з уживання в сучасній українській хімічній термінології насильно накинутих московитських термінів. Запропоновано максимально вживати міжнародні терміни для новітніх здобутків хімічної науки й лише питомо українські терміни поруч із міжнародними для опису класичних розділів. Підкреслено непотрібність стандартизації термінів для наукових й освітніх виданків. Сучасну хімічну термінологію та номенклатуру зорієнтовувати на міжнародні правила IUPAC.

Ключові слова: українська мова, хімічна термінологія, номенклатура IUPAC, державні стандарти з термінології.

Українська хімічна термінологія, як і будь-яка інша наукова галузь, є основою для ефективної комунікації та взаємодії між фахівцями. Однак, історичні обставини призвели до того, що в українську наукову мову було занесено величезну кількість термінів із московської причому, значну кількість їх і досі вживають замість питомих українських та міжнародних. Цей факт значно ускладнює розвиток хімічної науки, впливає на якість викладання і навчання хімічним та суміжним дисциплінам, а також сповільнює інтеґрацію української науки в міжнародний контекст.

Потребу наближення української хімічної термінології до міжнародної зумовлено кількома ключовими чинниками. По-перше, це сприятиме кращій взаємодії українських науковців із колегами з інших країн, полегшить публікування наукових праць у міжнародних виданках та участь у глобальних дослідницьких проєктах. По-друге, уніфікація термінології дозволить студентам та фахівцям ефективніше використовувати міжнародну наукову літературу та освітні ресурси.

Окрім того, важливим завданком є викорінення примусово занесених термінів із московитської термінології. Ці терміни часто не відповідають історичним та культуровим особливостям української мови, що створює додаткові труднощі для правильного розуміння та використання наукових концепцій. Повернення питомо українських хімічних термінів є потрібним кроком для відновлення національної наукової спадщини та ствердження наукового суверенітету України.

Таким чином, реформування української хімічної термінології та її згармонізування з міжнародною, разом із очищенням від імперського нашаровання, є важливими завданнями для розвитку української науки й освіти. Це не лише сприятиме підвищенню якости наукових досліджень, але й посилить національну ідентичність у галузі хімії.

Тепер уже всім зрозуміла шкідливість силоміць нав’язаних слів у мову, а надто в наукову, зокрема хімічну термінологію. Це робить ще потрібнішим викорінення таких термінів з української хімічної науки. На жаль, не зважаючи на попередження та неодноразові застороги, було ухвалено недолугого стандарта ДСТУ2439:2018, який, між іншим, виявився майже копією проґресивного свого попередника, лише зі зміненими на московитський копил термінами. Автори стверджували, що потрібно зберегти українські назви елементів, але, на превеликий жаль, затвердили накинуті московитські. Наприклад, замість питомо українського «душець» затвердили аж ніяк не українське, а занесене з французької через московитську – «азот».

Така політика призвела до того, що багато видавництв почали примушувати авторів дотримуватися цього угодницького стандарту й, відповідно, відмовлятися від питомо українських і міжнародних термінів, що завдало невиправної шкоди цим виданкам. Наприклад, автор брав участь у написанні статей для енциклопедії, яка після запровадження стандарту викреслила з переліку відповідних томів українські міжнародні терміни й натомість вимагала від авторів заводити московитські покручі.

Загалом то і стандарт на терміни немає жодного стосунку до видавничої справи, бо за бажанням автори можуть уживати ті терміни та слова, які, на їхню думку, найкраще передають сенси написаного, а видавці обирають найпопулярніших авторів. Тому «новий» стандарт, який передає (на думку авторів), терміни, що запропонував ще проф. Андрій Голуб 1959 року [1], узагалі нині не має ваги, оскільки всі, хто хотів, уживали терміни стандарту 1994 року, а прихильники вєлікаґа й маґучєґа продовжували вживати совєтські покручі.

Тут варто нагадати, що 1959 року можна було отримати підрострільну статтю за бажання введення питомо українських термінів і лише подвижницька звитяжна позиція проф. А. Голуба вможливила хоча б згадувати українські хімічні терміни й тільки одиниці ними послуговувались та й то не довго. Тому тоді вдалось запропонувати замінити лише найпокрученіші для української мови назви елементів на питомо українські й уживати в публікаціях [2–3], інші, більш схожі на слов’янські походженням, міняти було просто небезпечно. Уже в кінці 60-х на початку 70-х розпочалось тотальне цькування неугодного капеесесівським посіпакам професора й запропоованих питомо українських і міжнародних термінів.

У 90-х картина зовсім змінилась і держава не могла заборонити створення новітньої відмінної від імперської термінології. Однак більшість хіміків ще були під впливом російської хімічної термінології, публікувались у російських часописах або ж в українських російською мовою та в жодному разі не хотіли вживати українську чи міжнародну термінологію, за звичкою послуговувались й обстоювали повсякчас зросійщену наближену до російської. Тому для вкорінення саме української модерної термінології, яка б була наближена максимально до термінології Міжнародної спілки чистої та застосовної хімії (IUPAC) було створено термінологічний Державний стандарт ДСТУ 2439-94, який зважаючи на постсовєтську звичку виконувати всілякі приписи, повинен був відвернути від зросійщеної термінології та звернути увагу хіміків на можливості осучаснення хімічної термінології. За 25 років функціювання Стандарту, можна бачити позитивну його дію: якщо більшість і не перейшла на застосування його порад, то як мінімум замислилась про потребу вживати саме міжнародних і питомо українських термінів у викладанні й дослідженнях.

А тепер розгляньмо ті терміни, які не мають місця в сучасній хімічній термінології, оскільки є штучно занесені з московитської. Але на початку для підкреслення важливости правильної мови й наукової термінології зокрема, хочу навести вислів одного знаного поціновувача мови та блискучого письменника Джорджа Орвела: «...якщо мислення руйнує мову, то мова, своєю чергою, може руйнувати мислення. Погане слововживання може поширюватися завдяки традиції та імітації навіть серед людей, котрі мали б бути (і є) спроможні говорити й писати краще...» [4].

Почнімо зі згаданого вище терміна «азот», який запропонував А. Лавуаз’є, щоб підкреслити не життєдайність газу, який увіходить до атмосферного повітря. Хоча деякі автори вважають, що слово містить зашифровану назву алхімії та має три перших і три останніх букви абеток трьох основних давніх наукових мов: латини, греки й давньогебрейської – AAAZOT. Це не найгірший приклад стандартованих термінів, бо для утворення деяких похідних назв сполук і матеріалів уживають цього терміна й у міжнародній термінології, напр.: діазосполуки, діазотування, азиди, азометини тощо. Тому, можливо, треба залишити цей термін як додатковий синонім для назв простої речовини елемента Нітроген поруч із питомо українською – душець.

На відміну від азоту вже зовсім невдало було стандартувати для елемента Силіцій назву «кремній». Цього терміна запропоновував для імперської хімії швайцарський науковець Жермен Гес ще 190 років тому 1834 року. Майже відтоді існували й питомо українські назви цієї простої речовини, похідники від мінералу кремінь – крем, кремняк, кремнець, а спочатку 19 ст. проф. Іван Горбачевський [5] запропонував назви: силіцій або силіціум на основі латинської назви Silicium. Саме на вживанні назви силіцій для елемента № 14 наполягав проф. Андрій Голуб у часи впосліджування української мови й хімічної термінології. Переконаний, що за вільної держави Україна є неприпустимо вживати насильно занесеного терміна, а тим більше вводити його до Державного стандарту. До речі, у болгарській хімічній термінології для цього елемента також відповідає термін – силиций (болг.), хоч у деяких слов’янських мовах уживають терміни близькі до народних українських назв, напр., kremík (словен.).

Для елемента Флуор (українська й міжнародна назва) було насаджено через імперську мову французька назва фтор від грецької φθόρος – руйнування (Андре Ампер, 1810), яку вживають тільки у грецькій термінології, а також у московії та в її сателітів, зокрема в Монголії та средньоазійських країнах. Усі ж європейські країни включно зі слов’янськими вживають міжнародну назву. Саме на назву елемента флуор ми натрапляємо в словнику Олени Курило [7] часів «розстріляного відродження», саме як питомо український термін, якого вживали ще від середини 19 ст.

Зовсім не українські назви, а насильницьки занесені з російської олово та свинець для елементів Станум і Плюмбум, застосовано в згадуваному стандарті. Водночас як питомі українські назви цих елементів відомі ще від позаминулого століття – цина й оливо, відповідно. Навіть московити не можуть пояснити походження своїх назв для цих елементів і посилаються на якісь балтійські мови, згадуючи, що в більшості слов’янських мов елементу плюмбум відповідає термін аналоґ українського «оливо». Саме олив’яні хмари й цинові ґудзики згадано в літературних творах 19 ст. То чому не устандартовано цих народних українських термінів, а на противагу їм узаконюють занесені московитські?

Для елемента Гідраргірум (Меркурій, IUPAC) від давніх давен існує чудовий український термін – живе срібло, між іншим у багатьох слов’янських мовах вживають схожі назви, напр., у болгарський – живак, хоча в словенській хімічній мові для елемента вживають схожий із російським термін – ortuť. Але для простої речовини елемента № 80 найкращою є історична українська назва, хоча можна іноді вживати назву слов’янського походження – ртуть, але в жодному разі не робити її обов’язковою!

Тим, хто бажає народних назв для елементів і їхніх простих речовин потрібно згадати народні назви для елемента Магній (на нашу думку, годилася б відмінна від російської, міжнародна назва – Магнезій) – гірчець, для Алюмінія – глинець, для Кальція – вапн чи вапнець, для Калія – потас, а Натрія – солець тощо. Але чомусь бажання повернути ці народні назви для елементів у розробників стандарту не виникало, чи від незнання першоджерел, чи від небажання відроджувати питомо українські терміни, а зберегти імперські.

Загалом то дивним здається бажання в сучасну наукову термінологію завести народні назви по принципу: «так моя бабця у селі казала». Сучасна наукова мова, термінологія, це метамова науки й зокрема хімічна термінологія – метамова хімії, яка чітко та однозначно, на основі строгих і максимально простих правил повинна з найменшим запам’ятовуванням дозволяти комунікації в межах дисципліни. Зокрема такою, чи максимально наближеною до ідеальної метамови є термінологія та номенклатура IUPAC, яку розробляли протягом десятиліть разом із розвитком хімічної науки. Тому максимальне зорієнтовування української термінології та номенклатури на міжнародну є важливим складником розвитку хімічної освіти й науки в сучасному міжнародному контексті.

Висновки:

1. Терміни занесені з московитської мови мають бути категорично вилучено з ужитку й замінено питомо українськими та сучасними міжнародними термінами.

2. Стандартування наукової та освітньої термінології є анахронізмом і не має бути застосоване до видань освітніх чи наукових, як не може бути встандартовано мови загалом.

3. Термінологію хімічну має визначати сучасний розвиток науки, орієнтуючись на міжнародні та вживати для класичних понять питомо українські терміни.

4. Назви елементів мають відповідати латинським назвам і їхнім символьним познакам.

5. Назви сполук мають перебувати в генетичному зв’язку з назвами елементів і визначатись правилами IUPAC або максимально наближатись до них.

1. Голуб А. М. Систематика і термінологія в неорганічній хімії. – Київ : Вид-во Київ. ун-ту, 1959. – 148 с. 2. Голуб А. М. Номенклатура в неорганічній хімії // Вісн. Київ. ун-ту. – Сер. Фізика та хімія. – 1966. – № 6. – С. 125–139. 3. Голуб A. M. Загальна та неорганічна хімія (у 2-х т.т.). – Київ : Вища школа, 1968. – Т.1. – 443 с., 1971. – Т.2. – 416 с. 4. Джордж Орвелл. Політика й англійська мова (1946) / Перекл. Артем Пулемьотов. Чикаго, 2011. Цитовано за Незалежним культурологiчним часописом <Ї>. Інтернет-ресурс: https://www.ji-magazine.lviv.ua/anons2012/polityka_i_angl_mova.htm#0. 5. Горбачевський  І. Уваги о термінольоґії хемічній // Збірник математично-природописно-лікарської секциї НТШ у Львові. – 1905 – Т. Х. Цитовано за : Наукові праці, документи і матеріали професора Івана Горбачевського (до 150-річчя від його народження), упорядник Іван Головацький. НТШ, біохемічна комісія. – Львів, 2005. – 292 с. 6. О. Курило. Словник хемичної термінології. Відтворення видання 1923 р. Інститут енциклопедичних досліджень НАН України. 2008. – 134 с. Інтернет-ресурс: https://issuu.com/iend/docs/slovnuk_hemichnuy.