УДК 811, 161

Ірина Кочан

Львівський національний університет імені Івана Франка

Терміносистема фітонімів сучасної української мови з позицій парадигматики та синтагматики

Рослини супроводжують людину скрізь і всюди. Вони – невід’ємна частина нашого існування, їхні – це частина загальновживаної лексики. І водночас – це своєрідна терміносистема зі своєю класифікацією, що осягає роди, види, сорти, родини, ряди, класи. Із позицій лінгвістики, фітоназвам, як і загальновживаним лексемам, притаманні відношення парадигматики, тобто полісемії, синонімії, антонімії, омонімії, гіперогіпонімії та синтагматики, тобто сполучуваности. Фітолексеми виявляють у цьому свої особливості. Спробуємо це довести.

Ключові слова: українська мова, система фітоназв, їхня парадигиатика та синтагматика, полісемія, синонімія, антонімія, омонімія, гіперогіпонімія, українська мова.

Суть проблеми. На позначення назв рослин у науковій літературі послуговуються термінами: фітоніми, флоризми, флоролексеми, ботанізми, ботаномени тощо, що пояснюється браком єдиної класифікації назв у лінгвістичній науці. У тлумачному словнику сучасної української мови всіх перелічених термінів також нема або потрактовують їх по-різному. Так, термін фітонім словник сучасної української мови пояснює як ‘власну назву будь-якої рослини’, а флоризм – як ‘мистецтво комбінування засушених рослин для створення картин’ [1, c. 1540], хоча термін флористика позначає ‘розділ ботаніки, предметом якого є вивчення та систематичний опис флори будь-якої місцевості, країни, краю тощо’ [1, с. 1541], флоролексема, ботанізм у словнику відсутні, хоча їх уживають на позначування рослин.

Загальномовний словник свідчить, що термін рослина позначає ‘організм, який живиться неорганічними речовинами повітря й ґрунту, є однією з форм існування живої матерії на Землі та разом із тваринними організмами належить до живої природи’ [1, с.1275].

Як відомо, уперше класифікацію рослин здійснив шведський ботанік і зоолог Карл Лінней 1735 року в праці «Система природи», де висвітлив систему органічного світу, увівши в систематику основні її одиниці: вид – рід – родина – ряд – клас. Рослини було розділено на 24 класи – 23 класи квіткових і один клас спорових і голонасінних (джерело: https://dovidka.biz.ua/karl-linney-vidkrittya-ta-vnesok-v-nauku).

Назви рослин в українських народних говорах зібрав й опублікував у газеті «Перемишлянин» Іван Гавришкевич 1852 року. Це 254 українські назви рослин, зібрані на території нинішньої Західної України й подані за абеткою латинських наукових назв, до яких було подано німецькі й українські відповідники. Водночас з’являються збірки українських назв рослин О. Роговича, Ф. Волкова, М. Срединського, І. Глібовицького, О. Янати та ін.

Низку томів праці «Початки до уложення номенклатури і термінології природописної, народної», що побачила світ у 1863–1874 роках, І. Верхратський зібрав й описав кілька тисяч народних назв рослин, звірів, птахів, риб, плазунів, молюсків, комах тощо, і продовжив роботу 1908 року. Ці назви подано у вигляді латинсько-німецько-українського словника з вказівкою на локалізацію цих назв в українських діалектах. Матеріали І. Верхратського увійшли до словника С. Маковецького «Slownik bjtaniczny lacinsko-maloruski» (1936). Заслугою вченого було й те, шо він протягом 1896–1912 рр. написав ще кілька підручників ботаніки.

У перші десятиліття ХХ ст. О. Яната друкує кілька збірок українських назв рослин, розглянувши їх на конкретній території: «Нові дані про флору околиць м. Миколаєва» (Київ, 1909), «Програма ботанічних екскурсій в околицях міста Миколаєва» (видано в Миколаєві 1911 р.), «Фенологічна характеристика рослинних формацій околиць м. Миколаєва Херсонської губернії» (Одеса, 1914). О. Яната був одним із засновників «Українського ботанічного журналу».

Досліджували й описували рослинний світ українські науковці Г. Холодний (1882–1953) і М. Мельник (1875–1954). Зокрема Микола Мельник 1922 року видав «Українську номенклятуру висших ростин», де до 2328 латинських видових назв наведено українські відповідники. Більшість українських відповідників – бінарні, тобто мають родову назву (іменник) та видову (прикметник).

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Ботанічна лексика була об’єктом зацікавлень і філологів. Як відомо, фітолексика здавна привертала до себе увагу мовознавців, які досліджували флоризми як компоненти порівнянь, метафор, фразеологізмів (Н. Варич, Л. Голоюх, В. Калашник, В. Коломієць та ін.). Функції рослинних найменувань у створенні образів у художніх творах були в полі зору Л. Андрієнко, Т. Беценко, О. Дубовик, О. Нечитайло, І. Олійник та ін. Зокрема О. Тєлєжкіна описала фітоніми в поетичному мовленні Л. Талалая, О. Діброва – у творах Б. Олійника, Л. Мінч – М. Вінграновського. О. Масло, І. Волкова розглядали функції номінацій рослинного світу в заголовках текстів сучасної української прози. Цікавими є також дослідження фітонімів у назвах вулиць (С. Застровська, О. Найдюк).

Зокрема досить докладно описав ботанічну лексику як терміносистему проф. Ужгородського університету Іван Сабадош. Він переконливо наголосив, що назви рослин – це номени, тому доцільно говорити про номенклатуру. Дослідник стверджує, що «ядро літературних загальновживаних і наукових ботанічних номенів становлять головним чином давні назви, більшість з яких сягають праіндоєвропейського (береза, дуб, дерево, мох…) і праслов’янського (в’яз, берест, граб, верба, сосна, вільха, черемха, тополя, груша, слива, калина, терен, пшениця, ячмінь, просо, овес, ріпа, горох, хрін тощо)» періодів [6, с. 398]. Однак деякі інші українські науковці (М. Фещенко, Л. Симоненко, Я. Закревська, Г. Гринко та ін.) вважали їх термінами. А оскільки номенклатура – невід’ємна частина термінології, то назва ‘терміни’ не буде помилкою.

Наукові розвідки українських мовознавців Я. Закревської, І. Сабадоша, Л. Симоненко, присвячені вивченню історії формування та розвитку систем ботанічної номенклатури й біологічної термінології. У працях А. Шамоти, М. Фещенка, І. Сабадоша тематична група назви рослин стає об’єктом вивчення явищ семантичної мотивації.

Об’єктом дослідження статті стали фітоназви, зібрані у Великому тлумачному словнику сучасної української мови [1], а також у Вікіпедії.

Мета дослідження – розглянути фітоніми за лінгвістичними критеріями: парадигматикою й синтагматикою в терміносистемі ботаніки, виявити їхні словникові особливості.

Виклад основного матеріалу. Варто зазначити, що визначення тієї чи іншої ботанічної назви суттєво відрізняється в загальномовному та спеціальному словнику. Порівняймо:

Флора – історично сформована сукупність видів рослин, поширених на певній території, або на території з певними умовами нині або в минулі геологічні епохи. Флора будь-якої території є частиною єдиної флори Землі. Кількість видів, що складають флору, становить її багатство (Вікіпедія). Під флорою розуміють видовий склад рослинности, дає уявлення про загальну кількість видів, які ростуть на певній території. Кількість видів, що становлять флору, і визначає багатство рослинного покриву Землі. Рослинний світ України багатий і різноманітний.

Словник української мови тлумачить це слово так: 1. У давньогрецькій міфології – богиня квітів, весни, а також веселощів. 2. Сукупність усіх видів рослин, що ростуть на певній території або росли на ній в минулі геологічні епохи; рослинний світ узагалі. 3. Сукупність бактерій, що постійно живуть у якомусь органі [1, с. 1540].

Як бачимо, різниця полягає у функціях цих двох лексем: одне позначає значення наукового поняття, містить докладну інформацію про нього, а інше розкриває значення слова.

Лексема ‘флора’ латинського походження і в українській мові немає точного перекладу. Пропонують відповідники: ярилина (від бога родючости Ярила), рослинство, рослиння, зело, рослинність, рослиносвіт… Найпоширенішим є вживання слова рослинність. Це 1) рослини конкретного району, увесь рослинний покрив конкретного району або на поверхні Землі в цілому; 2) усе рослинне життя, розташоване на конкретній території (https://www.google.com/ search?q=рослинність).

У тлумачному словнику: 1) сукупність рослин, рослинний покрив якої-небудь місцевості. 2) розм. волосся на обличчі і тілі людини [1, с. 1275]. Уже на цьому прикладі спостерігаємо як фахова лексика переходить у поле розмовної. Тобто значення слів флора й рослинність не зовсім збігаються.

Класифікація рослин досить розгалужена. Вона охоплює дерева, кущі, злаки, квіти, трави, гриби, водорості. Окрім того, кожний із перелічених класів має свої підкласи та підгрупи, залежно від позицій класифікації. Так, дерева поділяють на хвойні й листяні, вічнозелені та листопадні. Також вирізняють фруктові дерева. Окремо розглядають фрукти та овочі. Хоча й такий поділ не завжди справедливий і правильний, не зовсім науковий. Тематичні групи не мають чітких семантичних відношень і зв’язків між лексемами. Їх побудовано тільки за зовнішніми відношеннями між поняттями [3].

О́вочі, також горóдина, – поняття-клас рослин і їхніх певних їстівних частин. Це соковиті органи (бруньки, стебла, пагони, листки, суцвіття, плоди, коренеплоди, корені, цибулини, стеблоплоди) трав’янистих рослин, які вживають як продукти харчування та сировину для технічного перероблювання – це практично будь-які частини рослини, зокрема листя, плоди, квітки, коренеплоди, стебла, бульби, до них також зазвичай відносять гриби, яких не всі науковці вважають за рослини (https://www.google.com/search?овочі).

У тлумачному словнику знаходимо: овоч, заст. овощ. 1) плоди городніх (рідше польових рослин та зелень, що вживаються як їжа; городина; 2) плоди садових (рідше лісових) дерев та кущів; фрукти, садовина; 3) м’які плоди будь-яких рослин [1, с. 825]. Овочі поділяють на дві групи: вегетативні та плодові. В українській мові «овочами» зазвичай називали саме фрукти (садовину́), а овочі називали «горо́диною». Також існує діал. відповідник – ярина́. Однак, віднесення конкретних частин рослин до цієї категорії залежить від місцевих кулінарних традицій. На думку ботаніків, усі плоди з насінням – це фрукти. Фахівці досі не визначили: овочем чи фруктом треба вважати ананас. У межах ЄЕС фруктом уважають також моркву, помідор.

Овочі класифікують за різними критеріями: біологічним, за частинами рослин, які споживають, за періодом вирощування, за кольором, за походженням. Поділ лексем на тематичні та лексико-семантичні групи належить до парадигматики.

Парадигматика – 1) один із аспектів у вивченні мови, що розглядає мовні одиниці як сукупності структурних елементів; 2) учення про будову і структуру парадигм різних типів, їх класифікації, також об’єднання у більш складні єдності; 3) галузі граматики, які вивчають представлені в мові парадигматичні об’єднання та принципи їхньої організації [1, с. 884].

Парадигматика охоплює відношення полісемії, омонімії, синонімії, антонімії, паронімії тощо. Тематичні й лексико-семантичні групи рослин випливають здебільшого із наукових класифікацій.

Багатозначність, або полісемія, фітолексем. Багатозначність – це здатність слова мати кілька значень. Чимало фітолексем творять нові значення метонімічно, за допомогою перенесення з цілого на частину: назва рослини – її плід. Напр.: горіх – 1) плодове дерево родини горіхових; 2) плід цього дерева [1, с, 254]; груша – 1) садове й лісове дерево з темно-зеленим цупким листям та плодами, що мають форму заокругленого конуса; 2) плід цього дерева [1, с. 264]; горобина – 1) дерево з помаранчево-червоними ягодами, що ростуть ґронами; 2) ягоди цього дерева [1, с. 255].

Аналогічно: вишня, слива, малина, черешня (фруктові дерева, кущі та їхні ягоди); роза, рожа, троянда (кущі та квіти); гарбуз, кавун, диня (баштанні рослини та їхні плоди).

Інший вид розширення значення фітоніма полягає в перенесенні назви рослини на виріб, із неї виготовлений: салат – 1) трав’яниста городня рослина, листя якого багате на вітаміни; 2) холодна страва з листя цієї рослини; //холодна страва з дрібно нарізаних сирих і варених овочів… [1, с. 1282]; пшениця – 1) рослина родини злакових, із зерна якої виробляють біле борошно; 2) власне борошно із зерна цієї рослини [1, с. 1192]; зілля – 1) різноманітні запашні трав’янисті рослини; 2) навар або напій в народній медицині [1, с. 459]; рута – 1) багаторічна, напівкущова або трав’яниста рослина родини рутових, яка містить ефірну олію. Уживають як символ привабливости, краси. 2) настоянка, відвар цієї рослини. [1, с. 1280]. Аналогічно – шавлія.

Полісемія розвивається і тоді, коли назву рослини перенесено на матеріал із неї, напр.: осика – 1) листяне дерево родини вербових; 2) дрова як будівельний матеріал із цього дерева [1, с. 858]; лоза – 1) народна назва деяких кущових порід із лози; 2) зрізані стебла цих рослин як матеріал для деяких виробів [1, с. 626]; береза – 1) лісове білокоре дерево з тоненьким довгим стеблом і серцеподібним листям; 2) дрова або будівельний матеріал із цього дерева [1, с.76]. Аналогічно: липа, бук, тополя…

Транстермінізацію, тобто перехід фітоніма в інші терміносистеми на підставі зовнішньої (колір, форма) чи внутрішньої (функція) подібности маємо серед фітоназв: гриб – 1) нижча безхлорофільна рослина, що має форму шапки, надітої на ніжку; 2) мед. наріст, пухлина [1, с. 261]; подібність форми спостерігаємо й у номенах шишка – 1) суцвіття хвойних дерев; 2) мед. потовщення тканини якогось органа [1, с. 1622]; ячмінь – 1) злакова рослина, зерна якої використовують для виготовлення круп, борошна на корм худобі, а також як сировину для пивоварної промисловості; 2) мед. гнійне гостре запалення волосяного мішечка вії та сальної залози краю повіки [1, с. 1650]. А внутрішню подібність (матеріал) має слово дуб – 1) листяне дерево з міцною деревиною; 2) іст. великий човен, видовбаний із суцільного дерева або з дощок; 3) техн. речовина, що використовується для вичинки шкіри [1, с. 330];

Детермінізація – перехід фахової назви а загальновживану лексику або в соціолекти, що мають фітоніми: печериця, липа, малина, перекотиполе… Порівняймо: кущ – 1) низькоросла дерев’яниста рослина, гілки якої ростуть майже від кореня; 2) об’єднання невеликих підприємств, артілей, організацій [1, с. 600]; липа – 1) дерево з серцеподібним зубчастим листом і жовтим пахучим медовмісним цвітом; 2) про щось фальшиве, підроблене [1, с. 614]; малина – 1) багаторічна чагарникова ягідна рослина з кисло-солодкими запашними ягодами; 2) про щось дуже приємне; 3) жарг. злодійське кубло [1, с. 640]; перекотиполе – трав’яниста або напівчагарникова степова чи пустельна рослина, яка після достигання плодів обламується біля основи й перекочовується на далекі відстані, розносячи своє насіння; 2) той, хто постійно переходить, переїздить із місця на місце, не має визначеного місця в житті [1, с. 913]; печериця – 1) їстівний гриб родини пластинкових зі сірою чи білуватою шапинкою на тонкій ніжці; 2) зневажл. зморщена або товста й присадкувата людина [1, с. 942] тощо. Аналогічно: лопух, чорнобривець…

Розгалужену полісемію має термін шпанка. Це й 1) вишня з великими солодкими соковитими ягодами і 2) темна пляма на обличчі й 3) вид вівці [1, с. 1629], де 2 і 3 значення пов’язані як із детермінізацією, так і з транстермінізацією. Перенесення відбувається на підставі темного кольору. Сюди ж належить і термін щава – 1) щавель; 2) текст. кисла рідина, у який виварюють вовняні нитки перед фарбуванням; 3) кисла мінеральна вода; 4) те саме, що протрава [1, с. 1637].

Спостерігаємо також явище, коли одна й та сама назва стосується цілком різних класів рослин. Наприклад: шовковиця – 1) …їстівне дерево з їстівними плодами, листям якого годують гусінь шовковистого шовкопряда; 2) соковиті ягоди цього дерева; 3) рід волоростей [1, с. 1627].

Як відомо, синонімія – подібність слів, морфем, фразеологічних одиниць і т. ін. значенням при відмінності їхньої звукової форми, а синоніми – це слова однієї частини мови, різні  звучанням і написанням, які мають дуже близьке або тотожне лексичне значення. Так, у загальновживаній ботанічній лексиці маємо: галузка – зменшувальне до «галуза» – бічний відросток від стовбура дерева або чагарника, який розгалужується на менші відростки; гілка – 1) невеликий боковий відросток, пагін дерева, чагарника або трав’янистої рослини; 2) у переносному значенні – відгалуження чогось, складник якоїсь структури; галузь, напрямок у якійсь сфері [2, с. 103]. Професор І. Сабадош, описуючи ті чи инші рослини, подає до них синонімні відповідники, тобто:

а)  слова з тотожним або подібним значенням, напр.: горіх – ліщина, перекотиполе – чортополох, ріпак – рапс, півонія – воронець, едельвейс – білотка, гірчак – спориш, аїр – лепеха, мохоцвіт – родіола, кропива – жалива, тим’ян – чебрець, тоя – аконіт, календула – нагідки Таких відповідників може бути декілька, що пов’язано з народними та діалектними назвами. Порівняймо: лохина – голубиця, голубика, букяхи, лохані тощо; борщівник – фруцик, лопуцьки;

б)  деякі фітоназви вступають у синонімні відношення з терміном-словосполукою, вказуючи на різні види рослин: колюча слива – терен, розлога слива – алича, чорна тополя – осокір, заяча капуста – кислиця; цибуля ведмежа – левурда, черемша; гайова рожа – шипшина; панська рожа – троянда; тополя тремтяча – осика, водяна кропива – кушир, стручковий перець – паприка, перчиця, чорниця звичайна – афина, шафран анкарський – крокус, фіялка собача – віолетка, сердечник; полин-екстрагон – тпрхун, васильки справжні – базилік. Або складений термін містить кілька однослівних відповідників: підбіл звичайний – мати-й-мачуха, мачушник, білпух, підбій; полин звичайний – чорнобиль, нехворощ; валеріяна лікарська – макун, кадило, горобинка;

в)  окремі види цієї рослини мають свої синонімні ряди, порівняймо: фізаліс звичайний – міхунка звичайна, міхурниця звичайна, пузируха властива, пузируха звичайна, марунка, суничний помідор, мексиканський помідор, золота ягода, перуанська вишня, увілла, ананасова вишня; купина широколиста – зілля від падучої, кукурузка, куп-зілля, купина любка, ребро адамове, тропар; конюшина гірська – куряча лапка, лапка сороча, лапки котячі, горішок білий, в’язіль, івасик, кошики, полуничник, зайчики;

г)  вступають між собою у синонімні відношення й складені назви, створюючи таким чином скомбіновані словесні ряди: спориш звичайний – спориш пташиний; гірчак звичайний – гірчак пташиний; ясинець білий – неопалима купина, гусячий шпориш – куряча трава, моріжок, пташина гречка, конотоп (місцеві назви), лепеха звичайна – аїр тростянний, лепеха очеретяна, шувар; солодкий перець – болгарський перець, червоний перець; перець чилі – гострий перець – перець гіркий, водяний перець – гірчак водневий – перець собачий   тощо.  Як бачимо, синонімію в рослинництві представлено досить розмаїто. Але не всі фітоніми їх мають.

Антонімія – це явище, пов’язане з певною протилежністю, контрастністю. У ботаніці ця протилежність може виявлятися за часом, порою року, кольором, зовнішніми ознаками, смаковими тощо. Наприклад: ярий – озимий (культури); «ярий» – весняний, посіяний навесні, який дає врожай у рік посіву, однорічний; та озимий – який сіють восени і збирають наступного року; який потребує для нормального перебігу початкових стадій розвитку осіннього проростання і зимівлі під снігом.

За часом існування: однорічні – багаторічні культури. Напр. однорічні овочі (помідор, огірок, кабачок…) й багаторічні (ревінь, спаржа, конюшина, щавель). За зовнішнім виглядом спостерігаємо такі види дерев: сосна струнка – сосна скручена; перстач прямостоячий – і перстач повзучий; вузьколисті – широколисті: лаванда широколиста (французька) – лаванда вузьколиста (англійська). За кольором: редька буває червоного, рожевого, білого, зеленого, чорного та фіолетового кольорів. Найкорис­нішою є чорна редька, хоч вона гірка й жорстка. Біла редька має ніжніший смак порівняно з чорною і містить чимало аскорбінової кислоти. Ці культури різняться також порою року: редька чорна зимова, редька біла літня. Тополя також буває біла й чорна. Білі тополі відрізняються темними ромбоподібними візерунками на корі та кленовим листям із яскравою, сріблястою нижньою стороною. Тополя чорна названа за свою темну, шорстку кору, має трикутне листя, яке восени набуває виразного золотисто-жовтого кольору. Як бачимо, антонімія супроводжує семантику слова. Білий перець – повністю дозрілі плоди перцю чорного;  гірчиця також буває білою і чорною. Насіння білої гірчиці світло-жовтого кольору, а чорної темно-коричневі. Різняться вони і смаком – від ніжного пікантного до гострого терпкого. Шовковиця також є білою і чорною.

Гіркий та солодкий перець контрастують за смаковими ознаками. За нюховими ознаками – лобода запашна, лобода смердюча. Окремі протиставні поняття можна знайти в посібнику «Лісові культури» М. Гордієнка, М. Гузя, Н. Дебринюка та В. Мауера (Львів, 2005), у якому автори подали фахову класифікацію поділу плодів на прості та складні, походженням: оплоддя – справжні й несправжні; консистенцією: сухі й соковиті; кількістю насінин: однонасінні – багатонасінні тощо, побудованій на зіставленні, проте ілюстрації поза цією класифікацією, не виявляють такої опозиції на загальномовному рівні.

Омонімія, тобто однакове написання, звучання, але різне значення, мають терміни: бук¹ – листяне дерево з гладкою сірою корою і міцною деревиною; бук² – бірж. термін, що визначає ситуацію, коли можливості валютного дилера з продажу-купівлі повністю вичерпані [1, с. 101]; берест¹ – листяне дерево з коричнево-сірою корою і овальними, загостреними на кінці листками, яке використовують для живоплотів та захисних лісонасаджень і берест² – кора, луб берези [1, с.264]; липучка¹ – трав’яниста рослина, бур’ян, насіння якої має колючки й легко чіпляється до чого-небудь; липучка² – липкий папір, що його застосовують у боротьбі з мухами [1, с. 614]; береза¹ – лісове білокоре дерево з тоненьким довгим стеблом і серцеподібним листям і береза² – фольк. Хлопець або дівчина, що його або її обирають за ватажка у спільних розвагах на вечорницях // той, хто заспівує в хорі [1, с. 76]… Омонімію спостерігаємо також до лексем корч¹ – пень, викорчуваний із корінням і корч² – мимовільне скорочення м’язів від болю, холоду, від деякого захворювання [1, с. 578]. Цитринівка¹ – старовинний сорт груші, що формою нагадує лимон; лимонівка; цитринівка² – горілка, настояна на шкірках лимону, лимонівка [1, с. 1586]. Аналогічно: чорнобривець¹ – декоративна рослина; чорнобривець² – чобіт із кольоровою халявою і чорним передком [1, с. 1605].

А слово петрушка поєднує як омонімію, так і багатозначніть. Порівняймо: петрушка¹ –дворічна, зрідка однорічна городня пряна овочева рослина родини зонтичних, коренеплоди та листя якої використовують як приправу до їжі; петрушка² – 1) головний комедійний персонаж театру ляльок і сатиричних вистав; 2) про щось кумедне недоладне, клопітливе, марудне [1, с. 941].

Нерідко фахова словосполука з фітонімом досить далеко відходить від значення основного слова, утворюючи цілком нову номінацію в іншій терміносистемі. Порівняймо: роза вітрів – графічне зображення повторюваності напрямів і величин сили вітру у певній точці земної поверхні за певний час [1, с. 1231]; роза течій – графічне зображення повторюваності напрямів і швидкостей морських течій за певний період у даному районі [1, с. 1231].

Синтагматика – один із аспектів вивчення системи мови, що полягає в аналізі синтагматичних відношень між послідовно розташованими в тексті, мовному потоці одиницями; протиставляється парадигматиці. У нашому випадку це творення видових терміносполук стосовно родових. Синтагматика пов’язана з творенням складених фахових назв, які можуть позначати різні види, підвиди, сорти рослин. Це, по суті, гіперогіпонімія, тобто родо-видові відношення як в лексико-семантичній системі мови, так і в терміносистемах зокрема. Гіперо-гіпонімія близька до синонімії. Її навіть називають “квазісинонімією”, але на відміну від синонімії, яка допускає двосторонню заміну в тексті (першого синоніма на другий і навпаки), у гіперо-гіпонімії можлива тільки одностороння заміна – заміна гіпоніма на гіперонім

Наприклад, серед квітів: польова рожа, дика рожа, собача рожа; кропива жалюча, кропива глуха, кропива дводомна, кропива собача, кропива біла; фіялка запашна, фіялка лісова, фіялка триколірна тощо; серед злакових: ячмінь звичайний, ячмінь ярий, ячмінь озимий, ячмінь мишачий, різняться особливостями вирощуванні й застосування у народному господарстві. Окрім того, кожен вид має ще поділ на сорти, напр., ячмінь ярий має сорти: ‘Вакула’, ‘Воєвода’, ‘Геліос’, ‘Інклюзив’, ‘Патрицій’, ‘Сталкер’ тощо. Із ячменю виготовляють ячмінну й перлову крупу. Ярий ячмінь додають до випікання житнього й пшеничного хліба. А серед сортів озимого популярними є ‘Дев’ятий вал‘, ‘Снігова королева‘, ‘Достойний’, ‘Валькірія‘ тощо. За структурою це переважно двослівні назви з прикметником, а на позначання сортів нерідко з іменником – власною назвою. Можуть мати й обидва варіанти: герань Роберта (робертова).

Серед назв дерев одні вказують на:

●    зовнішні ознаки дерева: сосна білокора, сосна остиста, сосна струнка, сосна скручена широкохвойна …;

●    розташування на місцевості: сосна гірська, сосна звичайна, сосна болотиста або болотна, сосна острівна …;

●    батьківщину: сосна алепська, сосна канарська, сосна кубинська, сосна італійська, сосна турецька, сосна чорна європейська …;

●    відкривача (творця) виду: сосна Ґреґа, сосна Гартвеґа, сосна Ерері, сосна Жеффрея, сосна Йохана … .

Фітонім просо 1) злакова рослина, зі зерен якої отримують пшоно; 2) зерно цієї рослини. За походженням просо буває: турецьке і китайське, за кольором: червоне, жовте, чорне,  формою – звичайне і прутоподібне. Так, чорне просо використовують у зерносумішах, як корм для співочих птахів, жовте – з основних круп’яних культур у світі, червоне – використовують у харчовій промисловості й навіть в народній медицині. Однак у сполуках волосоподібне просо – це бур’ян, що засмічує польові культури; куряче просо – бур’ян, що засмічує рис, просапні культури, і просо [1, с. 1169]. Також є багато видів капусти: червонокачанна, білокачанна, кольорова ... Кольорову капусту Марк Твен називав капустою, що закінчила коледж. Броколі американці називають «капустою з університетською освітою» (https://naurok.com.ua/dodatkoviy-material-do-uroku-ovochi-na-nashomu-stoli-335802.html).

Існують і кількаслівні назви з особливим написанням: мати-й-мачуха, люби-мене-не покинь, люблю і ненавиджу.

Серед однослівних назв натрапляємо на варіанти: оскоруха, оскорух, оскоруша; магера, магеран, мадаран, мадеран; мастика, мастик, мастиха, мастихва, мастих, що пов’язана з говірками та діалектами. Хоча нормативною залишається лише одна назва: майоран. Звичайно, осягнути всі види різних рослин не є мета цієї статті, але доцільно показати розмаїття родів і видів.

Висновки. Таким чином переконуємося в тому, що ботанічна терміносистема зберігає свою впорядкованість не лише на поняттєвому, а й на мовному рівнях. Вона має розгалужену парадигматику та синтагматику. Зростання кількости ботанічних назв випереджає обсяг загальновживаної лексики, хоча більшість із них є доступна та зрозуміла пересічному носієві мови й увіходить до його активного словникового запасу. Українські назви рослин здебільшого національні або стали національними. Бо такі назви, як буряк, гвоздика, каштан, квасоля, конвалія, любисток, лілія, люпин, пастернак, селера, шавлія прийшли до нас за посередництва польської мови, а гарбуз, кавун, айва – із тюркських, виноград, кедр – зі старослов’янської, жасмин – із французької, чай, соя – з китайської [6, с. 862]. Але нині ці фітоназви стали «своїми», бо ввійшли у наш повсякденний побут, у наше сучасне життя. Зважаючи на їхню наукову класифікацію, маємо послуговуватися саме впорядкованою номенклатурою, уведеною в унормовану мовну систему. Однак постає питання щодо доцільности такої кількости синонімів, варіантів, омонімів, суто чужомовних назв. З’явилися проблеми й правописного характеру. А все це свідчить як про розвиток цієї системи, так і про потребу її вдосконалення.

1. Великий тлумачний словник сучасної української мови. За ред. В.Т. Бусола, Київ-Ірпінь, 2007. 1736 с. 2. Вибір слова : довідник [Електронний ресурс] : Київ : КПІ ім. Ігоря Сікорського, 2019. 446 с. URL : https://ela.kpi.ua/items/72abe878-67c0-47d9-9007-65ccb7771e13. 3. Закревська Я. Українські народні назви рослин як основа сучасної номінативної ботанічної номенклатури. Питання взаємодії української літературної мови і територіальних діалектів: Тези доп. і повід. Київ, 1972. С. 45–47. 4. Лісові культури / М. Гордієнео, М. Гузь, Ю. Дебринюк В. Мауер. : підручник. Львів, 2005. 608 с. 5. Рослинництво : навч. посіб. / А. О. Рожков, Є. М. Огурцов ; Харків. нац. аграр. ун-т ім. В. В. Докучаєва. Харків: Тім Пабліш Груп, 2017. 362 с. 6. Сабадош І. Українські назви рослин. Ужгород, 2019. 1034 с. 7. Українська лексика у просторі і часі. Ужгород, 2015. 688 с.