УДК 001.4: 811.161.2: 63

Володимир Меженський

Національний університет біоресурсів і природокористування України, м. Київ

ЗГАРМОНІЗУВАННЯ ТА ВНОРМУВАННЯ УКРАЇНСЬКИХ СИСТЕМ ФІТОНІМІВ

Проаналізовано стан української фітонімії та запропоновано способи її впорядковування. Родові назви добирають з українських назв, а також транслітеруючи або калькуючи латинську назву, запозичуючи чужомовну назву або заступаючи її новотвором. Видові епітети мають відповідати вихідним латинським. У родових назвах і назвах культур, які можуть бути двослівними, застосовано прямого порядку слів, коли прикметник передує іменнику, тоді як у видових назвах порядок слів зворотний.

Ключові слова: українська мова, ботанічна номенклатура, агробіологічна номенклатура, назви рослин, назви культур.

Назви рослин важливі для спілкування людей і здійснення наукової та господарської діяльности. Науковою системою найменування рослин є міжнародна ботанічна номенклатура, яку базовано на вживанні латинських біноменів. Латинська мова надає їй універсальности й застосовности у всесвітньому масштабі. Найменування таксонів рослин різного рангу регулює Міжнародний кодекс номенклатури водоростей, грибів та рослин [17]. Його доповнює Міжнародний кодекс номенклатури культурних рослин [16], який регулює назви культиварів, груп культиварів і ґрексів. Ці кодекси постійно вдосконалюють, ураховуючи розвиток науки та регулярно оновлюють.

Процес наукового опрацьовування українських назв рослин розпочався в XIX сторіччі [4, с. 375; 6, с. 7]. Термінологійна робота в часи т. зв. українізації привела до видання «Словника ботанічної номенклатури» [15], де було укладено систему української наукової номенклатури. Проте, невдовзі українізацію науки було припинено, розроблені термінологійні словники заборонено й узято курс на наближення української термінології до російської, яку на противагу латинській ботанічній номенклатурі не було впорядковано. Аналіз базових українських ботанічних видань подальших років свідчить про послідовну деукраїнізацію номенклатури й безсистемність у її формуванні [6, с. 10, 11]. Трете, останне видання визначника рослин України [2], який узагалі було видано російською мовою, досі є настільна книга для багатьох українських ботаніків. Отже, українська ботанічна номенклатура потребує істотного вдосконалювання [6, с. 12].

Мета статті – заналізувати напрацьовання різних авторів щодо впорядкування систем українських назв рослин.

Напрацьовання з удосконалення національної наукової ботанічної номенклатури

Здобуття Україною незалежности сприяло активізуванню термінологійної роботи. Було видано «Чотиримовний словник назв рослин» [1]. Проте, він фактично зафіксував стан української ботанічної номенклатури, що склався за умов тотальної деукраїнізації. Тому значним вкладом у вдосконалювання української ботанічної номенклатури став «Словник українських наукових і народних назв судинних рослин» [6]. У ньому сформовано систему наукових назв, що містить менше чужомовних запозичень і є дохідливішою, ніж попередній варіант ботанічної номенклатури. Дохідливість пов’язана з потребою розвитку термінології на національних засадах і традиціях та потребою очистити мову від зайвих запозичень [6, с. 7]. Формування національних ботанічних номенклатур полягає в тому, щоби засобами своєї мови йменувати таксони з уже наявними латинськими назвами [6, с. 19]. Автором словника запропоновано багато українських назв родів для заміни странслітерованих із латини або змосковлених. Замінювання назв ботанічних родів, окрім тих, що органічно ввійшли в українську мову, питомими українськими назвами або за їхньої відсутности, калькуванням чи новоутворами є беззаперечним.

У деяких випадках автор наводить по декілька синонімійних назв, якщо пріоритетність певної назви не є очевидною [6, с. 15]. Так, для роду Rosa запропоновано дві назви «шипшина» і «троянда» [6, с. 349]. Якщо застосовувати принципи Плянера для добору родових назв, то згідно з першим принципом, треба вживати найпоширенішу національну назву, а згідно з другим принципом потрібно обирати ту, яка добре відповідає всім (чи більшости) видів цього роду [6, с. 12]. Абориґенні види роду Rosa називають шипшинами і їхня кількість значно переважає ті, до яких уживають назву троянда. До речі, серед 86 видів роду Rosa наведених у словнику, лише 11 пойменовано трояндами, причому власне трояндами чи їхніми гібридами з європейськими видами шипшини, із виведеними із цього переліку R. arvensis, R. multiflora і R. rugosa, є лише 8 видів. Узагалі назва троянда є вторинною для позначання деяких видів роду Rosa й походить від грецького слова, яке означало чужоземну багатопелюсткову шипшину, яка за такий незвичний вигляд отримала особливу назву [3, с. 653]. Цю назву закріплено за сортами махрових шипшин, проте нею не позначають численні місцеві й інтродуковані види шипшин, що трапляються в природі та культивують як фітомеліоративні, декоративні, мультивітамінні, лікарські й декоративні рослини. Отже, за принципами Плянера назва шипшина є відповіднішою для роду Rosa, який має мати тільки одну родову назву в системі наукової ботанічної номенклатури. Окрім того, типовим видом для роду Rosa є шипшина травнева – R. majalis (R. cinnamomea), яку ніколи не вважали за троянду. Оскільки називають ботанічні родини за назвою типового роду, то українською назвою родини Rosaceae, що містить багато родів економічно важливих рослин, повинна бути не трояндові [6, с. 353], а шипшинові. Назви розоцвіті, розові, розанні відкидаємо як зросійщені.

Якщо позиція автора словника, щодо прийнятности вживання двослівних назв родів цілком слушна, то з відмовою в деяких випадках від спільної родової назви не можна погодитися, бо всі види одного роду в упорядкованій системі наукової номенклатури мають мати однакову родову назву. Це стає особливо актуальним через зміни в обсягах родів, що відбуваються внаслідок упроваджування результатів досліджень у царині молекулярної філогенії, які суттєво впливають на сучасну систематику і, відповідно, номенклатуру. У словнику за видові епітети часто взято не дослівний переклад із латини, а дохідливіші прикметники [6, с. 15]. Намагання відображати одним українським словом «звичайний» різні латинські видові епітети тільки заплутає рослинознавців, бо це відповідник поширеного латинського епітета «vulgaris» і не сприяє засвоюванню наукових назв рослин. Такий підхід порушує систему найменувань і не дає змогу за українською назвою визначити його латинський ориґінал. Основна цінність універсальних номенклатурних систем у біології полягає в тому, що вони вможливлюють однозначну наукову комунікацію. Жодні суб’єктивні пропонови не повинні порушувати принципів, що забезпечують недвозначне спілкування в біології [18, с. 1].

У «Тримовному словнику назв судинних рослин флори України» [5] критично переглянуто українські назви рослин й увідповіднено їх з авторською латиною. Воднораз автори словника відмовилися від калькованих та народних назв родів і створили нові українські назви родів, переклавши латинські назви [5, с. 3]. Правильний переклад видових епітетів потрібний для очищення української номенклатури від неправильних і помилкових назв. Проте, переклад латинських родових назв має лише етимологійну значину, хоча автори словника сподіваються на запровадження новотворів у подальших монументальних ботанічних працях [5, с. 3]. Так, для назви «орлики» (Aquilegia) вони пропонують назву «водозбірниця», для «водяний жовтець» (Batrachium) – «жабник», для «реп’яшок» (Ceratocephala) – «рогатоголовниця» [6, с. 21] тощо. Заміна питомих українських родових назв дослівними  перекладами з латини, іноді неоковирними на слух або, чомусь російськими назвами – це крок назад в українській номенклатурі [14, с. 34]. Такий же ухил до російської мови маємо в пропонові відмовитися від притаманних українській мові назв рослин у множині зі зміною «дзвоників» (Campanula) на «дзвоник», «котячих лапок» (Antennaria) на «котячу лапку», «ротиків» (Antirrhinum) на «лев’ячий рот» та заміною «стокроток» (Bellis) на «маргаритку», «васильків» (Ocimum) на «базилик», «миколайчиків» (Eryngium) на «синьоголовник» тощо [14, с. 35]. Намагання авторів словника узгоджувати граматичний рід український назв аж до їхньої заміни, із вихідними латинськими словами є недоцільними [14, с. 36].

Правила впорядковування системи української наукової ботанічної номенклатури

Аналізування назв таксонів у таких номенклатурно складних родах як Vaccinium, Prunus, Ribes, Fragaria та підтрибі Malinae [8; 9; 10; 11; 13] уможливило сформулювати «Правила номенклатури, таксономії та культономії рослин» [12], розроблених для впорядковування та згармонізовування української фітонімії. Уважаємо, що в системі української наукової ботанічної номенклатури оптимальнішим є добір назв родів серед чинних чи запроваджених заново згідно з принципами Й. Я. Плянера та пропоновами Ю. Й. Кобіва [6, с. 12], тоді як українські видові епітети повинні базувати на ориґінальних латинських епітетах видових назв згідно з С. М. Зиман та ін. [5, с. 3]. Українські наукові назви рослин, мають бути правильними, однозначними й точними [12, с. 29].

Українські родові назви можуть бути в однині або множині, одно- або двослівними [12, с. 30]. У випадку двослівних назв родів – із прикметником й іменником, прикметник завжди має бути на першому місці, інакше словосполука нагадуватиме назву виду. Усі види одного роду мають мати однакову родову назву. Граматичний рід українських родових назв не залежить від граматичного роду латинських назв. Назви рослин природної флори України варто добирати насамперед з української мови, надаючи їм переваги перед скалькованими або странслітерованими назвами. Українську родову назву утворюють на основі назви типового виду або застосовують найпоширенішу національну назву. Якщо таких назв декілька, то серед них обирають ту, що добре відповідає всім або більшости видів даного роду. У випадку, якщо не можна застосувати попередню пораду, то серед різних фітонімів, знаних для представників цього роду, треба добрати нейтральніший, не особливо семантично яскравий. Для нових родів, таксономійно споріднених із рослинами, що мають загальнознані назви, назви можна утворювати від останніх. Для зінтродукованих і маловідомих рослин природної флори, назви припустимо створювати, калькуючи їх. У випадку транслітерування запозичених родових назв латинські флексії -us, -um та грецькі -os, -es-, -on, -is відкидають, за потреби надаючи назвам українських флексій; подвоєння приголосних зникає, якщо вихідна назва не походить від власної назви [12, с. 31].

Українські видові епітети мають відповідати латинським. Переклад видового епітету має бути повним, однозначним і зворотним. Відхилювання від авторської латини можливе лише у випадках немилозвучности перекладеної назви, складности для написання та вимовляння. Транслітерування латинських видових епітетів неприпустиме. Епітети, що утворено від власних імен, залежно від того чи вони іменники в родовому відмінку й мають закінчення -іі або прикметники із суфіксом -an-, перекладають, відповідно, іменниками або присвійними прикметниками, напр.,

maximowiczii/maximowicziana   –   Максимовича/Максимовичева,

pallasii/pallasiana   –   Палласа/Палассова,

sargentii/sargentiana   –   Сарджента/Сарджентова.

Епітети, що походять від жіночих прізвищ й імен, перекладають відповідно до ориґінальної власної назви, не змінюючи граматичного роду, напр., Berberis julianae – барбарис Юліяни (не Юлії чи Юлія), Rosa banksiae – шипшина Банкс (не Банкса). Старовинні златинізовані топоніми перекладають сучасними відповідниками, напр., borysthenicum – дніпровський, gallicum – французький, lusitanicum – португальський. У випадку парних назв, які позначають ті ж самі місцевості, їх перекладають по-різному, напр., japonicum – nipponicum (японський – ніппонський), iranicum – persicum (іранський – перський), crimaeus – tauricum (кримський – таврійський). Назви підвидів відображають біноменами (Triticum aestivum subsp. spelta – пшениця спельта), різновидів – триноменами (Triticum aestivum var. erythrospermum – пшениця літна червонозерна [12, с. 32].

У випадку синонімійних рядів видові епітети перекладають по-різному, але однаково в різних родах, щоб за українською назвою можна було однозначно відтворити латинський епітет, напр., humilus = низький, nanus = низенький, pumilus = карликовий, pygmaeus = низькорослий. Так, Betula humilis – береза низька, B. nana – б. низенька, B. pumila – б. карликова; Cyperus humilis – смикавець низький, C. nanus – с. низенький, C. pygmaeus – с. низькорослий [12, с. 33].

Чужомовні прізвища, географійні назви та місцеві назви передають засобами практичної транскрипції, причому для географійних і місцевих назв за основу беруть державну мову певної країни, а для власних імен – мову носія певного імени. Для правильного транскрибування важливо визначити мову, із якої його будуть здійснювати. Так, прізвище французького місіонера David (Давід) треба перекладати з французької мови, а канадського ботаніка шотландського походження Davidson (Дейвідсон) – з англійської; прізвище Gilg (Ґільґ) є німецьким, Giraldі (Джіральді) – італійським. Видовий епітет zumi (дзумі) транскрибують із японської мови, maсha (маха) – грузинської, tuan (туань) – китайської. Географійні епітети й місцеві назви пишуть із малої літери; ті, що походять від власних назв – із великої. Місцеві назви не змінюють, епітетам, що утворено від географійних назв і власних імен надають українських флексій, лишаючи подвоєння приголосних [12, с. 33].

Агробіологічна номенклатура

Окрім ботанічної номенклатури широко використовують агробіологічну системау назв. Якщо в ботанічній номенклатурі уживають назви таксонів, то агробіологічна номенклатура осягає назви сільськогосподарських культур. Останню терміносистему, що передувала науковій ботанічній номенклатурі, розвинуто протягом тривалої сільськогосподарської діяльности, її і нині застосовують паралельно з останньою. Агробіологічна система назв набула повного розвитку в минулому сторіччі, проте розвивалася стихійно й залишалася невнормованою та нескодифікованою. Її було викладено нещодавно [7].

Назви сільськогосподарських культур уживали для добору українських назв таксонів і вони ставали відповідними родовими назвами, наприклад, пшениця, капуста, яблуня тощо. Тому назви таксонів родового ранґу й назви культур часто збігаються, тоді як назви видів і двослівні назви культур різняться порядком слів. У науковому стилі української мови домінує прямий порядок слів за якого прикметник передує іменнику, за вийнятком наукових видових назв рослин. Отже, у багатослівних назвах культур порядок слів прямий, а у видових назвах порядок слів зворотний, за родовою назвою йде видовий епітет, наприклад м’яка пшениця або озима м’яка пшениця (назва культури) та пшениця літня – Triticum aestivale (видова назва). Це дає змогу легко розрізняти назви, що належать до різних терміносистем. У назвах культур прикметник передує іменнику: м’яка пшениця, цукрові буряки, столові буряки [7, c. 97; 12. с. 34].

Назва культури може збігатися з правильною назвою таксона родового ранґу – гречка (Fagopyrum), котяча м’ята (Nepeta); із синонімійною назвою таксона родового ранґу – тритикале (×Triticosecale); із назвою підроду або секції – аґрус (Ribes subg. Grossularia); з однослівною назвою виду – черешня (Prunus avium); зі звичайною назвою таксона видового ранґу – чорна абрикоса (Prunus ×dasycarpa); зі звичайною назвою таксона внутрішньовидового ранґу – бруква (Brassica napus var. napobrassica). До назви культури може входити назва іншого ботанічного роду, як от сарепська гірчиця, де до назви рослини роду Brassica входить назва роду Synapis, японська айва, де в назві рослини роду Chaenomeles ужито назву роду Cydonia [12, с. 34]. Зарахування сортів до певного таксона буває проблематичним, бо сорти можуть походити внаслідок гібридизації між різними таксонами.

Ботанічна номенклатура має забезпечувати стабільність назв, проте через зміни в систематиці через відкриття малознаних публікацій, що вимагає визнання пріоритету забутих чи невідомих назв та внаслідок розвитку молекулярних філогенетичних досліджень вона доволі нестабільна. Натомісць агробіологічна система назв не залежить від змін у ботанічній номенклатурі. Так, перенесення виду Armeniaca vulgaris в рід Prunus, призводить до заміни назви цього таксона – абрикоса звичайна на слива вірменська (P. armeniaca). Натомісць у агробіологічній системі назва цієї культури – абрикоса, що збігається з назвою рослини незмінювана. Агробіологічна терміносистема значно ощадливіша й лаконічніша щодо вживання слів, на противагу намаганням відобразити те ж саме поняття засобами ботанічної номенклатури. Так, те що позначають одним словом – кольза, або двома – ярий ріпак, у ботанічній  номенклатурі позначають тетраноменом Brassica napus var. oleifera f. annua – капуста ріпова олієносна однорічна, що є власне класифікацією, а не формальною ботанічною назвою [7, с. 126].

Узвичаєну назву культури, зазвичай, лишають у випадку зміни видової або навіть родової назви. Так, назва культури порей, яку утворено від видового епітета Allium porrum, є незмінна, хоча вид нині називають A. ampeloprasum. Назва культури скорцонера, або чорний корінь незмінювана, хоча рослину перенесено з роду Scorzonera до роду Pseudopodospermum, так само як у випадку з культурою майорана, яка тепер пов’язана не з родом Majorana, а з родом Origanum. Зміни усталених ботанічних назв завжди спричиняють невдоволення агрономів, чого позбавлена агробіологічна номенклатура. В останній терміносистемі культура може мати по декілька синонімійних назв, що дає змогу з часом викристалізувати оптимальну: спаржа – холодок; лофант – багатоколосник; солодка – солодкий корінь – солодиця тощо [7, с. 127].

Отже, попри контроверсійні погляди щодо підходів упорядкування української ботанічної номенклатури існує можливість їх згармонізувати, узгоджуючи й дотримуючи певних правил, досягти рівноваги між традиційністю назв та системністю. Кодифікація наявности різних терміносистем у найменуваннях рослин сприяє розмежуванню галузей застосовности ботанічної номенклатури та агробіологійної системи фітонімів і внеможливлює плутанину в назвах рослин. Обидві системи фітонімї доповнюють одна одну й задоволяють потреби наукової та господарської діяльности.

1. Гродзинський Д. М. Чотиримовний словник назв рослин. Київ : Фітосоціоцентр, 2001. 312 с. 2. Доброчаева Д. Н., Котов М. И., Прокудин Ю. Н. та ін. Определитель высших растений Украины. Київ: Наук. думка, 1987. 546 с. 3. Етимологічний словник української мови: У 7 т. / Редкол. О. С. Мельничук (голов. ред.) та ін. Т. 5. Київ : Наук. думка, 2006. 704 с. 4. Зав’ялова Л., Кучер О., Шевера М. Ботанічні словники в системі енциклопедичних знань. Енциклопедичний вісник України. 2023. Вип. 15. С. 34–44. 5. Зиман, С. М., Дідух Я. П., Гродзинський Д. М. та ін. Тримовний словник назв судинних рослин. Київ : Фітосоціоцентр, 2008. 319 с. 6. Кобів Ю. Словник українських наукових і народних назв судинних рослин. Київ: Наукова думка, 2004. 800 с. 7. Меженський В. М. Агробіологічна класифікація сільськогосподарських культур. Journal of Native and Alien Plant Studies. 2023. Vol. 19. P. 95–128. 8. Меженський В. М. До питання упорядкування українських назв рослин. Повідомлення 1. Назви видів роду Vaccinium L. Сортовивчення та охорона прав на сорти рослин. 2014. № 2. С. 56–63. 9. Меженський В. М. До питання упорядкування українських назв рослин. Повідомлення 2. Назви видів роду Prunus L. Сортовивчення та охорона прав на сорти рослин. 2014. № 3. С. 15–24. 10. Меженський В. М. До питання упорядкування українських назв рослин. Повідомлення 3. Назви видів роду Ribes L. Сортовивчення та охорона прав на сорти рослин. 2014. № 4. С. 9–15. 11. Меженський В. М. До питання впорядкування українських назв рослин. Повідомлення 4. Таксономічне різноманіття та назви видів роду Fragaria L. Сортовивчення та охорона прав на сорти рослин. 2015. № 1–2. С. 15–21. 12. Меженський В. М. До питання впорядкування українських назв рослин. Повідомлення 10. Правила номенклатури, таксономії та культономії рослин. Plant Varieties Studying and Protection. 2018. № 1. С. 28–44. 13. Меженський В. М. До питання впорядкування українських назв рослин деяких таксонів підтриби Malinae Reveal. (Повідомлення 6). Сортовивчення та охорона прав на сорти рослин. 2016. № 1. С. 5–11. 14. Меженський В. М., Меженська Л. О. «Тримовний словник назв судинних рослин флори України» і проблемні питання української номенклатури рослин. Сучасний стан та гармонізація назв культурних рослин у системі UPOV : матеріали наук.-практ. конф. (13 жовтня 2017 р., м. Київ) / Український ін-тут експертизи сортів. Київ, 2017. С. 33–36. 15. Яната О., Осадча Н., Курило О. Словник ботанічної номенклатури (Проєкт). Київ: Державне видавництво України, 1928. 313 с. 16. International Code of Nomenclature for cultivated plants, 9th ed. / C. D. Brickell, C. Alexander, J. J. Cubey et al. (eds). Scripta Horticulturae. 2016. No. 18. 190 р. 17. International Code of Nomenclature for algae, fungi, and plants (Shenzhen Code) adopted by the Nineteenth International Botanical Congress Shenzhen, China, July 2017 / N. J. Turland, J. H. Wiersema, F. R. Barrie et al. (eds.). Regnum Vegetabile, 159. Glashütten : Koeltz Botanical Books. 18. Jiménez-Mejías P., Manzano S., Gowda V. et al. Protecting stable biological nomenclatural systems enables universal communication: A collective international appeal. BioScience, 2024, Vol. 0, No. 0. P. 1–6.