УДК 61:001.4:811.16

Олександра Томашевська, Євген Дзісь

Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького

Унормування українських медичних термінів, ураховуючи аналіз їхніх відповідників в інших слов’янських мовах

Однією із засад унормування української медичної термінології є її українізація з дотриманням питомих лексико-семантичних норм нашої мови. Це стосується як саме українських термінів, так і слів чужомовного походження, написання яких нерідко спірне. У такому разі доцільно звертатися до їхніх відповідників у науковій медичній термінології близькоспоріднених слов’янських мов, беручи до уваги їхні правила застосування питомої лексики та створювання чужомовних слів.

Ключові слова: українська мова, наукова медична термінологія, слов’янські мови.

Унормування української медичної термінології (УМТ) – це безперервний процес, який ураховує як поступ у медицині й відповідну появу нових термінів, так і норми української літературної мови. Нехтування цими нормами негативно відбивається на науковому назовництві в медицині. Упорядковуючи УМТ, ми наразі маємо керуватись чинним українським правописом (УП), який виставлено на сайті Міністерства освіти і науки [14]. Але директор Інституту української мови НАН України, проф. П. Гриценко зазначає, що цей правопис нелегітимний, містить багато помилок, а у важливих державних документах «...маємо десятки грубих відступів від норм української літературної мови, тих, що існували вже століттями у структурі української мови. І ми це відкидаємо. А чому відкидаємо? Тому що тиск російського мовного коду... є глибоко вкорінений» [4]. Інститут української мови нині намагається усунути усі ті недоліки, які є у правописі, але виправлений і схвалений комісією з мовних стандартів його варіянт з’явиться не скоро.

У впорядкуванні УМТ потрібно повернутися до питомих лексико-семантичних норм української мови. Відповідно, маємо використовувати те, що дозволяє правопис 2019 року, коли пропонує варіянтне вживання слів (напр., закінчення и в родовому відмінку в словах крови, смерти, соли, вагітности тощо) [14], а у випадку, якщо цей правопис не подає потрібного правила, треба звертатися до УП 1928 року [13] та словників, створених у першій третині 20-го сторіччя, ще до початку лінгвоциду української мови. До того ж у сумнівних випадках потрібно аналізувати, як відповідні терміни вживають в інших слов’янських мовах, знаходячи таким чином роз’язок спірних питань. Зокрема, польська медична термінологія багата на самобутні терміни, уникає надмірного вживання латинізмів й англізмів, чого треба досягати і в УМТ.

Українська мова має лексичну й граматичну схожість з іншими слов’янськими мовами, що зумовлено історичними контактами і взаємними впливами. Професор К. Тищенко дослідив, що з-поміж 82 специфічних рис української мови (звукових і граматичних) найбільше спільних рис, а саме 29, є з білоруською мовою, а інші слов’янські мови (словацька, чеська, польська, болгарська, хорватська, сербська й македонська) мають з українською по 20–23 спільні риси, російська ж – тільки 11 [11]. Однією з найбільших проблем УМТ є її засмічення незліченними росіянізмами. Низка інших слов’янських мов під час радянського періоду не зазнала лінгвоциду з боку російської мови. Проте на болгарську мову російська мала значний вплив, особливо в науковій термінології. Македонська й сербська мови також зазнали певного впливу російської, але цей вплив у науковій термінології не був суттєвим.

Мета статті – дослідити, яким чином можна внормувати низку спірних термінів в УМТ, ґрунтуючись на аналізі їхніх відповідників у науковій медичній термінології таких слов’янських мов, як польська, словацька, чеська, хорватська, сербська, болгарська, (північно)македонська та словенська, і на засадах унормування української термінології, сформульованих Р. Рожанківським [5].

Добирати питомо українського терміна

Ця засада стосується насамперед уникнання росіянізмів. Деякі анатомічні терміни потребують перегляду, напр., глотка, таз, сосок (грудної залози), соскоподібний (лат. mastoideus), сосочковий (лат. papillaris), раковина (вушна, лат. auricula). Доцільно їх замінити на, відповідно, горло, миска (або мідниця), пипка, пипкоподібний (краще пипкуватий), пипковий, мушля, як є в давніших українських словниках [1–3; 6–8; 15], у яких не знаходимо наведених раніше росіянізмів. А ось таким є переклад цих термінів польською мовою, відповідно: gardło, miednica, brodawka (sutkowa), sutkowaty, brodawkowaty, małżowina (uszna). Бачимо, що збігів із російськими термінами нема. Щодо слова «пипкуватий», то прикметникового суфікса -уват- (-юват-, -оват-) вживаємо, позначаючи подібності як в українській, так і в польській мові. Без сумніву, можемо вживати анатомічного терміна горло, тому що воно, а також носо-, рото-, гортаногорло, є в низці джерел сучасної медичної літератури.

Із російської мови походять також прикметники злоякісний і доброякісний, які стосуються новотворів і перебігу деяких хвороб. Латинське слово malignum означає ворожий, зловмисний, шкідливий, а benignum – лагідний, беззлобний, нешкідливий, незагрозливий. Крім болгарської мови, в інших мовах ці терміни не пов’язані з якістю (табл. 1). В УМТ маємо вживати так, як у російсько-українському словнику А. Кримського: «Злокачественный, мед. malignus – злісний, злосливий (Мед. Сл.). -ная опухоль – злісна пухлина. -ная лихорадка – злісна лихоманка»; «Доброкачественный – добротний... Д. ход болезни – лагідний перебіг хороби» [7].

Таблиця 1

Переклад слов’янськими мовами латинських термінів malignus і benignus

Запозичати термін безпосередньо з мови-оригіналу. Златинізовувати чужого терміна латинського походження

В УП 1928 року і Правописному словнику Г. Голоскевича слово, яке походить від латинського chemia, подано як хемія, а не хімія [2; 13]. Слово хімія надійшло до нас через російську мову, це словотвірний росіянізм. Приклади зі слов’янських мов переконують нас, що українською має бути хемія, біохемія, хемотерапія тощо (табл. 2).

Щодо засади «златинізовувати чужого терміна латинського походження», то йдеться про запозичення терміна, що походить від латинського чи грецького слова й належить певній сучасній мові (англійській, французькій, німецькій тощо) [5]. Наприклад, терміни грецького походження з буквосполукою sch, такі як ischemia і schizophrenia, до сучасної УМТ перейшли з російської мови, де sch передають буквою ш, як у німецькій мові. Натомість у латинській та англійській мовах sch читаємо, відповідно, як [сх] і [ск]. А. Кримський і Г. Голоскевич подають слова ішемія та ісхемія як синоніми [2; 7]. Ісхемія іншими слов’янськими мовами звучить як [ісхемія(є)], а схізофренія – як [схізофренія(є)] або [шізофренія] (табл. 2). В УМТ ми мали б вживати ці й подібні терміни таким чином: ісхемія, ісхемічний, схізофренія, схістосоміяз тощо. Чинний правопис це не заперечує, бо в ньому нема правила про буквосполуку sch.

Таблиця 2

Переклад слов’янськими мовами латинських термінів chemia, ischaemia та schizophrenia [із транскрипцією]

Засвоювати чужого терміна за граматичними й правописними нормами

В УМТ початку 20-го сторіччя іменники грецького й латинського походження, які в оригіналі мають закінчення -is і є жіночого роду, також були жіночого роду із закінченням -а в називному відмінку однини. Так, у словнику Г. Голоскевича є слова анабіоза, аналіза, діягноза, туберкульоза, у словниках А. Кримського і М. Галина – діягноза [1; 2; 7]. Також і в сучасних словниках знаходимо слова база, генеза, криза, теза [9; 10]. У слов’янських мовах (крім білоруської) такі медичні терміни є жіночого роду, як видно на прикладі слова склероза в таблиці 3. Навіть у німецькій мові ці й подібні слова –  жіночого роду (напр., die Sklerose). Тому і в УМТ вони також повинні бути жіночого роду, напр., кератоза, мікоза, опісторхоза, патогенеза.

У сучасній УМТ чужомовну буквосполуку ia передаємо через ія лише в кінці слова, напр., матерія, але матеріальний [10]. Повертаючись до лексико-семантичних норм нашої мови, знаходимо в УП 1928 року таке правило: «...чуже ia передаємо через ія, ie – через іє, iu – через ію, але io – через іо: матеріял, спеціяльний...» [13]. У словниках А. Кримського й Б. Грінченка є слова варіянт, матері(и)ял [7; 8], у словниках Г. Голоскевича і В. Кисільова: діябет, діягноза, діястола, діяфрагма, спеціяльний тощо [2; 3]. Так є в хорватській і македонській мовах (як подано в таблиці 3 на прикладі слова діябет), а також і в білоруській – ыя, а не ыа  (дыябет). Тому настав час нам визначитися з такими й подібними словами й термінами, основуючись на поданих джерелах.

У чинному УП є таке правило: «Голосний [u] слід передавати буквами у або в» [14], але не буквою й, як у словах лейкоцит, нейрон, нейтральний тощо. Звертаючись до УП 1928 року, знаходимо: «Дифтонг eu передаємо через ев: неврастенія, неврологія, невтральний і т. ін.» [13]. Саме цього правила дотримано в словниках В. Кисільова і Г. Голоскевича, де подано такі ж і подібні слова [2; 3]. У вибраних нами слов’янських мовах дифтонг eu передають через [еу] або [ев], не через [ей]. Приклад – слово левкемія у табл. 3; можемо додати й сербською мовою – леукемија та словенською – levkemija. Тому в УМТ повинно бути таке написання відповідних термінів: левкопенія, неврон, невтропенія, евтир(е)оїдний, евфорія, диспаревнія (словенською – disparevnija) тощо.

Таблиця 3

Переклад слов’янськими мовами латинських термінів sclerosis, diabetes і leukaemia

Правило з УП 2019 року: «У словах, що походять із давньогрецької й латинської мов, au звичайно передається через ав» [14]. Таким чином потрібно вживати терміни авра, автизм, автоімунний, автопсія тощо. Продовжуючи, УП 2019 року пропонує варіянтне вживання слів: «У запозиченнях із давньогрецької мови, що мають стійку традицію передавання буквосполучення au шляхом транслітерації як ау, допускаються орфографічні варіанти: ...аудито́рія і авдито́рія, лауреа́т і лавреа́т, па́уза і па́вза, фа́уна і фа́вна», що треба використовувати, уживаючи слова з буквосполукою ав. Прикладом може бути словенська мова, у якій є медичні терміни avra, avtizem, avtoimunski.

В УП 2019 року є таке правило: «Буквосполучення th у словах грецького походження передаємо звичайно буквою т. У словах, узвичаєних в українській мові з ф, допускається орфографічна варіантність на зразок: ...ефі́р і ете́р, ка́федра і кате́дра, логари́фм і логари́тм...» [14]. Але в УП 1928 року вказано категорично: «Грецьке θ (th) передаємо через т (а не через ф)...» [13]. Таким чином, в УМТ вживаймо слова етер, етеровий, кате́дра, катедральний, подібно як уживаємо слова антропологія, аптека, астма, бібліотека, ортопедія, теорія тощо. У термінологіях низки слов’янських мов латинські слова aether і cathedra перекладено як eter, етер, katedra, катедра (табл. 4).

Таблиця 4

Переклад слов’янськими мовами латинських термінів aether і cathedra

Ці та багато інших проблем УМТ висвітлено в нашому посібнику «Українське медичне слововживання» [12].

Висновки. Унормування українського медичного назовництва повинно передбачати його якнайповнішу українізацію з поверненням до питомих лексико-семантичних норм нашої мови, використовуючи певні правила українського правопису 1928 року та словники, видані в першій третині 20-го сторіччя, а в перспективі – виправлений варіянт сучасного правопису, над яким працює Інститут української мови НАН України. У спірних випадках доцільно звертатися до порівняння з науковими медичними термінами в інших слов’янських мовах, що особливо стосується правопису слів чужомовного походження.

1. Галин М. Медичний латинсько-український словник. Прага, 1928. 302 с. 2. Голоскевич Г. Правописний словник (за нормами УКРАЇНСЬКОГО ПРАВОПИСУ Всеукраїнської Академії Наук). Харків, 1929. 97 с. URL: https://slovnyk.me/dict/holoskevych. 3. Кисільов В. Ф. Медичний російсько-український словник. Держ. Вид. України, 1928. Київ : Ін-т енциклопедичних досліджень НАН України, 2008. 172 с. (Сер. «Із словникової спадщини». Вип. 3. Відтворення видання 1928 року). 4. Новий правопис і деколонізація в Україні. Павло Гриценко заявив про «десятки помилок». Радіо Свобода, 2024. URL: https://www.radiosvoboda.org/a/mova-pravopys-dekolonizatsiya/32975293.html. 5. Рожанківський Р. Засади унормування української термінології. URL: http://tc.terminology.lp.edu.ua/ TK_concept.htm#Sect2. 6. Російсько-український медичний словник: матеріали до української медичної термінології / за ред. проф. О. В. Корчак-Чепурківського [та ін.]; упорядник д-р мед. М. А. Галин. Київський губерніальний відділ охорони народного здоров’я, Підрозділ медичної та санітарної просвіти. Київ, 1920. 164 с. 7. Російсько-український словник : у 4 т. А–П / гол. ред. А. Е. Кримський, С. О. Єфремов. Київ : Видавничий дім Дмитра Бураго, 2017. 2016 с. Репринт з видання 1924–1933 рр. (Серія «Словникова спадщина України»). 8. Словарь української мови : в 4 т. / за ред. Б. Грінченка. Київ, 1907–1909. 9. Словник української мови : в 11 т. АН УРСР. Інститут мовознавства / за ред. І. К. Білодіда. Київ : Наук. думка, 1970–1980. URL: http://sum.in.ua. 10. Словник української мови : у 20 т. (Т. 1–14). НАН України, Укр. мов.-інформ. Фонд. Київ : Наук. думка, 2010. URL : https://sum20ua.com. 11. Тищенко К. Правда про походження української мови // Український тиждень. 2012. № 39 (256). С. 22–64. 12. Томашевська О., Дзісь Є. Українське медичне слововживання : навч.-метод. посіб. Львів : Вид-во Львівської політехніки, 2023. 144 с. 13. Український правопис / Нар. Комісаріят освіти УСРР. Вид. 1-ше. Київ : Держ. вид-во України, 1929. 103 c. URL: https://r2u.org.ua/node/181. 14. Український правопис. 2019. URL : https://mon.gov.ua/ua/osvita/zagalna-serednya-osvita/navchalni-programi/ukrayinskij-pravopis-2019. 15. Цешківський Ф., Черняхівський О. Nomina anatomica ukrainica. Анатомічний словник. Міжнародна українська анатомічна номенклатура прийнята в Базелі на дев’ятих зборах анатомічного товариства. Видання друге. Детройт : Українське Лікарське Товариство Північної Америки, 1971. 81 с. (Перше видання – Київ, 1925).