УДК [911.3:81’373.21’276.6]:001.891

Мирослава Влах

Львівський національний університет ім. Івана Франка

концептуалізація змісту понять «топонім», «географічна назва», «географічний термін»

На міжпредметній основі з використанням географічних, лінґвістичних й історичних джерел висвітлено спільні та відмінні риси понять на познаку окремих місць геопростору – «топонім», «географічна назва», «географічний термін». Наголошено на контекстуальності їхнього вживання залежно від науково-дослідницької чи освітньої мети конкретного тексту. Виявлено, що реконтекстуалізація поняття «топонім», зумовила виникнення поняття «геотопонім». Висновано, що змістове вирізнення понять «топонім», «геотопонім», «географічна назва», «географічний термін» концептуалізує вербальну мову географічної науки.

Ключові слова: українська мова, геотопонім, географічна назва, географічний термін, географія, вербальна мова географічної науки.

Суть проблеми. В українськомовних географічних текстах нема однозначности щодо тлумачення та співвідношення понять топонім, геотопонім, географічна назва, географічний термін, що вживають на познаку окремих місць геопростору. Саме ці поняття є основоположними для створення географічної картини Світу як особливої форми всистематизування та узагальнення географічних знань. Тому концептуалізація зазначених понять через з’ясування їхніх головних кваліфікаційних ознак зумовлює актуальність порушуваної проблеми. Аналізування останніх досліджень і публікацій.

Незважаючи на пізнавальну, загальнокультурову та освітню важливість географічного назовництва, його недостатньо висвітлено в сучасній науковій і науково-популярній географічній літературі. У галузі топоніміки переважають дослідження філологів. Хоча заходи щодо вдосконалювання української географічної термінології та назовництва вперше розробив в Українському Науково-Дослідному Інституті Географії та Картографії (1927–1934) К. Дубняк [5]. Зі сучасних географічних публікацій зазначмо дисертаційні праці Т. Армашевської [1], І. Дрогушевської [4], Т. Купач [6], навчальний посібник Г. Лабінської [7]. Зактивували геотопонімічну проблематику суспільні процеси декомунізації та деколонізації в Україні. Змінювання географічного назовництва в широкому контексті декомунізації, деколонізації, деросійськофікації суспільної географії розглядав О. Шаблій [10]. Проте комплексні дослідження системного географічного назовництва в єдності географічного, історичного й лінґвістичного підходів в Україні наразі не провадять.

Мета дослідження – виявити спільні й відмінні ознаки понять на познаку географічних і топонімічних об’єктів для їхнього (понять) коректного вживання в наукових і навчальних текстах.

Виклад основного матеріялу. Щоб розкрити сутність поняття географічна картина Світу треба визначитися зі змістом і співвідношенням базових понять топонім, геотопонім, географічна назва, географічний термін. Загалом, у потрактуванні понять, які означують географічні й топонімічні об’єкти, – топонім, географічна назва – існують два підходи: це синонімні, отже взаємозамінні поняття, і нема потреби щодо їхнього вирізняння (як у шкільництві); це відмінні між собою поняття, що потребує їхнього коректного вживання.

Відмінність понять топонім і географічна назва може полягати в такому:

– топонім (грец. τόπος – місце й όνομα – назва) – поняття, ширше обсягом і вживають на позначування будь-якого географічного об’єкта; географічна назва є офіційною і затверджена урядами держав чи картографічними організаціями.

Топоніми можуть бути як неофіційними, так і офіційними (наявними в реєстрах). Із часом неофіційні назви стають офіційними. Неофіційні й офіційні назви доби географічних відкриттів і досліджень дають уявлення про те, як люди сприймали й досліджували Світ, висвітлюють географію, історію, культуру різних реґіонів Землі.

Прикладами офіційного назовництва доби европейських географічних відкриттів є такі назви: Індія (найменування країни, дане римлянами, можливо, за назвою річки Інд), Америка (найімовірніше похода від імени дослідника Америґо Веспуччі), Нова Голландія (назва Австралії, дана голландцями у XVII ст.), Канада (узаконена назва, що в мові ірокезів означає поселення), Нова Зеландія (похода від назви провінції на південному заході Нідерландів).

Неофіційне назовництво доби Великих географічних відкриттів репрезентують такі географічні назви: Вест-Індія (назва Карибського басейну, помилково дана Х. Колумбом), Острів Скарбів (так іменували через зв’язок із легендою про піратів острів Кокос у Тихому океані поблизу узбережжя Коста-Рики), Золотий Берег (частина узбережжя Ґвінейської затоки, багатого на золото), Південна Невідома Земля, або Terra Australis Incognita (назва Антарктиди до її відкриття);

– топоніми можуть мати різне походження (географічні особливості, народні легенди, історичні події), географічні назви – тільки чітке й документально підтверджене походження;

– географічна назва, порівняно з топонімом, має більшу описовість (до прикладу, топонім Америка й географічна назва – частина світу Америка);

– топоніми можуть бути як короткими та простими, так і довгими та складними; географічні назви мають чітку структуру і формат. Сучасні деколонізаційні процеси географічного назовництва надають приклади повернення довгих і складних назв місцевого походження, що часто є метафорними конструктами (замісць відантропонімного ойконіма Веллінґтон – маор. Те Вангануї-а-Тара, що означає Велика Бухта Тара).

Існують також думки, що топоніми – це лише історичні назви географічних об’єктів (напр., Царгород, Константинополь), а географічні назви – сучасні познаки (як Стамбул); топоніми – це загальний термін для будь-яких географічних об’єктів, географічні назви – підтип топонімів, які мають чітку структуру та формат.

Отже, особливістю вживання понять топонім, географічна назва є контекстуальність. Якого терміна вживати, залежить від мети та змісту конкретного тексту.

У географічній науці реконтекстуалізація поняття топонім (надання йому нового значення чи інтерпретації) зумовила виникнення поняття геотопонім. І. Ровенчак уважає терміни топонім і геотопонім синонімами [8, с. 154]. На нашу думку, топонім – це родове поняття, яке означує всі географічні об’єкти й об’єкти топоніміки, натомісць геотопонім – тільки географічні об’єкти. Топонімічні й геотопонімічні дослідження вирізняються також за перевагою використовуваних методів. У топонімічних дослідженнях – це методи етимологійний, лінґвістичний, польових досліджень, у геотопонімічних, окрім зазначених, – порівняльне аналізування різних топонімів, які вживають на познаку того самого місця різні культурові групи, картографічний метод, метод топонімічного контекстування [9].

Назви географічних об’єктів, перелік яких узвичаєно називають географічною номенклатурою, є спеціяльним видом вербальної мови географічної науки поряд із термінною та загальновживаною лексикою (рис. 1) [2, с.33].

  Рис. 1. Позиціювання географічної номенклатури в системі вербальної мови географічної науки

Якщо термінна лексика (філософська, загальнонаукова, географічна) сприяє вподібнюванню та схематизуванню теоретичного матеріялу географічної науки, то географічна номенклатура – емпіричного. Наявність номенклатури – підстава зарахувати географію до точних природничих наук, таких як біологія, хемія, геологія, астрономія та ин., які використовують кількісні методи дослідження. Географічне назовництво також передбачає чітку локалізацію геооб’єктів за допомогою географічних координат.

На познаку географічної номенклатури вживають також поняття терміноїди (терміноподібні), яке стосується тільки реальних об’єктів, на противагу термінам, що можуть позначати об’єкти як реальної, так і концептуальної та віртуальної дійсности.

Географічні терміни й географічні назви мають спільні та відмінні ознаки [2, с. 120–125; 3, с. 135–140]. До спільних ознак належать такі: конвенційність (створення за задумом авторів чи мовців); граматична правильність; милозвучність; можливість перекладу на инші мови.

Із протилежних ознак географічних термінів і географічних назв зазначмо таке:

–  терміни позначають поняття на основі загальних, суттєвих ознак, а географічні назви – унікальні предмети з огляду на їхні несуттєві, переважно зовнішні ознаки;

–  терміни здебільшого однозначні, терміноїди – часто багатозначні, що підтверджує повторюваність географічних назв у різних реґіонах Світу;

–  терміни мають логічну системність з ієрархійними відношеннями через поняттєво-термінні системи за наявністю родо-видових зв’язків; натомісць терміноїди позбавлені системности, позаяк є сукупом географічних назв за природою об’єктів номінації та просторовим поширенням;

–  терміни емоційно нейтральні, терміноїди можуть надавати емоційну оцінку й мати чуттєво-образну компоненту (в антропотопонімах цю ознаку приховано у власному імені людини за походженням чи у прізвиську, набутому впродовж життя).

Висновки. Змістові відмінності понять топонім, геотопонім, географічна назва, географічний термін зумовлюють потребу їхнього коректного вживання в наукових і навчальних текстах. У разі дослідження конкретних географічних об’єктів із відповідними фізичними та просторово-часовими параметрами на їхню мовну познаку доречна термінолексема географічна назва (як-от: держава Україна, Львівська область тощо). Поняття геотопонім варто вживати, якщо предметом дослідження є геотопонімічні об’єкти – назви географічних об’єктів у контексті всіх чинників їхнього виникнення, функціювання та змінювань (політонім Україна, урбанонім Львів тощо). Усунення синонімности понять топонім, геотопонім, географічна назва, географічний термін сприятиме концептуалізації вербальної мови географічної науки й освіти.

1. Армашевська Т. В. Географо-топонімічний аналіз території Чернігівської області : автореф. дис. … канд. геогр. наук : 11.00.12. Київ, 2015. 22 с. 2. Влах М. Вербальна мова суспільної географії: становлення і розвиток : монографія. Львів: ЛНУ ім. Івана Франка, 2022. 488 с. 3. Влах М., Котик Л. Теорія і методологія географічної науки : навч. посіб. Львів : ЛНУ ім. Івана Франка, 2018. 344 с. 4. Дрогушевська І. Л. Науково-прикладні аспекти національної стандартизації географічних назв : автореф. дис. … канд. геогр. наук : 11.00.12. Київ, 2016. 22 с. 5. Дубняк К. Стан і завдання української географічної термінології. Записки Українського науково-дослідного інституту географії та картографії. 1928. Вип. 1. С. 93–97. 6. Купач Т. Г. Методика географо-топонімічного аналізу території України (на прикладі ойконімів) : автореф. дис. … канд. геогр. наук. 11.00.11 – конструктивна географія і раціональне використання природних ресурсів. Київ, 2007. 17 с. 7. Лабінська Г. Топоніміка : навч. посіб. Львів : ЛНУ ім. Івана Франка, 2016. 274 с. 8. Ровенчак І. І. Географія культури: проблеми теорії, методології та методики дослідження : монографія. Львів : Видав. центр ЛНУ ім. Івана Франка, 2008. 240 с. 9. Тищенко К. М. 42 епохи українських мовних контактів: енциклопедія 3000 запозичених реалій античності й середньовіччя у мові, прізвищах і топонімах. Київ ; Броди : Просвіта, 2020. 912 с. 10. Шаблій О. Декомунізація, деколонізація і дерусифікація суспільної географії. Суспільна географія. Кн. 4. У пошуках істини. Львів : ЛНУ ім. Івана Франка, 2019. С. 63–70.